
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
2025.07.02
05:30
Як ґрунт підготувати,
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
Щоб мати врожаї, –
Розказують вдвадцяте
Учителі мої.
Відомо їм достоту,
Коли пора якраз
Уже іти полоти,
Чи підгортати час.
2025.07.02
03:14
Залишайсі на ніч - мій Сірко
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
Відхлепоче ті з рук мольоко,
Схочуть кури курчати "ко-ко"
На підстилках у стиль ро-ко-ко!
Я тебе на руках донесу,
Прополощу в миднице красу,
Покрою нам на двох кубасу,
2025.07.01
23:57
Розхожими були Патерики
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
Про кельників німих і бісогонів –
Тоді миряни різні залюбки
Рівнялись показово на канони.
Опісля настає період хронік:
Походи, розкоші, повстання мас,
Прославлені в суспільній обороні –
2025.07.01
22:02
На екватор вмощені небесний
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
Зір липневих квітнуть едельвейси.
Космосу похитує їх вітер.
Там десь паленіє Бетельгейзе.
В Оріоні - зоряна імпреза!
Наднова народжується світу!
Багрянисто зірка догорає,
2025.07.01
21:47
Багато людей думають:
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
куди зник поет?
Куди він дівся
із літературного поля?
Його немає в соцмережах,
у "Фейсбуці", " Телеграмі",
його телефон
не відповідає.
2025.07.01
21:21
Якщо ти хочеш проковтнути це - вперед.
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
Я краще все перетворю на сміх і попіл.
Забуду ключ від усіх своїх дверей.
Розмножу гнів неприйняття на сотні копій.
Закриюся від натовпу плащем.
Пройду як ніж через вершкове масло.
Залишуся заручни
2025.07.01
13:52
Хоч було вже пізно,
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
В крайню хату до ворожки
Якось Чорт заскочив:
«Розкажи, люба небого,
Тільки правду щиру,
Що говорять тут про Бога
І про мене, звісно?
Прокляли, мабуть, обох
2025.07.01
12:27
Далеч безкрая синіє, як море,
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
Мліючи тихо в принаднім теплі, –
Жайвір щебече здіймаючись вгору
І замовкає, торкнувшись землі.
Змірюю поглядом світле безмежжя,
Хоч не збираюся в інші краї, –
Подуви вітру привітно бентежать
Ними ж оголені груди мої
2025.07.01
10:14
Густішає, солодшає повітря,
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
немов саме говорить літо,
пахуча розквітає липа.
- Це дерево душі, - шепоче вітер.
Цілюща магія, любов і ніжність,
бо до землі торкнулась Лада,
і все в цім дереві до ладу:
деревина легка і цвіту цінність.
2025.07.01
09:09
Заявишся опівночі і мовиш ‘Ніч не видно’
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
Бо через тебе я засліп, і я боюся світла
Кажу тобі, що я сліпий, а ти показуєш мені
Браслети, що я оплатив давно
Назовні усміхаюсь, але на серці холод
Хоч кажеш, ти є поруч, я знаю щось не то
2025.07.01
08:05
Двічі не ввйдеш в рай,
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
у вертоград* розкішний,
бо не тобі в розмай
кров'ю писала вірші.
Небо і два крила –
в сонячному катрені,
ДНК уплела
в райдужні гобелени.
2025.06.30
21:47
Аритмія в думках, аритмія у вірші.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
Ми шукаємо ритми, що розламують ніші.
Ми шукаємо сенсу у грудах каміння.
У стихії шукаємо знаків творіння.
У безликості прагнем побачить обличчя.
І порядок у хаосі, в темряві - свічі.
2025.06.30
10:42
Смакую червня спілий день останній
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
раюючи, бо завтра утече,
а з абрикос медових спозарання
гарячий липень пироги спече.
Посушить стиглі яблука і груші
на бурштиново-запашний узвар,
задухмяніє пелюстками ружі
2025.06.30
09:12
Частина друга
Жовч і кров
1930 рік
Потяг Львів-Підгайці на кінцеву станцію прибув із запізненням. Пасажир у білому костюмі та капелюсі упродовж усієї мандрівки звертав увагу на підрозділи польських військових, які й затримували рух потягу, сідаючи в
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сарматів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сарматів
«Нишкни усе у степах приазовських!
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від нього ніде…»
Посеред степу у балці широкій
В тіні сховалося кілька возів.
Річка струмує повз них неглибока
Поміж зелених пласких берегів.
Скуба травичку овеча отара,
Жінки перуть білизну на ріці
У казані хтось обіда вже варить,
Ложку велику трима у руці.
З степу віддалений чується тупіт –
Скіфи полюють цієї пори.
Небо то хмарами брови насупить.
То посміхнеться сонцем згори.
В колі дітей дід старенький розсівся,
Голосом хриплим щось розповіда
В їх оченятах вогонь розгорівся,
Кожен старому у рот загляда.
Дід зупинився на хвильку спочити,
Дух перевести, водички попить.
Дітям не хочеться дарма сидіти:
- Діду, що ж далі? Скоріш розкажіть!
Самий цікавий, дід ледве затнувся,
Тут же до нього з питанням пристав:
- Звідки ж взялись ці сармати, дідусю?
Хто і коли їх на степ наш наслав?
Дід неквапливо допив собі кухоль,
Витер краплини води з вусів:
- Хочеш дізнатися? Добре, послухай,
І ось таку от розмову повів:
- Було давно це, мене ще й на світі
Білому в час давній той не було.
Та і батьки мої були ще діти.
Сколотське плем’я в степах цих жило.
Було ще сильним воно і могутнім,
В страху навколишні землі жили.
Досить було кінський тупіт почути,
Тут же царям подарунки несли.
Греки частенько сюди заглядали,
Везли товари з далеких країв
До Танаїсу, який заснували
Он там на сході. У грецьких купців
Всяких дрібничок водилось чимало:
Різні прикраси, вино і мечі,
Сколоти їх на пшеницю міняли
Та на рабів, із війни ідучи.
Кажуть, за морем в часи ті далекі
Жили – були войовничі жінки,
Що амазонками звали їх греки.
На берегам Фермодонту - ріки.
Якось зійшлись амазонки і греки
В битві жорсткій. І склалось той раз,
Що амазонки програли. Нелегко
Грекам також перемогма далась.
Воїнів грецьких лягло там чимало.
Довго здіймався над річкою дим
Доки полеглих усіх поховали
Греки на полі кривавім отім.
Потім в свої кораблі вони сіли
Аби додому вертатись на них,
Та й амазонок також прихопили,
Що у полон захопили живих.
Від перемоги сп’янілі надміру,
Греки забули, що то за жінки.
І заплатили сповна за довіру.
Місяць заледве піднявся стрімкий,
Як полонені на греків напали
І ні одного не лишили жить.
Трупи у море усі покидали,
Потім спинились… Що ж далі робить?
На кораблях–бо не плавали зроду.
Як керувати? Куди їм пливти?
Тут ще боги напустили негоду.
Вітер страшеннії хвилі котив.
Він розметав кораблі ті по морю,
Довго і страшно по хвилях носив,
Доки на радість, чи, може на горе,
До берегів Меотиди прибив.
Там вільні скіфи тоді проживали,
Бігали степом коней табуни,
От амазонки коней тих покрали,
Верхи взялись роз’їджати вони.
І грабували всю Скіфську країну,
Наче злочинців якихось орда.
Степом гасали собі без упину,
Слідом за ними котила біда.
Скіфи ніяк не могли зрозуміти,
Що то за військо в степи їх прийшло.
Але зібрались, вступили у битву.
Билися довго. Та скіфів було
Надто багато – отож войовниці
Змушені були – таки відступить.
Перед могутністю скіфської криці
Й кілька загиблих своїх залишить.
Лише тоді скіфам стало відомо,
Що із жінками воюють вони.
Чи то від сорому. Чи від утоми.
Але зібрались Папая сини
І порішили жінок не вбивати –
Мужні й сміливі не мають ціни –
А юнаків рівно стільки ж зібрати,
Скільки було амазонок. Вони
Мали б свій табір десь поряд розбити
Від амазонок безстрашних отих
І, не вступаючи з ними у битву,
Завоювати довіру у них.
Скіфам хотілось дві крові з’єднати
В дітях, що б їм народили жінки.
Коли такі будуть батько і мати,
То вже які будуть в них діточки?
Вибрали, звісно, найкращих із кращих.
Ті все робили, який був наказ.
Звісно .спочатку, як левові в пащу
Їм довелося іти. Але час
Трохи одних до других призвичаїв
Бачачи: хлопці не хочуть їм зла,
І амазонки вже їх не чіпають.
Далі пора розуміння прийшла
І, накінець, табори об’єднались,
Жити , як плем’я одне, почали.
Жінки до скіфської мови привчались,
Їхньою скіфи так і не змогли.
Тож говорили по – скіфськи невірно
Так , як сармати говорять тепер.
Скіфи спочатку велися покірно,
А, як непевності час перетер,
Стали жінок в свої землі просити,
Щоб із батьками продовжити рід.
Скіфами щоб народились їх діти,
В скіфських оселях побачили світ.
Та амазонки уперлись: нізащо
Жити не будем, як ваші жінки
За Танаїс помандруємо краще,
За течією тієї ріки
Знайдемо вільні для себе простори,
Звичаї власні собі заведем
І, сподіваємось дуже, що скоро
Щастя із вами разом ми знайдем.
Довго йшли амазонки і скіфи
За Танаїсом ще декілька днів
Доки, як кажуть прадавнії міфи,
Землю знайшли, де народ їх осів.
Там і з’явились на світі сармати
І розійшлись, як круги на воді.
Меч в них однаково вміли тримати
Чоловіки і жінки. І тоді
Діти і сколотів, і амазонок
Сильні й жорстокі в степи ці прийшли
Із – за далекого синього Дону,
Сколотів навіть скорити змогли.
З нас хто скорився, хто далі подався,
Хто залишився, як ми, кочувать,
В балках, байраках надійно сховався
Аби сарматських мечів не спізнать.
Минула сколотів слава зі світу,
Степ у сарматських незлічених орд.
Та пам’ятайте, ви – сколоти, діти,
Гордий, сміливий і вільний народ.
Геть із дороги – сармати їдуть!
Хто не скорився їх силі ще й досі,
Того мечі закривавлені ждуть.
Бійтеся всі їх нещадного гніву,
Як він на голови ваші впаде,
Годі тоді сподіватись на диво,
Вам не сховатись від нього ніде…»
Посеред степу у балці широкій
В тіні сховалося кілька возів.
Річка струмує повз них неглибока
Поміж зелених пласких берегів.
Скуба травичку овеча отара,
Жінки перуть білизну на ріці
У казані хтось обіда вже варить,
Ложку велику трима у руці.
З степу віддалений чується тупіт –
Скіфи полюють цієї пори.
Небо то хмарами брови насупить.
То посміхнеться сонцем згори.
В колі дітей дід старенький розсівся,
Голосом хриплим щось розповіда
В їх оченятах вогонь розгорівся,
Кожен старому у рот загляда.
Дід зупинився на хвильку спочити,
Дух перевести, водички попить.
Дітям не хочеться дарма сидіти:
- Діду, що ж далі? Скоріш розкажіть!
Самий цікавий, дід ледве затнувся,
Тут же до нього з питанням пристав:
- Звідки ж взялись ці сармати, дідусю?
Хто і коли їх на степ наш наслав?
Дід неквапливо допив собі кухоль,
Витер краплини води з вусів:
- Хочеш дізнатися? Добре, послухай,
І ось таку от розмову повів:
- Було давно це, мене ще й на світі
Білому в час давній той не було.
Та і батьки мої були ще діти.
Сколотське плем’я в степах цих жило.
Було ще сильним воно і могутнім,
В страху навколишні землі жили.
Досить було кінський тупіт почути,
Тут же царям подарунки несли.
Греки частенько сюди заглядали,
Везли товари з далеких країв
До Танаїсу, який заснували
Он там на сході. У грецьких купців
Всяких дрібничок водилось чимало:
Різні прикраси, вино і мечі,
Сколоти їх на пшеницю міняли
Та на рабів, із війни ідучи.
Кажуть, за морем в часи ті далекі
Жили – були войовничі жінки,
Що амазонками звали їх греки.
На берегам Фермодонту - ріки.
Якось зійшлись амазонки і греки
В битві жорсткій. І склалось той раз,
Що амазонки програли. Нелегко
Грекам також перемогма далась.
Воїнів грецьких лягло там чимало.
Довго здіймався над річкою дим
Доки полеглих усіх поховали
Греки на полі кривавім отім.
Потім в свої кораблі вони сіли
Аби додому вертатись на них,
Та й амазонок також прихопили,
Що у полон захопили живих.
Від перемоги сп’янілі надміру,
Греки забули, що то за жінки.
І заплатили сповна за довіру.
Місяць заледве піднявся стрімкий,
Як полонені на греків напали
І ні одного не лишили жить.
Трупи у море усі покидали,
Потім спинились… Що ж далі робить?
На кораблях–бо не плавали зроду.
Як керувати? Куди їм пливти?
Тут ще боги напустили негоду.
Вітер страшеннії хвилі котив.
Він розметав кораблі ті по морю,
Довго і страшно по хвилях носив,
Доки на радість, чи, може на горе,
До берегів Меотиди прибив.
Там вільні скіфи тоді проживали,
Бігали степом коней табуни,
От амазонки коней тих покрали,
Верхи взялись роз’їджати вони.
І грабували всю Скіфську країну,
Наче злочинців якихось орда.
Степом гасали собі без упину,
Слідом за ними котила біда.
Скіфи ніяк не могли зрозуміти,
Що то за військо в степи їх прийшло.
Але зібрались, вступили у битву.
Билися довго. Та скіфів було
Надто багато – отож войовниці
Змушені були – таки відступить.
Перед могутністю скіфської криці
Й кілька загиблих своїх залишить.
Лише тоді скіфам стало відомо,
Що із жінками воюють вони.
Чи то від сорому. Чи від утоми.
Але зібрались Папая сини
І порішили жінок не вбивати –
Мужні й сміливі не мають ціни –
А юнаків рівно стільки ж зібрати,
Скільки було амазонок. Вони
Мали б свій табір десь поряд розбити
Від амазонок безстрашних отих
І, не вступаючи з ними у битву,
Завоювати довіру у них.
Скіфам хотілось дві крові з’єднати
В дітях, що б їм народили жінки.
Коли такі будуть батько і мати,
То вже які будуть в них діточки?
Вибрали, звісно, найкращих із кращих.
Ті все робили, який був наказ.
Звісно .спочатку, як левові в пащу
Їм довелося іти. Але час
Трохи одних до других призвичаїв
Бачачи: хлопці не хочуть їм зла,
І амазонки вже їх не чіпають.
Далі пора розуміння прийшла
І, накінець, табори об’єднались,
Жити , як плем’я одне, почали.
Жінки до скіфської мови привчались,
Їхньою скіфи так і не змогли.
Тож говорили по – скіфськи невірно
Так , як сармати говорять тепер.
Скіфи спочатку велися покірно,
А, як непевності час перетер,
Стали жінок в свої землі просити,
Щоб із батьками продовжити рід.
Скіфами щоб народились їх діти,
В скіфських оселях побачили світ.
Та амазонки уперлись: нізащо
Жити не будем, як ваші жінки
За Танаїс помандруємо краще,
За течією тієї ріки
Знайдемо вільні для себе простори,
Звичаї власні собі заведем
І, сподіваємось дуже, що скоро
Щастя із вами разом ми знайдем.
Довго йшли амазонки і скіфи
За Танаїсом ще декілька днів
Доки, як кажуть прадавнії міфи,
Землю знайшли, де народ їх осів.
Там і з’явились на світі сармати
І розійшлись, як круги на воді.
Меч в них однаково вміли тримати
Чоловіки і жінки. І тоді
Діти і сколотів, і амазонок
Сильні й жорстокі в степи ці прийшли
Із – за далекого синього Дону,
Сколотів навіть скорити змогли.
З нас хто скорився, хто далі подався,
Хто залишився, як ми, кочувать,
В балках, байраках надійно сховався
Аби сарматських мечів не спізнать.
Минула сколотів слава зі світу,
Степ у сарматських незлічених орд.
Та пам’ятайте, ви – сколоти, діти,
Гордий, сміливий і вільний народ.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію