Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.11
18:04
Про що ж він думав? Той, що уславився розбоєм,
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
Кому б на шибениці буть, та цар, розбійний сам,
Минуле все простив, благословивши на нові розбої.
***
Хропуть побіля Єрмака поплічники його,
Хто, як і він, сокирою й хрестом
На дружбу спокушав далекі од
2026.10.11
16:56
Ще з часів радянської влади у літературному колі поетами вважалися тільки ті, хто був членом спілки письменників. З моїх пошуків я зрозумів, що Володимир Мацуцький не є членом спілки, а ви називаєте його поетом. Може це ваша особиста думка?
Ні, це не о
2026.10.11
16:33
Господи! Як зимно! Як же зимно!
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
Мій малий осінній острівець
Перетворює на крик нестримний
Сповідь недолюблених сердець.
Спомин золотавою стезею
Йде та озирається назад.
Зрадники, ханжі та фарисеї
2026.10.11
15:33
Дрімай, дрімай, - шепоче в'ялий вітер,
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
Скотившись із німіючих ланів,
Шипшині, що взялась палахкотіти
Червонопристрасно, й не ясно, що на ній:
Чи ягоди, чи запізнілі квіти,
Чи розсипи коралові на дні
Мілкого яру, де присіло літо
На схил півден
2026.10.11
12:30
Вже кілька днів гриміло десь на сході
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
І виднокіл щоночі весь палав.
Максим пів ночі взагалі не спав,
Стояв, на схід дивився на городі.
Чого хотів насправді, він не знав.
Сказати чесно й німці вже дістали.
Та й москалів не надто і чекали.
Отож, пів
2026.10.11
09:42
Ліхтар негаснучий — латунь,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
Ломбарду стіл — живий товариш,
Заледве в спалахах мовчун,
Дощами схований між згарищ.
Латаття жовте, чорний кмин,
Родинний герб — лиха данина
Всього, що чхає, як комин,
2026.10.11
08:34
Зазираю у очі бездонні,
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
Як у чорних агатах тону.
Ой, ви коні, мої вірні коні,
Вам відкрию свою таїну.
Що кохаю звабливу циганку,
Та не знаю, чи любить мене?
То веселкою світиться зранку,
А то вітром в степу промайне.
2026.10.11
07:16
Сталось так, як сталось,
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
Сталось так, як є, -
Те, що відлунало
Спати не дає.
Де отой звукопис,
Що два серця грів, -
Залишився попіл
Від гарячих слів.
2026.10.11
00:18
На вакації до Печеніжина
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
Позбирались дівчата розніжені.
Кожній з них догоджай,
Хлопа в ліжко давай –
Та пішли вони із Печеніжина.
В політичних структурах Одеси
Просувають чужі інтереси
2026.10.10
19:17
Не спитала любов, не спитала,
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
так, зненацька, у серце ввійшла:
хоч без слів,
але піснею стала,
хоч без квітів,
але зацвіла.
2011
2026.10.10
16:37
Хризантеми запалюють осінь:
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
Жменьки сонця на зимному ґрунті.
Як їм затишно в дружньому гурті!
Невисокі, деінде і рослі.
Не лякають їх ночі холодні,
Подих вогкого трепету вітру.
Оживляють собою палітру
2026.10.10
16:03
Дивлюсь я на колишню повінь,
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
Що стала привидом і сном,
Де чатовий лиш місяць повня
Киває ввічливо чолом.
На місці повені болото,
Сухі багнети комишів.
На березі дружина Лота
2026.10.10
12:30
Всі часто поспішають та дарма,
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
Бо часу завжди мало чи нема .
Постійно не встигаєм вічно ми,
А хочеться спинити гарну мить.
Бо день, як м’ячик, просто скік та скік.
Біжиш за ним, а він уже утік.
Зупинишся, оглянешся, а там…
2026.10.10
12:23
безперечно святково
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
і пристрасно
хоч би навіть через утому
підноситься географічне
топонімічне тобто
при своїй винятковій митниці
пан матвій звісний
всім вам відомий
2026.10.10
11:46
жовтня - День народження видатної української співачки
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
Ніни Матвієнко
До речі, який у неї був голос? Сопрано? Чи, може, мецо-сопрано?
А діапазон який - три октави чи чотири?..
Коли чуєш її голос, усі ці запитання відступають на другий чи третій пл
2026.10.10
11:21
Закортіло бабці втіхи,
Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тож говорить чоловіку:
— Поки ми іще не в раю,
Буйну молодість згадаєм.
Що для неї літні роки? —
Одягла нові панчохи.
Чаклував дід так і сяк,
Та не впоратись ніяк.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про легенду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про легенду
Україна – край благословенний,
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.
Твоїй силі люди дивувались.
Вороги, немов побиті пси,
Утікали. Але повертались –
Надто ласий шмат, щоб не вкусить.
В році сорок першому, у червні
Черговий знайшовся «загрібай».
Наче пітекантропи печерні,
Поповзли тевтони у наш край.
Обіцяв їм Гітлер біснуватий
«Яйко, млеко» вволю принесе.
Треба Україну звоювати
І тоді – бо матимуть усе.
Всі в хрестах полізли, наче прорва,
Потоптали буйнії поля.
Устелили трупом степ і гори,
Кров’ю напиталася земля.
Засмердівши танками Вкраїну
І людей беручи за сміття,
Гітлер, кажуть, падав на коліна
В лігві. І радів, як те дитя.
Землю нашпиговану залізом,
Він урешті – решт завоював.
Його орди вже за Волгу лізли,
На Кавказі прапор теліпав.
Вся Вкраїна в нього під ногами,
Хоч топчи, в хочеш – засівай.
Буде Рейх з дешевими хлібами,
Сам до рота лізе коровай.
Та радіти довелось недовго,
Бо зі Сходу звістки поповзли:
Там тевтонам обламали роги,
Навіть Сталінграда не взяли.
І його захвалені вояки
Поповзли у рідний фатерлянд,
Полишивши літаки і танки.
«Дранг нах Остен » звівся
в «Драп назад».
Гітлер скаженів, ногами тупав,
Генералів власноручно товк,
На вояків грізно брови супив
І гарчав, як недобитий вовк.
Гнав і гнав нові війська до бою,
Все про зброю про якусь кричав.
Але знов під Курською дугою
Стусана добрячого дістав.
Бачить Гітлер, що не має діла
І тоді задумуватися став:
Звідкіля взялася така сила
В тих, кого він вже завоював?
Викликає своїх генералів,
Обіцяє голови з плечей,
Щоб вони негайно розгадали
Звідки сила у отих людей.
Генерали голови ламають
І підлеглих без кінця товчуть,
Хай вони цю таємницю взнають
Й більш нічого не бажають чуть.
Вже й лампасам на штанах не раді,
Вже і апетит у них пропав.
Але тут знайшовсь якийсь зрадник,
Що, говорить, таємницю знав.
За варення й хліба паляницю
І на пуп залізного хреста,
Обіцяв відкрити таємницю,
Звідкіля береться сила та.
Хрест йому відразу почепили.
Коли що, то легко відібрать
І гуртом обсіли, обступили –
Таємницю ж хочеться узнать.
Плямкаючи хлібом і варенням,
Розпочав той оповідь свою:
- Ще в часи далекі Сотворення
Бог сидів, говорить, у раю
І ділив поміж народів землю,
Щоби кожен що хотів – те й мав.
І дістались персам землі теплі,
А казкові Бог індійцям дав.
Для англійців і японців в морі
Острови великі наділив.
Йшли і йшли народи. І вже скоро
Кожен у своїй країні жив.
А коли Бог наділив народи
І уже забрався відпочить,
Тут до нього дівчина приходить.
Довгі коси, у очах блакить.
У сорочці гарній вишиваній.
Ноги босі, збиті до крові.
Мабуть, шлях у дівчини був дальній –
Промайнуло в Божій голові.
Що ж їй дати? Роздані всім землі.
Залишивсь, хіба що, степ один.
Та тут вітер дме на всі легені.
Хмари пилу піднімає він.
Взимку люті аж тріщать морози.
Влітку спека землю спопеля.
І лише людськії піт і сльози
Коли зросять – ожива земля.
І квітує, і несе достаток
Тим, хто буде на землі цій жить.
Але треба добре працювати,
Щоб цю землю гарну оживить.
Степ відкритий ворогам на заздрість,
Тож ітимуть без кінця вони.
Треба буде людям захищатись
І готовим бути до війни.
Є у мене зброя потаємна –
Чудодійний Перемоги меч.
Як насуне часом сила темна
Він зруба їй голову із плеч.
Та той меч одному не під силу,
То лише громаді по плечу.
В боротьбі за справедливе діло
Можна довірятися мечу.
Меч той було сховано в священих
Пришибських висотах. Відтоді́
Ворогів він переміг численних
І народу допоміг в біді.
Доки меч той сховано надійно,
Україну не скорить нічим…
Як послухав Гітлер ту новину,
Став відтоді іще більше злим.
Наказав усе перекопати
Але меч із – під землі знайти.
І взялись тевтони за лопати,
Стали землю рити, як кроти.
Риють і по Пришибських висотах,
І уздовж Молочної ріки.
Кротовище те назвали «Вотан»
Із легкої Гітлера руки.
Риють – риють, вали насипають.
А із сходу гуркіт все сильніш.
І тевтони чимскоріш втікають
За отой покопаний рубіж.
Хоч меча і не знайшли вояки,
Та нарили оборонний вал.
Настромляли всюди залізяки,
Щоби супротивник не прорвав.
І засіли у поритих норах
За рікою й на висотах тих.
Одним краєм вперлися у море,
А другим у плавнях у густих.
І кричали: - Тут ми неприступні!
І поможе меч не їм, а нам!
А самі тулилися докупи,
Бо й своїм не вірили словам.
Осінь сорок третього настала,
Впало листя із дерев униз.
І вся їхня неприступність впала,
Мали, кляті, в гриву і у хвіст.
Гітлер рвав і так рідке волосся,
Своїм генералам пуза м’яв,
Та зробить нічого не вдалося –
Їхній «Вотан» все – таки упав.
І звелась на ноги Україна,
Та взяла у руки меч святий.
І ніякі неприступні стіни
Не спинили гнів її страшний.
Полетіли голови тевтонські
По землі від вірного меча.
Не ходіть непрохані у гості!
Є нам чим непроханих стрічать.
Приїздіть, ми завжди раді гостям,
Але хто з мечем сюди прийде,
Залишить у землях наших кості,
Меч святий завжди його знайде.
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.
Твоїй силі люди дивувались.
Вороги, немов побиті пси,
Утікали. Але повертались –
Надто ласий шмат, щоб не вкусить.
В році сорок першому, у червні
Черговий знайшовся «загрібай».
Наче пітекантропи печерні,
Поповзли тевтони у наш край.
Обіцяв їм Гітлер біснуватий
«Яйко, млеко» вволю принесе.
Треба Україну звоювати
І тоді – бо матимуть усе.
Всі в хрестах полізли, наче прорва,
Потоптали буйнії поля.
Устелили трупом степ і гори,
Кров’ю напиталася земля.
Засмердівши танками Вкраїну
І людей беручи за сміття,
Гітлер, кажуть, падав на коліна
В лігві. І радів, як те дитя.
Землю нашпиговану залізом,
Він урешті – решт завоював.
Його орди вже за Волгу лізли,
На Кавказі прапор теліпав.
Вся Вкраїна в нього під ногами,
Хоч топчи, в хочеш – засівай.
Буде Рейх з дешевими хлібами,
Сам до рота лізе коровай.
Та радіти довелось недовго,
Бо зі Сходу звістки поповзли:
Там тевтонам обламали роги,
Навіть Сталінграда не взяли.
І його захвалені вояки
Поповзли у рідний фатерлянд,
Полишивши літаки і танки.
«Дранг нах Остен » звівся
в «Драп назад».
Гітлер скаженів, ногами тупав,
Генералів власноручно товк,
На вояків грізно брови супив
І гарчав, як недобитий вовк.
Гнав і гнав нові війська до бою,
Все про зброю про якусь кричав.
Але знов під Курською дугою
Стусана добрячого дістав.
Бачить Гітлер, що не має діла
І тоді задумуватися став:
Звідкіля взялася така сила
В тих, кого він вже завоював?
Викликає своїх генералів,
Обіцяє голови з плечей,
Щоб вони негайно розгадали
Звідки сила у отих людей.
Генерали голови ламають
І підлеглих без кінця товчуть,
Хай вони цю таємницю взнають
Й більш нічого не бажають чуть.
Вже й лампасам на штанах не раді,
Вже і апетит у них пропав.
Але тут знайшовсь якийсь зрадник,
Що, говорить, таємницю знав.
За варення й хліба паляницю
І на пуп залізного хреста,
Обіцяв відкрити таємницю,
Звідкіля береться сила та.
Хрест йому відразу почепили.
Коли що, то легко відібрать
І гуртом обсіли, обступили –
Таємницю ж хочеться узнать.
Плямкаючи хлібом і варенням,
Розпочав той оповідь свою:
- Ще в часи далекі Сотворення
Бог сидів, говорить, у раю
І ділив поміж народів землю,
Щоби кожен що хотів – те й мав.
І дістались персам землі теплі,
А казкові Бог індійцям дав.
Для англійців і японців в морі
Острови великі наділив.
Йшли і йшли народи. І вже скоро
Кожен у своїй країні жив.
А коли Бог наділив народи
І уже забрався відпочить,
Тут до нього дівчина приходить.
Довгі коси, у очах блакить.
У сорочці гарній вишиваній.
Ноги босі, збиті до крові.
Мабуть, шлях у дівчини був дальній –
Промайнуло в Божій голові.
Що ж їй дати? Роздані всім землі.
Залишивсь, хіба що, степ один.
Та тут вітер дме на всі легені.
Хмари пилу піднімає він.
Взимку люті аж тріщать морози.
Влітку спека землю спопеля.
І лише людськії піт і сльози
Коли зросять – ожива земля.
І квітує, і несе достаток
Тим, хто буде на землі цій жить.
Але треба добре працювати,
Щоб цю землю гарну оживить.
Степ відкритий ворогам на заздрість,
Тож ітимуть без кінця вони.
Треба буде людям захищатись
І готовим бути до війни.
Є у мене зброя потаємна –
Чудодійний Перемоги меч.
Як насуне часом сила темна
Він зруба їй голову із плеч.
Та той меч одному не під силу,
То лише громаді по плечу.
В боротьбі за справедливе діло
Можна довірятися мечу.
Меч той було сховано в священих
Пришибських висотах. Відтоді́
Ворогів він переміг численних
І народу допоміг в біді.
Доки меч той сховано надійно,
Україну не скорить нічим…
Як послухав Гітлер ту новину,
Став відтоді іще більше злим.
Наказав усе перекопати
Але меч із – під землі знайти.
І взялись тевтони за лопати,
Стали землю рити, як кроти.
Риють і по Пришибських висотах,
І уздовж Молочної ріки.
Кротовище те назвали «Вотан»
Із легкої Гітлера руки.
Риють – риють, вали насипають.
А із сходу гуркіт все сильніш.
І тевтони чимскоріш втікають
За отой покопаний рубіж.
Хоч меча і не знайшли вояки,
Та нарили оборонний вал.
Настромляли всюди залізяки,
Щоби супротивник не прорвав.
І засіли у поритих норах
За рікою й на висотах тих.
Одним краєм вперлися у море,
А другим у плавнях у густих.
І кричали: - Тут ми неприступні!
І поможе меч не їм, а нам!
А самі тулилися докупи,
Бо й своїм не вірили словам.
Осінь сорок третього настала,
Впало листя із дерев униз.
І вся їхня неприступність впала,
Мали, кляті, в гриву і у хвіст.
Гітлер рвав і так рідке волосся,
Своїм генералам пуза м’яв,
Та зробить нічого не вдалося –
Їхній «Вотан» все – таки упав.
І звелась на ноги Україна,
Та взяла у руки меч святий.
І ніякі неприступні стіни
Не спинили гнів її страшний.
Полетіли голови тевтонські
По землі від вірного меча.
Не ходіть непрохані у гості!
Є нам чим непроханих стрічать.
Приїздіть, ми завжди раді гостям,
Але хто з мечем сюди прийде,
Залишить у землях наших кості,
Меч святий завжди його знайде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
