Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
2026.04.29
10:34
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.
2026.04.29
10:08
Не дозволяй мені себе винити,
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
Я більше за життя його люблю!
Як небеса — отави соковиті,
І чуйну пісню з присмаком жалю.
Я так його кохаю, Боже! Нащо
Ти дав мені жагу земного щастя,
Аби міняла волю на кайдани?
Його любити я не перестану.
2026.04.29
07:10
Мов сонця промінь із туману,
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
З'явився спогад про кохану,
Яку з глибокої могили
Я повертати вже знесилів,
Адже, немов жіноча рима,
В моїх думках щомить незримо
Тремтить, колишеться, тріпоче
Вона й забутися не хоче...
2026.04.28
21:06
о так до ітаки
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
у напрямку линуть
одіссеї чи амфори
руни і тіні
безпілотні літаючі
пилососи усякі
бо там є ставки
є синки телемахи
2026.04.28
19:57
Дорогий Артуре, сердечно тебе вітаю зі вступом в Національну спілку письменників України! Дуже пишаюся тобою і тим, що Ярослав Чорногуз і я дали тобі рекомендації, бо ти вартий того, щоб бути членом спільчанської родини. Твоя поезія викликає трепет в душі
2026.04.28
19:00
Далеко-далеко, де всюди вирують густі аромати сандалу,
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
Де сонце липким амарилісом ніжно цвіте у блакитній безодні,
Рожеві фламінго неспішно здіймаються прямо у зграю загальну,
Над горами рваними довго кружляють в повітрі легкі й невгамовні.
Далеко-
2026.04.28
16:09
Незатійливо сонце пливе
Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Зорянистого неба дугою,
І розкішшя своє світлове
Зігріваючи перед собою.
У зеніті щоденних висот,
У сліпучому образі диска
Це життя зоресвітній оплот
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Дума про Івана Свірговського
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дума про Івана Свірговського
То не вітер гуля степом і не грім гуркоче,
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
Але що тії Молдови супроти османців?
Всю країну закувати вони можуть в бранці.
Хто нещасним допоможе? Хто на захист стане?
Чи загине славна справа славного Івана?
Не загине! Є надія! Є такая сила,
Що не раз уже османів у степу громила.
Славні хлопці-запорожці, козаки низові.
Собирайтесь на підмогу, будьте наготові!
Виглядає вся Молдова на тую підмогу.
Ми ж бо віруємо, браття, у одного Бога!
Піднялася Січ козацька, сили собирала
І Свірговського Івана гетьманом обрала.
Йде Свірговський у Молдову, та кінь під ним грає.
Тільки тисячу і двісті козаків він має
В Яссах – місті зустрічає їх Івоня Лютий,
Радий –радий, що козаки успіли прибути.
Не біда, що небагато, зате кожна сотня
Може вдесятеро турків в бою побороти.
Закричали у Тягині й Бреїлові турки,
Заповзялися козаки ті міста здобути.
А за ними в Акермані галас теж піднявся,
Бо то славний Покотило у нього ввірвався.
То не хмара на Молдову степом насуває,
То з Буджаку оттоманське військо виступає.
Як гороху яничарів і татар до біса.
Де вони в тому Буджаку тільки узялися?
Іван Лютий отамана до себе гукає.
Дає вершників три тищі, все, що тільки має.
Мало війська у козаків, але що робити?
Воювати в малій силі їх не треба вчити.
Під Бендерами зустрілись дві ворожі сили.
Козаків зусюди турки в полі обступили.
Б’ються славні козаченьки, як січуть капусту.
Лежать голови турецькі по всім полі густо.
Але турки лізуть, лізуть, бо козаків купка.
Порубаєм всіх, гадають, буде їм наука.
Оточили козаченьків, раді, аж стрибають,
Та, що смерть на них чекає, того ще не знають.
Наче яструби з-за лісу налетіли кінні
Молдавани. Туркам дружно вдарили у спину.
Хитрий був козацький гетьман, обдурив османів,
Заховав зарані в лісі кінних молдаванів.
І ударили зненацька на ворожу силу,
Кого в полі порубали, у Дністрі втопили.
А вже скільки захопили вражого полону,
А вже скільки з бою мали оружжя і коней.
Сам ага в полон потрапив, що привів те військо.
Гарний, статний і багатий. Хотів відкупитись,
Каже: - Дам вам купу грошей аби відпустили:
Одну свою вагу в перлах. Три ваги у сріблі,
Та ще й золотом удвоє. Відпустіть додому.
Не відмовиться, гадає, від грошей сірома.
Та Свірговський – славний гетьман, турку відмовляє:
Ні за які, козак, гроші слова не зламає.
Ми господарю Молдови слово честі дали
І від нього за підмогу лише гроші брали.
Відведем тебе у Ясси, там уже й торгуйся
А до нас з таким дріб’язком навіть і не сунься
Отак от відповідає козак і сміється,
Щоб не думав, що на світі усе продається.
Звістка чорна із Молдови досягла Стамбула
Вже давно такої звістки султани не чули.
Розлютився тоді Селім дуже тоді на козаків,
Наказав велике військо в Молдову послати.
Двісті тисяч турок в поле виступили разом,
Щоб скінчилися в Молдові їхні негаразди.
Була з степу чорна хмара, а це ще чорніша.
Суне військо, нищить, палить, стріляє і віша.
Хто його спинити може непоборну силу?
Іван Вода зі Свірговським назустріч ступили.
Під Кілією зійшлися десять на одного.
Бились-бились, не здолає щось ніхто нікого.
То натиснуть турки дужче, то козаки вдарять.
Бойовище вкрила пилу й диму сіра хмара
Вже готові були турки і «Аман!» кричати,
Як зрадливі молдавани почали тікати.
Зрада! Зрада! – між козаків по полю лунає
Притискають козаченьків турки до Дунаю.
Уже бачить Іван Вода – загибель настала,
Козакам говорить аби за Дністер тікали.
Я із вірними військами вам відхід прикрию,
А ви, братчики, рушайте у степ за Кілію.
Вам за поміч красна дяка і уклін низенький,
А я смерть тут свою прийму за Молдову-неньку.
Відказав тоді Свірговський: - Ні, не буде того,
Не ламатимуть козаки слово перед Богом.
Ще ніколи побратимів вони не кидали
І найбільшу небезпеку грудьми зустрічали.
Хай далеко Україна, наша рідна мати,
Та і тут ми її можем гідно захищати.
Як буєм багато турок чи татар безбожних
То вільніше Україні заживеться, може.
Будем битись до останку, скільки буде сили!
- Будем! Будем! – козаченьки дружно підхопили.
Чорне поле коліївське вкрите вражим трупом
Та й козацької розмови по полю не чути.
Полягли козацькі сили усі до одного,
Взяли турки отамана до полону свого.
Не взяли б. Живим не дався, та тяжкая рана
Без свідомості лишила славного гетьмана.
Повезли його в Стамбула, купити хотіли:
То грошей пропонували, то терзали тіло,
Але він лише сміявся: - Даремна робота!
Пожалійте свої сили та свойого поту!
Не бувало, щоб козаки слова відступали,
Не бувати, щоб козаки туркам слугували.
Полякались тоді турки, голову зітнули
І тоді лише від страху спокійно зітхнули.
На бунчука почепили голову козачу.
Той, хто мимо проїжджає, хай її побачить.
Щоб могли по всьому світу звістку передати:
Всіх, хто з турками воює, буде це ж чекати.
На таке турецькі зайди марно сподівались.
Кажуть, голова на палі, навіть, посміхалась.
Глузувала із султана та з візирів клятих.
Що султан сказав негайно ж її закопати.
Закопали отамана та не його славу.
Рознеслася тая слава по усіх державах.
І казали запорожці, як турок рубали:
- Це, щоб гетьмана Івана ви не забували!
То Молдова проти турок воювати хоче.
Зворохобив всю державу від Дністра до Пруту
Славний витязь і господар Іван Вода Лютий.
Не схотіли молдавани далі в ярмі жити,
Заповзялись свою землю від турок звільнити.
Але що тії Молдови супроти османців?
Всю країну закувати вони можуть в бранці.
Хто нещасним допоможе? Хто на захист стане?
Чи загине славна справа славного Івана?
Не загине! Є надія! Є такая сила,
Що не раз уже османів у степу громила.
Славні хлопці-запорожці, козаки низові.
Собирайтесь на підмогу, будьте наготові!
Виглядає вся Молдова на тую підмогу.
Ми ж бо віруємо, браття, у одного Бога!
Піднялася Січ козацька, сили собирала
І Свірговського Івана гетьманом обрала.
Йде Свірговський у Молдову, та кінь під ним грає.
Тільки тисячу і двісті козаків він має
В Яссах – місті зустрічає їх Івоня Лютий,
Радий –радий, що козаки успіли прибути.
Не біда, що небагато, зате кожна сотня
Може вдесятеро турків в бою побороти.
Закричали у Тягині й Бреїлові турки,
Заповзялися козаки ті міста здобути.
А за ними в Акермані галас теж піднявся,
Бо то славний Покотило у нього ввірвався.
То не хмара на Молдову степом насуває,
То з Буджаку оттоманське військо виступає.
Як гороху яничарів і татар до біса.
Де вони в тому Буджаку тільки узялися?
Іван Лютий отамана до себе гукає.
Дає вершників три тищі, все, що тільки має.
Мало війська у козаків, але що робити?
Воювати в малій силі їх не треба вчити.
Під Бендерами зустрілись дві ворожі сили.
Козаків зусюди турки в полі обступили.
Б’ються славні козаченьки, як січуть капусту.
Лежать голови турецькі по всім полі густо.
Але турки лізуть, лізуть, бо козаків купка.
Порубаєм всіх, гадають, буде їм наука.
Оточили козаченьків, раді, аж стрибають,
Та, що смерть на них чекає, того ще не знають.
Наче яструби з-за лісу налетіли кінні
Молдавани. Туркам дружно вдарили у спину.
Хитрий був козацький гетьман, обдурив османів,
Заховав зарані в лісі кінних молдаванів.
І ударили зненацька на ворожу силу,
Кого в полі порубали, у Дністрі втопили.
А вже скільки захопили вражого полону,
А вже скільки з бою мали оружжя і коней.
Сам ага в полон потрапив, що привів те військо.
Гарний, статний і багатий. Хотів відкупитись,
Каже: - Дам вам купу грошей аби відпустили:
Одну свою вагу в перлах. Три ваги у сріблі,
Та ще й золотом удвоє. Відпустіть додому.
Не відмовиться, гадає, від грошей сірома.
Та Свірговський – славний гетьман, турку відмовляє:
Ні за які, козак, гроші слова не зламає.
Ми господарю Молдови слово честі дали
І від нього за підмогу лише гроші брали.
Відведем тебе у Ясси, там уже й торгуйся
А до нас з таким дріб’язком навіть і не сунься
Отак от відповідає козак і сміється,
Щоб не думав, що на світі усе продається.
Звістка чорна із Молдови досягла Стамбула
Вже давно такої звістки султани не чули.
Розлютився тоді Селім дуже тоді на козаків,
Наказав велике військо в Молдову послати.
Двісті тисяч турок в поле виступили разом,
Щоб скінчилися в Молдові їхні негаразди.
Була з степу чорна хмара, а це ще чорніша.
Суне військо, нищить, палить, стріляє і віша.
Хто його спинити може непоборну силу?
Іван Вода зі Свірговським назустріч ступили.
Під Кілією зійшлися десять на одного.
Бились-бились, не здолає щось ніхто нікого.
То натиснуть турки дужче, то козаки вдарять.
Бойовище вкрила пилу й диму сіра хмара
Вже готові були турки і «Аман!» кричати,
Як зрадливі молдавани почали тікати.
Зрада! Зрада! – між козаків по полю лунає
Притискають козаченьків турки до Дунаю.
Уже бачить Іван Вода – загибель настала,
Козакам говорить аби за Дністер тікали.
Я із вірними військами вам відхід прикрию,
А ви, братчики, рушайте у степ за Кілію.
Вам за поміч красна дяка і уклін низенький,
А я смерть тут свою прийму за Молдову-неньку.
Відказав тоді Свірговський: - Ні, не буде того,
Не ламатимуть козаки слово перед Богом.
Ще ніколи побратимів вони не кидали
І найбільшу небезпеку грудьми зустрічали.
Хай далеко Україна, наша рідна мати,
Та і тут ми її можем гідно захищати.
Як буєм багато турок чи татар безбожних
То вільніше Україні заживеться, може.
Будем битись до останку, скільки буде сили!
- Будем! Будем! – козаченьки дружно підхопили.
Чорне поле коліївське вкрите вражим трупом
Та й козацької розмови по полю не чути.
Полягли козацькі сили усі до одного,
Взяли турки отамана до полону свого.
Не взяли б. Живим не дався, та тяжкая рана
Без свідомості лишила славного гетьмана.
Повезли його в Стамбула, купити хотіли:
То грошей пропонували, то терзали тіло,
Але він лише сміявся: - Даремна робота!
Пожалійте свої сили та свойого поту!
Не бувало, щоб козаки слова відступали,
Не бувати, щоб козаки туркам слугували.
Полякались тоді турки, голову зітнули
І тоді лише від страху спокійно зітхнули.
На бунчука почепили голову козачу.
Той, хто мимо проїжджає, хай її побачить.
Щоб могли по всьому світу звістку передати:
Всіх, хто з турками воює, буде це ж чекати.
На таке турецькі зайди марно сподівались.
Кажуть, голова на палі, навіть, посміхалась.
Глузувала із султана та з візирів клятих.
Що султан сказав негайно ж її закопати.
Закопали отамана та не його славу.
Рознеслася тая слава по усіх державах.
І казали запорожці, як турок рубали:
- Це, щоб гетьмана Івана ви не забували!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
