Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про гетьмана Богдана Ружинського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про гетьмана Богдана Ружинського
Ой, ти, гетьмане Богданку – Богдане Ружинський,
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
