Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
2026.08.24
11:28
То дощ холодний, то нервовий сніг.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
Спектакль природи чи її тортури.
Ти до мети крізь вічність швидко біг,
Крізь творчість пробирався до натури.
Біжить крізь сніг стрімкий єдиноріг.
Стоять застигло крижані скульптури.
Природа іспит приготує нам.
2026.08.24
07:32
Металися бурі, згори гримкотіло,
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
Ще голод додався до різних всіх бід,
Але не розпалася ти, не зотліла,
Не зникла, як спалах комети чи слід.
Ти глибоко дуже пустила коріння
І стала сильніше давно від трави, -
Найкраща країна, - моя Україно,
Заради с
2026.08.23
22:31
Трава волоссям, а ти левиця на осонні
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
Неспокій твій, уста зволожиш язиком
Вино ллючи, твій згляд зустрів мій, сяючи
Твого лиця торкаюсь пальцем, знаючи
Для мене ти – Вода, яка танцює
2026.08.23
21:17
на що мені сумнівних істин
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
проблем закреслено потреб
я радше обираю відстань
і незавершений портрет
кидаючи в простий горнець
відомі всім інгредієнти
додам іще насамкінець
дещицю прянощів секретних
2026.08.23
19:37
Чи ми трипільці, чи скіфи, сармати…
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
Йдемо вперед попри війни і втрати…
Ми - українці, від славних - нащадки
І за плечима про давніх є згадки -
Не клич в минуле, знання - настанови
Як жити далі і жити знову,
Як не творити для себе кумирів,
2026.08.23
18:45
Героїне мого роману!
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
Незабаром - глуха зима.
Усвідомлюю: ти - омана,
Розумію: тебе нема.
А проте, відчуваю ніжний,
Теплий дотик твоїх долонь.
Вже у віці моїм "колишні"
2026.08.23
15:06
Я купляю в атебе
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
Плавлений сирок-
І тому я точно знаю:
З ним все буде ок!
Не купляю я сирки
Десь поза атебе,
Бо всюди хочуть наї.. обдурити
2026.08.23
14:05
Московіти завжди були нахабні й підступні.
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
Як не збрешуть, то і кроку, напевно не ступлять.
Хоч що хоч наобіцяють та будуть клянутись.
І ножа у спину встромлять, варто відвернутись
І вони такими були, мабуть ще одвіку.
Давні літописні зводи тому гарн
2026.08.23
13:27
Барва знамена і тло
Ворог наш такий як є –
віднімає, топче, б’є.
Чи настав, чи настає
час забрати все своє.
Спадок наш, країв Земля –
зазіхання від кремля.
Ця околиця Русі
хоче землі наші всі.
Крила в леті, хижий птах,
чар кінець, останній
2026.08.23
13:23
Крізь роти кленів бачу вдалині
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
Тендітний образ, дорогий і любий.
Злились бажання вищі і земні,
Які мене відродять і погублять.
Проб'юсь крізь товщу льоду і страхів,
Крізь непорушні і міцні фортеці
До радісних нескорених світів.
Доходить крайній і
2026.08.23
12:20
Ця нiч менi не допоможе,
Пройти крiзь стiну твоїх снiв,
Де небо гримає вороже.
Врятуй i захисти нас Боже!
I в тишi чути цвiркунiв.
Заграла музика крилата,
Думками в неї упiрну.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пройти крiзь стiну твоїх снiв,
Де небо гримає вороже.
Врятуй i захисти нас Боже!
I в тишi чути цвiркунiв.
Заграла музика крилата,
Думками в неї упiрну.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сосну
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сосну
Онуки діда радісно зустріли,
Вони вже свята справжнього хотіли.
Вони на нього цілий рік чекали.
Вже через тиждень свято наступало,
А в них ялинки досі ще немає.
Щось тато й мама лише обіцяють.
А тут дідусь з’явився на порозі,
Червоний, розпашілий на морозі.
Живу ялинку у руках тримає.
Тож дітвора так радісно стрічає.
«Ура! Ялинка! В нас ялинка буде!»
Нехай про теє знають усі люди.
Але дідусь поправив їх з порогу:
«Це не ялинка, а сосна,їй Богу!»
«А в чім різниця?» - діти здивувались.
«А ви б самі уважно придивлялись.
Ось бачите, які тут голки довгі?
Одне тим і різниться від другого.
Адже в ялинки голочки маленькі,
Порівняно з сосновими – тоненькі».
Поки дідусь сосну в кімнаті ставив,
Онуки геть забули усі справи,
Навколо нього й дерева крутились.
Їм вже сосну прикрасити хотілось.
І тут онучка діда запитала:
«Дідусю, як сосна такою стала?
Чи вона завжди отака була?»
Дідусь всміхнувся: «То усе від зла
І заздрощів, що зсередини точать,
Як хтось за когось кращим бути хоче.
Як хочете, то зараз розповім».
І він повідав цю легенду їм:
«Раніш сосна такою не була.
Росла низенька і зовсім мала.
Маленькі голки на гіллі стирчали
Такі, що, навіть, їх не помічали.
Поки іще маленькою була,
З деревами маленькими росла,
Тоді на це уваги не звертала,
І з усіма, як і всі діти, «грала»:
З ялинкою, березою і кленом,
Все рівно, чи червоним, чи зеленим.
З тваринками і птахами дружила,
Вони в гіллі ховалися, сиділи.
Від віхоли і вітру захищала
Та шишками своїми годувала.
Була привітна з усіма навколо,
Не відмовляла в помочі ніколи.
Та час ішов і друзі виростали,
Високими і гарними ставали.
А, особливо, подруга-ялина
Висока, гордо випростала спину
І лапами зеленими укрилась.
Сосна лише із заздрістю дивилась,
Адже сама маленькою зосталась,
Хіба з кущами тільки і рівнялась.
Та думала: «Хіба то справедливо,
Що хтось зроста високий і щасливий,
Природною наділений красою.
Вона б також хотіла буть такою…»
Дивилась на березу і на клена,
Які могли вдягтися у зелене,
А потім в золоті убратись шати.
Хотілось їй би і такою стати.
Уже й сама не знала, чого хоче,
Але росло бажання дні і ночі.
І заздро озирала всіх навколо
Та проклинала гірку свою долю.
Тож заздрість її врешті довела,
Що на усіх навколо стала зла.
Постійно настовбурчує голки
І той поганий,інший - не такий.
Обходили уже усі її,
Одна серед галявини стоїть
І зле на всіх навколо погляда,
Радіє – в кого трапиться біда.
Яко́сь йшов лісом гном-лісовичок,
Втомився, ліг під нею на бочок
Та і заснув. Вона ж бо добре знала,
Що гноми чародійну силу мали.
Тож вирішила скористатись тим.
Схилилася усім гіллям над ним,
Обплутала йому і руки, й ноги,
Що й ворухнутись він не має змоги.
Від того він прокинувся одразу
Та й висловив сосні свою образу,
Мовляв, чого вона його зв’язала,
Чи ж то вона на теє право мала?
Він же ішов, її не зачіпав,
Лише під гі́ллям у тіньочку спав.
Вона ж на нього хижо позирала
І на свого тріумфу час чекала.
Аж ось він запитав: - Чого ж ти хочеш?
Чи просто мені голову морочиш?
Отут вона і висловила враз
Те все, що її муляло весь час.
Що дуже хоче буть вона така,
Як та ялинка-подруга гінка,
Висока…Хоче голки мати
За неї довші, й довші набагато.
Та хоче ще аби її краса
Підносилася аж під небеса…
А крона…буде хай, немов у клена…
Щоб цілий рік була вона зелена…
Іще вона багато говорила,
Бо й те хотіла, і друге хотіла.
Чого конкретно – і сама не знала,
Але бажала…Як вона бажала.
І гном не стримавсь: - Та ж якою бути
Ти врешті хочеш? Хочу я почути.
Вона багато знов наговорила,
Усе, що вона мріяла-хотіла.
І мовив гном: - Зроблю, як ти бажаєш.
Хоча, я бачу, ти й сама не знаєш
Чого ти хочеш…Відпусти-но лише
І, обіцяю, я тебе потішу.
Сосна швиденько гнома відпустила.
Він став, зібрав усі чарівні сили
І чарівні слова свої промовив.
Як лиш останнє пролунало слово,
Тут на очах вона ураз змінилась,
Маленькі голки довгими зробились
І крона її вгору піднялася,
На стовбурі високому знялася.
Неначе все, чого вона й хотіла,
Але…якесь неоковирне тіло.
А гном внизу сміється: - Що, дістала?
Тепер мене ніяк ти б не зв’язала.
Дістань-но, спробуй з висоти отої!
Й подався, задоволений собою.
Поглянула сосна і гірко стало,
Вона ж бо зовсім іншого чекала.
Хотіла б знов зробитися малою.
Заплакала смолистою сльозою,
Яка на землю по краплині впала
Й бурштином за мільйони років стала.
З тих пір, як таке трапилося з нею,
Все тулиться вона поміж ріднею.
І заздрити нікому тут не треба,
Бо ж всі навколо схожі лиш на тебе.
Збираються докупи сосни бором,
Пісні співають разом з вітром хором.
Зимою, влітку завжди зеленіють.
Стоять високі і, напевно, мріють.
Але про що – поміж своїх шепочуть
Та вголос зізнаватися не хочуть».
«Дідусю, та такого буть не може.
Глянь, ця сосна так на ялинку схожа.
Хіба що тільки довші голочки…»
«То усе гном тоді зробив-таки.
Сосна ж малою всім була привітна,
Могли пташки і звірі посидіти,
Сховатися на ній з очей чужих,
Щоб хижаки не вихопили їх.
Тож гном зробив – коли сосна мала,
Щоб на ялинку схожою була.
А як стає дорослою сосна,
То тягне вгору стовбуром вона.
Стоїть, згори печально погляда,
Якою була гарна молода».
Вони вже свята справжнього хотіли.
Вони на нього цілий рік чекали.
Вже через тиждень свято наступало,
А в них ялинки досі ще немає.
Щось тато й мама лише обіцяють.
А тут дідусь з’явився на порозі,
Червоний, розпашілий на морозі.
Живу ялинку у руках тримає.
Тож дітвора так радісно стрічає.
«Ура! Ялинка! В нас ялинка буде!»
Нехай про теє знають усі люди.
Але дідусь поправив їх з порогу:
«Це не ялинка, а сосна,їй Богу!»
«А в чім різниця?» - діти здивувались.
«А ви б самі уважно придивлялись.
Ось бачите, які тут голки довгі?
Одне тим і різниться від другого.
Адже в ялинки голочки маленькі,
Порівняно з сосновими – тоненькі».
Поки дідусь сосну в кімнаті ставив,
Онуки геть забули усі справи,
Навколо нього й дерева крутились.
Їм вже сосну прикрасити хотілось.
І тут онучка діда запитала:
«Дідусю, як сосна такою стала?
Чи вона завжди отака була?»
Дідусь всміхнувся: «То усе від зла
І заздрощів, що зсередини точать,
Як хтось за когось кращим бути хоче.
Як хочете, то зараз розповім».
І він повідав цю легенду їм:
«Раніш сосна такою не була.
Росла низенька і зовсім мала.
Маленькі голки на гіллі стирчали
Такі, що, навіть, їх не помічали.
Поки іще маленькою була,
З деревами маленькими росла,
Тоді на це уваги не звертала,
І з усіма, як і всі діти, «грала»:
З ялинкою, березою і кленом,
Все рівно, чи червоним, чи зеленим.
З тваринками і птахами дружила,
Вони в гіллі ховалися, сиділи.
Від віхоли і вітру захищала
Та шишками своїми годувала.
Була привітна з усіма навколо,
Не відмовляла в помочі ніколи.
Та час ішов і друзі виростали,
Високими і гарними ставали.
А, особливо, подруга-ялина
Висока, гордо випростала спину
І лапами зеленими укрилась.
Сосна лише із заздрістю дивилась,
Адже сама маленькою зосталась,
Хіба з кущами тільки і рівнялась.
Та думала: «Хіба то справедливо,
Що хтось зроста високий і щасливий,
Природною наділений красою.
Вона б також хотіла буть такою…»
Дивилась на березу і на клена,
Які могли вдягтися у зелене,
А потім в золоті убратись шати.
Хотілось їй би і такою стати.
Уже й сама не знала, чого хоче,
Але росло бажання дні і ночі.
І заздро озирала всіх навколо
Та проклинала гірку свою долю.
Тож заздрість її врешті довела,
Що на усіх навколо стала зла.
Постійно настовбурчує голки
І той поганий,інший - не такий.
Обходили уже усі її,
Одна серед галявини стоїть
І зле на всіх навколо погляда,
Радіє – в кого трапиться біда.
Яко́сь йшов лісом гном-лісовичок,
Втомився, ліг під нею на бочок
Та і заснув. Вона ж бо добре знала,
Що гноми чародійну силу мали.
Тож вирішила скористатись тим.
Схилилася усім гіллям над ним,
Обплутала йому і руки, й ноги,
Що й ворухнутись він не має змоги.
Від того він прокинувся одразу
Та й висловив сосні свою образу,
Мовляв, чого вона його зв’язала,
Чи ж то вона на теє право мала?
Він же ішов, її не зачіпав,
Лише під гі́ллям у тіньочку спав.
Вона ж на нього хижо позирала
І на свого тріумфу час чекала.
Аж ось він запитав: - Чого ж ти хочеш?
Чи просто мені голову морочиш?
Отут вона і висловила враз
Те все, що її муляло весь час.
Що дуже хоче буть вона така,
Як та ялинка-подруга гінка,
Висока…Хоче голки мати
За неї довші, й довші набагато.
Та хоче ще аби її краса
Підносилася аж під небеса…
А крона…буде хай, немов у клена…
Щоб цілий рік була вона зелена…
Іще вона багато говорила,
Бо й те хотіла, і друге хотіла.
Чого конкретно – і сама не знала,
Але бажала…Як вона бажала.
І гном не стримавсь: - Та ж якою бути
Ти врешті хочеш? Хочу я почути.
Вона багато знов наговорила,
Усе, що вона мріяла-хотіла.
І мовив гном: - Зроблю, як ти бажаєш.
Хоча, я бачу, ти й сама не знаєш
Чого ти хочеш…Відпусти-но лише
І, обіцяю, я тебе потішу.
Сосна швиденько гнома відпустила.
Він став, зібрав усі чарівні сили
І чарівні слова свої промовив.
Як лиш останнє пролунало слово,
Тут на очах вона ураз змінилась,
Маленькі голки довгими зробились
І крона її вгору піднялася,
На стовбурі високому знялася.
Неначе все, чого вона й хотіла,
Але…якесь неоковирне тіло.
А гном внизу сміється: - Що, дістала?
Тепер мене ніяк ти б не зв’язала.
Дістань-но, спробуй з висоти отої!
Й подався, задоволений собою.
Поглянула сосна і гірко стало,
Вона ж бо зовсім іншого чекала.
Хотіла б знов зробитися малою.
Заплакала смолистою сльозою,
Яка на землю по краплині впала
Й бурштином за мільйони років стала.
З тих пір, як таке трапилося з нею,
Все тулиться вона поміж ріднею.
І заздрити нікому тут не треба,
Бо ж всі навколо схожі лиш на тебе.
Збираються докупи сосни бором,
Пісні співають разом з вітром хором.
Зимою, влітку завжди зеленіють.
Стоять високі і, напевно, мріють.
Але про що – поміж своїх шепочуть
Та вголос зізнаватися не хочуть».
«Дідусю, та такого буть не може.
Глянь, ця сосна так на ялинку схожа.
Хіба що тільки довші голочки…»
«То усе гном тоді зробив-таки.
Сосна ж малою всім була привітна,
Могли пташки і звірі посидіти,
Сховатися на ній з очей чужих,
Щоб хижаки не вихопили їх.
Тож гном зробив – коли сосна мала,
Щоб на ялинку схожою була.
А як стає дорослою сосна,
То тягне вгору стовбуром вона.
Стоїть, згори печально погляда,
Якою була гарна молода».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
