Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.06
17:39
Вже давно у лісах Амазонії
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
Не лунають чарівні симфонії.
Щонайкращих співців
Алігатор поїв
І печально в лісах Амазонії.
На великий банкет у Ракошино
Поз’їжджалися гості запрошені.
2026.08.06
15:33
Дід у вицвілій мазепинці на клас подивився.
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
Йому раптом щемно стало, що аж просльозився.
Це ж уперше, як героя його запросили
До дітей. Бо з того часу, як проголосили
Їх запроданцями, навіть і мислі не мали
Про таке розповідати, у собі тримали.
А те
2026.08.06
15:09
У липневому номері "Української Літературної Газети" надруковано магістральний вінок із моєї корони сонетів "Смарагдова тиша". Це для мене, дійсно, подія. Пригадуються слова та погрози деяких авторів Поетичних Майстерень, наших провідних новаторів-про
2026.08.06
14:28
Острів Епштейна в далекому морі.
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
Острів розпусти. Розкладений Рим
Так розвалився у плотській покорі.
Посох історії буде твердим.
Дика еліта вже геть занепала,
У дебілізмі не відає меж.
І словеса, як фальшиві опали,
2026.08.06
14:27
Лускаті хмари - окуні рожеві.
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
Заграви блиск на кожному зажеврів.
Їх неба невід викине на берег,
Де млою стануть кольорові пера
Тих дивних риб, що хмарами здалися.
А променю блесна над краєм блисне,
Над пляжем, де із оніксами гравій,
2026.08.06
12:01
Суд історії на балконі палацу
Клеопатра увірвалася на відкриту терасу палацу, де Цезар спостерігав за пожежею. Її сукня з найтоншого китайського шовку тріпотіла на вітрі, а важке золоте намисто-пектораль із зображенням крилатої Ісіди тремтіло від част
2026.08.06
11:52
для чого епатаж
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
зарафаель собі
життєве щось
знайоме всім тутешнє
із музикою
хай комусь верлібр
ще інший видить
ярлики аптечні
2026.08.06
07:59
Коли ми розумом своїм
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
Досягнемо зразків
І кобзи наші кам’яні
Зігріють світ батьків,
Де телепати-ковалі
Лежать в основах рун,
І плем’я юних гендлярів
2026.08.06
07:21
Вітер розвіяв туман над покосами,
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
Небо безкрає укрила блакить, -
Серпень старанно вмивається росами,
Запахом яблук приємно п'янить.
Ранок серпневий свіжить прохолодою
Та звеселяє піснями птахів, -
Тішуся знову ясною погодою
І позолотою щедрих полі
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
22:02
Сіре місто це
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
Залізних рук сплеск
І вечірка для клоунів, хай
Падає дощ недалеко
Прошу ласки, лимонадна бейбі
Як увечері сонце сідає
І земля розливається, вранці
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про першого п’яницю
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про першого п’яницю
Ще пам’ятаю, зовсім я малий.
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча де.
Бабуся тихо каже: «От, козел,
І де ото зрання уже набрався?»
А тут і я одразу обізвався:
«Чому козел? Тому, що ледь повзе?
Так, навпаки, козел бува грайливий.
Він не повзе, а без кінця стриба».
Бабуся одізвалася: «Ти ба,
Який ти став у мене говірливий.
Чому козел, питаєшся мене?
То було, кажуть, ще в часи далекі.
Тоді жилося людям, ой, нелегко.
Село стояло у горах одне.
Трудились люди, землю обробляли,
Ростили все, що там рости могло.
Та і худоби у селі було,
Її на полонинах випасали.
Окрім зерна, городів і садів
Ще люди й виноград собі садили.
З весни і аж до осені ходили,
Аби він гарно на кущах вродив.
Ті ягоди збирали восени
І акуратно у підвал складали.
Аж до весни, бувало, споживали
Оті солодкі ягоди вони.
Блукав селом тим і козел один.
Уже старий, нікому не потрібний.
Перебивався на травичці, видно,
Ходив сумний селом постійно він.
Бува, залізе у город чужий,
Чиюсь капусту переполовинить.
Тоді отрима палиці по спині,
Тіка з села подалі ледь живий.
Та знов верта і знов сумний блука.
Ніхто уже уваги не звертає.
Блукає, то й нехай собі блукає,
Не шкодить хай , малечу не ляка.
Але якось помітили в селі –
Коли у гори осінь вже приходить,
То на козла, немовби щось находить,
Він молодів, неначе, веселів.
І не блукав похмуро, а стрибав
Та до людей на вулиці чіплявся.
Не бився, ні, а, просто з ними грався.
Відкіль і брались сили для забав?
Цікаво стало людям у селі,
Що може так козла того міняти?
Взялись за ним потроху приглядати,
Від чого він так раптом веселів?
Помітили – худобина стара,
Як виноградні ягоди знаходить,
(Вони у цей час соком перебродять)
То їх з землі одразу підбира.
А, як наїсться, то тоді гайда
Селом до перехожих приставати.
І стали люди з соком мудрувати,
Щоб він і їм таку грайливість дав.
Отак на світ з’явилося вино.
Козел же – перший на землі п’яниця.
Отож людині, якій коб’ напиться,
Козла ім’я ще з тих часів дано».
Сидим якось з бабусею на ганку.
Я весь розмлів від ситного сніданку
Та роздивляюсь двір безмежний свій.
А тут сусід по вулиці іде
І видно – не тримають його ноги,
Бо йде, неначе міряє дорогу:
Чи вона ширша, чи то вужча де.
Бабуся тихо каже: «От, козел,
І де ото зрання уже набрався?»
А тут і я одразу обізвався:
«Чому козел? Тому, що ледь повзе?
Так, навпаки, козел бува грайливий.
Він не повзе, а без кінця стриба».
Бабуся одізвалася: «Ти ба,
Який ти став у мене говірливий.
Чому козел, питаєшся мене?
То було, кажуть, ще в часи далекі.
Тоді жилося людям, ой, нелегко.
Село стояло у горах одне.
Трудились люди, землю обробляли,
Ростили все, що там рости могло.
Та і худоби у селі було,
Її на полонинах випасали.
Окрім зерна, городів і садів
Ще люди й виноград собі садили.
З весни і аж до осені ходили,
Аби він гарно на кущах вродив.
Ті ягоди збирали восени
І акуратно у підвал складали.
Аж до весни, бувало, споживали
Оті солодкі ягоди вони.
Блукав селом тим і козел один.
Уже старий, нікому не потрібний.
Перебивався на травичці, видно,
Ходив сумний селом постійно він.
Бува, залізе у город чужий,
Чиюсь капусту переполовинить.
Тоді отрима палиці по спині,
Тіка з села подалі ледь живий.
Та знов верта і знов сумний блука.
Ніхто уже уваги не звертає.
Блукає, то й нехай собі блукає,
Не шкодить хай , малечу не ляка.
Але якось помітили в селі –
Коли у гори осінь вже приходить,
То на козла, немовби щось находить,
Він молодів, неначе, веселів.
І не блукав похмуро, а стрибав
Та до людей на вулиці чіплявся.
Не бився, ні, а, просто з ними грався.
Відкіль і брались сили для забав?
Цікаво стало людям у селі,
Що може так козла того міняти?
Взялись за ним потроху приглядати,
Від чого він так раптом веселів?
Помітили – худобина стара,
Як виноградні ягоди знаходить,
(Вони у цей час соком перебродять)
То їх з землі одразу підбира.
А, як наїсться, то тоді гайда
Селом до перехожих приставати.
І стали люди з соком мудрувати,
Щоб він і їм таку грайливість дав.
Отак на світ з’явилося вино.
Козел же – перший на землі п’яниця.
Отож людині, якій коб’ напиться,
Козла ім’я ще з тих часів дано».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
