ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олександр Панін
2020.10.31 01:35
Моя ти зваба,
ти моя омана,
З тобою загубила
розум я,
Моя спокуса, сила
нездоланна,
Ти - згубне, ти пекельне
полум'я.

Олена Багрянцева
2020.10.30 22:48
Це всього лише крапля дощу, а ти думав, що злива.
Липне листя вологе до щік, до нічного вікна.
І наступна зупинка вагону така особлива:
Там чекає вона…

Це безгучний гудок сповіщає про тишу перону.
Не важливо, що станеться потім, як буде зима.
Ха

Борис Костиря
2020.10.30 21:22
Я шукаю інформацію в Інтернеті,
Ніби в морі, сповненому піску.
Таке море нагадує безмежну пустелю,
У якій неможливо нічого впіймати.
Голос волаючого у такій пустелі
Може бути страхітливим,
Але нечутним.
Навіщо закидати невід

Олександр Сушко
2020.10.30 21:11
Кошлате мудромисліє отруює творчий спадок митців. Казав про це Йвану, моєму сусідові. А той пише і пише, пише і пише. Спочатку про кохання, а потім копнув глибше: узявся за пейзажну лірику. А цьогоріч оглушив недопереляканих читачів роздумами про вічне:

Сергій Губерначук
2020.10.30 15:05
– Скажіть,
чому ви не приєднуєтесь до компанії?
чому ви тікаєте з балу на свій корабель?
Ви чините, як громадянка
консервативної Анґлії, чи то Британії,
або як міністр,
у якого поцупили портфель.
Я, власне, перейняв її,

Марія Дем'янюк
2020.10.30 14:30
Крутить вітер золоті педалі
Та спокійно їде собі далі.
Лист берізки, клена та тополі -
Накатався вітерець доволі.
Вже доїхав до своєї хатини,
Зайде й буде дути зсередини,
Щоб осінньо-жовте листовиння
Закружляло у таночку нині.

Микола Дудар
2020.10.30 09:51
Присядь. Не стій. Розмова буде
Не про кіно, не про театри
За Листопадом стрітим Грудень
Якщо світогляд не розтратим…
А там, дивись, проснемось в Січні
Ти що, ти проти снігопаду?
Дивись мені… не падай ввідчай
Якщо утримаєш пораду…

Олександр Бобошко Заколотний
2020.10.30 08:44
Ти не лай мене, осене. Рацію маєш, авжеж.
Сам же бовкнув: «Люблю» – значить, мав би частіше з’являтись.
То затримався в офісі (хай мене Бог береже!),
то пішов на нараду з шановним кавказьким земляцтвом.

Так життя і мине, без якихось просвітлень і д

Тетяна Левицька
2020.10.30 08:12
Пожовкло волосся, мов листя кленове,
навколо очей ниточки променисті.
Бабуся потрапила в казку чудову,
їй так до лиця кольори падолиста.

Беретик із фетру, пальто старомодне,
в руках повідочок, коричнева сумка.
Вона пересічна, тутешня, природна,

Микола Соболь
2020.10.30 07:18
За вікном завиває зима,
мокрий сніг налипає на віти…
У квартирі сумуєш сама,
як, скажи, твоє серце зігріти?
Ліхтарі засвітилися вряд.
Через хмари не жди зорепаду…
Поміж срібного снігу лампад
потаємно рушаю до саду.

Ігор Деркач
2020.10.29 21:58
Кримінальна влада дуже пильна –
знає що, куди й кому несуть.
І уже не виглядає дивно,
що юрбою обрана дитина,
має свій конституційний суд.

Мали візи і свої, і наші...
На заваді не стояв ковід...

Оксана Логоша
2020.10.29 20:08
Перед холодом цим-безпорадна-
Я свої зачиняю крила.
Осінь вішає мокрі рядна,
Набундючує хмари-брили,
Котить, гонить мою надію
(Не відчуєш життя без болю).
Паперовим яскравим змієм
Відборю у мотуззя волю.

Євген Федчук
2020.10.29 19:29
Козача вдова Марія хутір в степу тримала,
Який король козакові надав за пролиту кров.
Вдова козача Марія три сина-сокола мала,
Схожих, як три краплини – Андрій, Микола й Петро.
Була вона жінка гарна і добра, і працьовита,
А що молода вдовою, так то н

Микола Дудар
2020.10.29 13:17
Війна за душі. Все горить
На тіло знижки
А очі… очі до гори
З моєї книжки
Замоклий трепіт солов’я
Гуляє вітер
Можливо ти, можливо я
Ну майже діти…

Борис Костиря
2020.10.29 12:36
Зледеніння в душах і в’язкий вогонь
Непомітно стане драмою сердець,
Пронесеться стрімко попелом долонь
І покличе небо на нещадний герць.

Крига покриває вигаслі думки,
А сніги сховались в далях неземних.
І впадуть незграбно згаяні роки

Тетяна Левицька
2020.10.29 10:08
Сам Бог водив його пером барвистим,
чудові перла сипались з небес до ніг
парчевою габою падолиста,
аби природою він надихатись зміг.

Й поет вкладав у кожне слово щирість,
перемежовуючи з крапками й тире.
То птахою злітав в безмежний вирій,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

К Ґерц
2020.10.15

Нікітіна Вікторія
2020.09.18

Ріша Бо
2020.09.07

Катя Мушаровская Кетрин
2020.09.04

Лідія Скрипка
2020.09.01

Лариса Маковей
2020.08.01

М Менянин
2020.07.28






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Битва на річці Ворскла в 1399 році
Степи безмежні, степи широкі
Лиш вільний вітер по них гуля.
Бредуть неспішно степами роки,
Не відчуває їх ця земля.
Все так же вітер колише трави,
Все так же степом табун летить,
Та час від часу встають заграви
Аби хоч трохи степ обновить.
Орел у небі розправить крила
І жайвір пісню свою співа.
Та по усьому степу могили,
То його пам’ять одна жива.
Їх тут багато: малі й великі
І кожна – свідок і доль, і тих
Подій далеких, яких без ліку
Було в цім краю часів булих.
Але могили, як крапля в морі
Того, що бу́ло в степах колись.
Мільйони крапель людського горя
Скропили землю, як пролились
Потоки крові на трави м’яті,
Коли із раттю зійшлася рать.
Не було ко́му їх поховати,
Так і зостались в степу лежать.
І довго степом біліли кості,
Поки із часом не зник і слід.
І лише трави шумлять ще й досі
Про той незнаний тепер похід.
Як прислухатись, почути можна
Іржання коней і дзвін мечів.
До вітру мовить травинка кожна,
Що степ прадавній цей пережив.
А там і річка у берег б’ється,
Що їй відомо, теж розповість.
Закриєш очі і вже здається
Ти розумієш ту давню вість.
Ось славний Київ. Не той вже, звісно,
Яким бував він ще за Русі,
Як куполами сіяло місто,
Стрічало гостей у всій красі.
Сваволя княжа, Батий з ордою
Віки старання ущент знесли.
І те, що видно понад Горою
Лиш тінь старого. Часи пройшли,
Що удалося – відбудували
І нові стіни навкруг звели.
Давно вже місто того не знало,
Як того року. Війська ішли.
Князь Вітовт кинув клич войовничий
І звідусюди стікавсь народ
Аби монголам дать гідну відсіч,
Як колись Ольгерд у Синіх Вод.
Сам Вітовт славний конем правує
І оглядає свої війська.
Вже переможні він труби чує,
Вона здається така близька..
Не мав бо Ольгерд такого війська.
Як у Писанні про Вавилон,
Народи різні сюди зійшлися.
Його литовці гарцюють он,
А он кияни і волиняни.
І Полоцьк військо своє прислав,
Смоленські, брянські є росіяни,
Волоський лінник теж не відстав.
Ось хрестоносці в броню закуті,
Загін із Польщі слідом іде.
А ще й татари на хана люті,
Що Тохтамиш їх сюди веде..
Похід цей, власне, теж через нього.
Темир-Кутлук бо, як ханом став,
Зібрав він лишки від війська свого,
В литовські землі із ним помчав
Просить Вітовта під руку взяти.
А князю ж шабля не зайвина.
Дав хану землі, не став питати
Чи є у нього яка вина.
Темір-Кутлуку ж не до вподоби,
Що втікачів князь собі пригрів,
Став вимагати від нього, щоби
Той його видав без зайвих слів.
Та гордий Вітовт всміхнувся лише,
Послів ординських геть одіслав.
І от війна вже в обличчя дише.
Хан усе військо в степу підняв.
Та Вітовт змалку зростав війною,
Збирати військо не в новину.
Та й бачить добре він силу свою.
Що ж, на війну, то вже на війну.
Такого війська не мав він зроду,
Аж збурунився Дніпро старий,
Як воно разом ступило бродом,
Почавши в липні похід той свій.
Земля дрижала, трава стелилась,
Гарячий вітер завмер в страху,
Звірина, птаство кудись поділись
В пору військову, для них лиху..
До Ворскли-річки зміїлось військо,
Аж тут спинилось, щоб дати бій.
Десь і монголи блукали близько
Поза рікою. Тож табір свій
Литовці добре в степу зміцнили,
Дніпро і Ворскла із двох сторін
За течією його прикрили
І неприступним став наче він.
Монгольська хитрість всім добре знана,
А князь про неї забув, мабуть.
Монголи впали на табір рано.
Та ж гін ординський здалеку чуть.
Отож зустріли орду, як треба
Стіною списів і хмарой стріл,
Що від ординців сховала небо
І вражим трупом встелила діл.
Несамовита монгольська хвиля
У хвилі Ворскли ввірвалась вмить
І чисті води зачервоніли
І помутніли. Та вже летить
Навстріч монголам литовське військо.
Зім’яло мокру орду назад.
І враз монголи в степ подалися.
А Вітовт з того безмежно рад.
«Вперед, литовці!Доб’єм монголів!
Мечами ли́шим навік печать!
Ворожим трупом устелим поле,
Щоби не сміли сюди вертать!»
Та спробуй степом піймать ординця
На його легкім стрімкім коні.
Орда розбіглась вмить поодинці
І вже литовці в степу одні.
А хан, тим часом, ударив з тилу,
Литовський табір умить зім’яв.
Литовці опір чинить не в силах,
Загін татарський у степ помчав.
У Тохтамиша нема бажання
З Темір-Кутлуком на віч зійтись.
Хай у степу він його дістане.
Але Тимуру вони здались!
Він розвертає орду у поле
І на Вітовта веде її.
Ті, що монголів уже збороли,
Зібрать не в силах війська свої.
Як хижа зграя монголи впали,
Вернулись з степу і втікачі.
Земля від болю аж застогнала,
Нестримні ріки крові п’ючи.
Дві сотні тисяч зійшлося люду
На цім маленькім шматку степу
У битві лютій у груди груди
Аби зустріти тут смерть сліпу.
А вже вона-то роботу мала,
Уже ж косила підряд усіх
І трупом густо траву услала
Кривавим серпнем живим до ніг.
Лягло на Ворсклі Вітовта військо,
Стоптала грізна його орда,
Пройшла по землях по українських.
Не проминула їх та біда.
Вітовт лиш дивом урятувався,
Хоч залишились на полі тім
Одних князів лиш заледь не двадцять
З тих, що на битву пішли із ним.
Так і лишились посеред поля,
Не було ко́му їх поховать.
Біліли довго їх кості голі.
Та став із часом степ забувать.
Укрили трави те поле брані,
Сховали з часом усі сліди.
Лежать загиблі, лежать незнані,
А ми не можем прийти туди.
Бо де – не знаєм. Нема могили,
Немає знаку в степу про те.
Лиш трави з того набрали сили,
Полин від того буйніш росте.
Та ми, напевне, не надто й хочем
В степу безкраїм сліди шукать
Аби побачить на власні очі
Де нашим предкам прийшлось вмирать.





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-09-21 19:29:00
Переглядів сторінки твору 71
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.621 / 5.33)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.552 / 5.38)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.700
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2020.10.29 19:31
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Вовк (М.К./М.К.) [ 2020-09-22 10:25:21 ]
Трагічна сторінка нашої давньої історії. Якось читала про багатолітню вражду між Тимуром і Тохтамишем.Але чому через неї сталося стільки горя для інших етносів?!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Євген Федчук (Л.П./Л.П.) [ 2020-09-23 18:54:19 ]
А так завжди: пани б’ються, а в хлопів чуби тріщать.
Дякую, що зазирнули. Хай щастить.