САҐА ПРО ГАРТ

Були часи, ген за горами, у світанко́ві ще роки,
Коли в боях дух гартували серця́ й замріяні думки
І різалися всі з вражами у зграях, наче би вовки,
І вени рвали ми ножами, які блищали, мов клики
Під зоряними вітражами. Й так, яко з’я́рені бики,
Збивались лави в бій чолами і у потріщені кістки
Кастети летом з ланцюгами (аж затерпали кулаки)
Сплітали кров і біль вужами у запружинені жмутки.
І вибухали батогами в вогні та в ґерці хлопаки
До втрати сил. Переростали у згусток волі козаки:
Й ті, що лягли, і що стояли, і паничі, і босяки…
Всіх бій рівняв. Із ворогами за честь гатились юнаки.
А потім кралечки сльозами синці гої́ли й боляки
І вогко-лагідно вустами наші скривавлені роти
У нагороду цілували й так заживляли навіки
Ще свіжі молодості рани і чарувалися зірки
З пульсу буття під небесами. У тії ніги пелюстки
Панянки лю́бих пеленали, мов немовляток. А світи
Чуттів їм казку дарували й життю навчали залюбки.

Павло Гай-Нижник
17 жовтня 2020 р.