Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
2026.11.19
22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші
2026.11.19
22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.
2026.11.19
17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.
Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни
2026.11.19
16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.
А ще додамо обережність, щоб вітер, к
2026.11.19
16:11
Все затихло, замовкло у снах листопада...
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
Тільки сірі світанки та дні мовчазні
Нагадають, якими були навесні
Почуття та листи. Знову зайва порада
Заглушає тонкі солов'їні рулади...
У дворі вже давно поміняли паркан.
Все за ним тепер видно. Ніяких о
2026.11.19
13:22
О, як важливо вчасно відійти
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про хозарську данину
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про хозарську данину
Задумавшись сидів полянський князь
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й си́віти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці на велику раду.
І до Перуна скільки раз ходив,
Биків зі стада віддаючи в жертву.
Питав, як саме вибратись з біди,
Як родові полянському не вмерти.
Одна біда, кругом одна біда.
Що їх – полян тих на горах дніпрових?
А тут древлянське плем’я насіда,
Полянської бажа напитись крові.
Бо, бач, усілися на їх землі,
Їх пагорби без згоди їх зайня́ли.
Так то ж все бу́ло ще бог зна коли.
Чому тоді вони про те мовчали?
Але древляни – то ще півбіди.
От з русами, із тими важче буде,
Вони уже намірились сюди.
А руси дуже войовничі люди.
Їх там, над Россю стільки, аж кишить
І кожен – воїн, пошукай такого.
Вони як прийдуть, то розчавлять вмить,
Не пожаліють в Києві нікого.
Як врятувати весь полянський рід?
Як змусити з собою рахуватись?
З надією дивився він на схід.
Там десь хозари. З ними б згуртуватись?
Він чув від проїжджаючих госте́й,
Що вже й слов’яни данину́ їм платять.
І він уже би згодився й на те,
Щоб захисток якийсь надійний мати.
Тим більше, що там тої данини́:
Лише по білі й вевериці з диму.
А, в разі чого, захистять вони,
Не будуть руси зв’язуватись з ними.
Та і древлян то зможе остудить.
Не ризикнуть проти хозарів битись.
Він вже послав гінців хозар просить
І ті от-от уже могли з’явитись.
Та ледь ця думка промайнула, тут
І стукіт в двері, гридень на порозі.
- Даруйте, князю, вже хозари йдуть,
По Боричевім рухають узвозі.
- Як тільки будуть на Горі, проси,
Госте́й не треба змушувать чекати.
І знов на лавку за столом присів,
Не знаючи: сидіти чи вставати,
Коли зайде кагана посланець?
Аж ось і кроки. Двері відчинились
І той вступив в світлицю, накінець.
Один другому в очі подивились.
Побачив князь в хозарина в очах
Пиху і зверхність…Але, що робити?
Майнув за рід свій знов миттєвий страх.
Загнав подалі й взявся говорити:
- Послу кагана шану віддаю
І дякую, що швидко він з’явився.
Прошу, аби під руку він свою
Узяв мій рід. – Хозарин подивився
Кудись назад. Тут виріс толковин ,
Щось по-хозарськи взявся джеркотіти.
Скидається, по виду слов’яни́н.
Де тільки зміг чужинську мову вчити?
Посол все мовчки вислухав, кивнув,
Щось мовив зверхньо, покрививши губи.
І князь із толковина уст почув
Немов наказ, та й то доволі грубий.
- Каган великий згодний взяти вас
За підданих з умовами такими:
По-перше, данина щороку раз,
Як з інших - біла й вевериця з диму.
По-друге, тут стоятиме загін
Озброєний хозарської залоги.
Від нападів вас оборонить він,
Тож не боятись можете нікого.
По-третє, зброю маєте звести,
Сюди під догляд нашої залоги.
- Як ми без зброї землю захистим?
- Боятися не треба вам нікого.
Залога вас надійно захистить,
Хозарська шабля нині в світі важить.
Хай тільки хто надумає посміть
Піти супроти, то одразу й ляже.
Та й зброю здати можете не всю,
А лише шаблі… - Шабель в нас немає.
- Ну, схоже щось. Адже не в тому суть.
А покажи-но, що ти саме маєш.
Князь головою гридеві махнув
І той меча свого подав послові.
Посол меча того вертів і гнув,
Напевно, справді то для нього нове.
А далі щось собі пробурмотів
І гридеві меча віддав у руки.
Здавалося, додати щось хотів,
Якісь думки народжувались в муках.
Та промовчав. А далі мовив: «Все!
Як згоден, князь, то підемо на роту.
Хай клятву богу кожен принесе…
Якщо ти, княже, все іще не проти?!»
На капищі Перуна князь поклявсь
І його гриді також поклялися.
Посол вже до від’їзду готувавсь
І біля нього толковин крутився.
Його до себе князь тихцем позвав:
« Хотів у тебе, друже, запитати:
Які слова хозарин той сказав,
Коли меча узявся він вивчати?»
Всміхнувся хитро толковин на те:
«Сказав про меч, що то не добра зброя.
Хозарська сила шаблею росте,
Що гостра лиш одною стороною.
А у меча дві гострі сторони.
Й не нам прийдеться данину збирати.
До нас за нею являться вони
І будем ми біду із того мати!»
Вже посланець із почтом подались
Спустилися ген на Поділ узвозом.
Уже і тупіт, й курява вляглись
За їх останнім із припасом возом,
А князь стояв ще довго на Горі,
Дивився на пусту уже дорогу,
Не знаючи: чи врятував він рід
Чи смертний вирок підписав для нього.
В своїй світлиці за столом дубовим,
На двері поглядаючи щораз,
Вслухаючись до кроків знову й знову.
Від роздумів вже й си́віти почав,
Шукаючи, як би біді зарадить.
Вже і старійшин скільки раз збирав
Отут в світлиці на велику раду.
І до Перуна скільки раз ходив,
Биків зі стада віддаючи в жертву.
Питав, як саме вибратись з біди,
Як родові полянському не вмерти.
Одна біда, кругом одна біда.
Що їх – полян тих на горах дніпрових?
А тут древлянське плем’я насіда,
Полянської бажа напитись крові.
Бо, бач, усілися на їх землі,
Їх пагорби без згоди їх зайня́ли.
Так то ж все бу́ло ще бог зна коли.
Чому тоді вони про те мовчали?
Але древляни – то ще півбіди.
От з русами, із тими важче буде,
Вони уже намірились сюди.
А руси дуже войовничі люди.
Їх там, над Россю стільки, аж кишить
І кожен – воїн, пошукай такого.
Вони як прийдуть, то розчавлять вмить,
Не пожаліють в Києві нікого.
Як врятувати весь полянський рід?
Як змусити з собою рахуватись?
З надією дивився він на схід.
Там десь хозари. З ними б згуртуватись?
Він чув від проїжджаючих госте́й,
Що вже й слов’яни данину́ їм платять.
І він уже би згодився й на те,
Щоб захисток якийсь надійний мати.
Тим більше, що там тої данини́:
Лише по білі й вевериці з диму.
А, в разі чого, захистять вони,
Не будуть руси зв’язуватись з ними.
Та і древлян то зможе остудить.
Не ризикнуть проти хозарів битись.
Він вже послав гінців хозар просить
І ті от-от уже могли з’явитись.
Та ледь ця думка промайнула, тут
І стукіт в двері, гридень на порозі.
- Даруйте, князю, вже хозари йдуть,
По Боричевім рухають узвозі.
- Як тільки будуть на Горі, проси,
Госте́й не треба змушувать чекати.
І знов на лавку за столом присів,
Не знаючи: сидіти чи вставати,
Коли зайде кагана посланець?
Аж ось і кроки. Двері відчинились
І той вступив в світлицю, накінець.
Один другому в очі подивились.
Побачив князь в хозарина в очах
Пиху і зверхність…Але, що робити?
Майнув за рід свій знов миттєвий страх.
Загнав подалі й взявся говорити:
- Послу кагана шану віддаю
І дякую, що швидко він з’явився.
Прошу, аби під руку він свою
Узяв мій рід. – Хозарин подивився
Кудись назад. Тут виріс толковин ,
Щось по-хозарськи взявся джеркотіти.
Скидається, по виду слов’яни́н.
Де тільки зміг чужинську мову вчити?
Посол все мовчки вислухав, кивнув,
Щось мовив зверхньо, покрививши губи.
І князь із толковина уст почув
Немов наказ, та й то доволі грубий.
- Каган великий згодний взяти вас
За підданих з умовами такими:
По-перше, данина щороку раз,
Як з інших - біла й вевериця з диму.
По-друге, тут стоятиме загін
Озброєний хозарської залоги.
Від нападів вас оборонить він,
Тож не боятись можете нікого.
По-третє, зброю маєте звести,
Сюди під догляд нашої залоги.
- Як ми без зброї землю захистим?
- Боятися не треба вам нікого.
Залога вас надійно захистить,
Хозарська шабля нині в світі важить.
Хай тільки хто надумає посміть
Піти супроти, то одразу й ляже.
Та й зброю здати можете не всю,
А лише шаблі… - Шабель в нас немає.
- Ну, схоже щось. Адже не в тому суть.
А покажи-но, що ти саме маєш.
Князь головою гридеві махнув
І той меча свого подав послові.
Посол меча того вертів і гнув,
Напевно, справді то для нього нове.
А далі щось собі пробурмотів
І гридеві меча віддав у руки.
Здавалося, додати щось хотів,
Якісь думки народжувались в муках.
Та промовчав. А далі мовив: «Все!
Як згоден, князь, то підемо на роту.
Хай клятву богу кожен принесе…
Якщо ти, княже, все іще не проти?!»
На капищі Перуна князь поклявсь
І його гриді також поклялися.
Посол вже до від’їзду готувавсь
І біля нього толковин крутився.
Його до себе князь тихцем позвав:
« Хотів у тебе, друже, запитати:
Які слова хозарин той сказав,
Коли меча узявся він вивчати?»
Всміхнувся хитро толковин на те:
«Сказав про меч, що то не добра зброя.
Хозарська сила шаблею росте,
Що гостра лиш одною стороною.
А у меча дві гострі сторони.
Й не нам прийдеться данину збирати.
До нас за нею являться вони
І будем ми біду із того мати!»
Вже посланець із почтом подались
Спустилися ген на Поділ узвозом.
Уже і тупіт, й курява вляглись
За їх останнім із припасом возом,
А князь стояв ще довго на Горі,
Дивився на пусту уже дорогу,
Не знаючи: чи врятував він рід
Чи смертний вирок підписав для нього.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
