Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
і незалежні від сусід і сказу
на тлі невиліковної прокази
скажених іродів та воєвод,
а також від протекції заброд
і від комуністичної зарази.
Нехай під ними вигорить земля
і що би не стояло на заваді –
Затиснувши у крижані лещата.
Ще сплять сади, ще інею багато.
Загублено тепло в німій короні.
Та сонце вже затримує в долоні
Цнотливі промені, що бавлять очі.
І хоч морозна віхола шепоче,
Лишаю там, де небо у ковші —
Між горами. Де димчасті мережки
Вбирають гори не в хустки, в сережки.
І зіглядаються зеленолицьо
Красуні-гори до гнізда орлиці.
Шепочуть буки: не минеш розлуки.
Смереки кажуть, що вже осінь
На людський суд і глум, на торжище століть.
Я покладу, як неповторний промінь,
Свої думки й страхи, як спалахи квилінь.
Я вийду на майдан, на суд людський і Божий.
Нехай стинає кат що хоче, а проте
Не
Весна розпочинається з калюж,
а далі... все в руці ентузіаста –
і проліски, і витинанки рясту,
але насправді хочемо чимдуж
оновлення осиротілих душ
у дусі правоти Екклезіаста.
І слово - чи зродилося у терні?
У закутках душі, де хмуро й темно,
Призначення і смак втрачає сіль.
То ж вибач. Не тримаючи образ
Зламати колючки і легко й просто.
І благодать Великоднього посту
Щоб її лише слухати спів,
У якому то крик журавлиний,
То задумливий шерхіт лугів.
Це ж так треба любить Україну,
Що б вона лиш приходила в сни
На які я чекаю щоднини,
Як узимку на з'яву весни.
Стою, укутаний плащем.
Безлюдна площа. Лиш одненька
танцює жінка під дощем.
Прилипла суконька до тіла,
злітають коси раз у раз,
і їй нема до того діла,
і землю розбурхав схололу,
і хмари ковзнули в обійми вітрів
й дощем полилися додолу.
Околицю вкрила густа пелена,
тьмяніють будинків зіниці,
і грім торохтить, і небес далина
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Прононс 24
і оліґархічно-стереоскопічного світобачення
наше кобзарство на відмі́лині стало
і підлягає покозаченню!" –
таким формальним експозе
Ники́форович одкрив засідання профкому.
("От голова! А таке верзе!" –
подумав Іванович, але не сказав нікому.)
"Ось покуштуйте! Аґрусове вино!
Новинка з нашої плодово-ягідної лінії!
Ну, й чим гірше за виноґрадне воно?
Але кобзарство
в нашому господарстві
усе одно – на відмі́лині!
Навіщо ми стільки коштів угатили в клуб?
Нащо наймали іміджмейкера аж із Арзамасу?
Нам, кров з носа, потрібен не совєцький*,
а щиро український кобзарський гурт,
щоб їздив по селах і рекламував продукції масу!
Таке собі – культурне обжарювання споживача,
танці з шаблюками, щоб кожен міг беркицьнутися,
або відмахати кебету, чи дати строкача,
чи просто у залі сидіти заба́рно й дивитися!"
Тут Іванович одкришив трохи бринзи і запив вином:
"Ну, спасибі. 18:00. Пора й линяти."
Піднявся з-за столу, пришторив вікно.
"Піду вмикну наші самогонні апарати!"
"Що за випирання з контексту?!" – заперечив Голова,
але Йванович уже вийшов і матюкався дорогою.
"От... свиняча культура! От Україна ... нова́!
Передушив би їх... усіх, їй-Богу я!.."
"А без культури – продовжував Никифорович на профкомі,
ми змогли б нашу землю аґреґатувати?
Хіба що дописемною мотикою заборонувати!
Або потрапити, як мій батько, на табірні рудники
у Республіку Комі!.."
Неділя, 6 листопада 2005 р., Богдани́
_______________
* радянський
Прононси Сергія Губерначука належать до авторського змішаного жанру. Це різні за тематикою твори, значна частина з яких мають філософську спрямованість. Поєднує їх принцип створення. Спершу автор обирає з десяток випадкових слів зі словників або з творів художньої літератури. Такі слова у своїй послідовності можуть нести певне смислове навантаження, а можуть бути "далекі" одне від одного, жодним чином не пов’язані між собою, що цілком ускладнює творчу роботу. Потім на їх основі складається поетичний твір, тематика якого визначається під час віршування.
Для Прононсів характерні відсутність початкового задуму, несподіваність, "розумна" гра слів, творчий підхід до формування єдиного і цілісного змісту.
За чіткої визначеності теми деякі Прононси автор називав. Приміром вірш "Жаку Преверу". В іншому випадку твір нумерувався, як то "Прононс 24", і чекав своєї назви.
Для "Прононсу 24" автором було обрано такі випадкові слова:
1) Ники́форович; 2) дописе́мний; 3) аґреґатува́ти; 4) а́ґрусовий; 5) Арзама́с;
6) берки́цьнутися; 7) фіна́нсово-промисло́вий; 8) обжа́рювання; 9) експозе́; 10) заба́рно;
11) заборонува́ти; 12) линя́ти; 13) стереоскопі́чний; 14) відкриши́ти; 15) відмаха́ти;
16) відмі́лина; 17) кобза́рство; 18) випира́ння; 19) профко́м.
Контекст : "Переді мною...", стор. 70–71
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
