ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Софія Кримовська
2026.11.13 20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І

Ігор Шоха
2026.11.13 13:49
Недремні очі у сліпої власті
і особливо пильні при вогні.
Розпалює суґестія у масці
зеленої і крапленої масті
вендету судочинства і брехні,
та намагання викурити трясця,
задіяне у внутрішній війні
супроти новоявлених династій,

Вячеслав Руденко
2026.11.13 10:23
Тут важлива місія —
Та, що вабить збуджене
Ранками алюзії
Біля скла повздовжнього,
В колі із мережива,
Сутінках напружених,
Біля знов відроджених
В боротьбі за розуми.

Віктор Кучерук
2026.11.13 06:27
Зоря спалахує й згасає
В передвечірній сизій млі,
Але на попіл не згоряє,
Не поспішає до землі.
Так само мрія у людини:
Померкне трохи й знов блищить, -
Вперед спрямовує щоднини
І душу гріє кожну мить.

хома дідим
2026.11.12 23:32
дощ пішов по обіді
цей нудний листопадовий дощ
листопад без дощу проти правил
нехай би неписаних
стукотить несміливо в шибку
мов останній із найбідніших родичів
ми стрічали їх
усі ці південні північні західні східні

Артур Сіренко
2026.11.12 22:33
Пророкам було велено воскресати
В країні, де собори будують з ясенів,
Зрізуючи їхні ще живі стовбури,
Як зрізують свічки залізними ножицями
Біля закіптюжених портретів апостолів,
Коли циферблати
вічнопоспішаючих годинників
Перетв

Євген Федчук
2026.11.12 20:29
Стояв звичайний березневий ранок.
Був понеділок. В школу треба йти.
Я кусень хліба смальцем намастив,
Вхопив портфель і вискочив на ганок.
Жуючи хліб, дістався до зупинки.
Трамвай ось-ось повинен підійти,
Мене до школи швидко довезти.
Трамваєм шлях

Борис Костиря
2026.11.12 20:24
Мені не дасть спокою цей плач,
плач із середини лісу,
із його гущавини.
Плач дитини чи невідомого пророка,
плач сторіччя,
плач незбагненності,
невизначеності.
Плач, який переходить

Вячеслав Руденко
2026.11.12 15:05
Зранку зібраним чилімам
Відра додані в світлицях,
Над рогами їх витає
Дум неясних зграя дика.
Ширма з хутра у куточку
У ранковому серпанку
Шепіт шашеля рятує.
Явори, каміння, крики,

Юрій Гундарів
2026.11.12 11:02
Леся Українка і Василь Симоненко, молоді, красиві, харизматичні, повернулися до нас… 4 листопада 2026 року на сцені Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки в Києві відбулася надзвичайна подія. Вірші двох видатних українських

Віктор Кучерук
2026.11.12 07:21
Ворог винищити нас не в змозі,
Не убити волі у серцях -
Попри перепони на дорозі,
Ми незламні будем до кінця.
В стійкості кується перемога,
Людський дух гартується в боях -
До мети освітлює дорогу
Незборима правди течія.

Ірина Вовк
2026.11.12 06:54
«РАФАЕЛЬ САНТІ: ПЕРЕДЧУТТЯ, АБО ТРАГЕДІЯ ГАРМОНІЇ»

(Драматичний есей-містерія в голосах на три з’яви з прологом та епілогом)

Дійові особи:
Рафаель Санті – Майстер світла, принц живопису, який шукає абсолютну гармонію;

С М
2026.11.11 23:37
Замовить Mot et Chandon
У приватний кабінет
”Хай їдять торт“ звелить
Мовби Мері-Антуанет
Ліки від певності
Хрущов ти, чи Кеннеді
Будь-коли тебе запросить і ти скажеш ”так“

Софія Кримовська
2026.11.11 21:38
Ще нас нема, а камені живуть -
нутро застигле давнього вулкана.
Ці свідки світотворення, що стануть
І свідками занепаду, мабуть...
І перший водоспад, і перший ліс,
І перше слово, так, оте, найперше,
Що блискавку об камінь раптом скреше -
І розіллє

Ігор Терен
2026.11.11 13:37
Хто не помер за волю і свободу,
у того невеликий пієтет,
який не заслуговує на оду,
хай краще слух порадує дует.

Диктує моду на пустий сюжет
нечесана поетика бомонду.
Папуги теж піїти із народу

Марія Дем'янюк
2026.11.11 10:43
Господи, дякую Тобі за тишу, наповнену голосами.
Господи, я знову чую пісню своєї мами.
Господи, слухаю мову мого татусьо.
Господи, чую Твоє: «Поклич. Я озвуся».
Господи, мій любий, пресвітлий Боже,
Люблю Тебе усім серцем, як тільки можу.

Господи,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

храм Ковальчук Ярослав Соборний
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17

Єгор Мельниченко
2026.10.12






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда кургану Солоха
Возношу я хвалу Папаю і Вайю,
Завдячуючи їм, що ще й живу й царюю.
Тепер я розповім історію свою,
Нехай і грецький світ також її почує.
Я хочу, аби ти, відомий майстер, взявсь
Із золота мені зробити гребінь гарний
І оповідь моя на ньому збереглась.,
Нагадуючи всім про злочин і про кару.
Я – Октама́сад – сколотів всіх цар,
Аріапафа син, що був колись могутній,
Аж поки восени з ним трапився удар
І він на все життя до ліжка став прикутий.
Мав батько двох жінок, а з ними двох синів
І зведений мій брат від мене був молодший.
Тож я по старшинству батьківський трон посів
Але і брат хотів отримати цю ношу.
Із матір’ю удвох розпочали вони
Супроти моїх прав плести свої інтриги.
А я в поході був, тож вчасно не спинив,
За Танаїс прогнав розбійників-язигів.
Тим часом брат пустив між скіфів поголос,
Що, начебто, богам я грецьким уклонявся.
І свідків два чи три десь звідкілясь взялось,
І Табіті клялись, що я із цим ховався.
У скіфів за таке одна покара – смерть.
Хто зраджує богів, той і народу зрадить.
Спасибі мій слуга почув цю круговерть,
Примчав і утікать мені мерщій порадив.
Я ледве вскочить встиг на вірного коня,
Як слідом і загін,що брат послав за мною.
Я степом мчав три дні, коня не зупиняв
І відчував весь час погоню за спиною.
Слуга мій десь подівсь і кінь вже ледве йшов.
На щастя, вдалині погоня десь відстала.
У тихім байраку я прихисток знайшов,
У затінку з конем ми майже разом впали.
Я , як убитий, спав, забувши про усе,
Від втоми аж забув про всі перестороги.
Прокинувсь, аж мене хтось за плече трясе.
Сон миттю відлетів і я скочив на ноги.
То був загін бродяг, що по степу блукав,
Жив тим, що упійма та ще бува розбоєм.
Ким був я, звісно, їм нічого не сказав,
Лиш попрохав аби взяли мене з собою.
І почалось моє розбійницьке життя.
Єдине добре, що, я сам собі належав.
Хоч з часом у них став щось наче за вождя
І ними керував. Та все за братом стежив.
Бо помсти почуття жило весь час в мені
І я молив богів, щоб брата покарали.
Та місяці ішли та пролітали дні,
Але покара та так брата й не дістала.
А якось узяли ми грецького купця,
Що до Гелону вів вози свого товару.
І, мабуть, до царя дійшли пригода ця,
Бо з військом поспішив нам учинити кару.
Наївшись досхочу купецьких різних страв,
Напившись по самі, по вінця оксюгали,
У байраку глухім загін спокійно спав,
Як царськії війська на нас мов грім упали.
І знову вірний кінь мене порятував.
Поки сікли усіх сп’янілих акінаки,
Я крізь кільце прорвався і у степ помчав
Подалі від того кривавого байраку.
Та брат мій, цар, мабуть,щось знав чи відчував:
Погоня мчала вслід, ніяк не відставала.
Втікав я, поки кінь мій від утоми став.
Моя остання мить урешті-решт настала.
В похмурому кільці насуплених облич
Я на коні сидів, що так надсадно дихав.
І кинув родовий тоді свій царський клич,
Папая і Вайю собі на поміч скликав.
Зачувши царський клич,завмерли всі навкруг,
Спинили свій танок смертельний акінаки.
У відповідь знялось до неба сотні рук,
Віддавши, як і слід, царю пошани знаки.
- Я – Октамасад. Я – син вашого царя,
Засуджений на смерть без всякої провини.
Наклепника на бій тут викликаю я,
Хай дивляться боги і присуд свій учинять.
Це був не той загін братових посіпак,
Яким мої слова і обола не варті.
Це сколоти були і їм мій царський знак
І ці мої слова – то ніякі не жарти.
Так звичаї велять: щоб захистить ім’я,
Міг кожен вільний скіф суддею меч узяти.
Цим звичаєм тепер міг скористатись я,
Тож викликав на бій оманливого брата.
Він виклик мій прийняв, надіючись на те,
Що стомлений і я, і кінь, що підо мною.
Крім того ще й покон для сколота святе.
Тож готуватися ми почали до бою.
За звичаєм слуга мав помагать бійцю.
Брат виїхав з своїм високим пішим скіфом,
А я був сам один, але різницю цю
Я зовсім не вважав великим надто лихом.
У скіфському кільці почавсь смертельний бій.
Неначе у танку, ми по степу кружляли.
Не витримав, упав кінь від утоми мій,
Брат зі слугою вдвох на мене враз напали.
Та це був божий суд і був невинним я,
Тож зовсім не злякавсь – досвідчений рубака,
Прикрившися щитом, пірнув я під коня
І знизу увігнав у брата акінака.
Звершився божий суд. Брат із коня упав
І зрозуміли всі, що я невинний справді.
І я з тих пір царем у царських скіфів став.
Без сумніву, цьому і я, і вони раді.
Тож хочу я, аби цей гребінь золотий
Нагадував мені весь час про ту подію.
Нехай в мені підтримує надію,
Що боги назавжди зробили вибір свій.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-08-03 19:01:34
Переглядів сторінки твору 1764
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.725
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.12 20:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-08-03 23:16:58 ]
Надзвичайно цікава оповідь!!!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-08-04 19:17:48 ]
Навіяв золотий гребінь з кургану Солоха. Дякую, що зазирнули.