ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2026.01.12 10:43
Що значить - опинитися в ніщо,
Де світ бере невидимий початок,
Де пустка пануватиме без щогл,
Де розквітатиме поляна згадок?

З нічого не народиться цей світ,
Здоровий глузд підказує лякливо.
А з того Бог передавав привіт

Олександр Сушко
2026.01.12 10:11
Ярослав Чорногуз

КОХАННЯ! ПОРЯТУЙ!

У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Віктор Кучерук
2026.01.12 07:25
Відчувається в кожному слові
Дар співця і художника хист,
І краса української мови,
І поезії сила та зміст
Лиш тоді, коли впевнено віриш
Майстру слова і лікарю душ,
Що ніколи не зраджує лірі
І нагору не лізе чимдуж...

Тетяна Левицька
2026.01.12 00:05
Хоч ниє душа, як оголений нерв —
та зуба болючого вирвати шкода.
Я навіть не знаю, (світ ластиком стер,)
що там за вікном, чи розмай, чи негода?

Жасминовий день і ожинова ніч,
на синім паркеті кружляють по колу.
Сповзло надвечір'я кошулею з пліч

С М
2026.01.11 21:20
Як лазуровий мій будильник
надзвонює, його не спиниш
і я не бачу кінця-краю
і марно днем із огнем шукаю
дороги невідомо де
дорожні знаки не про те
І заморочливий мозок мій
неначе безум яскравіє

Ярослав Чорногуз
2026.01.11 18:18
У день Подяки чарівний
Вертаєш ти мені надію
На ніжні пестощі весни,
І я від щастя тихо млію.

Не вірю ще, увесь тремчу,
Навколішках стою і каюсь.
Сльоза непрохана в очу --

Віктор Насипаний
2026.01.11 17:40
Сидить хлопчак в селі на лавці біля хати.
Підходить дядько і пита: - Чи вдома тато?
Малий ліниво зирка. Весь в смартфоні свому:
За вухом чеше й каже: - Мій? Та, звісно, вдома.
Гукає той. У хвіртку стукає, лютує.
Вікно відчинене, ніхто його не чує.
-

Іван Потьомкін
2026.01.11 17:26
Кажуть: є країна
Повнісінька сонця…
Де ж бо та країна?
Де ж бо теє сонце?
Кажуть: є країна
На семи стовпах,
Сім планет у неї,
Схили в деревах.

Євген Федчук
2026.01.11 14:23
Ніч була темна. Місяц, хоч зійшов
Та й то у хмарах десь блукав, напевно.
Внизу Рось жебоніла безперервно.
А він вертав думками знов і знов
До того, що плекав усе життя –
Бажання влади. Так йому хотілось,
Щоб навкруг нього все отут вертілось…
Все п

Олександр Сушко
2026.01.11 13:38
автор Артур Курдіновський

Крихкий маленький світ я шию з рими,
За межами його - зелена цвіль.
Не лізьте в душу лапами брудними!
Для вас - цікавість, а для мене - біль.

Моя земля горить під небесами,

Редакція Майстерень
2026.01.11 12:55
За мовними і сенсовими витоками "ентропія" означає «зміни в собі». Переважно цей, сполучений в одне слово, вираз використовується нині суто в науці, та ще й вкрай однобоко, означаючи там лише втрати - незмінне й непозбувне розсіювання. Хоча нікуди ніко

Борис Костиря
2026.01.11 11:23
Так бракує постійно часу
У потоці марнотних днів.
Час дарує, немов прикрасу,
Позолоту зникомих слів.

Час розсудить і час засудить
Ні за що, ніби злий тиран.
Лиш вина має різний ступінь,

Мар'ян Кіхно
2026.01.11 06:54
Мого батька викинули з Національного оркестру народних інструментів за "огидний потяг до грошей". (Як це тоді політично називалося?..) Він влаштувався у музичну школу №9 десь на Круглоуніверситецькій (над Бесарабкою), допрацював до пенсії в одному рван

Олена Побийголод
2026.01.10 22:48
Із Леоніда Сергєєва

– Четвертий, Четвертий, як чути? Я – П’ятий!
Не спати на чатах! Пароль – «тридцять три».
Прийнято?.. До вітру – о пів на дев’яту!
Ніяк не раніше! Прийом! Повтори!

– Так точно, о пів на дев’яту – д

Володимир Мацуцький
2026.01.10 21:10
По українській матері-землі
ідуть колоною військовополонені.
Ідуть в донецькій проросійській млі
захисники Вкраїни нені.
І не ідуть, їх ті ведуть –
Вкраїни зрадники полукацапи.
І всі донецькі смачно ржуть:
«хохла у плен кацап зацапал!»

Олег Герман
2026.01.10 19:57
ДІЙОВІ ОСОБИ: ВІКТОР — чоловік із гострими рисами обличчя та скляним поглядом. Одягнений охайно, але без жодного натяку на моду. Його рухи економні, голос позбавлений модуляцій. АННА — його дружина. Жінка з живою мімікою та нервовими рухами. Вона ви
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Таїсія Кюлас
2026.01.11

Вероніка В
2025.12.24

Максим Семибаламут
2025.12.02

І Ірпінський
2025.12.01

Павло Інкаєв
2025.11.29

Артем Ігнатійчук
2025.11.26

Галина Максимів
2025.11.23






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Дума про гетьмана Богдана Ружинського
Ой, ти, гетьмане Богданку – Богдане Ружинський,
Як татари вбили матір та забрали жінку,
Загорілася у серці жага помсти сильна,
Згадав тоді, що ти, княже, з роду Гедиміна
І подався в степ широкий до татар поближче,
Щоби крові їм пускати та оселі нищить.
Щоб дещицю твого горя на собі відчули.
Вже давно в степу такого лицаря не було.
Став грудьми в степу супроти клятих бусурманів,
Щоб не йшли на Україну, як гості незвані.
Не ляка його ніяка уже вража сила,
Головне, аби від нього утекти не встигла.
Січовому товариству такий гетьман любий,
Що не свою, а ворожу в бою силу губить.
«Веди, княже! – йому кажуть, - нас всіх за собою,
Під орудою твоєю станемо до бою!»
Тут якраз орда татарська суне на Поділля.
Проти них відомо добре отаману зілля.
Зібрав військо низовеє, у степи подався,
Тільки так, щоб хан про теє чимскоріш дізнався.
То не буря з полуночі на степ насуває,
То Богданко з козаками помстою палає.
Пройшли вогнем по улусах та жалю не мали,
Мук нелюдських всім татарам вони завдавали:
Чоловікам очі колють, жінкам груди ріжуть,
А діточок кіньми давлять, душу свою тішать.
Така ненависть у грудях до татар палала,
Що лиш муки бусурманські її вдовольняли.
Сам Богданко конем править, вогнем горять очі,
Кров татарську без упину проливати хоче.
По татарських по аулах лиш вороння зграї,
Сірий попіл, кров засохла землю укривають.
А Богданку того мало, він у Крим подався,
Там так само зойк нелюдський до неба піднявся.
Козаки не згірш татарів у Криму лютують
І благання про пощаду наче і не чують.
Докотився зойк нещасних ажно до Поділля,
Де справляла орда з ханом криваве весілля.
Як зачули, що Богданко в Криму їхнім чинить,
Все покинули й помчали геть із України.
Мчить орда через Очаків на чолі із ханом,
Щоб належно покарати клятого Богдана.
А коли іще уздріли козацьку гостину,
Кров’ю очі налилися від тої картини.
Знищить, вирізать негайно козаків бажають.
Та не знають, що до смерті све́ї поспішають.
Ледь довідався Богданко, що хан повертає,
Своє військо навкруг себе у Криму збирає.
Перестрів орду татарську над Дніпром в Прогноях
І вчинив жорстоку учту тоді над ордою.
До озер її притиснув, вигубив до біса.
Ті, що вирвались, до Криму чимдуж подалися.
Повернулось військо славне з походу до Криму
І невольників чимало повернулось з ними.
Сам король Баторій визнав козацькі заслуги,
Дав їм місто Трахтемирів і землі від Буга.
Аж до Дону, та клейноди козацькі військові.
Та козаки і без того битися готові.
Не залила кров татарська за рідними туги,
Душа в гетьмана палає, жадає наруги.
Ще помщатися готовий татарам за кривди.
Аж тут знову виникає для походу привід.
Цар московський листа пише із прохальним словом,
Бо дізнався, що орда вже у похід готова.
Йде Московщину палити, ясир забирати.
Цар козакам пропонує її не пускати,
Шле чимало подарунків гетьманові з військом,
Щоб вони за тую справу скорше узялися.
Та Ружинський –козак хитрий. Та й не поспішає,
Низових з городовими козаків збирає.
Дочекався, як татари в похід подалися
Аж тоді знов за улуси козаки взялися.
Знову зойк страшний піднявся над татарським краєм
Та козаки ні пощади, ні жалю не знають.
Як зачула орда кривди, що козацтво чинить,
Довелось напівдорозі свій набіг покинуть.
Мчить назад, щоб свої землі скоріш рятувати.
Аж тут взялися козаченьки їх перестрівати.
Перестріли, кого вбили, кого розігнали
І невольників відбили, і здобич відняли.
Завдали татарам жаху, не скоро забудуть
І набіги іще довго чинити не будуть.
Поховалися татари у фортецях сво́їх,
Не хотять проти козаків ставати до бою.
А Богданко –непосида все бою шукає
З військом до Аслам-Керменя тоді підступає.
Збудували її турки над Дніпром-рікою,
Щоб козаки не дістались широти морської,
Щоби «чайки» не спустились до Кара –Денізу,
До Стамбулу не добрались з військом своїм грізним.
Обложив Богданко кріпость, миша не проскочить,
Але чомусь кляті турки здаватись не хочуть,
А в Богданка, як на теє, ще й гармат бракує.
Чим він вежі-бастіони без гармат зруйнує?
Почали підкоп робити козаки під стіну,
Щоб закласти попід неї чималеньку міну.
Не судилося Богданку ту фортецю взяти,
Підірвалася завчасно міна розпроклята.
Згинув гетьман там Богданко під стіною тою,
Все козацьке вірне військо лишив сиротою.
Поховали отамана козаки у полі,
Щоб йому вітри шуміли в степовім приволлі.
Щоб йому козацьке військо шану віддавало,
Коли знов на бусурманів в похід вирушало.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2020-10-22 20:22:57
Переглядів сторінки твору 545
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.866 / 5.38)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.735 / 5.31)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.755
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2026.01.11 14:24
Автор у цю хвилину відсутній