Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.16
17:55
Після ерзац-замінників зими
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
Прийшла зима упевнена і справжня.
Прийшла зима із лютої тюрми,
Прийшла, як генерал з найвищим рангом.
Прийшла зима, мов армія міцна
З настирливістю танків і піхоти.
Заснула в лісі змучена весна,
2025.12.16
13:22
Порадуй моє тіло – я готовий.
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
На ланцюгах моя труна – ореля.
Тих не почуй, хто про мій дух злословить.
Вони ніколи не були в моїх постелях.
Дай доторкнутися рукою до любові,
не відсахнись від мертвої руки, –
бо то не смерть, – то понагусло крові
2025.12.16
13:21
Не спішіть серед шторму і злив
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
промовляти: "Пройшов!". Все складніше.
"Пал, що наскрізь обох пропалив,
безпритульними потім залишив".
Не спішіть ви твердити про те,
що прочитаний вже до основи
ваш роман. Є багато ще тем.
2025.12.16
12:37
Дивлюся в небо — там зірки і вічність,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
А під ногами — грузько, як життя.
Сусід Євген, утративши логічність,
Штовха у безвість баки для сміття.
А я стою, немов антична статуя,
В руці —"Первак", у серці — порожнеча.
Дружина каже: «Досить вже бухати,
2025.12.16
12:21
Сувора Совість дивиться на мене,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
Тримає міцно землю й небеса.
Ніколи не виходила на сцену -
Далеко не для всіх її краса.
Тверді слова не промовляє гучно,
Все пошепки. І погляд вольовий.
Мені нелегко. Я - її заручник,
2025.12.16
10:42
Я - чарівник, слуга сяйних казок,
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
Ерато благородної невільник.
Тож віршопад пахтить, немов бузок,
У строфах - муси, слоїки ванільні.
МрійнА оаза! Щастя береги!
Повсюди айви, квітнучі оливи!
Рожевий мед любової жаги
2025.12.16
09:36
Буває, що чоловіки
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
ідуть із дому без валізи,
без штампа в паспорті та візи,
без вороття і навіки
в країну вільних душ, туди,
де благодать незрозуміла
стирає росяні сліди
серпанків яблунево-білих.
2025.12.16
06:08
Зима розквітла білизною
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
І світ морозом обдала, -
Красу створивши бахромою,
Оторочила півсела.
Сніжок порипує й блискоче
Навкруг холодна бахрома, -
Така зима милує очі
Та душу тішить крадькома.
2025.12.15
23:52
Недобре добро називати добром недобре.
Кремлівські недомірки міряють світ своєю міркою.
Ворожка ворогам ворожила вороже.
Генії на гени не нарікають.
Світило у світі недовго світило.
Пан Баняк до банку поклав грошей банку.
Одержимі своє о
2025.12.15
21:19
Теплом огорнута зима
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
Прийшла, нарешті, забілила
Цей світ чорнющий крадькома,
Поклала осінь у могилу.
Та раптом знов прийшла теплінь,
Лягла на плечі сніготалу.
Аж він од радості зомлів...
2025.12.15
20:55
Мій Боже, не лишай мене
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
одну на паперті юдолі.
Не все, мов злива промайне
у ніжних пелюстках магнолій.
За що не знаю, і мабуть,
я більш того не хочу знати,
залляла очі каламуть
2025.12.15
20:27
Ніч наповнена жахом,
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
Ще страшнішим за сон, –
Кров'ю вкрита і прахом.
Замінованим шляхом
Нас штовхають в полон.
Обгорілі кімнати
І відсутні дахи.
2025.12.15
19:55
Я повертаюсь у минуле,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
А в цьому часі бачу я
Себе у смороді й намулі,
Де йде отруйна течія.
У мерехтінні й шумовинні
Світів, епох, тисячоліть
Шукаю я часи невинні,
2025.12.15
19:00
Знову в Ізраїлі дощ...
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
Це ж бо Кінерету щось.
Це ж бо і нам без труда
Лине цілюща вода.
Хай ти промок, як хлющ,
Очі-но тільки заплющ,-
І, мов в кіно, ожива
Вбрана у квіт Арава.
2025.12.15
14:41
цьогоріч ми всі гадали,
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
що до весни буде осінь,
але ось зима настала,
мерзнуть пейси на морозі.
не захистить від морозів
і від вітру лапсердак,
простужусь, помру,- хто ж Розі
2025.12.15
11:12
Кришталики снігу вкривають подвір’я.
Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коштовні, численні – лежать і блищать.
Зима білобока розпушеним пір’ям
притрушує сльоту буденних понять.
Легкий морозець доторкається носа.
Рум’янить пестливо закруглини щік.
Вигулює себе зима білокоса,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про легенду
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про легенду
Україна – край благословенний,
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.
Твоїй силі люди дивувались.
Вороги, немов побиті пси,
Утікали. Але повертались –
Надто ласий шмат, щоб не вкусить.
В році сорок першому, у червні
Черговий знайшовся «загрібай».
Наче пітекантропи печерні,
Поповзли тевтони у наш край.
Обіцяв їм Гітлер біснуватий
«Яйко, млеко» вволю принесе.
Треба Україну звоювати
І тоді – бо матимуть усе.
Всі в хрестах полізли, наче прорва,
Потоптали буйнії поля.
Устелили трупом степ і гори,
Кров’ю напиталася земля.
Засмердівши танками Вкраїну
І людей беручи за сміття,
Гітлер, кажуть, падав на коліна
В лігві. І радів, як те дитя.
Землю нашпиговану залізом,
Він урешті – решт завоював.
Його орди вже за Волгу лізли,
На Кавказі прапор теліпав.
Вся Вкраїна в нього під ногами,
Хоч топчи, в хочеш – засівай.
Буде Рейх з дешевими хлібами,
Сам до рота лізе коровай.
Та радіти довелось недовго,
Бо зі Сходу звістки поповзли:
Там тевтонам обламали роги,
Навіть Сталінграда не взяли.
І його захвалені вояки
Поповзли у рідний фатерлянд,
Полишивши літаки і танки.
«Дранг нах Остен » звівся
в «Драп назад».
Гітлер скаженів, ногами тупав,
Генералів власноручно товк,
На вояків грізно брови супив
І гарчав, як недобитий вовк.
Гнав і гнав нові війська до бою,
Все про зброю про якусь кричав.
Але знов під Курською дугою
Стусана добрячого дістав.
Бачить Гітлер, що не має діла
І тоді задумуватися став:
Звідкіля взялася така сила
В тих, кого він вже завоював?
Викликає своїх генералів,
Обіцяє голови з плечей,
Щоб вони негайно розгадали
Звідки сила у отих людей.
Генерали голови ламають
І підлеглих без кінця товчуть,
Хай вони цю таємницю взнають
Й більш нічого не бажають чуть.
Вже й лампасам на штанах не раді,
Вже і апетит у них пропав.
Але тут знайшовсь якийсь зрадник,
Що, говорить, таємницю знав.
За варення й хліба паляницю
І на пуп залізного хреста,
Обіцяв відкрити таємницю,
Звідкіля береться сила та.
Хрест йому відразу почепили.
Коли що, то легко відібрать
І гуртом обсіли, обступили –
Таємницю ж хочеться узнать.
Плямкаючи хлібом і варенням,
Розпочав той оповідь свою:
- Ще в часи далекі Сотворення
Бог сидів, говорить, у раю
І ділив поміж народів землю,
Щоби кожен що хотів – те й мав.
І дістались персам землі теплі,
А казкові Бог індійцям дав.
Для англійців і японців в морі
Острови великі наділив.
Йшли і йшли народи. І вже скоро
Кожен у своїй країні жив.
А коли Бог наділив народи
І уже забрався відпочить,
Тут до нього дівчина приходить.
Довгі коси, у очах блакить.
У сорочці гарній вишиваній.
Ноги босі, збиті до крові.
Мабуть, шлях у дівчини був дальній –
Промайнуло в Божій голові.
Що ж їй дати? Роздані всім землі.
Залишивсь, хіба що, степ один.
Та тут вітер дме на всі легені.
Хмари пилу піднімає він.
Взимку люті аж тріщать морози.
Влітку спека землю спопеля.
І лише людськії піт і сльози
Коли зросять – ожива земля.
І квітує, і несе достаток
Тим, хто буде на землі цій жить.
Але треба добре працювати,
Щоб цю землю гарну оживить.
Степ відкритий ворогам на заздрість,
Тож ітимуть без кінця вони.
Треба буде людям захищатись
І готовим бути до війни.
Є у мене зброя потаємна –
Чудодійний Перемоги меч.
Як насуне часом сила темна
Він зруба їй голову із плеч.
Та той меч одному не під силу,
То лише громаді по плечу.
В боротьбі за справедливе діло
Можна довірятися мечу.
Меч той було сховано в священих
Пришибських висотах. Відтоді́
Ворогів він переміг численних
І народу допоміг в біді.
Доки меч той сховано надійно,
Україну не скорить нічим…
Як послухав Гітлер ту новину,
Став відтоді іще більше злим.
Наказав усе перекопати
Але меч із – під землі знайти.
І взялись тевтони за лопати,
Стали землю рити, як кроти.
Риють і по Пришибських висотах,
І уздовж Молочної ріки.
Кротовище те назвали «Вотан»
Із легкої Гітлера руки.
Риють – риють, вали насипають.
А із сходу гуркіт все сильніш.
І тевтони чимскоріш втікають
За отой покопаний рубіж.
Хоч меча і не знайшли вояки,
Та нарили оборонний вал.
Настромляли всюди залізяки,
Щоби супротивник не прорвав.
І засіли у поритих норах
За рікою й на висотах тих.
Одним краєм вперлися у море,
А другим у плавнях у густих.
І кричали: - Тут ми неприступні!
І поможе меч не їм, а нам!
А самі тулилися докупи,
Бо й своїм не вірили словам.
Осінь сорок третього настала,
Впало листя із дерев униз.
І вся їхня неприступність впала,
Мали, кляті, в гриву і у хвіст.
Гітлер рвав і так рідке волосся,
Своїм генералам пуза м’яв,
Та зробить нічого не вдалося –
Їхній «Вотан» все – таки упав.
І звелась на ноги Україна,
Та взяла у руки меч святий.
І ніякі неприступні стіни
Не спинили гнів її страшний.
Полетіли голови тевтонські
По землі від вірного меча.
Не ходіть непрохані у гості!
Є нам чим непроханих стрічать.
Приїздіть, ми завжди раді гостям,
Але хто з мечем сюди прийде,
Залишить у землях наших кості,
Меч святий завжди його знайде.
Степ безкраїй і ясна блакить.
Скільки раз ворожі сили темні
Намагалися тебе скорить?
Скільки раз приходили охочі,
Щоб хлібів набратися дармових
Та безсилі були сили ночі –
Ти завжди перемагала їх.
Твоїй силі люди дивувались.
Вороги, немов побиті пси,
Утікали. Але повертались –
Надто ласий шмат, щоб не вкусить.
В році сорок першому, у червні
Черговий знайшовся «загрібай».
Наче пітекантропи печерні,
Поповзли тевтони у наш край.
Обіцяв їм Гітлер біснуватий
«Яйко, млеко» вволю принесе.
Треба Україну звоювати
І тоді – бо матимуть усе.
Всі в хрестах полізли, наче прорва,
Потоптали буйнії поля.
Устелили трупом степ і гори,
Кров’ю напиталася земля.
Засмердівши танками Вкраїну
І людей беручи за сміття,
Гітлер, кажуть, падав на коліна
В лігві. І радів, як те дитя.
Землю нашпиговану залізом,
Він урешті – решт завоював.
Його орди вже за Волгу лізли,
На Кавказі прапор теліпав.
Вся Вкраїна в нього під ногами,
Хоч топчи, в хочеш – засівай.
Буде Рейх з дешевими хлібами,
Сам до рота лізе коровай.
Та радіти довелось недовго,
Бо зі Сходу звістки поповзли:
Там тевтонам обламали роги,
Навіть Сталінграда не взяли.
І його захвалені вояки
Поповзли у рідний фатерлянд,
Полишивши літаки і танки.
«Дранг нах Остен » звівся
в «Драп назад».
Гітлер скаженів, ногами тупав,
Генералів власноручно товк,
На вояків грізно брови супив
І гарчав, як недобитий вовк.
Гнав і гнав нові війська до бою,
Все про зброю про якусь кричав.
Але знов під Курською дугою
Стусана добрячого дістав.
Бачить Гітлер, що не має діла
І тоді задумуватися став:
Звідкіля взялася така сила
В тих, кого він вже завоював?
Викликає своїх генералів,
Обіцяє голови з плечей,
Щоб вони негайно розгадали
Звідки сила у отих людей.
Генерали голови ламають
І підлеглих без кінця товчуть,
Хай вони цю таємницю взнають
Й більш нічого не бажають чуть.
Вже й лампасам на штанах не раді,
Вже і апетит у них пропав.
Але тут знайшовсь якийсь зрадник,
Що, говорить, таємницю знав.
За варення й хліба паляницю
І на пуп залізного хреста,
Обіцяв відкрити таємницю,
Звідкіля береться сила та.
Хрест йому відразу почепили.
Коли що, то легко відібрать
І гуртом обсіли, обступили –
Таємницю ж хочеться узнать.
Плямкаючи хлібом і варенням,
Розпочав той оповідь свою:
- Ще в часи далекі Сотворення
Бог сидів, говорить, у раю
І ділив поміж народів землю,
Щоби кожен що хотів – те й мав.
І дістались персам землі теплі,
А казкові Бог індійцям дав.
Для англійців і японців в морі
Острови великі наділив.
Йшли і йшли народи. І вже скоро
Кожен у своїй країні жив.
А коли Бог наділив народи
І уже забрався відпочить,
Тут до нього дівчина приходить.
Довгі коси, у очах блакить.
У сорочці гарній вишиваній.
Ноги босі, збиті до крові.
Мабуть, шлях у дівчини був дальній –
Промайнуло в Божій голові.
Що ж їй дати? Роздані всім землі.
Залишивсь, хіба що, степ один.
Та тут вітер дме на всі легені.
Хмари пилу піднімає він.
Взимку люті аж тріщать морози.
Влітку спека землю спопеля.
І лише людськії піт і сльози
Коли зросять – ожива земля.
І квітує, і несе достаток
Тим, хто буде на землі цій жить.
Але треба добре працювати,
Щоб цю землю гарну оживить.
Степ відкритий ворогам на заздрість,
Тож ітимуть без кінця вони.
Треба буде людям захищатись
І готовим бути до війни.
Є у мене зброя потаємна –
Чудодійний Перемоги меч.
Як насуне часом сила темна
Він зруба їй голову із плеч.
Та той меч одному не під силу,
То лише громаді по плечу.
В боротьбі за справедливе діло
Можна довірятися мечу.
Меч той було сховано в священих
Пришибських висотах. Відтоді́
Ворогів він переміг численних
І народу допоміг в біді.
Доки меч той сховано надійно,
Україну не скорить нічим…
Як послухав Гітлер ту новину,
Став відтоді іще більше злим.
Наказав усе перекопати
Але меч із – під землі знайти.
І взялись тевтони за лопати,
Стали землю рити, як кроти.
Риють і по Пришибських висотах,
І уздовж Молочної ріки.
Кротовище те назвали «Вотан»
Із легкої Гітлера руки.
Риють – риють, вали насипають.
А із сходу гуркіт все сильніш.
І тевтони чимскоріш втікають
За отой покопаний рубіж.
Хоч меча і не знайшли вояки,
Та нарили оборонний вал.
Настромляли всюди залізяки,
Щоби супротивник не прорвав.
І засіли у поритих норах
За рікою й на висотах тих.
Одним краєм вперлися у море,
А другим у плавнях у густих.
І кричали: - Тут ми неприступні!
І поможе меч не їм, а нам!
А самі тулилися докупи,
Бо й своїм не вірили словам.
Осінь сорок третього настала,
Впало листя із дерев униз.
І вся їхня неприступність впала,
Мали, кляті, в гриву і у хвіст.
Гітлер рвав і так рідке волосся,
Своїм генералам пуза м’яв,
Та зробить нічого не вдалося –
Їхній «Вотан» все – таки упав.
І звелась на ноги Україна,
Та взяла у руки меч святий.
І ніякі неприступні стіни
Не спинили гнів її страшний.
Полетіли голови тевтонські
По землі від вірного меча.
Не ходіть непрохані у гості!
Є нам чим непроханих стрічать.
Приїздіть, ми завжди раді гостям,
Але хто з мечем сюди прийде,
Залишить у землях наших кості,
Меч святий завжди його знайде.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
