Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
2026.09.08
12:32
Чи є вона, та чакра повноти?
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
В асфальтових ланах — дзвінкі сталеві ікри
Яскравих в часі, збурених мостів,
Отих, якими ми тікати звикли
Від емпірею власного вогню
До дивних див пітьми закляття кави.
Стій-стій! — не лізь у звичне, у YouTube,
2026.09.08
07:37
Знов закурений димами
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
Стогне Київ мій, -
Хлипи й зойкання місцями
В темряві густій.
Знову ворог підло вдарив
У слов'янства суть, -
Всюдисущий запах гару
Не дає дихнуть.
2026.09.08
01:13
Індик - це своєрідна птиця.
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
Він дуже любе веселиться.
Індик не схожий на ворону
У нього зовсім інші забобони.
Співає гарно, але не дуже,
Суттєво гірше, ніж Каркуша.
І хоча в ворони тільки крик,
2026.09.07
21:14
Немає віроломнішої віри
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
як віра малоросів і орди.
Не хижі звірі,
а царі-кумири
юрби – причина чорної біди.
***
Неписані закони для совдепії
2026.09.07
20:44
Чому із звідусюд далеких
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
Ми добиваємось в забуті Богом села
І припадаємо грудьми до споришу,
До груші тулимось щокою?
Невже, коли літам ощадливий наводиш лік,
Так болісно бракує частки,
Що зветься отроцтвом?
Невже і справді життєве коло
2026.09.07
20:15
ось і надвечіря
дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...дощик покропив
вицвіле ганчіря
звисле з проводів
піднебесні риби
сунуть далі геть
комунальник
сивий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про хозарську данину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хозарську данину
Задумавшись сидів полянський князь
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й си́віти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці на велику раду.
І до Перуна скільки раз ходив,
Биків зі стада віддаючи в жертву.
Питав, як саме вибратись з біди,
Як родові полянському не вмерти.
Одна біда, кругом одна біда.
Що їх – полян тих на горах дніпрових?
А тут древлянське плем’я насіда,
Полянської бажа напитись крові.
Бо, бач, усілися на їх землі,
Їх пагорби без згоди їх зайня́ли.
Так то ж все бу́ло ще бог зна коли.
Чому тоді вони про те мовчали?
Але древляни – то ще півбіди.
От з русами, із тими важче буде,
Вони уже намірились сюди.
А руси дуже войовничі люди.
Їх там, над Россю стільки, аж кишить
І кожен – воїн, пошукай такого.
Вони як прийдуть, то розчавлять вмить,
Не пожаліють в Києві нікого.
Як врятувати весь полянський рід?
Як змусити з собою рахуватись?
З надією дивився він на схід.
Там десь хозари. З ними б згуртуватись?
Він чув від проїжджаючих госте́й,
Що вже й слов’яни данину́ їм платять.
І він уже би згодився й на те,
Щоб захисток якийсь надійний мати.
Тим більше, що там тої данини́:
Лише по білі й вевериці з диму.
А, в разі чого, захистять вони,
Не будуть руси зв’язуватись з ними.
Та і древлян то зможе остудить.
Не ризикнуть проти хозарів битись.
Він вже послав гінців хозар просить
І ті от-от уже могли з’явитись.
Та ледь ця думка промайнула, тут
І стукіт в двері, гридень на порозі.
- Даруйте, князю, вже хозари йдуть,
По Боричевім рухають узвозі.
- Як тільки будуть на Горі, проси,
Госте́й не треба змушувать чекати.
І знов на лавку за столом присів,
Не знаючи: сидіти чи вставати,
Коли зайде кагана посланець?
Аж ось і кроки. Двері відчинились
І той вступив в світлицю, накінець.
Один другому в очі подивились.
Побачив князь в хозарина в очах
Пиху і зверхність…Але, що робити?
Майнув за рід свій знов миттєвий страх.
Загнав подалі й взявся говорити:
- Послу кагана шану віддаю
І дякую, що швидко він з’явився.
Прошу, аби під руку він свою
Узяв мій рід. – Хозарин подивився
Кудись назад. Тут виріс толковин ,
Щось по-хозарськи взявся джеркотіти.
Скидається, по виду слов’яни́н.
Де тільки зміг чужинську мову вчити?
Посол все мовчки вислухав, кивнув,
Щось мовив зверхньо, покрививши губи.
І князь із толковина уст почув
Немов наказ, та й то доволі грубий.
- Каган великий згодний взяти вас
За підданих з умовами такими:
По-перше, данина щороку раз,
Як з інших - біла й вевериця з диму.
По-друге, тут стоятиме загін
Озброєний хозарської залоги.
Від нападів вас оборонить він,
Тож не боятись можете нікого.
По-третє, зброю маєте звести,
Сюди під догляд нашої залоги.
- Як ми без зброї землю захистим?
- Боятися не треба вам нікого.
Залога вас надійно захистить,
Хозарська шабля нині в світі важить.
Хай тільки хто надумає посміть
Піти супроти, то одразу й ляже.
Та й зброю здати можете не всю,
А лише шаблі… - Шабель в нас немає.
- Ну, схоже щось. Адже не в тому суть.
А покажи-но, що ти саме маєш.
Князь головою гридеві махнув
І той меча свого подав послові.
Посол меча того вертів і гнув,
Напевно, справді то для нього нове.
А далі щось собі пробурмотів
І гридеві меча віддав у руки.
Здавалося, додати щось хотів,
Якісь думки народжувались в муках.
Та промовчав. А далі мовив: «Все!
Як згоден, князь, то підемо на роту.
Хай клятву богу кожен принесе…
Якщо ти, княже, все іще не проти?!»
На капищі Перуна князь поклявсь
І його гриді також поклялися.
Посол вже до від’їзду готувавсь
І біля нього толковин крутився.
Його до себе князь тихцем позвав:
« Хотів у тебе, друже, запитати:
Які слова хозарин той сказав,
Коли меча узявся він вивчати?»
Всміхнувся хитро толковин на те:
«Сказав про меч, що то не добра зброя.
Хозарська сила шаблею росте,
Що гостра лиш одною стороною.
А у меча дві гострі сторони.
Й не нам прийдеться данину збирати.
До нас за нею являться вони
І будем ми біду із того мати!»
Вже посланець із почтом подались
Спустилися ген на Поділ узвозом.
Уже і тупіт, й курява вляглись
За їх останнім із припасом возом,
А князь стояв ще довго на Горі,
Дивився на пусту уже дорогу,
Не знаючи: чи врятував він рід
Чи смертний вирок підписав для нього.
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й си́віти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці на велику раду.
І до Перуна скільки раз ходив,
Биків зі стада віддаючи в жертву.
Питав, як саме вибратись з біди,
Як родові полянському не вмерти.
Одна біда, кругом одна біда.
Що їх – полян тих на горах дніпрових?
А тут древлянське плем’я насіда,
Полянської бажа напитись крові.
Бо, бач, усілися на їх землі,
Їх пагорби без згоди їх зайня́ли.
Так то ж все бу́ло ще бог зна коли.
Чому тоді вони про те мовчали?
Але древляни – то ще півбіди.
От з русами, із тими важче буде,
Вони уже намірились сюди.
А руси дуже войовничі люди.
Їх там, над Россю стільки, аж кишить
І кожен – воїн, пошукай такого.
Вони як прийдуть, то розчавлять вмить,
Не пожаліють в Києві нікого.
Як врятувати весь полянський рід?
Як змусити з собою рахуватись?
З надією дивився він на схід.
Там десь хозари. З ними б згуртуватись?
Він чув від проїжджаючих госте́й,
Що вже й слов’яни данину́ їм платять.
І він уже би згодився й на те,
Щоб захисток якийсь надійний мати.
Тим більше, що там тої данини́:
Лише по білі й вевериці з диму.
А, в разі чого, захистять вони,
Не будуть руси зв’язуватись з ними.
Та і древлян то зможе остудить.
Не ризикнуть проти хозарів битись.
Він вже послав гінців хозар просить
І ті от-от уже могли з’явитись.
Та ледь ця думка промайнула, тут
І стукіт в двері, гридень на порозі.
- Даруйте, князю, вже хозари йдуть,
По Боричевім рухають узвозі.
- Як тільки будуть на Горі, проси,
Госте́й не треба змушувать чекати.
І знов на лавку за столом присів,
Не знаючи: сидіти чи вставати,
Коли зайде кагана посланець?
Аж ось і кроки. Двері відчинились
І той вступив в світлицю, накінець.
Один другому в очі подивились.
Побачив князь в хозарина в очах
Пиху і зверхність…Але, що робити?
Майнув за рід свій знов миттєвий страх.
Загнав подалі й взявся говорити:
- Послу кагана шану віддаю
І дякую, що швидко він з’явився.
Прошу, аби під руку він свою
Узяв мій рід. – Хозарин подивився
Кудись назад. Тут виріс толковин ,
Щось по-хозарськи взявся джеркотіти.
Скидається, по виду слов’яни́н.
Де тільки зміг чужинську мову вчити?
Посол все мовчки вислухав, кивнув,
Щось мовив зверхньо, покрививши губи.
І князь із толковина уст почув
Немов наказ, та й то доволі грубий.
- Каган великий згодний взяти вас
За підданих з умовами такими:
По-перше, данина щороку раз,
Як з інших - біла й вевериця з диму.
По-друге, тут стоятиме загін
Озброєний хозарської залоги.
Від нападів вас оборонить він,
Тож не боятись можете нікого.
По-третє, зброю маєте звести,
Сюди під догляд нашої залоги.
- Як ми без зброї землю захистим?
- Боятися не треба вам нікого.
Залога вас надійно захистить,
Хозарська шабля нині в світі важить.
Хай тільки хто надумає посміть
Піти супроти, то одразу й ляже.
Та й зброю здати можете не всю,
А лише шаблі… - Шабель в нас немає.
- Ну, схоже щось. Адже не в тому суть.
А покажи-но, що ти саме маєш.
Князь головою гридеві махнув
І той меча свого подав послові.
Посол меча того вертів і гнув,
Напевно, справді то для нього нове.
А далі щось собі пробурмотів
І гридеві меча віддав у руки.
Здавалося, додати щось хотів,
Якісь думки народжувались в муках.
Та промовчав. А далі мовив: «Все!
Як згоден, князь, то підемо на роту.
Хай клятву богу кожен принесе…
Якщо ти, княже, все іще не проти?!»
На капищі Перуна князь поклявсь
І його гриді також поклялися.
Посол вже до від’їзду готувавсь
І біля нього толковин крутився.
Його до себе князь тихцем позвав:
« Хотів у тебе, друже, запитати:
Які слова хозарин той сказав,
Коли меча узявся він вивчати?»
Всміхнувся хитро толковин на те:
«Сказав про меч, що то не добра зброя.
Хозарська сила шаблею росте,
Що гостра лиш одною стороною.
А у меча дві гострі сторони.
Й не нам прийдеться данину збирати.
До нас за нею являться вони
І будем ми біду із того мати!»
Вже посланець із почтом подались
Спустилися ген на Поділ узвозом.
Уже і тупіт, й курява вляглись
За їх останнім із припасом возом,
А князь стояв ще довго на Горі,
Дивився на пусту уже дорогу,
Не знаючи: чи врятував він рід
Чи смертний вирок підписав для нього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
