Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.06
21:53
Не певен, що якби Мойсей
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
явивсь на Святу землю,
в сьогоднішній Ізраїль,
навряд чи визнав би він за своїх
нащадків тих, що при ньому
в Єгипті місили з січкою глину,
приймали Тору і на плечах несли Мішкан –
присутність Всевишнього серед них…
2025.11.06
21:39
Я простягаю до тебе руки
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
крізь велике озеро,
схоже на серце космосу.
Над озером стоїть туман,
наче химерні думки.
Вечірній холод протвережує
після філософського сп'яніння.
Я стою над великим озером,
2025.11.06
21:22
Як перейшов я у четвертий клас
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
І стали ми історію вивчати,
То довелось ім’я його стрічати.
Він представлявся, як «герой» для нас.
Бо вміло з ворогами воював,
В Червоній Армії був знаним командиром.
Ми вірили тим побрехенькам щиро,
Бо хто ж тоді про
2025.11.06
17:57
Вереміями, вереміями
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
Плач із радістю межував.
Все перебрано, перевіяно,
Перелущено по жнивах.
Чи пробачило спрагу літові
Те, що вижило у зимі?
Від морозу і спеки - мітини,
2025.11.06
17:15
Вкривають землю втомлену тумани,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
Народжуючи зболені рядки.
Чи варто будувати точні плани,
Коли у долі власні є думки?
Можливо, осінь рубіконом стане,
Напише світлі, райдужні казки.
З пейзажу прибираю все погане,
2025.11.06
15:34
Скажи осіннім квітам*:
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
Вітрила осені давно роздерті**,
Сірі хмари стали вином
У келиху старчика Фідія***
(Він будував Колізей –
Думав, що то окраса,
Думав, що то капелюх,
Що загубив дивак Аполлон,
2025.11.06
13:26
“Як не хочеш усю правду, повідай дещицю:
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
Чи сватів до тебе слати, чи піти топиться?
Чом ти голову схилила, вії опустила?
Може, кращого від мене, бува, полюбила?..
...Не розказуй, голубонько. В словах нема нужди,
Бо ж на личеньку твоєму заквітають руж
2025.11.06
09:46
Хороший привід: досі в справі
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
Як режисер над усіма…
І не важливо на підставі
Чи усерйоз, чи жартома
Цікаво буде споглядати —
До прозвиськ всучать: театрал!?
Не по одинці, з ніжним матом…
Ну, що поробиш… ритуал.
2025.11.06
01:04
З молитви тихо виростає небо,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
І сонця голос будить вороння.
А на душі ще світло, та жовтнево.
Між берегами листя човен дня.
Вже розплітає сонце дні й дороги,
Вітри на шаблях ділять листя мідь.
Але думки, мов блазні – скоморохи,
2025.11.05
21:38
Вірш, написаний уві сні,
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
і вірш, забутий уві сні,
можливо, був найкращим
із моїх віршів, але він
назавжди втрачений.
Він потонув, як кораловий риф
у морі, як алмаз
у болотній жижі.
2025.11.05
17:58
пригадую...
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
це море дотиків
і поцілунків
оооооооооооо
о крила мої
полон обіймів
невагому мить
яким солодким
2025.11.05
15:16
не повіриш
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
ріка промовила
ледь відчутно
чи ти утримаєш мене
вільно пада потік
не спиняє хід
вдихай цю воду скільки є
2025.11.05
09:26
Знов пливу за течією…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
Від безвихіддя пливу
Поза часом… нічією
Збоку, зверху весь в диму…
Відмовляюсь. Терапія...
Верби кланяються вслід.
Попереду, мама мія,
Обізнався, то сусід…
2025.11.05
02:51
Приходили в моє життя...
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
Не роззувались на порозі.
І брудом від свого взуття
Сліди лишали на підлозі.
А я ходив і витирав
Підлогу та відкриту душу.
Вже відобразив поліграф,
2025.11.04
22:11
Із рокера він став перукарем,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
його поглинула проза життя,
він став підкаблучником
у домашніх капцях.
Жалюгідне видовище!
Музика більше не б'ється
об його серце, ніби прибій.
Його душа вкривається пилом,
2025.11.04
21:58
Кволі у полі тополі,
В Полі доволі квасолі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В Полі доволі квасолі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Богдана Ружинського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Богдана Ружинського
Ой, ти, гетьмане Богданку – Богдане Ружинський,
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
