Ти не лай мене, осене. Рацію маєш, авжеж.
Сам же бовкнув: «Люблю» – значить, мав би частіше з’являтись.
То затримався в офісі (хай мене Бог береже!),
то пішов на нараду з шановним кавказьким земляцтвом.

Так життя і мине, без якихось просвітлень і див,
у нікчемних турботах про зайву копійку чи крону…
Ти не лай мене, осене. Впевнено в зиму веди,
втім не квапся із покривом сніжним і після Покрови:

я б іще потоптався по листі твоїм золотім
в час, коли не солодка малина і сонце поблякле;
і, тобою натхненний, хоч подумки б
в небо злетів,
раз у Бога для мене
омріяних крилець
забракло.