Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.17
20:04
Напекла ти пирогів.
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
Всі пухнастенькі такі.
Цей із сиром, цей з укропом.
Ні, нема таких в Європі.
Таж і на Святій Землі
Пирожки чомсь замалі.
А от в нашій Україні
Пирожки в кожній родині
2026.08.17
19:06
хоч не упевнений
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак
а все блукав би знаєш
світ заочі
стежками або так
абищо не шукаючи
бездарно
між стін байдужих
серед вуличних собак
2026.08.17
13:49
Не віриться, що нині понеділок
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
І невгамовна, вічна суєта.
Біжить юрба, як зграя жвавих білок.
Тривога окуповує міста.
Цей вічний, нескінченній понеділок
Простягся на долонях самоти.
Крізь хащі міста, як новітній Ділан,
Ідеш кудись без ясної мети.
2026.08.17
13:41
Де забагато аґрусу між згаяних
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
Алегоричність притаманна всім,
В апартаментах лицарів незайманих,
Де на бандурах висохлий зефір
І …ніч тримає ворона над прірвою,
А прірва прикидається бузком,
Густими полуничними сиропами,
2026.08.17
13:31
Штучний інтелект порахував інтелектуалів поштучно.
Спершу отримав гарбуза, а потім ще й дістав на горіхи.
Із зони комфорту потрапив просто на зону.
Меланхолік помітив пожежу на горищі і відреагував по-філософському: «Гори ще…»
Проблеми із го
2026.08.17
11:48
Ранку раночку, ти як брат мені.
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
Тихо дзенькає еСеМеС.
Ніч лякала - для серця матиме
Сотні жал і десятки лез.
Нахвалялася, все те гамузом
В сон розірваний зажене.
Закровавиться страху галасом
2026.08.17
10:23
Золоте сонце Егейського моря повільно занурювалося у воду, заливаючи передвечірнім світлом Ефес – одне з найвеличніших міст античного світу. З висоти пташиного лету воно здавалося розкішним мармуровим килимом, розгорнутим між зеленими пагорбами та гамірно
2026.08.17
09:07
Стрибнути вище голови
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
не вимагайте, люди.
В моїй ви шкурі не були,
не розтинали груди.
Та не пройшли моїх доріг,
нудотних хімій сорок.
Я бачила кривавий сніг
2026.08.17
06:45
Хоча іще квітують квіти
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
І сонцем повняться плоди, -
Уже тепла позбувся вітер,
А я менш пріє від ходи.
Уже геть зовсім непрозора
Поза рікою далечінь, -
Вже гублять листя осокори
І я лисію не один.
2026.08.16
23:54
Гріховна та недосконала
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
На цій землі,
У склепах темних заховала
Гіркі жалі.
Можливо, ти не знала міри
Своїх бажань?
Пливла за привидами мрії
2026.08.16
23:10
Збирала в пригорщі слова,
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
звичайні й променисті,
щоб в них душа була жива
і поривання чисті.
І розсипала на столі
їх, друже, перед вами,
аби у вранішній імлі
2026.08.16
21:37
Він надійшов не з того Миколаєва, на який зазіхав кремлівський мрійник, а з невеличкого містечка на Львівщині. У відповідь на свої дві книжки («Запорожець за Йорданом» та «Заплутавшись у гомоні століть») я отримав три («Розчарована осінь», «Терен у полум”
2026.08.16
21:21
Нічого і я не читатиму –
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
Ні батькового, ні материнського.
Скажу і про дідове з бабиним
У музи своєї під цицькою.
Ніхто і моїми поезами
Навряд чи будь-де зацікавиться.
Тож будьмо відверто тверезими
2026.08.16
19:58
як ми сиділи на трибуні
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
на стадіоні авангард
що також міг би зватись юність
в країні сумнозвісних рад
у день із дощиком серпневим
що до обіду вже ущух
як ми сиділи просто неба
усіх побачень і розлук
2026.08.16
19:03
У Києві, москалів тим щоб подратувати,
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
Одну з вулиць ім‘ям новим рішили назвати –
Кубанської України. Москальщина злиться
І, хто знає, чим в майбутнім воно закінчиться.
Раптом вулицю назвали, ідею заклали
Й через роки Кубань, справді українська стала
2026.08.16
18:41
Розпалився конюх у кошарі,
Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Затопив стоячою водою
Пічку, наче ковдру від клошарів,
В обладунках справжнього героя.
Був би Яковом,то мабуть мав би невід -
Пугачем співав на довгим ставом,
Хвилями біблійного сувою,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про повір’я
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про повір’я
Колись давно, уже й не знать коли
Повір’я, кажуть, по степу блукало,
В байраках, балках прихисток шукало.
Роки шляхами степовими йшли,
Траву топтали, пилюгу здіймали,
В могутніх кронах вікових дубів
Вели рахунок місяців і днів,
Але дубів самих тих не чіпали.
І шепотілись з вітрами дуби
Про те повір’я, що про нього чули,
Чого іще з роками не забули.
Розповідали вітрові аби
Розносив він повір’я те по світу,
Щоб по степу про нього кожен знав.
А той все слухав і на вус мотав,
Його таке не треба і просити.
І шепотіли трави і кущі,
Птахи у небі вітер зустрічали
Й собі над степом про оте кричали,
Про що сьогодні степ, чомусь, мовчить.
Жив у степу колись один народ,
Ім’я його нам нині невідоме.
Та степ прадавній був їх рідним домом,
Вони жили всі від його щедрот.
Орали землю, сіяли пшеницю.
Кочівників тоді ще не було.
Тож над річками від села село
Стояли густо. Люди брали крицю
Лише для рал, але не для мечів,
Бо поміж себе мирно уживали
І на добро чуже не зазіхали,
Тому не мали зовсім ворогів.
А, як немає ворогів, тоді
І мурів не потрібно будувати.
Біліли степом землеробів хати
Ховаючись хіба поміж садів.
Нужди ті люди у степу не знали:
Земля давала вдосталь усього
І було досить кожному свого.
А мудреці їх їм розповідали,
Що, коли Бог творив цей дивний світ,
Моря і ріки, гори і долини,
Він витратив лиш день один-єдиний,
Хоча для нас це як мільйони літ.
А степ у нього аж останнім був.
Вже й на річки не стачило і гори,
Отож і вийшли ця рівнина гола,
Як він рукою, накінець, махнув
Та і сказав ще, що степи оці
Дарма людей не будуть годувати,
Щоб їсти – треба добре працювати,
Тримати міцно рало у руці.
Бо, якщо взяти з ралом ще й меча,
Людською кров’ю густо степ зросити,
Тоді земля не буде вже родити,
Даремно лише сили витрачать.
Хтось тому вірив, хтось, можливо,ні,
Казали, що то вигадки та й годі
Та працювали в полі й на городі,
Всі сумніви лишали в стороні.
Так і жило поміж людей повір’я,
Нехай, можливо, в сумнівах, проте
Було оте повір’я не просте
І час настав, що його перевірить.
З’явились у степах кочівники:
Чи забрели сюди з країв далеких?
Чи то свої, що хліб шукали легкий.
Та запалали по степу хатки.
І пролилась на землю перша кров,
Спустіли села, заросли городи,
Не стало землеробського народу,
Меч рало досить швидко поборов.
Лише повір’я у степу жило,
В байраках, балках прихисток шукало
І свого часу, над усе, чекало,
Щоб рало знову по степу пройшло
І степ ожив не лементом орди,
Дитячим сміхом і пшеничним полем,
Що знову села у садках навколо
Понад річками чистої води
Повір’я, кажуть, по степу блукало,
В байраках, балках прихисток шукало.
Роки шляхами степовими йшли,
Траву топтали, пилюгу здіймали,
В могутніх кронах вікових дубів
Вели рахунок місяців і днів,
Але дубів самих тих не чіпали.
І шепотілись з вітрами дуби
Про те повір’я, що про нього чули,
Чого іще з роками не забули.
Розповідали вітрові аби
Розносив він повір’я те по світу,
Щоб по степу про нього кожен знав.
А той все слухав і на вус мотав,
Його таке не треба і просити.
І шепотіли трави і кущі,
Птахи у небі вітер зустрічали
Й собі над степом про оте кричали,
Про що сьогодні степ, чомусь, мовчить.
Жив у степу колись один народ,
Ім’я його нам нині невідоме.
Та степ прадавній був їх рідним домом,
Вони жили всі від його щедрот.
Орали землю, сіяли пшеницю.
Кочівників тоді ще не було.
Тож над річками від села село
Стояли густо. Люди брали крицю
Лише для рал, але не для мечів,
Бо поміж себе мирно уживали
І на добро чуже не зазіхали,
Тому не мали зовсім ворогів.
А, як немає ворогів, тоді
І мурів не потрібно будувати.
Біліли степом землеробів хати
Ховаючись хіба поміж садів.
Нужди ті люди у степу не знали:
Земля давала вдосталь усього
І було досить кожному свого.
А мудреці їх їм розповідали,
Що, коли Бог творив цей дивний світ,
Моря і ріки, гори і долини,
Він витратив лиш день один-єдиний,
Хоча для нас це як мільйони літ.
А степ у нього аж останнім був.
Вже й на річки не стачило і гори,
Отож і вийшли ця рівнина гола,
Як він рукою, накінець, махнув
Та і сказав ще, що степи оці
Дарма людей не будуть годувати,
Щоб їсти – треба добре працювати,
Тримати міцно рало у руці.
Бо, якщо взяти з ралом ще й меча,
Людською кров’ю густо степ зросити,
Тоді земля не буде вже родити,
Даремно лише сили витрачать.
Хтось тому вірив, хтось, можливо,ні,
Казали, що то вигадки та й годі
Та працювали в полі й на городі,
Всі сумніви лишали в стороні.
Так і жило поміж людей повір’я,
Нехай, можливо, в сумнівах, проте
Було оте повір’я не просте
І час настав, що його перевірить.
З’явились у степах кочівники:
Чи забрели сюди з країв далеких?
Чи то свої, що хліб шукали легкий.
Та запалали по степу хатки.
І пролилась на землю перша кров,
Спустіли села, заросли городи,
Не стало землеробського народу,
Меч рало досить швидко поборов.
Лише повір’я у степу жило,
В байраках, балках прихисток шукало
І свого часу, над усе, чекало,
Щоб рало знову по степу пройшло
І степ ожив не лементом орди,
Дитячим сміхом і пшеничним полем,
Що знову села у садках навколо
Понад річками чистої води
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
