Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.04
07:00
Спи, люба донечко, - спи, -
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
Сплять вже ліси та степи,
Спати слухняно лягла
Поміж сестричок бджола,
І в зоопарку бізон
Також поринув у сон.
Спи, люба донечко, - спи.
2026.09.03
21:40
війна воює із війною
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
заради миру
й хтось поширив
хай нелогічно хоч непросто
дожити не згубивши віри
коли дощить і ллє за комір
і знову пролетіло літо
коли не пишеться у розмір
2026.09.03
21:30
Забажали хлопчаки
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
вусаня катати.
Поскидали рюкзаки,
узяли санчата.
Повсідалися обоє,
а між ними — кіт.
Полетіли вниз стрілою,
аж іскриться слід.
2026.09.03
18:52
В кав’ярні на Монмартрі сивий дід
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
Із хлопчиком за столиком сиділи,
З маленьких філіжанок каву пили,
Дивились на розбурханий цей світ,
Який кудись постійно поспішав,
Чогось шукав, десь мчав в автомобілях.
Вони ж удвох відпочивати сіли,
Полишити до ч
2026.09.03
16:35
Калюжі розлилися, як моря.
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
Виходить божевілля із порогів.
Ідей могутніх первісна зоря
Укаже шлях для магів і пророків.
Виходить з берегів прадавній світ,
Давно забутий, згаяний, завмерлий.
Він проривається, немовби квіт
На цвинтарі, де відпочили ме
2026.09.03
14:38
Я зрозумію тебе
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
Коли ти усміхнешся
Це те, що кожен робить, скрізь, так само
Наче на мові спільній
За твоїм одягом, бачу, друже
Що ти із іншого табору
Єдина річ, яку я знати хочу
2026.09.03
11:20
Зачепилося сонце за гілочку глоду,
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
зашарілися згарди на стомлених вітах.
День вкладає пшеничні снопи на підводу,
стиглі фрукти та ягоди спілого літа.
Шурхотить у амброзії сум вересневий,
і вагітніють хмари нудними дощами.
Ралом зорані, зранені
2026.09.03
08:39
Осінній вечір...Пнеться прохолода,
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
Торкається гарячої долоні.
Вже лист жовтіє. Яблука червоні...
Стихає світ, здається, і ні слова.
Збігає швидко час...Стежки забуті
Покрила павутина вечорова.
І кожна мить, згасаючи, готова
2026.09.03
07:57
ЦИКЛ IV: РИМ
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
«СПАРТАК: ОСТАННІЙ СВІТАНОК ВОЛІ»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Спартак – фракієць, вождь нескорених, лев у залізних тенетах.
2026.09.03
07:36
Ні! — уява не злослива,
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
Бо регоче — не збиткує,
Ніби вітер вздовж калюжі
Небесам артикулює
Кращим адресним чорнилом
Берегам і заповітам,
І річкам, яким мов свято
В Новий місяць сонцем світить
2026.09.03
06:19
Хвилі пристрастей гарячих
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
Не вгамуються ніяк, -
Вже від болю серце плаче
І в душі вирує ляк.
Укладаю щільно речі
У валізу шкіряну, -
Клопочуся цілий вечір
Через жінку гамірну.
2026.09.03
01:32
Тополя - високе дерево
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
І достобіса товсте.
Вона по всій Україні
Неначе бур'ян росте.
Тополя багато бачила
І чула багато теж,
Тому про багато що знає,
2026.09.02
23:39
Я нікуди не хочу йти,
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
Я побуду сьогодні удома,
Бо маю настрій такий, немов
Замість кохве я випив брому.
Я нікуди не хочу йти,
І ти теж не ходи нікуди,
Бо якщо ти кудись підеш-
2026.09.02
22:01
деякий текст на початку
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
пропущено
оскільки він претендує
для чого мені претензія
що у ній
за морем словесним
є острів майже безлюдний
мені би туди
2026.09.02
21:47
Загаснув серпень. Літо відбулося
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
й нема за що закинути собі —
відщедрилось у жнивному колоссі,
спочити йде в тумани голубі.
Його стрічає обрій ув обійми,
вгортає у серпанкові шовки.
Хай буде сон його такий спокійний,
2026.09.02
19:44
І раніш, коли розлунювалась сирена «швидкої»,
Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Серце стискалось і шептало: «Допоможи, Боже!
Зглянься на того, хто лежить недугом прикутий.
Байдуже – чи вірить він в Тебе, чи збайдужів».
І раніш, коли, бува, зачую муркотливий наспів гелікоптера,
Вдивл
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сарматів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сарматів
«Нишкни усе у степах приазовських!
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від нього ніде…»
Посеред степу у балці широкій
В тіні сховалося кілька возів.
Річка струмує повз них неглибока
Поміж зелених пласких берегів.
Скуба травичку овеча отара,
Жінки перуть білизну на ріці
У казані хтось обіда вже варить,
Ложку велику трима у руці.
З степу віддалений чується тупіт –
Скіфи полюють цієї пори.
Небо то хмарами брови насупить.
То посміхнеться сонцем згори.
В колі дітей дід старенький розсівся,
Голосом хриплим щось розповіда
В їх оченятах вогонь розгорівся,
Кожен старому у рот загляда.
Дід зупинився на хвильку спочити,
Дух перевести, водички попить.
Дітям не хочеться дарма сидіти:
- Діду, що ж далі? Скоріш розкажіть!
Самий цікавий, дід ледве затнувся,
Тут же до нього з питанням пристав:
- Звідки ж взялись ці сармати, дідусю?
Хто і коли їх на степ наш наслав?
Дід неквапливо допив собі кухоль,
Витер краплини води з вусів:
- Хочеш дізнатися? Добре, послухай,
І ось таку от розмову повів:
- Було давно це, мене ще й на світі
Білому в час давній той не було.
Та і батьки мої були ще діти.
Сколотське плем’я в степах цих жило.
Було ще сильним воно і могутнім,
В страху навколишні землі жили.
Досить було кінський тупіт почути,
Тут же царям подарунки несли.
Греки частенько сюди заглядали,
Везли товари з далеких країв
До Танаїсу, який заснували
Он там на сході. У грецьких купців
Всяких дрібничок водилось чимало:
Різні прикраси, вино і мечі,
Сколоти їх на пшеницю міняли
Та на рабів, із війни ідучи.
Кажуть, за морем в часи ті далекі
Жили – були войовничі жінки,
Що амазонками звали їх греки.
На берегам Фермодонту - ріки.
Якось зійшлись амазонки і греки
В битві жорсткій. І склалось той раз,
Що амазонки програли. Нелегко
Грекам також перемогма далась.
Воїнів грецьких лягло там чимало.
Довго здіймався над річкою дим
Доки полеглих усіх поховали
Греки на полі кривавім отім.
Потім в свої кораблі вони сіли
Аби додому вертатись на них,
Та й амазонок також прихопили,
Що у полон захопили живих.
Від перемоги сп’янілі надміру,
Греки забули, що то за жінки.
І заплатили сповна за довіру.
Місяць заледве піднявся стрімкий,
Як полонені на греків напали
І ні одного не лишили жить.
Трупи у море усі покидали,
Потім спинились… Що ж далі робить?
На кораблях–бо не плавали зроду.
Як керувати? Куди їм пливти?
Тут ще боги напустили негоду.
Вітер страшеннії хвилі котив.
Він розметав кораблі ті по морю,
Довго і страшно по хвилях носив,
Доки на радість, чи, може на горе,
До берегів Меотиди прибив.
Там вільні скіфи тоді проживали,
Бігали степом коней табуни,
От амазонки коней тих покрали,
Верхи взялись роз’їджати вони.
І грабували всю Скіфську країну,
Наче злочинців якихось орда.
Степом гасали собі без упину,
Слідом за ними котила біда.
Скіфи ніяк не могли зрозуміти,
Що то за військо в степи їх прийшло.
Але зібрались, вступили у битву.
Билися довго. Та скіфів було
Надто багато – отож войовниці
Змушені були – таки відступить.
Перед могутністю скіфської криці
Й кілька загиблих своїх залишить.
Лише тоді скіфам стало відомо,
Що із жінками воюють вони.
Чи то від сорому. Чи від утоми.
Але зібрались Папая сини
І порішили жінок не вбивати –
Мужні й сміливі не мають ціни –
А юнаків рівно стільки ж зібрати,
Скільки було амазонок. Вони
Мали б свій табір десь поряд розбити
Від амазонок безстрашних отих
І, не вступаючи з ними у битву,
Завоювати довіру у них.
Скіфам хотілось дві крові з’єднати
В дітях, що б їм народили жінки.
Коли такі будуть батько і мати,
То вже які будуть в них діточки?
Вибрали, звісно, найкращих із кращих.
Ті все робили, який був наказ.
Звісно .спочатку, як левові в пащу
Їм довелося іти. Але час
Трохи одних до других призвичаїв
Бачачи: хлопці не хочуть їм зла,
І амазонки вже їх не чіпають.
Далі пора розуміння прийшла
І, накінець, табори об’єднались,
Жити , як плем’я одне, почали.
Жінки до скіфської мови привчались,
Їхньою скіфи так і не змогли.
Тож говорили по – скіфськи невірно
Так , як сармати говорять тепер.
Скіфи спочатку велися покірно,
А, як непевності час перетер,
Стали жінок в свої землі просити,
Щоб із батьками продовжити рід.
Скіфами щоб народились їх діти,
В скіфських оселях побачили світ.
Та амазонки уперлись: нізащо
Жити не будем, як ваші жінки
За Танаїс помандруємо краще,
За течією тієї ріки
Знайдемо вільні для себе простори,
Звичаї власні собі заведем
І, сподіваємось дуже, що скоро
Щастя із вами разом ми знайдем.
Довго йшли амазонки і скіфи
За Танаїсом ще декілька днів
Доки, як кажуть прадавнії міфи,
Землю знайшли, де народ їх осів.
Там і з’явились на світі сармати
І розійшлись, як круги на воді.
Меч в них однаково вміли тримати
Чоловіки і жінки. І тоді
Діти і сколотів, і амазонок
Сильні й жорстокі в степи ці прийшли
Із – за далекого синього Дону,
Сколотів навіть скорити змогли.
З нас хто скорився, хто далі подався,
Хто залишився, як ми, кочувать,
В балках, байраках надійно сховався
Аби сарматських мечів не спізнать.
Минула сколотів слава зі світу,
Степ у сарматських незлічених орд.
Та пам’ятайте, ви – сколоти, діти,
Гордий, сміливий і вільний народ.
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від нього ніде…»
Посеред степу у балці широкій
В тіні сховалося кілька возів.
Річка струмує повз них неглибока
Поміж зелених пласких берегів.
Скуба травичку овеча отара,
Жінки перуть білизну на ріці
У казані хтось обіда вже варить,
Ложку велику трима у руці.
З степу віддалений чується тупіт –
Скіфи полюють цієї пори.
Небо то хмарами брови насупить.
То посміхнеться сонцем згори.
В колі дітей дід старенький розсівся,
Голосом хриплим щось розповіда
В їх оченятах вогонь розгорівся,
Кожен старому у рот загляда.
Дід зупинився на хвильку спочити,
Дух перевести, водички попить.
Дітям не хочеться дарма сидіти:
- Діду, що ж далі? Скоріш розкажіть!
Самий цікавий, дід ледве затнувся,
Тут же до нього з питанням пристав:
- Звідки ж взялись ці сармати, дідусю?
Хто і коли їх на степ наш наслав?
Дід неквапливо допив собі кухоль,
Витер краплини води з вусів:
- Хочеш дізнатися? Добре, послухай,
І ось таку от розмову повів:
- Було давно це, мене ще й на світі
Білому в час давній той не було.
Та і батьки мої були ще діти.
Сколотське плем’я в степах цих жило.
Було ще сильним воно і могутнім,
В страху навколишні землі жили.
Досить було кінський тупіт почути,
Тут же царям подарунки несли.
Греки частенько сюди заглядали,
Везли товари з далеких країв
До Танаїсу, який заснували
Он там на сході. У грецьких купців
Всяких дрібничок водилось чимало:
Різні прикраси, вино і мечі,
Сколоти їх на пшеницю міняли
Та на рабів, із війни ідучи.
Кажуть, за морем в часи ті далекі
Жили – були войовничі жінки,
Що амазонками звали їх греки.
На берегам Фермодонту - ріки.
Якось зійшлись амазонки і греки
В битві жорсткій. І склалось той раз,
Що амазонки програли. Нелегко
Грекам також перемогма далась.
Воїнів грецьких лягло там чимало.
Довго здіймався над річкою дим
Доки полеглих усіх поховали
Греки на полі кривавім отім.
Потім в свої кораблі вони сіли
Аби додому вертатись на них,
Та й амазонок також прихопили,
Що у полон захопили живих.
Від перемоги сп’янілі надміру,
Греки забули, що то за жінки.
І заплатили сповна за довіру.
Місяць заледве піднявся стрімкий,
Як полонені на греків напали
І ні одного не лишили жить.
Трупи у море усі покидали,
Потім спинились… Що ж далі робить?
На кораблях–бо не плавали зроду.
Як керувати? Куди їм пливти?
Тут ще боги напустили негоду.
Вітер страшеннії хвилі котив.
Він розметав кораблі ті по морю,
Довго і страшно по хвилях носив,
Доки на радість, чи, може на горе,
До берегів Меотиди прибив.
Там вільні скіфи тоді проживали,
Бігали степом коней табуни,
От амазонки коней тих покрали,
Верхи взялись роз’їджати вони.
І грабували всю Скіфську країну,
Наче злочинців якихось орда.
Степом гасали собі без упину,
Слідом за ними котила біда.
Скіфи ніяк не могли зрозуміти,
Що то за військо в степи їх прийшло.
Але зібрались, вступили у битву.
Билися довго. Та скіфів було
Надто багато – отож войовниці
Змушені були – таки відступить.
Перед могутністю скіфської криці
Й кілька загиблих своїх залишить.
Лише тоді скіфам стало відомо,
Що із жінками воюють вони.
Чи то від сорому. Чи від утоми.
Але зібрались Папая сини
І порішили жінок не вбивати –
Мужні й сміливі не мають ціни –
А юнаків рівно стільки ж зібрати,
Скільки було амазонок. Вони
Мали б свій табір десь поряд розбити
Від амазонок безстрашних отих
І, не вступаючи з ними у битву,
Завоювати довіру у них.
Скіфам хотілось дві крові з’єднати
В дітях, що б їм народили жінки.
Коли такі будуть батько і мати,
То вже які будуть в них діточки?
Вибрали, звісно, найкращих із кращих.
Ті все робили, який був наказ.
Звісно .спочатку, як левові в пащу
Їм довелося іти. Але час
Трохи одних до других призвичаїв
Бачачи: хлопці не хочуть їм зла,
І амазонки вже їх не чіпають.
Далі пора розуміння прийшла
І, накінець, табори об’єднались,
Жити , як плем’я одне, почали.
Жінки до скіфської мови привчались,
Їхньою скіфи так і не змогли.
Тож говорили по – скіфськи невірно
Так , як сармати говорять тепер.
Скіфи спочатку велися покірно,
А, як непевності час перетер,
Стали жінок в свої землі просити,
Щоб із батьками продовжити рід.
Скіфами щоб народились їх діти,
В скіфських оселях побачили світ.
Та амазонки уперлись: нізащо
Жити не будем, як ваші жінки
За Танаїс помандруємо краще,
За течією тієї ріки
Знайдемо вільні для себе простори,
Звичаї власні собі заведем
І, сподіваємось дуже, що скоро
Щастя із вами разом ми знайдем.
Довго йшли амазонки і скіфи
За Танаїсом ще декілька днів
Доки, як кажуть прадавнії міфи,
Землю знайшли, де народ їх осів.
Там і з’явились на світі сармати
І розійшлись, як круги на воді.
Меч в них однаково вміли тримати
Чоловіки і жінки. І тоді
Діти і сколотів, і амазонок
Сильні й жорстокі в степи ці прийшли
Із – за далекого синього Дону,
Сколотів навіть скорити змогли.
З нас хто скорився, хто далі подався,
Хто залишився, як ми, кочувать,
В балках, байраках надійно сховався
Аби сарматських мечів не спізнать.
Минула сколотів слава зі світу,
Степ у сарматських незлічених орд.
Та пам’ятайте, ви – сколоти, діти,
Гордий, сміливий і вільний народ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
