Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.09
10:35
Не хочеться, щоб ранок наставав
З його пласким, безбарвним реалізмом.
І диво відійде від ста дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди підуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплять нас симфонії сумні,
З його пласким, безбарвним реалізмом.
І диво відійде від ста дзеркал,
Ввійшовши в душу чорним оптимізмом.
Куди підуть всі видива нічні
І казка феєрична і нестала?
Охоплять нас симфонії сумні,
2026.01.09
07:59
Мій батько був колись штангістом, а тоді його рекрутували в савєцьку армію та зробили водолазом.
Чому та навіщо я не знаю. Я переказую вам переказане, та після того довго мною стулене, наскільки змога.
На той час (після Другої світової) ув армії служили
2026.01.08
22:10
Вночі навідавсь посланець. На ліжка край присів,
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
Одна лиш шкіра та кістки, очі запали вглиб.
Тепер я знала: розваливсь старий і вутлий міст,
Що поміж «був» і «має буть» руки часу сплелись.
Страхав мене кулак худий, вчувавсь глузливий сміх…
Нехай же б
2026.01.08
19:20
Сидять діди під кормою. Сонце припікає.
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
Але під старезним дубом не так дошкуляє.
Корчмар тут столи поставив, тож можна сидіти,
З кухлів пиво попивати та поговорити.
Про що дідам говорити, як не про минуле,
Коли вони молоді ще і завзяті були.
Похваля
2026.01.08
17:19
Для чого я прийшла в липневу заметіль?—
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
Спокутувати гріх людського роду?
Пізнати у пологах немовляти біль,
на доторк пальців і вогонь, і воду.
Заради існування? На брехні одній
триматися від альфи до омеги?
Я із ребра Адама, та світогляд мій
2026.01.08
16:49
День через день,
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
І всі знали, що він - бамбула,
Найдурніший з усіх бамбул,
Одні кажуть - він був лемко,
Інші -...
Уже котрий вік
Десь на горі в Бескидах жив собі чоловік,
І всі знали, що він - бамбула,
Найдурніший з усіх бамбул,
Одні кажуть - він був лемко,
Інші -...
2026.01.08
12:54
Хор у одній людині…
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
Вона намагнічена піснею жити.
Є ноти-дерева.
Є ноти-струмки.
Кульмінаційна нота – ти,
хто слухає
нині,
хто чує
2026.01.08
12:37
І ти вже не та, і я вже не той…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
З дива не виникне диво.
Скрипка — одне, інше — гобой,
Хоч і на вигляд красиво…
Сцена потрібна, потрібен глядач.
Оплески іншої думки…
Попри визнань, попри невдач
Кожен тримається Букви…
2026.01.08
10:47
Така невизначеність у погоди.
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.
Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
Цей шал вітрів, як чорна меса снів.
Шукаємо пригоди, як нагоди
Поглянути у дзеркало світів.
Ми стоїмо на кризі парадоксів,
На кризі нерозв'язаних питань.
І шал вітрів полине, ніби доказ
2026.01.08
08:37
сумно і безнадійно палає хміль
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски
не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
вірші тривожать менше аніж роки
все що ще майже поруч–розчинна сіль
вийдеш у двір до шляху–самі піски
не заховати себе назавжди в оцет
лиси знайдуть уночі по сліду обмов
стануть скакати пищати лизать лице
2026.01.07
21:00
Із Леоніда Сергєєва
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
На уроці географії
мапа є із Батьківщиною.
Хоч масштаб у неї зменшений,
а займає всю стіну!
І розказує учителька
із натхненністю незмінною
2026.01.07
20:42
Се день у день, на тому горбі
Хлопака із посмішкою сидить незворушно собі
Ніхто не бажа його знати
Вони бачать, то просто дурень
І жодному не відповість він
Але дурень на горбі
бачить сонце заходить
А його очі бачать
Хлопака із посмішкою сидить незворушно собі
Ніхто не бажа його знати
Вони бачать, то просто дурень
І жодному не відповість він
Але дурень на горбі
бачить сонце заходить
А його очі бачать
2026.01.07
20:24
У пеклі зачекалися чорти,
Кипить казан, тече смола рікою.
Лишається до скроні піднести
Холодну цівку вогкою рукою –
І гримне постріл… Прощавай, життя!
Я сплачую останній твій рахунок.
Хай виб’є куля з голови сміття
Кипить казан, тече смола рікою.
Лишається до скроні піднести
Холодну цівку вогкою рукою –
І гримне постріл… Прощавай, життя!
Я сплачую останній твій рахунок.
Хай виб’є куля з голови сміття
2026.01.07
19:56
Протокол номер 01/01.26 від сьомого січня поточного року.
Місце проведення – Головний офіс "пиріжкарень" і точки віддаленого доступу до нього.
Що можна сказати про цей вірш:
Відчувається авторська амбіція, як і курсова спрямованість на результат,
2026.01.07
15:27
Виблискує красою
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?
- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -
Приваблива вітринка.
Чи справді є такою
Сучасна сильна жінка?
- Варити вам вечерю?
Знущаєтесь? О, небо!
Я зачиняю двері -
2026.01.07
14:48
У дворі... на дворі дощик.
В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В січні. Дощик у дворі.
Піду в двір, поївши борщик.
Жаль, не скажеш дітворі…
В сніжки їм вже не зіграти.
Лижи змокли, ковзани…
Двір такий, що не впізнати,
Боже славний, борони…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про легенду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про легенду
Україна – край благословенний,
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.
Твоїй силі люди дивувались.
Вороги, немов побиті пси,
Утікали. Але повертались –
Надто ласий шмат, щоб не вкусить.
В році сорок першому, у червні
Черговий знайшовся «загрібай».
Наче пітекантропи печерні,
Поповзли тевтони у наш край.
Обіцяв їм Гітлер біснуватий
«Яйко, млеко» вволю принесе.
Треба Україну звоювати
І тоді – бо матимуть усе.
Всі в хрестах полізли, наче прорва,
Потоптали буйнії поля.
Устелили трупом степ і гори,
Кров’ю напиталася земля.
Засмердівши танками Вкраїну
І людей беручи за сміття,
Гітлер, кажуть, падав на коліна
В лігві. І радів, як те дитя.
Землю нашпиговану залізом,
Він урешті – решт завоював.
Його орди вже за Волгу лізли,
На Кавказі прапор теліпав.
Вся Вкраїна в нього під ногами,
Хоч топчи, в хочеш – засівай.
Буде Рейх з дешевими хлібами,
Сам до рота лізе коровай.
Та радіти довелось недовго,
Бо зі Сходу звістки поповзли:
Там тевтонам обламали роги,
Навіть Сталінграда не взяли.
І його захвалені вояки
Поповзли у рідний фатерлянд,
Полишивши літаки і танки.
«Дранг нах Остен » звівся
в «Драп назад».
Гітлер скаженів, ногами тупав,
Генералів власноручно товк,
На вояків грізно брови супив
І гарчав, як недобитий вовк.
Гнав і гнав нові війська до бою,
Все про зброю про якусь кричав.
Але знов під Курською дугою
Стусана добрячого дістав.
Бачить Гітлер, що не має діла
І тоді задумуватися став:
Звідкіля взялася така сила
В тих, кого він вже завоював?
Викликає своїх генералів,
Обіцяє голови з плечей,
Щоб вони негайно розгадали
Звідки сила у отих людей.
Генерали голови ламають
І підлеглих без кінця товчуть,
Хай вони цю таємницю взнають
Й більш нічого не бажають чуть.
Вже й лампасам на штанах не раді,
Вже і апетит у них пропав.
Але тут знайшовсь якийсь зрадник,
Що, говорить, таємницю знав.
За варення й хліба паляницю
І на пуп залізного хреста,
Обіцяв відкрити таємницю,
Звідкіля береться сила та.
Хрест йому відразу почепили.
Коли що, то легко відібрать
І гуртом обсіли, обступили –
Таємницю ж хочеться узнать.
Плямкаючи хлібом і варенням,
Розпочав той оповідь свою:
- Ще в часи далекі Сотворення
Бог сидів, говорить, у раю
І ділив поміж народів землю,
Щоби кожен що хотів – те й мав.
І дістались персам землі теплі,
А казкові Бог індійцям дав.
Для англійців і японців в морі
Острови великі наділив.
Йшли і йшли народи. І вже скоро
Кожен у своїй країні жив.
А коли Бог наділив народи
І уже забрався відпочить,
Тут до нього дівчина приходить.
Довгі коси, у очах блакить.
У сорочці гарній вишиваній.
Ноги босі, збиті до крові.
Мабуть, шлях у дівчини був дальній –
Промайнуло в Божій голові.
Що ж їй дати? Роздані всім землі.
Залишивсь, хіба що, степ один.
Та тут вітер дме на всі легені.
Хмари пилу піднімає він.
Взимку люті аж тріщать морози.
Влітку спека землю спопеля.
І лише людськії піт і сльози
Коли зросять – ожива земля.
І квітує, і несе достаток
Тим, хто буде на землі цій жить.
Але треба добре працювати,
Щоб цю землю гарну оживить.
Степ відкритий ворогам на заздрість,
Тож ітимуть без кінця вони.
Треба буде людям захищатись
І готовим бути до війни.
Є у мене зброя потаємна –
Чудодійний Перемоги меч.
Як насуне часом сила темна
Він зруба їй голову із плеч.
Та той меч одному не під силу,
То лише громаді по плечу.
В боротьбі за справедливе діло
Можна довірятися мечу.
Меч той було сховано в священих
Пришибських висотах. Відтоді́
Ворогів він переміг численних
І народу допоміг в біді.
Доки меч той сховано надійно,
Україну не скорить нічим…
Як послухав Гітлер ту новину,
Став відтоді іще більше злим.
Наказав усе перекопати
Але меч із – під землі знайти.
І взялись тевтони за лопати,
Стали землю рити, як кроти.
Риють і по Пришибських висотах,
І уздовж Молочної ріки.
Кротовище те назвали «Вотан»
Із легкої Гітлера руки.
Риють – риють, вали насипають.
А із сходу гуркіт все сильніш.
І тевтони чимскоріш втікають
За отой покопаний рубіж.
Хоч меча і не знайшли вояки,
Та нарили оборонний вал.
Настромляли всюди залізяки,
Щоби супротивник не прорвав.
І засіли у поритих норах
За рікою й на висотах тих.
Одним краєм вперлися у море,
А другим у плавнях у густих.
І кричали: - Тут ми неприступні!
І поможе меч не їм, а нам!
А самі тулилися докупи,
Бо й своїм не вірили словам.
Осінь сорок третього настала,
Впало листя із дерев униз.
І вся їхня неприступність впала,
Мали, кляті, в гриву і у хвіст.
Гітлер рвав і так рідке волосся,
Своїм генералам пуза м’яв,
Та зробить нічого не вдалося –
Їхній «Вотан» все – таки упав.
І звелась на ноги Україна,
Та взяла у руки меч святий.
І ніякі неприступні стіни
Не спинили гнів її страшний.
Полетіли голови тевтонські
По землі від вірного меча.
Не ходіть непрохані у гості!
Є нам чим непроханих стрічать.
Приїздіть, ми завжди раді гостям,
Але хто з мечем сюди прийде,
Залишить у землях наших кості,
Меч святий завжди його знайде.
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.
Твоїй силі люди дивувались.
Вороги, немов побиті пси,
Утікали. Але повертались –
Надто ласий шмат, щоб не вкусить.
В році сорок першому, у червні
Черговий знайшовся «загрібай».
Наче пітекантропи печерні,
Поповзли тевтони у наш край.
Обіцяв їм Гітлер біснуватий
«Яйко, млеко» вволю принесе.
Треба Україну звоювати
І тоді – бо матимуть усе.
Всі в хрестах полізли, наче прорва,
Потоптали буйнії поля.
Устелили трупом степ і гори,
Кров’ю напиталася земля.
Засмердівши танками Вкраїну
І людей беручи за сміття,
Гітлер, кажуть, падав на коліна
В лігві. І радів, як те дитя.
Землю нашпиговану залізом,
Він урешті – решт завоював.
Його орди вже за Волгу лізли,
На Кавказі прапор теліпав.
Вся Вкраїна в нього під ногами,
Хоч топчи, в хочеш – засівай.
Буде Рейх з дешевими хлібами,
Сам до рота лізе коровай.
Та радіти довелось недовго,
Бо зі Сходу звістки поповзли:
Там тевтонам обламали роги,
Навіть Сталінграда не взяли.
І його захвалені вояки
Поповзли у рідний фатерлянд,
Полишивши літаки і танки.
«Дранг нах Остен » звівся
в «Драп назад».
Гітлер скаженів, ногами тупав,
Генералів власноручно товк,
На вояків грізно брови супив
І гарчав, як недобитий вовк.
Гнав і гнав нові війська до бою,
Все про зброю про якусь кричав.
Але знов під Курською дугою
Стусана добрячого дістав.
Бачить Гітлер, що не має діла
І тоді задумуватися став:
Звідкіля взялася така сила
В тих, кого він вже завоював?
Викликає своїх генералів,
Обіцяє голови з плечей,
Щоб вони негайно розгадали
Звідки сила у отих людей.
Генерали голови ламають
І підлеглих без кінця товчуть,
Хай вони цю таємницю взнають
Й більш нічого не бажають чуть.
Вже й лампасам на штанах не раді,
Вже і апетит у них пропав.
Але тут знайшовсь якийсь зрадник,
Що, говорить, таємницю знав.
За варення й хліба паляницю
І на пуп залізного хреста,
Обіцяв відкрити таємницю,
Звідкіля береться сила та.
Хрест йому відразу почепили.
Коли що, то легко відібрать
І гуртом обсіли, обступили –
Таємницю ж хочеться узнать.
Плямкаючи хлібом і варенням,
Розпочав той оповідь свою:
- Ще в часи далекі Сотворення
Бог сидів, говорить, у раю
І ділив поміж народів землю,
Щоби кожен що хотів – те й мав.
І дістались персам землі теплі,
А казкові Бог індійцям дав.
Для англійців і японців в морі
Острови великі наділив.
Йшли і йшли народи. І вже скоро
Кожен у своїй країні жив.
А коли Бог наділив народи
І уже забрався відпочить,
Тут до нього дівчина приходить.
Довгі коси, у очах блакить.
У сорочці гарній вишиваній.
Ноги босі, збиті до крові.
Мабуть, шлях у дівчини був дальній –
Промайнуло в Божій голові.
Що ж їй дати? Роздані всім землі.
Залишивсь, хіба що, степ один.
Та тут вітер дме на всі легені.
Хмари пилу піднімає він.
Взимку люті аж тріщать морози.
Влітку спека землю спопеля.
І лише людськії піт і сльози
Коли зросять – ожива земля.
І квітує, і несе достаток
Тим, хто буде на землі цій жить.
Але треба добре працювати,
Щоб цю землю гарну оживить.
Степ відкритий ворогам на заздрість,
Тож ітимуть без кінця вони.
Треба буде людям захищатись
І готовим бути до війни.
Є у мене зброя потаємна –
Чудодійний Перемоги меч.
Як насуне часом сила темна
Він зруба їй голову із плеч.
Та той меч одному не під силу,
То лише громаді по плечу.
В боротьбі за справедливе діло
Можна довірятися мечу.
Меч той було сховано в священих
Пришибських висотах. Відтоді́
Ворогів він переміг численних
І народу допоміг в біді.
Доки меч той сховано надійно,
Україну не скорить нічим…
Як послухав Гітлер ту новину,
Став відтоді іще більше злим.
Наказав усе перекопати
Але меч із – під землі знайти.
І взялись тевтони за лопати,
Стали землю рити, як кроти.
Риють і по Пришибських висотах,
І уздовж Молочної ріки.
Кротовище те назвали «Вотан»
Із легкої Гітлера руки.
Риють – риють, вали насипають.
А із сходу гуркіт все сильніш.
І тевтони чимскоріш втікають
За отой покопаний рубіж.
Хоч меча і не знайшли вояки,
Та нарили оборонний вал.
Настромляли всюди залізяки,
Щоби супротивник не прорвав.
І засіли у поритих норах
За рікою й на висотах тих.
Одним краєм вперлися у море,
А другим у плавнях у густих.
І кричали: - Тут ми неприступні!
І поможе меч не їм, а нам!
А самі тулилися докупи,
Бо й своїм не вірили словам.
Осінь сорок третього настала,
Впало листя із дерев униз.
І вся їхня неприступність впала,
Мали, кляті, в гриву і у хвіст.
Гітлер рвав і так рідке волосся,
Своїм генералам пуза м’яв,
Та зробить нічого не вдалося –
Їхній «Вотан» все – таки упав.
І звелась на ноги Україна,
Та взяла у руки меч святий.
І ніякі неприступні стіни
Не спинили гнів її страшний.
Полетіли голови тевтонські
По землі від вірного меча.
Не ходіть непрохані у гості!
Є нам чим непроханих стрічать.
Приїздіть, ми завжди раді гостям,
Але хто з мечем сюди прийде,
Залишить у землях наших кості,
Меч святий завжди його знайде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
