Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
2025.12.13
08:13
Ти ще мене не розлюбив,
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
і я тебе не розлюбила,
та згодом знайдемо мотив,
всадити в душу ніж щосили.
Така природа почуття;
любов і зрада синьоока
шукають істину глибоку
у манускриптах забуття.
2025.12.13
00:28
Йшла по селах ніч сріблиста,
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
Добрела начас до міста.
І втомившись, ради сну,
Розповзлася по вікну.
Навздогін їй, в кожну хату,
Де вже чемно сплять малята,
Зі санок тай на трамвай
2025.12.12
22:21
Безсніжна зима, ніби чудо природи,
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
Живий парадокс чи апорія слів.
Чекаєш забутий апокриф погоди,
Загублених в полі величних снігів.
Коли загубились сніги в дикім полі,
То висохне голос самої пітьми.
Чекаєш, як долі, розкутої волі.
2025.12.12
19:50
По грудках їхав грудень,
А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в дорогу взяв сани:
«Поможіть, добрі люди,
бо вже коні пристали.
От коли б дістать воза
Або сніг раптом випав,
Говорить тоді б можна,
Що є лад якийсь в світі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про сосну
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про сосну
Онуки діда радісно зустріли,
Вони вже свята справжнього хотіли.
Вони на нього цілий рік чекали.
Вже через тиждень свято наступало,
А в них ялинки досі ще немає.
Щось тато й мама лише обіцяють.
А тут дідусь з’явився на порозі,
Червоний, розпашілий на морозі.
Живу ялинку у руках тримає.
Тож дітвора так радісно стрічає.
«Ура! Ялинка! В нас ялинка буде!»
Нехай про теє знають усі люди.
Але дідусь поправив їх з порогу:
«Це не ялинка, а сосна,їй Богу!»
«А в чім різниця?» - діти здивувались.
«А ви б самі уважно придивлялись.
Ось бачите, які тут голки довгі?
Одне тим і різниться від другого.
Адже в ялинки голочки маленькі,
Порівняно з сосновими – тоненькі».
Поки дідусь сосну в кімнаті ставив,
Онуки геть забули усі справи,
Навколо нього й дерева крутились.
Їм вже сосну прикрасити хотілось.
І тут онучка діда запитала:
«Дідусю, як сосна такою стала?
Чи вона завжди отака була?»
Дідусь всміхнувся: «То усе від зла
І заздрощів, що зсередини точать,
Як хтось за когось кращим бути хоче.
Як хочете, то зараз розповім».
І він повідав цю легенду їм:
«Раніш сосна такою не була.
Росла низенька і зовсім мала.
Маленькі голки на гіллі стирчали
Такі, що, навіть, їх не помічали.
Поки іще маленькою була,
З деревами маленькими росла,
Тоді на це уваги не звертала,
І з усіма, як і всі діти, «грала»:
З ялинкою, березою і кленом,
Все рівно, чи червоним, чи зеленим.
З тваринками і птахами дружила,
Вони в гіллі ховалися, сиділи.
Від віхоли і вітру захищала
Та шишками своїми годувала.
Була привітна з усіма навколо,
Не відмовляла в помочі ніколи.
Та час ішов і друзі виростали,
Високими і гарними ставали.
А, особливо, подруга-ялина
Висока, гордо випростала спину
І лапами зеленими укрилась.
Сосна лише із заздрістю дивилась,
Адже сама маленькою зосталась,
Хіба з кущами тільки і рівнялась.
Та думала: «Хіба то справедливо,
Що хтось зроста високий і щасливий,
Природною наділений красою.
Вона б також хотіла буть такою…»
Дивилась на березу і на клена,
Які могли вдягтися у зелене,
А потім в золоті убратись шати.
Хотілось їй би і такою стати.
Уже й сама не знала, чого хоче,
Але росло бажання дні і ночі.
І заздро озирала всіх навколо
Та проклинала гірку свою долю.
Тож заздрість її врешті довела,
Що на усіх навколо стала зла.
Постійно настовбурчує голки
І той поганий,інший - не такий.
Обходили уже усі її,
Одна серед галявини стоїть
І зле на всіх навколо погляда,
Радіє – в кого трапиться біда.
Яко́сь йшов лісом гном-лісовичок,
Втомився, ліг під нею на бочок
Та і заснув. Вона ж бо добре знала,
Що гноми чародійну силу мали.
Тож вирішила скористатись тим.
Схилилася усім гіллям над ним,
Обплутала йому і руки, й ноги,
Що й ворухнутись він не має змоги.
Від того він прокинувся одразу
Та й висловив сосні свою образу,
Мовляв, чого вона його зв’язала,
Чи ж то вона на теє право мала?
Він же ішов, її не зачіпав,
Лише під гі́ллям у тіньочку спав.
Вона ж на нього хижо позирала
І на свого тріумфу час чекала.
Аж ось він запитав: - Чого ж ти хочеш?
Чи просто мені голову морочиш?
Отут вона і висловила враз
Те все, що її муляло весь час.
Що дуже хоче буть вона така,
Як та ялинка-подруга гінка,
Висока…Хоче голки мати
За неї довші, й довші набагато.
Та хоче ще аби її краса
Підносилася аж під небеса…
А крона…буде хай, немов у клена…
Щоб цілий рік була вона зелена…
Іще вона багато говорила,
Бо й те хотіла, і друге хотіла.
Чого конкретно – і сама не знала,
Але бажала…Як вона бажала.
І гном не стримавсь: - Та ж якою бути
Ти врешті хочеш? Хочу я почути.
Вона багато знов наговорила,
Усе, що вона мріяла-хотіла.
І мовив гном: - Зроблю, як ти бажаєш.
Хоча, я бачу, ти й сама не знаєш
Чого ти хочеш…Відпусти-но лише
І, обіцяю, я тебе потішу.
Сосна швиденько гнома відпустила.
Він став, зібрав усі чарівні сили
І чарівні слова свої промовив.
Як лиш останнє пролунало слово,
Тут на очах вона ураз змінилась,
Маленькі голки довгими зробились
І крона її вгору піднялася,
На стовбурі високому знялася.
Неначе все, чого вона й хотіла,
Але…якесь неоковирне тіло.
А гном внизу сміється: - Що, дістала?
Тепер мене ніяк ти б не зв’язала.
Дістань-но, спробуй з висоти отої!
Й подався, задоволений собою.
Поглянула сосна і гірко стало,
Вона ж бо зовсім іншого чекала.
Хотіла б знов зробитися малою.
Заплакала смолистою сльозою,
Яка на землю по краплині впала
Й бурштином за мільйони років стала.
З тих пір, як таке трапилося з нею,
Все тулиться вона поміж ріднею.
І заздрити нікому тут не треба,
Бо ж всі навколо схожі лиш на тебе.
Збираються докупи сосни бором,
Пісні співають разом з вітром хором.
Зимою, влітку завжди зеленіють.
Стоять високі і, напевно, мріють.
Але про що – поміж своїх шепочуть
Та вголос зізнаватися не хочуть».
«Дідусю, та такого буть не може.
Глянь, ця сосна так на ялинку схожа.
Хіба що тільки довші голочки…»
«То усе гном тоді зробив-таки.
Сосна ж малою всім була привітна,
Могли пташки і звірі посидіти,
Сховатися на ній з очей чужих,
Щоб хижаки не вихопили їх.
Тож гном зробив – коли сосна мала,
Щоб на ялинку схожою була.
А як стає дорослою сосна,
То тягне вгору стовбуром вона.
Стоїть, згори печально погляда,
Якою була гарна молода».
Вони вже свята справжнього хотіли.
Вони на нього цілий рік чекали.
Вже через тиждень свято наступало,
А в них ялинки досі ще немає.
Щось тато й мама лише обіцяють.
А тут дідусь з’явився на порозі,
Червоний, розпашілий на морозі.
Живу ялинку у руках тримає.
Тож дітвора так радісно стрічає.
«Ура! Ялинка! В нас ялинка буде!»
Нехай про теє знають усі люди.
Але дідусь поправив їх з порогу:
«Це не ялинка, а сосна,їй Богу!»
«А в чім різниця?» - діти здивувались.
«А ви б самі уважно придивлялись.
Ось бачите, які тут голки довгі?
Одне тим і різниться від другого.
Адже в ялинки голочки маленькі,
Порівняно з сосновими – тоненькі».
Поки дідусь сосну в кімнаті ставив,
Онуки геть забули усі справи,
Навколо нього й дерева крутились.
Їм вже сосну прикрасити хотілось.
І тут онучка діда запитала:
«Дідусю, як сосна такою стала?
Чи вона завжди отака була?»
Дідусь всміхнувся: «То усе від зла
І заздрощів, що зсередини точать,
Як хтось за когось кращим бути хоче.
Як хочете, то зараз розповім».
І він повідав цю легенду їм:
«Раніш сосна такою не була.
Росла низенька і зовсім мала.
Маленькі голки на гіллі стирчали
Такі, що, навіть, їх не помічали.
Поки іще маленькою була,
З деревами маленькими росла,
Тоді на це уваги не звертала,
І з усіма, як і всі діти, «грала»:
З ялинкою, березою і кленом,
Все рівно, чи червоним, чи зеленим.
З тваринками і птахами дружила,
Вони в гіллі ховалися, сиділи.
Від віхоли і вітру захищала
Та шишками своїми годувала.
Була привітна з усіма навколо,
Не відмовляла в помочі ніколи.
Та час ішов і друзі виростали,
Високими і гарними ставали.
А, особливо, подруга-ялина
Висока, гордо випростала спину
І лапами зеленими укрилась.
Сосна лише із заздрістю дивилась,
Адже сама маленькою зосталась,
Хіба з кущами тільки і рівнялась.
Та думала: «Хіба то справедливо,
Що хтось зроста високий і щасливий,
Природною наділений красою.
Вона б також хотіла буть такою…»
Дивилась на березу і на клена,
Які могли вдягтися у зелене,
А потім в золоті убратись шати.
Хотілось їй би і такою стати.
Уже й сама не знала, чого хоче,
Але росло бажання дні і ночі.
І заздро озирала всіх навколо
Та проклинала гірку свою долю.
Тож заздрість її врешті довела,
Що на усіх навколо стала зла.
Постійно настовбурчує голки
І той поганий,інший - не такий.
Обходили уже усі її,
Одна серед галявини стоїть
І зле на всіх навколо погляда,
Радіє – в кого трапиться біда.
Яко́сь йшов лісом гном-лісовичок,
Втомився, ліг під нею на бочок
Та і заснув. Вона ж бо добре знала,
Що гноми чародійну силу мали.
Тож вирішила скористатись тим.
Схилилася усім гіллям над ним,
Обплутала йому і руки, й ноги,
Що й ворухнутись він не має змоги.
Від того він прокинувся одразу
Та й висловив сосні свою образу,
Мовляв, чого вона його зв’язала,
Чи ж то вона на теє право мала?
Він же ішов, її не зачіпав,
Лише під гі́ллям у тіньочку спав.
Вона ж на нього хижо позирала
І на свого тріумфу час чекала.
Аж ось він запитав: - Чого ж ти хочеш?
Чи просто мені голову морочиш?
Отут вона і висловила враз
Те все, що її муляло весь час.
Що дуже хоче буть вона така,
Як та ялинка-подруга гінка,
Висока…Хоче голки мати
За неї довші, й довші набагато.
Та хоче ще аби її краса
Підносилася аж під небеса…
А крона…буде хай, немов у клена…
Щоб цілий рік була вона зелена…
Іще вона багато говорила,
Бо й те хотіла, і друге хотіла.
Чого конкретно – і сама не знала,
Але бажала…Як вона бажала.
І гном не стримавсь: - Та ж якою бути
Ти врешті хочеш? Хочу я почути.
Вона багато знов наговорила,
Усе, що вона мріяла-хотіла.
І мовив гном: - Зроблю, як ти бажаєш.
Хоча, я бачу, ти й сама не знаєш
Чого ти хочеш…Відпусти-но лише
І, обіцяю, я тебе потішу.
Сосна швиденько гнома відпустила.
Він став, зібрав усі чарівні сили
І чарівні слова свої промовив.
Як лиш останнє пролунало слово,
Тут на очах вона ураз змінилась,
Маленькі голки довгими зробились
І крона її вгору піднялася,
На стовбурі високому знялася.
Неначе все, чого вона й хотіла,
Але…якесь неоковирне тіло.
А гном внизу сміється: - Що, дістала?
Тепер мене ніяк ти б не зв’язала.
Дістань-но, спробуй з висоти отої!
Й подався, задоволений собою.
Поглянула сосна і гірко стало,
Вона ж бо зовсім іншого чекала.
Хотіла б знов зробитися малою.
Заплакала смолистою сльозою,
Яка на землю по краплині впала
Й бурштином за мільйони років стала.
З тих пір, як таке трапилося з нею,
Все тулиться вона поміж ріднею.
І заздрити нікому тут не треба,
Бо ж всі навколо схожі лиш на тебе.
Збираються докупи сосни бором,
Пісні співають разом з вітром хором.
Зимою, влітку завжди зеленіють.
Стоять високі і, напевно, мріють.
Але про що – поміж своїх шепочуть
Та вголос зізнаватися не хочуть».
«Дідусю, та такого буть не може.
Глянь, ця сосна так на ялинку схожа.
Хіба що тільки довші голочки…»
«То усе гном тоді зробив-таки.
Сосна ж малою всім була привітна,
Могли пташки і звірі посидіти,
Сховатися на ній з очей чужих,
Щоб хижаки не вихопили їх.
Тож гном зробив – коли сосна мала,
Щоб на ялинку схожою була.
А як стає дорослою сосна,
То тягне вгору стовбуром вона.
Стоїть, згори печально погляда,
Якою була гарна молода».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
