ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.18
21:11
Рецензія на поетичну збірку Миколи Грицая "Під музику дощу")
Буває так, коли тебе зачепить за живе чиєсь слово і ти уже знаходишся у його колі, воно невидимими нитками тримає тебе на відстані і ти не можеш звільнитися від нього, а заглиблюєшся все бі
2024.03.18
13:46
Вавілонський Талмуд випадає з рук, коментарі Раші не западають у серце, приказки ефіопські припадають пилом…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
2024.03.18
08:49
Поміж ромашок-штор
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
2024.03.18
05:40
Защеміло серце від сигналу
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
2024.03.18
05:14
Після слів: «Сьогодні прибирання» –
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
2024.03.18
01:03
У пульсі відіб'ється кожна мить,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
2024.03.18
00:16
Гроші від торгівлі нафтою пахнуть на диво бездоганно.
Коли у політиків мовкне розум, говорять гармати.
Тим, хто перекроює кордони, треба розкроїти голову.
Коли тузом стає шестірка – усі козирі зарання биті.
У гіганта мислі усе інше мізерне.
2024.03.17
19:32
Коли сказав мені «перетерпи»,
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
2024.03.17
18:57
Не застують мені Юдейські гори,
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
Ні мінарети аж до піднебесся,
Бо ти в моєму серці, Україно,
Буттям твоїм прохромлений увесь я .
У такт і радощам, і клопотам твоїм
Воно вистукує ще й думу потаємну,
Прадавню думу на любов взаємну:
Як Україна на сто в
2024.03.17
18:45
Чи можна, люди, все оте простити,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
що чинять нелюди на зболеній землі?!.
Як гинуть мирні жителі і діти
у хижих скрутлях «братньої» петлі…
Хто має право підло забирати
життя других, якого не давав?
Зробити це не вправі навіть мати,
2024.03.17
18:06
У час стрімкий , шалений, час смартфонів
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
Спілкуємось частіше в Інтернеті.
Ніяких не існує нам кордонів.
Людина, мов незвідана планета.
Пізнати, зрозуміти її важко,
А ще й на відстані такій великій.
Це ж ніби в небесах літає пташка,
Удалині тріпочут
2024.03.17
15:28
Прокинься синку! Час уже вставати! –
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
Крізь сон все ж мамин голос долетів-
Ти ж до Гелону нині їдеш з татом!
Вставай! Ти ж сам поїхати хотів.
Сон враз пропав. Хлопчина підхопився.
Ледь не проспав. Хоч не змикав очей
Але під ранок сну таки скорився.
2024.03.17
15:23
Переважна більшість людей не знає як пишуться закони, хто і як їх насправді приймає. Приходять раз на кілька років до виборчих урн, кинули папірця з прізвищами уподобаних улюбленців та й усе. Але законодавство має свою специфіку та правила.
Перший раз я
2024.03.17
11:22
Чомусь на Галину Украйну не поширюється вимога: публікувати за добу в режимі «афішувати публікацію» не більше, ніж один твір!
Майже щодня бачу аж кілька її шедеврів, яких, до речі, практично ніхто й не читає.
Та сама історія, що й з Олександром Сушком:
2024.03.17
06:49
Спаде вода і знову будуть луки,
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
травою освіжиться оболонь.
Настане час, візьму сюди онуків,
нехай нап’юся сонця із долонь.
Бо, що вони у стольнім граді бачать?
Куди не кинеш оком скрізь асфальт.
Чи, то пощезла нація козача,
чи душі скам’яніли на ба
2024.03.17
05:49
Темно-сині ночі,
Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Стрічі до світань, -
Думи парубочі,
Повні сподівань.
Не забулись досі
Весняні гаї
І в рудім волоссі
Пальці рук моїх.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.03.18
2024.03.15
2024.03.14
2024.03.08
2024.02.14
2024.02.08
2024.01.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про Івана Свірговського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Івана Свірговського
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
Але що тії Молдови супроти османців?
Всю країну закувати вони можуть в бранці.
Хто нещасним допоможе? Хто на захист стане?
Чи загине славна справа славного Івана?
Не загине! Є надія! Є такая сила,
Що не раз уже османів у степу громила.
Славні хлопці-запорожці, козаки низові.
Собирайтесь на підмогу, будьте наготові!
Виглядає вся Молдова на тую підмогу.
Ми ж бо віруємо, браття, у одного Бога!
Піднялася Січ козацька, сили собирала
І Свірговського Івана гетьманом обрала.
Йде Свірговський у Молдову, та кінь під ним грає.
Тільки тисячу і двісті козаків він має
В Яссах – місті зустрічає їх Івоня Лютий,
Радий –радий, що козаки успіли прибути.
Не біда, що небагато, зате кожна сотня
Може вдесятеро турків в бою побороти.
Закричали у Тягині й Бреїлові турки,
Заповзялися козаки ті міста здобути.
А за ними в Акермані галас теж піднявся,
Бо то славний Покотило у нього ввірвався.
То не хмара на Молдову степом насуває,
То з Буджаку оттоманське військо виступає.
Як гороху яничарів і татар до біса.
Де вони в тому Буджаку тільки узялися?
Іван Лютий отамана до себе гукає.
Дає вершників три тищі, все, що тільки має.
Мало війська у козаків, але що робити?
Воювати в малій силі їх не треба вчити.
Під Бендерами зустрілись дві ворожі сили.
Козаків зусюди турки в полі обступили.
Б’ються славні козаченьки, як січуть капусту.
Лежать голови турецькі по всім полі густо.
Але турки лізуть, лізуть, бо козаків купка.
Порубаєм всіх, гадають, буде їм наука.
Оточили козаченьків, раді, аж стрибають,
Та, що смерть на них чекає, того ще не знають.
Наче яструби з-за лісу налетіли кінні
Молдавани. Туркам дружно вдарили у спину.
Хитрий був козацький гетьман, обдурив османів,
Заховав зарані в лісі кінних молдаванів.
І ударили зненацька на ворожу силу,
Кого в полі порубали, у Дністрі втопили.
А вже скільки захопили вражого полону,
А вже скільки з бою мали оружжя і коней.
Сам ага в полон потрапив, що привів те військо.
Гарний, статний і багатий. Хотів відкупитись,
Каже: - Дам вам купу грошей аби відпустили:
Одну свою вагу в перлах. Три ваги у сріблі,
Та ще й золотом удвоє. Відпустіть додому.
Не відмовиться, гадає, від грошей сірома.
Та Свірговський – славний гетьман, турку відмовляє:
Ні за які, козак, гроші слова не зламає.
Ми господарю Молдови слово честі дали
І від нього за підмогу лише гроші брали.
Відведем тебе у Ясси, там уже й торгуйся
А до нас з таким дріб’язком навіть і не сунься
Отак от відповідає козак і сміється,
Щоб не думав, що на світі усе продається.
Звістка чорна із Молдови досягла Стамбула
Вже давно такої звістки султани не чули.
Розлютився тоді Селім дуже тоді на козаків,
Наказав велике військо в Молдову послати.
Двісті тисяч турок в поле виступили разом,
Щоб скінчилися в Молдові їхні негаразди.
Була з степу чорна хмара, а це ще чорніша.
Суне військо, нищить, палить, стріляє і віша.
Хто його спинити може непоборну силу?
Іван Вода зі Свірговським назустріч ступили.
Під Кілією зійшлися десять на одного.
Бились-бились, не здолає щось ніхто нікого.
То натиснуть турки дужче, то козаки вдарять.
Бойовище вкрила пилу й диму сіра хмара
Вже готові були турки і «Аман!» кричати,
Як зрадливі молдавани почали тікати.
Зрада! Зрада! – між козаків по полю лунає
Притискають козаченьків турки до Дунаю.
Уже бачить Іван Вода – загибель настала,
Козакам говорить аби за Дністер тікали.
Я із вірними військами вам відхід прикрию,
А ви, братчики, рушайте у степ за Кілію.
Вам за поміч красна дяка і уклін низенький,
А я смерть тут свою прийму за Молдову-неньку.
Відказав тоді Свірговський: - Ні, не буде того,
Не ламатимуть козаки слово перед Богом.
Ще ніколи побратимів вони не кидали
І найбільшу небезпеку грудьми зустрічали.
Хай далеко Україна, наша рідна мати,
Та і тут ми її можем гідно захищати.
Як буєм багато турок чи татар безбожних
То вільніше Україні заживеться, може.
Будем битись до останку, скільки буде сили!
- Будем! Будем! – козаченьки дружно підхопили.
Чорне поле коліївське вкрите вражим трупом
Та й козацької розмови по полю не чути.
Полягли козацькі сили усі до одного,
Взяли турки отамана до полону свого.
Не взяли б. Живим не дався, та тяжкая рана
Без свідомості лишила славного гетьмана.
Повезли його в Стамбула, купити хотіли:
То грошей пропонували, то терзали тіло,
Але він лише сміявся: - Даремна робота!
Пожалійте свої сили та свойого поту!
Не бувало, щоб козаки слова відступали,
Не бувати, щоб козаки туркам слугували.
Полякались тоді турки, голову зітнули
І тоді лише від страху спокійно зітхнули.
На бунчука почепили голову козачу.
Той, хто мимо проїжджає, хай її побачить.
Щоб могли по всьому світу звістку передати:
Всіх, хто з турками воює, буде це ж чекати.
На таке турецькі зайди марно сподівались.
Кажуть, голова на палі, навіть, посміхалась.
Глузувала із султана та з візирів клятих.
Що султан сказав негайно ж її закопати.
Закопали отамана та не його славу.
Рознеслася тая слава по усіх державах.
І казали запорожці, як турок рубали:
- Це, щоб гетьмана Івана ви не забували!
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
Але що тії Молдови супроти османців?
Всю країну закувати вони можуть в бранці.
Хто нещасним допоможе? Хто на захист стане?
Чи загине славна справа славного Івана?
Не загине! Є надія! Є такая сила,
Що не раз уже османів у степу громила.
Славні хлопці-запорожці, козаки низові.
Собирайтесь на підмогу, будьте наготові!
Виглядає вся Молдова на тую підмогу.
Ми ж бо віруємо, браття, у одного Бога!
Піднялася Січ козацька, сили собирала
І Свірговського Івана гетьманом обрала.
Йде Свірговський у Молдову, та кінь під ним грає.
Тільки тисячу і двісті козаків він має
В Яссах – місті зустрічає їх Івоня Лютий,
Радий –радий, що козаки успіли прибути.
Не біда, що небагато, зате кожна сотня
Може вдесятеро турків в бою побороти.
Закричали у Тягині й Бреїлові турки,
Заповзялися козаки ті міста здобути.
А за ними в Акермані галас теж піднявся,
Бо то славний Покотило у нього ввірвався.
То не хмара на Молдову степом насуває,
То з Буджаку оттоманське військо виступає.
Як гороху яничарів і татар до біса.
Де вони в тому Буджаку тільки узялися?
Іван Лютий отамана до себе гукає.
Дає вершників три тищі, все, що тільки має.
Мало війська у козаків, але що робити?
Воювати в малій силі їх не треба вчити.
Під Бендерами зустрілись дві ворожі сили.
Козаків зусюди турки в полі обступили.
Б’ються славні козаченьки, як січуть капусту.
Лежать голови турецькі по всім полі густо.
Але турки лізуть, лізуть, бо козаків купка.
Порубаєм всіх, гадають, буде їм наука.
Оточили козаченьків, раді, аж стрибають,
Та, що смерть на них чекає, того ще не знають.
Наче яструби з-за лісу налетіли кінні
Молдавани. Туркам дружно вдарили у спину.
Хитрий був козацький гетьман, обдурив османів,
Заховав зарані в лісі кінних молдаванів.
І ударили зненацька на ворожу силу,
Кого в полі порубали, у Дністрі втопили.
А вже скільки захопили вражого полону,
А вже скільки з бою мали оружжя і коней.
Сам ага в полон потрапив, що привів те військо.
Гарний, статний і багатий. Хотів відкупитись,
Каже: - Дам вам купу грошей аби відпустили:
Одну свою вагу в перлах. Три ваги у сріблі,
Та ще й золотом удвоє. Відпустіть додому.
Не відмовиться, гадає, від грошей сірома.
Та Свірговський – славний гетьман, турку відмовляє:
Ні за які, козак, гроші слова не зламає.
Ми господарю Молдови слово честі дали
І від нього за підмогу лише гроші брали.
Відведем тебе у Ясси, там уже й торгуйся
А до нас з таким дріб’язком навіть і не сунься
Отак от відповідає козак і сміється,
Щоб не думав, що на світі усе продається.
Звістка чорна із Молдови досягла Стамбула
Вже давно такої звістки султани не чули.
Розлютився тоді Селім дуже тоді на козаків,
Наказав велике військо в Молдову послати.
Двісті тисяч турок в поле виступили разом,
Щоб скінчилися в Молдові їхні негаразди.
Була з степу чорна хмара, а це ще чорніша.
Суне військо, нищить, палить, стріляє і віша.
Хто його спинити може непоборну силу?
Іван Вода зі Свірговським назустріч ступили.
Під Кілією зійшлися десять на одного.
Бились-бились, не здолає щось ніхто нікого.
То натиснуть турки дужче, то козаки вдарять.
Бойовище вкрила пилу й диму сіра хмара
Вже готові були турки і «Аман!» кричати,
Як зрадливі молдавани почали тікати.
Зрада! Зрада! – між козаків по полю лунає
Притискають козаченьків турки до Дунаю.
Уже бачить Іван Вода – загибель настала,
Козакам говорить аби за Дністер тікали.
Я із вірними військами вам відхід прикрию,
А ви, братчики, рушайте у степ за Кілію.
Вам за поміч красна дяка і уклін низенький,
А я смерть тут свою прийму за Молдову-неньку.
Відказав тоді Свірговський: - Ні, не буде того,
Не ламатимуть козаки слово перед Богом.
Ще ніколи побратимів вони не кидали
І найбільшу небезпеку грудьми зустрічали.
Хай далеко Україна, наша рідна мати,
Та і тут ми її можем гідно захищати.
Як буєм багато турок чи татар безбожних
То вільніше Україні заживеться, може.
Будем битись до останку, скільки буде сили!
- Будем! Будем! – козаченьки дружно підхопили.
Чорне поле коліївське вкрите вражим трупом
Та й козацької розмови по полю не чути.
Полягли козацькі сили усі до одного,
Взяли турки отамана до полону свого.
Не взяли б. Живим не дався, та тяжкая рана
Без свідомості лишила славного гетьмана.
Повезли його в Стамбула, купити хотіли:
То грошей пропонували, то терзали тіло,
Але він лише сміявся: - Даремна робота!
Пожалійте свої сили та свойого поту!
Не бувало, щоб козаки слова відступали,
Не бувати, щоб козаки туркам слугували.
Полякались тоді турки, голову зітнули
І тоді лише від страху спокійно зітхнули.
На бунчука почепили голову козачу.
Той, хто мимо проїжджає, хай її побачить.
Щоб могли по всьому світу звістку передати:
Всіх, хто з турками воює, буде це ж чекати.
На таке турецькі зайди марно сподівались.
Кажуть, голова на палі, навіть, посміхалась.
Глузувала із султана та з візирів клятих.
Що султан сказав негайно ж її закопати.
Закопали отамана та не його славу.
Рознеслася тая слава по усіх державах.
І казали запорожці, як турок рубали:
- Це, щоб гетьмана Івана ви не забували!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію