ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Тетяна Левицька
2026.11.19 08:08
Що сталось, те сталося,
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.

Віктор Кучерук
2026.11.19 06:47
Дощ уночі по вікнах тарабанив,
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн

хома дідим
2026.11.18 22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом

Артур Курдіновський
2026.11.18 19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...

Олена Побийголод
2026.11.18 17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.

    Заспівай нам про гори й пустині,
    про таємні глибини морів,
    про небокраї сині,

Борис Костиря
2026.11.18 16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.

Вячеслав Руденко
2026.11.18 14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…

Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Олександра Маківка
2026.11.16

Ярослав Ковальчук
2026.11.12

Петро Бончицький
2026.11.08

Віталій Татленко
2026.10.28

Микось Діденко Сухоцвіт
2026.10.27

Оксана Стемковська
2026.10.19

Йа Власне
2026.10.17






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Рено Шатільйонський
Мазунчик долі, красень, мрія дам –
Усе це зовні, а усередині
Нахабство, підлість, жадібність, гординя
Й багато ще багато чого там.
Таким він був – Рено із Шатільйона,
Коли у Антіохію прибув.
Та хто про нього що до цього чув?
Був у Європі майже невідомий.
Та себе марив в золоті всього,
На троні і готовий був для цього
Забути про обов’язок, про Бога
Аби збулися марення його.
Почав одразу не із поля бою,
Щоб в боротьбі супроти сарацин
Міг показати свою доблесть він,
А у вдови правителя в покоях.
І так затуркав бідную вдову,
Що дуже скоро з нею повінчався,
Хоч патріарх посилено пручався,
Мовляв – ніколи, доки я живу!
Та, ледь Рено корону начепив,
Велів старого взяти й роздягнути,
Облити медом й до стовпа припнути
На розтерзання ос і комарів.
Так почалося сходження Рено.
Чи то падіння? Важко розібрати.
Давав він слово, щоб одраз зламати.
Для нього мало значення одно –
Багатство – гроші, гроші, гроші, гроші.
За них він ладен був усе продать
І хоч весь світ примусити страждать
Аби відчути цю приємну ношу.
За гроші візантійські він напав
На свою ж християнську Кілікію,
Багато міст там попелом розвіяв,
Багату здобич і рабів узяв.
А Візантія вперлася платить,
Він тут же з Кілікієй замирився
І Візантію шарпать заходився,
Мовляв, він має право відомстить.
Та похвалявся силою дарма,
Бо Візантія, то не Кілікія.
І ось він вже з мотузкою на шиї
У рясі шлях в Візантію трима.
В ногах у імператора валявся,
Кричав так довго, милості просив,
Ні сліз, ні обіцянок не жалів,
Що імператор, врешті, плюнув й здався.
Хто бачив це приниження, тому,
Казали, з того ледве не вернуло.
Але Рено, мабуть, все рівно було
Аби лиш владу лишили йому.
Він ладен був і ноги цілувать
У сильного. А зло, що в нім кипіло,
Він виміщав на слабших. Свою силу,
Не знаючи, куди йому вкладать.
У замку Крак – осиному гнізді,
Він звив кубло з бандитами такими ж,
На каравани нападав із ними
І разом з ними здобичі радів.
Та якось втрапив в руки сарацин,
Яким чимало влив за шкуру сала,
Шістнадцять років просидів в підвалах
У сарацинських у кайданах він.
Ніхто за нього викупу не дав,
Вдова і та від нього відвернулась.
А інші так зраділи, що й забулись,
Що тут такий негідник князював.
І він шістнадцять років своє зло
В собі носив, плекав його. І тішив
Себе лиш тим, що хай би лише вийшов,
Усьому б світу місця не було.
І таки вийшов він на білий світ
І сарацинам непотрібним здався.
Не до дружини, а у Крак подався.
А за плечима вже чимало літ.
Та мудрості не додали роки,
Душа одною помстою палала,
Рука агнця жертовного шукала,
Йому все рівно, хто б не був такий –
Чи християнин, а чи сарацин.
Усі для нього ворогами були
І знов місця навколишні здригнули,
Бо на дорогу знову вийшов він.
Не було меж жорстокості його,
Шляхи торгові трупами укрили,
Горіли села, жінки голосили,
Страх і непевність сіялись кругом.
Аж Саладін, чию сестру бандит
Схопив в дорозі і забрав з собою,
Пообіцяв, що власною рукою
Негідника відправить на той світ.
Хисткого миру як і не було,
Знов сарацинське військо суне грізно.
Назустріч військо рицарське залізне
На смерть свою й приниження ішло.
Хіттім розвіяв сумніви ураз:
Хто не загинув, опинивсь в кайданах
Поперед очі грізного султана.
І серед них той недолугий князь.
Стоять магістри, маршали, король,
Барони – очі в землю опускають
І Саладіна присуду чекають:
Кому яку він визначає роль?
А Саладін із шаблею в руках
Поперед ними грізно походжає,
У кожні очі гнівно поглядає
І погляд той вселяє в душі жах.
Спинивсь султан якраз перед Рено
І мовив тихо, а від того страшно:
- Твого життя вже випита вся чаша!
Ти мертвий, враже, і уже давно!
Та…може, я й помилую тебе,
Як ти перейдеш в мусульманську віру.
На якусь мить Рено йому повірив
І вже зібрався продавать себе
Та в очі глянув й зрозумів усе:
Там тільки смерть безжальна й невблаганна.
- Ні! – майже крикнув в очі наостанок.
Знав, що уже нічого не спасе.
Зблиснула шабля й голова Рено
Шатром під ноги рицарям скотилась.
Вік прожила й нічого не навчилась.
А в світі завжди, бачиш, як воно:
За все завжди доводиться платить.
Нехай інакше, може, хтось вважає
То про Рено оцього хай згадає,
Можливо, це чомусь його навчить.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-10-01 19:48:56
Переглядів сторінки твору 849
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.863 / 5.39)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.741 / 5.32)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.743
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.11.15 17:43
Автор у цю хвилину відсутній