Я просив сірників, а не пачку непотрібних зубочисток,- думав солдат розмазуючи сірчану головку по шорсткій стороні коробки.
Туман забивався під сукно шинелі, що вже була мокра наскрізь та проступав краплинами на грудях. Він озирнувся, його взвод, вочевидь, просунувся ближче до місця сутички, бо поруч не було нікого,( а пекло ще не відкрило свої надра,) тож прикурити не було звідки.
Пройшовши декілька метрів, солдат побачив попереду пагорб, що розділяє дорогу на дві стежини, а на його вершині прапор. Впізнавши крізь туман ворожі кольори, його змерзлі пальці затремтіли і він сплюнув до ніг.
Раптом, з усіх боків, почали проступати звуки битви, снаряди розривались а кулі свистіли. Солдат, перехопивши гвинтівку обома руками, прокричав коротке гасло та кинувся на допомогу своїм, звертаючи вліво від пагорба. З завмерлим серцем він топтав землю, поки не вибився з сил, так і не діставшись до них.
Скупо набираючи повітря, солдат кинув оком догори, його очі налились кров’ю, коли він побачив той ж пагорб з прапором і лаючи самого себе за неуважність, звернув вправо, на зустріч близькій баталії. Туман гарматними ядрами котився з вершини.
Опираючись на гвинтівку, безсилий солдат, що знову не добрався до рідного взводу, дістав з правого нагрудного карману самокрутку та пачку сірників.
Я просив нормальних сірників,- думав він, розмазуючи сірчану головку по шорсткій стороні коробки ,- невже короб може так відсиріти від осінньої вологості?. Справді, не міг, бо зіпсував його не туман, а кров, що лилась з його грудей.
2020