Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
22:50
відомо
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про Івана Свірговського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Івана Свірговського
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
Але що тії Молдови супроти османців?
Всю країну закувати вони можуть в бранці.
Хто нещасним допоможе? Хто на захист стане?
Чи загине славна справа славного Івана?
Не загине! Є надія! Є такая сила,
Що не раз уже османів у степу громила.
Славні хлопці-запорожці, козаки низові.
Собирайтесь на підмогу, будьте наготові!
Виглядає вся Молдова на тую підмогу.
Ми ж бо віруємо, браття, у одного Бога!
Піднялася Січ козацька, сили собирала
І Свірговського Івана гетьманом обрала.
Йде Свірговський у Молдову, та кінь під ним грає.
Тільки тисячу і двісті козаків він має
В Яссах – місті зустрічає їх Івоня Лютий,
Радий –радий, що козаки успіли прибути.
Не біда, що небагато, зате кожна сотня
Може вдесятеро турків в бою побороти.
Закричали у Тягині й Бреїлові турки,
Заповзялися козаки ті міста здобути.
А за ними в Акермані галас теж піднявся,
Бо то славний Покотило у нього ввірвався.
То не хмара на Молдову степом насуває,
То з Буджаку оттоманське військо виступає.
Як гороху яничарів і татар до біса.
Де вони в тому Буджаку тільки узялися?
Іван Лютий отамана до себе гукає.
Дає вершників три тищі, все, що тільки має.
Мало війська у козаків, але що робити?
Воювати в малій силі їх не треба вчити.
Під Бендерами зустрілись дві ворожі сили.
Козаків зусюди турки в полі обступили.
Б’ються славні козаченьки, як січуть капусту.
Лежать голови турецькі по всім полі густо.
Але турки лізуть, лізуть, бо козаків купка.
Порубаєм всіх, гадають, буде їм наука.
Оточили козаченьків, раді, аж стрибають,
Та, що смерть на них чекає, того ще не знають.
Наче яструби з-за лісу налетіли кінні
Молдавани. Туркам дружно вдарили у спину.
Хитрий був козацький гетьман, обдурив османів,
Заховав зарані в лісі кінних молдаванів.
І ударили зненацька на ворожу силу,
Кого в полі порубали, у Дністрі втопили.
А вже скільки захопили вражого полону,
А вже скільки з бою мали оружжя і коней.
Сам ага в полон потрапив, що привів те військо.
Гарний, статний і багатий. Хотів відкупитись,
Каже: - Дам вам купу грошей аби відпустили:
Одну свою вагу в перлах. Три ваги у сріблі,
Та ще й золотом удвоє. Відпустіть додому.
Не відмовиться, гадає, від грошей сірома.
Та Свірговський – славний гетьман, турку відмовляє:
Ні за які, козак, гроші слова не зламає.
Ми господарю Молдови слово честі дали
І від нього за підмогу лише гроші брали.
Відведем тебе у Ясси, там уже й торгуйся
А до нас з таким дріб’язком навіть і не сунься
Отак от відповідає козак і сміється,
Щоб не думав, що на світі усе продається.
Звістка чорна із Молдови досягла Стамбула
Вже давно такої звістки султани не чули.
Розлютився тоді Селім дуже тоді на козаків,
Наказав велике військо в Молдову послати.
Двісті тисяч турок в поле виступили разом,
Щоб скінчилися в Молдові їхні негаразди.
Була з степу чорна хмара, а це ще чорніша.
Суне військо, нищить, палить, стріляє і віша.
Хто його спинити може непоборну силу?
Іван Вода зі Свірговським назустріч ступили.
Під Кілією зійшлися десять на одного.
Бились-бились, не здолає щось ніхто нікого.
То натиснуть турки дужче, то козаки вдарять.
Бойовище вкрила пилу й диму сіра хмара
Вже готові були турки і «Аман!» кричати,
Як зрадливі молдавани почали тікати.
Зрада! Зрада! – між козаків по полю лунає
Притискають козаченьків турки до Дунаю.
Уже бачить Іван Вода – загибель настала,
Козакам говорить аби за Дністер тікали.
Я із вірними військами вам відхід прикрию,
А ви, братчики, рушайте у степ за Кілію.
Вам за поміч красна дяка і уклін низенький,
А я смерть тут свою прийму за Молдову-неньку.
Відказав тоді Свірговський: - Ні, не буде того,
Не ламатимуть козаки слово перед Богом.
Ще ніколи побратимів вони не кидали
І найбільшу небезпеку грудьми зустрічали.
Хай далеко Україна, наша рідна мати,
Та і тут ми її можем гідно захищати.
Як буєм багато турок чи татар безбожних
То вільніше Україні заживеться, може.
Будем битись до останку, скільки буде сили!
- Будем! Будем! – козаченьки дружно підхопили.
Чорне поле коліївське вкрите вражим трупом
Та й козацької розмови по полю не чути.
Полягли козацькі сили усі до одного,
Взяли турки отамана до полону свого.
Не взяли б. Живим не дався, та тяжкая рана
Без свідомості лишила славного гетьмана.
Повезли його в Стамбула, купити хотіли:
То грошей пропонували, то терзали тіло,
Але він лише сміявся: - Даремна робота!
Пожалійте свої сили та свойого поту!
Не бувало, щоб козаки слова відступали,
Не бувати, щоб козаки туркам слугували.
Полякались тоді турки, голову зітнули
І тоді лише від страху спокійно зітхнули.
На бунчука почепили голову козачу.
Той, хто мимо проїжджає, хай її побачить.
Щоб могли по всьому світу звістку передати:
Всіх, хто з турками воює, буде це ж чекати.
На таке турецькі зайди марно сподівались.
Кажуть, голова на палі, навіть, посміхалась.
Глузувала із султана та з візирів клятих.
Що султан сказав негайно ж її закопати.
Закопали отамана та не його славу.
Рознеслася тая слава по усіх державах.
І казали запорожці, як турок рубали:
- Це, щоб гетьмана Івана ви не забували!
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
Але що тії Молдови супроти османців?
Всю країну закувати вони можуть в бранці.
Хто нещасним допоможе? Хто на захист стане?
Чи загине славна справа славного Івана?
Не загине! Є надія! Є такая сила,
Що не раз уже османів у степу громила.
Славні хлопці-запорожці, козаки низові.
Собирайтесь на підмогу, будьте наготові!
Виглядає вся Молдова на тую підмогу.
Ми ж бо віруємо, браття, у одного Бога!
Піднялася Січ козацька, сили собирала
І Свірговського Івана гетьманом обрала.
Йде Свірговський у Молдову, та кінь під ним грає.
Тільки тисячу і двісті козаків він має
В Яссах – місті зустрічає їх Івоня Лютий,
Радий –радий, що козаки успіли прибути.
Не біда, що небагато, зате кожна сотня
Може вдесятеро турків в бою побороти.
Закричали у Тягині й Бреїлові турки,
Заповзялися козаки ті міста здобути.
А за ними в Акермані галас теж піднявся,
Бо то славний Покотило у нього ввірвався.
То не хмара на Молдову степом насуває,
То з Буджаку оттоманське військо виступає.
Як гороху яничарів і татар до біса.
Де вони в тому Буджаку тільки узялися?
Іван Лютий отамана до себе гукає.
Дає вершників три тищі, все, що тільки має.
Мало війська у козаків, але що робити?
Воювати в малій силі їх не треба вчити.
Під Бендерами зустрілись дві ворожі сили.
Козаків зусюди турки в полі обступили.
Б’ються славні козаченьки, як січуть капусту.
Лежать голови турецькі по всім полі густо.
Але турки лізуть, лізуть, бо козаків купка.
Порубаєм всіх, гадають, буде їм наука.
Оточили козаченьків, раді, аж стрибають,
Та, що смерть на них чекає, того ще не знають.
Наче яструби з-за лісу налетіли кінні
Молдавани. Туркам дружно вдарили у спину.
Хитрий був козацький гетьман, обдурив османів,
Заховав зарані в лісі кінних молдаванів.
І ударили зненацька на ворожу силу,
Кого в полі порубали, у Дністрі втопили.
А вже скільки захопили вражого полону,
А вже скільки з бою мали оружжя і коней.
Сам ага в полон потрапив, що привів те військо.
Гарний, статний і багатий. Хотів відкупитись,
Каже: - Дам вам купу грошей аби відпустили:
Одну свою вагу в перлах. Три ваги у сріблі,
Та ще й золотом удвоє. Відпустіть додому.
Не відмовиться, гадає, від грошей сірома.
Та Свірговський – славний гетьман, турку відмовляє:
Ні за які, козак, гроші слова не зламає.
Ми господарю Молдови слово честі дали
І від нього за підмогу лише гроші брали.
Відведем тебе у Ясси, там уже й торгуйся
А до нас з таким дріб’язком навіть і не сунься
Отак от відповідає козак і сміється,
Щоб не думав, що на світі усе продається.
Звістка чорна із Молдови досягла Стамбула
Вже давно такої звістки султани не чули.
Розлютився тоді Селім дуже тоді на козаків,
Наказав велике військо в Молдову послати.
Двісті тисяч турок в поле виступили разом,
Щоб скінчилися в Молдові їхні негаразди.
Була з степу чорна хмара, а це ще чорніша.
Суне військо, нищить, палить, стріляє і віша.
Хто його спинити може непоборну силу?
Іван Вода зі Свірговським назустріч ступили.
Під Кілією зійшлися десять на одного.
Бились-бились, не здолає щось ніхто нікого.
То натиснуть турки дужче, то козаки вдарять.
Бойовище вкрила пилу й диму сіра хмара
Вже готові були турки і «Аман!» кричати,
Як зрадливі молдавани почали тікати.
Зрада! Зрада! – між козаків по полю лунає
Притискають козаченьків турки до Дунаю.
Уже бачить Іван Вода – загибель настала,
Козакам говорить аби за Дністер тікали.
Я із вірними військами вам відхід прикрию,
А ви, братчики, рушайте у степ за Кілію.
Вам за поміч красна дяка і уклін низенький,
А я смерть тут свою прийму за Молдову-неньку.
Відказав тоді Свірговський: - Ні, не буде того,
Не ламатимуть козаки слово перед Богом.
Ще ніколи побратимів вони не кидали
І найбільшу небезпеку грудьми зустрічали.
Хай далеко Україна, наша рідна мати,
Та і тут ми її можем гідно захищати.
Як буєм багато турок чи татар безбожних
То вільніше Україні заживеться, може.
Будем битись до останку, скільки буде сили!
- Будем! Будем! – козаченьки дружно підхопили.
Чорне поле коліївське вкрите вражим трупом
Та й козацької розмови по полю не чути.
Полягли козацькі сили усі до одного,
Взяли турки отамана до полону свого.
Не взяли б. Живим не дався, та тяжкая рана
Без свідомості лишила славного гетьмана.
Повезли його в Стамбула, купити хотіли:
То грошей пропонували, то терзали тіло,
Але він лише сміявся: - Даремна робота!
Пожалійте свої сили та свойого поту!
Не бувало, щоб козаки слова відступали,
Не бувати, щоб козаки туркам слугували.
Полякались тоді турки, голову зітнули
І тоді лише від страху спокійно зітхнули.
На бунчука почепили голову козачу.
Той, хто мимо проїжджає, хай її побачить.
Щоб могли по всьому світу звістку передати:
Всіх, хто з турками воює, буде це ж чекати.
На таке турецькі зайди марно сподівались.
Кажуть, голова на палі, навіть, посміхалась.
Глузувала із султана та з візирів клятих.
Що султан сказав негайно ж її закопати.
Закопали отамана та не його славу.
Рознеслася тая слава по усіх державах.
І казали запорожці, як турок рубали:
- Це, щоб гетьмана Івана ви не забували!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
