Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Рено Шатільйонський
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рено Шатільйонський
Мазунчик долі, красень, мрія дам –
Усе це зовні, а усередині
Нахабство, підлість, жадібність, гординя
Й багато ще багато чого там.
Таким він був – Рено із Шатільйона,
Коли у Антіохію прибув.
Та хто про нього що до цього чув?
Був у Європі майже невідомий.
Та себе марив в золоті всього,
На троні і готовий був для цього
Забути про обов’язок, про Бога
Аби збулися марення його.
Почав одразу не із поля бою,
Щоб в боротьбі супроти сарацин
Міг показати свою доблесть він,
А у вдови правителя в покоях.
І так затуркав бідную вдову,
Що дуже скоро з нею повінчався,
Хоч патріарх посилено пручався,
Мовляв – ніколи, доки я живу!
Та, ледь Рено корону начепив,
Велів старого взяти й роздягнути,
Облити медом й до стовпа припнути
На розтерзання ос і комарів.
Так почалося сходження Рено.
Чи то падіння? Важко розібрати.
Давав він слово, щоб одраз зламати.
Для нього мало значення одно –
Багатство – гроші, гроші, гроші, гроші.
За них він ладен був усе продать
І хоч весь світ примусити страждать
Аби відчути цю приємну ношу.
За гроші візантійські він напав
На свою ж християнську Кілікію,
Багато міст там попелом розвіяв,
Багату здобич і рабів узяв.
А Візантія вперлася платить,
Він тут же з Кілікієй замирився
І Візантію шарпать заходився,
Мовляв, він має право відомстить.
Та похвалявся силою дарма,
Бо Візантія, то не Кілікія.
І ось він вже з мотузкою на шиї
У рясі шлях в Візантію трима.
В ногах у імператора валявся,
Кричав так довго, милості просив,
Ні сліз, ні обіцянок не жалів,
Що імператор, врешті, плюнув й здався.
Хто бачив це приниження, тому,
Казали, з того ледве не вернуло.
Але Рено, мабуть, все рівно було
Аби лиш владу лишили йому.
Він ладен був і ноги цілувать
У сильного. А зло, що в нім кипіло,
Він виміщав на слабших. Свою силу,
Не знаючи, куди йому вкладать.
У замку Крак – осиному гнізді,
Він звив кубло з бандитами такими ж,
На каравани нападав із ними
І разом з ними здобичі радів.
Та якось втрапив в руки сарацин,
Яким чимало влив за шкуру сала,
Шістнадцять років просидів в підвалах
У сарацинських у кайданах він.
Ніхто за нього викупу не дав,
Вдова і та від нього відвернулась.
А інші так зраділи, що й забулись,
Що тут такий негідник князював.
І він шістнадцять років своє зло
В собі носив, плекав його. І тішив
Себе лиш тим, що хай би лише вийшов,
Усьому б світу місця не було.
І таки вийшов він на білий світ
І сарацинам непотрібним здався.
Не до дружини, а у Крак подався.
А за плечима вже чимало літ.
Та мудрості не додали роки,
Душа одною помстою палала,
Рука агнця жертовного шукала,
Йому все рівно, хто б не був такий –
Чи християнин, а чи сарацин.
Усі для нього ворогами були
І знов місця навколишні здригнули,
Бо на дорогу знову вийшов він.
Не було меж жорстокості його,
Шляхи торгові трупами укрили,
Горіли села, жінки голосили,
Страх і непевність сіялись кругом.
Аж Саладін, чию сестру бандит
Схопив в дорозі і забрав з собою,
Пообіцяв, що власною рукою
Негідника відправить на той світ.
Хисткого миру як і не було,
Знов сарацинське військо суне грізно.
Назустріч військо рицарське залізне
На смерть свою й приниження ішло.
Хіттім розвіяв сумніви ураз:
Хто не загинув, опинивсь в кайданах
Поперед очі грізного султана.
І серед них той недолугий князь.
Стоять магістри, маршали, король,
Барони – очі в землю опускають
І Саладіна присуду чекають:
Кому яку він визначає роль?
А Саладін із шаблею в руках
Поперед ними грізно походжає,
У кожні очі гнівно поглядає
І погляд той вселяє в душі жах.
Спинивсь султан якраз перед Рено
І мовив тихо, а від того страшно:
- Твого життя вже випита вся чаша!
Ти мертвий, враже, і уже давно!
Та…може, я й помилую тебе,
Як ти перейдеш в мусульманську віру.
На якусь мить Рено йому повірив
І вже зібрався продавать себе
Та в очі глянув й зрозумів усе:
Там тільки смерть безжальна й невблаганна.
- Ні! – майже крикнув в очі наостанок.
Знав, що уже нічого не спасе.
Зблиснула шабля й голова Рено
Шатром під ноги рицарям скотилась.
Вік прожила й нічого не навчилась.
А в світі завжди, бачиш, як воно:
За все завжди доводиться платить.
Нехай інакше, може, хтось вважає
То про Рено оцього хай згадає,
Можливо, це чомусь його навчить.
Усе це зовні, а усередині
Нахабство, підлість, жадібність, гординя
Й багато ще багато чого там.
Таким він був – Рено із Шатільйона,
Коли у Антіохію прибув.
Та хто про нього що до цього чув?
Був у Європі майже невідомий.
Та себе марив в золоті всього,
На троні і готовий був для цього
Забути про обов’язок, про Бога
Аби збулися марення його.
Почав одразу не із поля бою,
Щоб в боротьбі супроти сарацин
Міг показати свою доблесть він,
А у вдови правителя в покоях.
І так затуркав бідную вдову,
Що дуже скоро з нею повінчався,
Хоч патріарх посилено пручався,
Мовляв – ніколи, доки я живу!
Та, ледь Рено корону начепив,
Велів старого взяти й роздягнути,
Облити медом й до стовпа припнути
На розтерзання ос і комарів.
Так почалося сходження Рено.
Чи то падіння? Важко розібрати.
Давав він слово, щоб одраз зламати.
Для нього мало значення одно –
Багатство – гроші, гроші, гроші, гроші.
За них він ладен був усе продать
І хоч весь світ примусити страждать
Аби відчути цю приємну ношу.
За гроші візантійські він напав
На свою ж християнську Кілікію,
Багато міст там попелом розвіяв,
Багату здобич і рабів узяв.
А Візантія вперлася платить,
Він тут же з Кілікієй замирився
І Візантію шарпать заходився,
Мовляв, він має право відомстить.
Та похвалявся силою дарма,
Бо Візантія, то не Кілікія.
І ось він вже з мотузкою на шиї
У рясі шлях в Візантію трима.
В ногах у імператора валявся,
Кричав так довго, милості просив,
Ні сліз, ні обіцянок не жалів,
Що імператор, врешті, плюнув й здався.
Хто бачив це приниження, тому,
Казали, з того ледве не вернуло.
Але Рено, мабуть, все рівно було
Аби лиш владу лишили йому.
Він ладен був і ноги цілувать
У сильного. А зло, що в нім кипіло,
Він виміщав на слабших. Свою силу,
Не знаючи, куди йому вкладать.
У замку Крак – осиному гнізді,
Він звив кубло з бандитами такими ж,
На каравани нападав із ними
І разом з ними здобичі радів.
Та якось втрапив в руки сарацин,
Яким чимало влив за шкуру сала,
Шістнадцять років просидів в підвалах
У сарацинських у кайданах він.
Ніхто за нього викупу не дав,
Вдова і та від нього відвернулась.
А інші так зраділи, що й забулись,
Що тут такий негідник князював.
І він шістнадцять років своє зло
В собі носив, плекав його. І тішив
Себе лиш тим, що хай би лише вийшов,
Усьому б світу місця не було.
І таки вийшов він на білий світ
І сарацинам непотрібним здався.
Не до дружини, а у Крак подався.
А за плечима вже чимало літ.
Та мудрості не додали роки,
Душа одною помстою палала,
Рука агнця жертовного шукала,
Йому все рівно, хто б не був такий –
Чи християнин, а чи сарацин.
Усі для нього ворогами були
І знов місця навколишні здригнули,
Бо на дорогу знову вийшов він.
Не було меж жорстокості його,
Шляхи торгові трупами укрили,
Горіли села, жінки голосили,
Страх і непевність сіялись кругом.
Аж Саладін, чию сестру бандит
Схопив в дорозі і забрав з собою,
Пообіцяв, що власною рукою
Негідника відправить на той світ.
Хисткого миру як і не було,
Знов сарацинське військо суне грізно.
Назустріч військо рицарське залізне
На смерть свою й приниження ішло.
Хіттім розвіяв сумніви ураз:
Хто не загинув, опинивсь в кайданах
Поперед очі грізного султана.
І серед них той недолугий князь.
Стоять магістри, маршали, король,
Барони – очі в землю опускають
І Саладіна присуду чекають:
Кому яку він визначає роль?
А Саладін із шаблею в руках
Поперед ними грізно походжає,
У кожні очі гнівно поглядає
І погляд той вселяє в душі жах.
Спинивсь султан якраз перед Рено
І мовив тихо, а від того страшно:
- Твого життя вже випита вся чаша!
Ти мертвий, враже, і уже давно!
Та…може, я й помилую тебе,
Як ти перейдеш в мусульманську віру.
На якусь мить Рено йому повірив
І вже зібрався продавать себе
Та в очі глянув й зрозумів усе:
Там тільки смерть безжальна й невблаганна.
- Ні! – майже крикнув в очі наостанок.
Знав, що уже нічого не спасе.
Зблиснула шабля й голова Рено
Шатром під ноги рицарям скотилась.
Вік прожила й нічого не навчилась.
А в світі завжди, бачиш, як воно:
За все завжди доводиться платить.
Нехай інакше, може, хтось вважає
То про Рено оцього хай згадає,
Можливо, це чомусь його навчить.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
