ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Алджернона Свінберна
Алджернон Свінберн Розставання
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алджернон Свінберн Розставання
Підем, пісні мої: вона не чує.
Як з вами -- серце й страху не відчує;
Замовкнім -- не до співу у мить згуби:
Ніщо вже втіх колишніх не віщує;
Як нам вона, так їй вже ми не любі.
Хай ангельська в вас ніжність розкошує --
Вона не чує.
Розстаньмося: вона не розуміє.
До моря йдім, як вітровій це вміє,
Й, пісок змішавши з піною, бушує.
Чи ж спів поможе, як вже все німіє?
Відчай весь світу в нас днює й ночує.
Вона ж, хоч вам звіряв свої всі мрії,
Не розуміє.
Додому час: вона не заридає,
Хай квіт любові в'яне й пропадає;
Без запаху він був -- й чи ж плід дозріє?
Стерню одну лиш серп наш споглядає:
Лан вижатий вже -- й не зазеленіє.
Вона ж навряд чи й сіячів згадає,
Й не заридає.
Пора нам йти спочить: вона не любить
Й скарби всі, що несем їй ми, загубить;
Нема в ній співчуття тим, хто страждає;
Нога вже на поріг цей хай не ступить;
Любов -- як море: пустку нагадає.
Хай небо квітом зір її голубить --
Вона не любить.
Залишмо все і йдім: вона не дбає,
Хай все у чарах ночі потопає
І місяць в морі сяйво своє губить,
Й там з нього білопінний квіт буяє;
Як навіть хвиль танок мене погубить,
Уста замкне й волосся розтріпає --
Вона не дбає.
Вже назавжди підем: вона й не гляне.
Все ж заспіваймо ще раз: як не стане
Вже нас, спів, може, цей вона згадає,
Зітхне -- й до нас прихильність в ній прогляне.
То ж звідси геть, де відчай обступає;
Шукаймо в інших те, що не обмане;
Вона й не гляне.
ПРИХІД І ВІДХІД ГЛОДУ
Зацвів глід -- і на землю небеса
Привів: у гімн весні все прагне злиться.
Радіє й небо -- в квіти нарядиться
Землі допомогла його роса.
Буяння й сміх, сіяння і краса --
Людина й птах спішать насолодиться
Блаженством, серцем всім йому відкриться:
Благоговіння в нім вже не згаса.
Відцвів глід -- й небеса цим від землі
Відринув; квітню гімни відзвучали;
В серцях всіх вже лиш смуток і жалі --
Немає втіх, що їх раніш єднали:
Пелюстка за пелюсткою в імлі
Смеркань заупокійним дзвоном стали.
Як з вами -- серце й страху не відчує;
Замовкнім -- не до співу у мить згуби:
Ніщо вже втіх колишніх не віщує;
Як нам вона, так їй вже ми не любі.
Хай ангельська в вас ніжність розкошує --
Вона не чує.
Розстаньмося: вона не розуміє.
До моря йдім, як вітровій це вміє,
Й, пісок змішавши з піною, бушує.
Чи ж спів поможе, як вже все німіє?
Відчай весь світу в нас днює й ночує.
Вона ж, хоч вам звіряв свої всі мрії,
Не розуміє.
Додому час: вона не заридає,
Хай квіт любові в'яне й пропадає;
Без запаху він був -- й чи ж плід дозріє?
Стерню одну лиш серп наш споглядає:
Лан вижатий вже -- й не зазеленіє.
Вона ж навряд чи й сіячів згадає,
Й не заридає.
Пора нам йти спочить: вона не любить
Й скарби всі, що несем їй ми, загубить;
Нема в ній співчуття тим, хто страждає;
Нога вже на поріг цей хай не ступить;
Любов -- як море: пустку нагадає.
Хай небо квітом зір її голубить --
Вона не любить.
Залишмо все і йдім: вона не дбає,
Хай все у чарах ночі потопає
І місяць в морі сяйво своє губить,
Й там з нього білопінний квіт буяє;
Як навіть хвиль танок мене погубить,
Уста замкне й волосся розтріпає --
Вона не дбає.
Вже назавжди підем: вона й не гляне.
Все ж заспіваймо ще раз: як не стане
Вже нас, спів, може, цей вона згадає,
Зітхне -- й до нас прихильність в ній прогляне.
То ж звідси геть, де відчай обступає;
Шукаймо в інших те, що не обмане;
Вона й не гляне.
ПРИХІД І ВІДХІД ГЛОДУ
Зацвів глід -- і на землю небеса
Привів: у гімн весні все прагне злиться.
Радіє й небо -- в квіти нарядиться
Землі допомогла його роса.
Буяння й сміх, сіяння і краса --
Людина й птах спішать насолодиться
Блаженством, серцем всім йому відкриться:
Благоговіння в нім вже не згаса.
Відцвів глід -- й небеса цим від землі
Відринув; квітню гімни відзвучали;
В серцях всіх вже лиш смуток і жалі --
Немає втіх, що їх раніш єднали:
Пелюстка за пелюсткою в імлі
Смеркань заупокійним дзвоном стали.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Алджернон Свінберн Протиставлення"
• Перейти на сторінку •
"Алджернон Свінберн Пісня часів порядку"
• Перейти на сторінку •
"Алджернон Свінберн Пісня часів порядку"
Про публікацію