ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Петро Скоропис
2020.09.28 01:38
Піщані ці горби, ці порослі сосни.
Сльотаві весни тут і сиро восени.
Тріпає море з вітром тут оборки
свої знебарвлені, а від сусідніх дач,
бува, лунає то дитячий плач,
то вискне Лємешев з-під сточеної голки.

Одмілин полини, зогнилий очерет.

Оксана Логоша
2020.09.27 22:05
О! Я сумую без твоїх листів.
Сумую, бо довірилась неспокою.
Очікування річкою глибокою
Пливу поміж розведених мостів.

Іти водою легше,ніж плисти-
Супротив менший страху і невіри-
Як я сумую глибоко, без міри,

Володимир Бойко
2020.09.27 21:29
Аполітична партія Прогресуюча регресія Презумпція дурнуватості Нелогічний неологізм Непарламентська етика Неконтрольований контролер Неорганізований організатор Недобрий добродій Недобудована буда

Олександр Сушко
2020.09.27 20:51
Завтра пора до пекла. Бо до раю вже не потраплю - черга занадто довга. Рай може вмістити приблизно 144 тисячі чоловік, більше не влазить. Про це каже Біблія. І, до речі, - так воно і є насправді. Клапоть землі занадто малий. Там і так люди одне одно

Євген Федчук
2020.09.27 19:13
Сьогодні встали рано з дідусем,
Бо в ліс сходити з вечора зібрались.
Наготували в торбинки усе.
Хоч і весна та ще тепленько вбрались,
Поснідали та й хутко подались,
Щоб повернутись встигнуть до обіду.
Шлях по травичці по м’якій стеливсь,
Що пригин

Вікторія Лимарівна
2020.09.27 15:36
Страшні аварії в повітрі.
Перелік їх значний, на жаль.
Та тільки інколи Всевишній
спасіння надсилає сам.

Кому? Коли? Це вибірковість?
Чи доленосний долі звіт?
Не віриться у випадковість.

Олександр Панін
2020.09.27 14:45
Легенда

Кохання сильніше за богів!

***

Ловив у тенета
Спокусник -

Сергій Губерначук
2020.09.27 08:00
Стріла летіла
Убити не хотіла.
Поранити не хотіла
Налякати не хотіла.

А налякала.
А поранила.
А вбила.

Дума Козак
2020.09.27 07:02
Тендітно-мила і струнка
крокує жваво по алеї,
тримає зонт її рука –
земна, прекрасна галатея.

Чарівна осінь навкруги,
кружляє в танці жовте листя –
відлуння літньої жаги,

Ірина Вовк
2020.09.27 01:29
Картинка VІ. ВІЛЛА «ЮЛІЄТКА» ЗАХАРЕВИЧІВ. ДИТЯЧИЙ САДОК-ЯСЛА, 48 Героїня нашої оповіді – Ірочка Вовк, як і більшість діточок шістдесятих років минулого століття (і тисячоліття теж!), мала нагоду пізнати всю привабливість і зрадливість радянської сист

Дума Козак
2020.09.26 19:05
Троянди зачекалися на тебе
у кришталевій вазі на столі
і з вишини в Інгул упало небо,
а ранками уже бракує слів…

Нагадує про тебе, моя мила,
мартіні келих, лишений цукат,
вчорашній запах, люба, твого тіла,

Шон Маклех
2020.09.26 15:44
Віра моя
Схована в чорній кам’яній скрині,
Що лежить серед кинутого ірландського дому,
Що стоїть на пустищі,
Де колись цвіли квіти – рожеві і запашні.
Дому, в якому ховались повстанці
І грілись біля печі мурованої.

Ярослав Чорногуз
2020.09.26 15:13
Жила у Римі дівчина Тарпея,
Що мріяла прославитися чимсь.
І злота блиск – це щось було для неї –
Дурне дівчисько – краще не дивись.

Даремно пестиш ним уяву хвору,
І мрієш ти про нього кожну мить.
Воно блищить лише тобі на горе…

Ігор Федів
2020.09.26 13:31
Хрести… Беруть хрести на свої плечі люди.
І мріють, аби ноша легшою була,
Аби її не змінювала доля дуже,
А ще дорогою по рівному вела.

Вони воліють, оминаючи підйоми,
Жадану нішу полонити у житті.
Кому потрібні болі і судоми,

Дума Козак
2020.09.26 11:22
Чим пахнуть ранки? Росами зірниць
і молоком туманів на світанні,
і глибиною погляду зіниць
твоїх очей, наповнених коханням.

Чим пахне день, що з ночі постає
на обрії ранковою зорею?
Пташиним співом, що єство своє

Ігор Шоха
2020.09.26 10:38
Чи ризи одягаємо, чи рясу,
однакова картина житія,
в якому пізнаю себе і я...
..............................................
Долаючи нові космічні траси,.
у безмірі енергії і маси
пливе terra incognita моя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28

Таня Тарасюк
2020.06.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про скіфів
На березі нічного Борисфену
Багаття троє скіфів розвели,
Натягли хмизу, ще було не темно
І стиха мову між собой вели.
Про те, про се, про війни, про походи
Та про здобуті скальпи ворогів,
Про скорені й невідомі народи,
Та про жінок, героїв і царів.
Щоправда, тільки двоє говорили,
А третій зрідка слово уставляв.
У нього й вуса ще не почорніли
І він, мабуть, ніде ще не бував.
Тож слухав мовчки та мотав на вуса
Розмову двох досвідчених вояк,
Із роздумами власними не пхнувся,
Хіба перепита там коли як.
Коли згадали всі походи й битви.
Усі народи і усіх царів
Й спинилися на мить перепочити
Юнак розмову про своє повів:
- Скажіть, ви скільки бачили по світу,
В яких краях ви тільки не були,
Тож знаєте, напевно, добре-звідки
Самі ми, власне, сколоти пішли?
В яких краях нас Боги сотворили?
У степ оцей з яких країв прийшли?
Де наших предків по степах могили
В яких вони спочинок свій знайшли?
Озвавсь один: -Послухай-но, юначе.
Якось зустрів я грецького купця
І він повідав, буцімто, що бачив
Якогось чи жерця, чи мудреця
І той мудрець розповідав охочим
Прадавній міф про греків і про нас.
Тож я тепер, якщо ти вже так хочеш.
Його повім, як чув тоді в той час.
Казав мудрець, що був у греків витязь
Геракл –напівлюдина – напівбог,
Він увесь час блукав по білім світу
Заради подвигів своїх дванадцятьох.
А якось їхав оцим степом кіньми
Стомився, ліг в траву перепочить
Коней пустив, що станеться із ними?
Тим більше, він сторожко дуже спить.
Та й спить собі. Пасуться його коні.
Шумить - співа ріка, немов Морфей.
Та й степове повітря таке сонне,
Що геть забув Геракл за коней.
А тут якраз дочка Дніпра гуляла,
Чужинця встріла, що так славно спить,
Отож мерщій коней його украла
Аби до себе якось підманить.
Прокинувсь той - немає його коней.
Туди –сюди –немає, хоч убий,
А пішки йти –хай Бог його бороне
По цій землі безмежній степовій.
Аж тут богиня: - Знаю я де коні!
- Скажи ?! - Е, ні, умова є одна.
Я, бачиш, хочу, аби ще сьогодні
З тобою жити, як твоя жона.
А той не проти. Троє літ прожи́ли.
Вони тоді на берегах Дніпра,
Аж трьох синів гарненьких народили.
І тут Геракл збиратись став – «Пора!»
Богиня коней йому повернула,
А він їй лук свій вірний залишив
І не для того, щоби не забула,
А для своїх народжених синів.
Для Агафірса, Скіфа і Гелона.
Мовляв, коли у силу увійдуть,
Навчаться об’їздити диких коней,
Нехай тоді батьківський лук візьмуть,
Нехай по черзі випробують сили.
Хто найсильніший-хай лишиться тут,
А інші хай мандрують світом білим
І собі місце для життя знайдуть.
Поїхав він. Промчали швидко роки.
Уже і хлопці зовсім підросли,
Уже шкребуть ножем колючі щоки.
Тож каже мати, аби підійшли.
Дає їм лук, велить стріляти з нього.
Спочатку взяв найстарший Агафірс.
Всю силу вклав, але, на жаль, нічого,
Лише пером пошкрябав собі ніс.
За ним Гелон хапає того лука,
Але і він нічого не зробив.
Так вже старався, аж потерпли руки,
Та на п’ять кроків лиш стрілу пустив.
Молодший Скіф узяв той лук у брата
І без зусиль стріла у ціль лягла.
Отож його і залишила мати
У цих степах. І владу надала.
Він став царем і усім скіфам батьком.
Від нього ми, говорять, і пішли.
Гелони ж з агафірсами початки
Від двох братів нездатних узяли.
Вони тоді по світу подалися
У землі незаселені ніким,
Там поселились та і прижилися,
Батьками стали племенам своїм.
З тих пір ми, скіфи, в цих краях живемо,
Як наші предки, вже віки й віки
І череди у цих степах пасемо
На берегах прадавньої ріки.
- Неправда то,- тут другий обізвався
І грекам я не став би довірять.
Звідкіль їм знати , звідки скіф узявся?
Їм би свою лиш зверхність показать.
Ми, бач, потомки їхнього героя!
Та їх іще й на світі не було,
Як наше плем’я над Дніпром – рікою
Свої отари й табуни пасло́.
Мені дідусь в дитинстві ще повідав
Всю правду про великий наш народ.
А він по світу білому поїздив.
І знав багато чого. Ну, так от.
Був Таргітай найпершим чоловіком
(То син Папая і Дніпра дочки),
Який прийшов у ці степи одвіку,
Щоб заселити його на віки.
Він трьох синів мав, кажуть - Ліпоксая,
Ще Арпоксая й Колаксая. Й ось,
Якось із волі самого Папая
Із неба наче полум’я взялось,
І золоті на землю речі впали:
Ярмо і чаша, ще сокира й плуг.
Побачив старший, здивувавсь немало,
Хотів узяти їх мерщій до рук.
Та золото зненацька запалало
І він тоді у страху відступив.
І Арпоксая те ж саме чекало,
Коли він речі взяти захотів.
Лиш Колаксай зумів їм дати раду.
Вогонь погас і він дарунки взяв.
Ото ж брати йому віддали владу
І Колаксай царем у скіфів став.
Від Ліпоксая узялись ахати –
Це скіфське плем’я, мабуть, знане вам,
Від Колаксая плем’я паралатів.
До нього, власне, я належу сам.
А катіари й траспії вважають,
Що Арпоксай їх рід колись зачав.
А всіх їх разом греки називають
Народом скіфів. Так дідусь казав.
І цьому я все ж більше довіряю.
Аніж тій грецькій черговій брехні.
І сколотами ми себе вважаєм,
Що значить – «царські», недаремно, ні!
Адже ми діти самого Папая
І ці степи він нам подарував,
І він за нами ревно приглядає,
Що б хтось дарунки в нас не відібрав.
Та й ми також за степ цей ладні вмерти
І битись з будь-ким, хто би не прийшов,
Своє життя богам принести в жертву,
Щоб ворог кожен тут кінець знайшов.
Сіяли зорі ген над головою,
Переливались в річки течії.
Сиділи скіфи над Дніпром-рікою,
Вели розмови про діла свої.
Лилася мова тиха і неспішна.
Куди в степу-бо скіфу поспішать?
Вже й місяць, мабуть, їх послухать вийшов
І заходився зорі рахувать.
До ранку часу ще було чимало.
Розмов ще було в трьох чоловіків,
Але ріка ось цю запам’ятала,
А я почув і вам переповів.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-01 21:24:55
Переглядів сторінки твору 43
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.616 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.547 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.739
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.09.27 19:18
Автор у цю хвилину відсутній