Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.30
19:48
Злетів у Небо передчасно
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
Співець любові осяйної.
Його поезія не згасне!
Безсмертні почуття прекрасні,
Що не розчавлені війною!
Злетів у Небо передчасно.
2026.04.30
18:19
хтось пан а дехто і пропав
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
кому кобила декому невіста
комусь вебсайт а ще комусь портал
до раю інколи й до пекла звісно
зоріючі стожари атлантид
наяди перламутрові намиста
гукне одна із них тобі привіт
подякуєш бо се красиво і корисно
2026.04.30
14:26
Сидять діди попід тином сиві та сивіші,
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
Розмовами про минуле зранку себе тішать.
Хоч укотре уже чули, слухають уважно,
Не якісь там пустобрехи, а люди ж поважні.
Розповідь ведуть неспішно – куди поспішати,
Все одно лиш до обіду вернуться до хати.
Си
2026.04.30
14:06
Витоки свідомості – це ті джерела,
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
які не стільки напувають, як живлять
милозвучністю мелодію твоїх думок а капела,
розмиваючи і зносячи тиху благодать
западин рахманного смиренства.
Мряка безсонячних просторів ущелин,
кулуари сходів минулих лавин
2026.04.30
11:17
березня 1968 року героїчно загинув мій друг, космонавт Юрій Гагарін. Але перед тим, як загинути, він мені сказав: "Жоро, будь у літературі першим! Як я - у космосі!" З того моменту я зрозумів, що в моїй поезії і прозі ідіотизм має бути суто космічного м
2026.04.30
11:15
Нескінченні дощі заливають свідомість.
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
І ковчег для рятунку уже потонув.
Хто ж допише печальну і змучену повість,
У якій за лаштунками Бог підморгнув?
Хто допише дощі на картині стозвучній
Там, де пензель упав у провалля віків?
Хто допише туман, б
2026.04.30
09:39
Вітер увірвавсь на ганок,
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
ходором вся хата.
Не буди мене так рано,
я ще хочу спати.
Додивитись сни рожеві,
дочекатись зливи
і плекати світ у мреві
срібної оливи.
2026.04.30
05:47
Зоряниці марніють тоді,
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
Коли жаром займається обрій,
А розбуджений звуками дім
Переповнюють світло і добрість.
Погасають, як іскри, рої
Зоряниць на блідім небосхилі,
Коли родяться вірші мої
І показують крила та силу.
2026.04.29
23:51
Небесна синь така безмежна.
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
Не можу погляд зупинить.
Бо неповторна зникне мить.
А ми від Всесвіту залежні.
Думки бувають протилежні
тому, що коїться навколо.
Навколо скільки горя, зла.
Ось так і я в собі несла,
2026.04.29
22:02
ми переважно сумні
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
віриш у це чи ні
нас переважно не пре
ні депардьйо ні маре
і гороскопи не суть
хай вони інших несуть
рифами сірих діб
де заробляють на хліб
2026.04.29
21:39
О, шматяр колує справно
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
По вулиці вниз і вгору
Я спитав би, у чому справа
Але знаю, він не говорить
І пані до мене лагідні
І пов’яжуть бантики
Але глибоко у серці
Я знаю, не втекти
2026.04.29
20:34
Земля здригалась доокіл,
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
палало місто у кварталах.
В повітрі – дим з вогнем навпіл,
і люд нажаханий в підвалах.
За залпом залп в імлу цупку
гатили «Гради» неупинно,
а біля церкви нашвидку
2026.04.29
20:28
«Ти плачеш, Йоно? І за чим?
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
За цим кущем, який ти не садив?»
«Ні, не за цим, мій Боже».
«А за чим же?»
«Плачу, а варто б скорше вмерти, аніж далі жити...
Іще тоді, коли в китовім череві
Три дні й три безсонні ночі
Я пристрасно моливсь, щоб Ти мене
2026.04.29
19:31
Випльовує новатор гасло
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
сонети ж до яких не звик
на нього діють мов на чорта
часник
***
Дивлюсь у вибране, зітхаю...
2026.04.29
12:33
Знову снилися мертві. Снилося, що я мушу бути на якійсь конференції по кубофутуризму. Заходжу в якийсь бароковий будинок: анфілади, мармурові сходи, скульптури Геракла в левовій шкурі, Гекати, Діани Вічноцнотливої, двері, що більш нагадують врата, потім з
2026.04.29
11:27
Не хочу в дзеркало дивитись,
Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Бо я себе не впізнаю.
Лиш хмара зяє, ніби витязь,
Мов усміх янгола в раю.
Я пізнаю свої глибини
У морі в штормах громових,
Коли торкається людини
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
І
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.
Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,
То чарував усе довкола він.
Дерева нахиляли пишне гілля,
Спиняли ріки свій одвічний біг,
І люди всі від захвату німіли,
В лісах тварини лащились до ніг.
Йому скорялася природа дика,
І закохалася у нього теж
Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
Любили одне одного безмеж
Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
Від завидющих не втекла очей
Чарівна німфа. Й закохався навіть
У неї бог на ймення Арістей.
Погнався у долині він за нею
Й кохання зупинилася весна -
Була раптово вкушена змією,
І вмерла Еврідіка чарівна.
ІІ
Але Орфей не підкорився бідам,
Закоханий сміливець-одчайдух
Пішов, спустився в царство до Аїда
Й заворожив страшного Бога слух.
І Цербер пес завмер в заціпенінні,
Скорботного він не торкнув співця.
О диво! Спів розчулив і Ериній -
Лилися сльози з кожного лиця
Богинь бездушних. І Аїд промовив:
“Зачарувала ліра нас твоя!
Перед величним виявом любові
Доземно голову схиляю я.
Бери свою кохану Еврідіку,
І бог Гермес поможе вийти вам.
Іди й не оглядайся, бо навіки
Її утратиш й музики дива
Уже тоді тобі не допоможуть.
Шануйся. І любов повернеш ти.”
Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
Було, не обертаючись, іти.
Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
На виході враз увірвавсь терпець.
Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
Його надіям всім настав кінець.
Тінь Еврідіки зникла безтілесна
Орфей же повернувсь до рідних скель,
Та більше музика його чудесна
Вже не лунала серед підземель.
Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
Але не зворушили вже пісні
Сумного перевізника Харона,
Кохану бачив тільки уві сні.
Три роки так минуло. Наостанок
Зустрів Орфей на горенько кортеж
Він бога Вакха п’яного й вакханок -
Менад розпусних, ну і п’яних теж.
Вони пробачить не могли Орфею,
Що вірним був. Кохав лише одну
Й не спокусивсь красою нічиєю...
І проявили вдачу навісну
В тім, що каміння кидали, замало
Було цього їм, били до кінця,
Аж доки на шматки не розірвали,
І ліру потрощили у співця.
У річку впала голова музики -
Каралася отак любов свята -
Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
Шептали омертвілі вже вуста.
І голову понесло аж до моря,
На Лесбосі поховано співця.
Оракул на могилі там говорить,
І волю провіщає він творця.
...Поміж дерев цього земного раю,
На Єлисейських чарівних полях
Дві тіні ув обіймах завмирають -
Орфей і Еврідіка. Їхній шлях
Як сонце, осяває цю оазу,
Прихильна вже до них блакитна вись -
Зворушливо за руки узялись -
Хоч тут вони тепер — навіки разом!
16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.
Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,
То чарував усе довкола він.
Дерева нахиляли пишне гілля,
Спиняли ріки свій одвічний біг,
І люди всі від захвату німіли,
В лісах тварини лащились до ніг.
Йому скорялася природа дика,
І закохалася у нього теж
Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
Любили одне одного безмеж
Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
Від завидющих не втекла очей
Чарівна німфа. Й закохався навіть
У неї бог на ймення Арістей.
Погнався у долині він за нею
Й кохання зупинилася весна -
Була раптово вкушена змією,
І вмерла Еврідіка чарівна.
ІІ
Але Орфей не підкорився бідам,
Закоханий сміливець-одчайдух
Пішов, спустився в царство до Аїда
Й заворожив страшного Бога слух.
І Цербер пес завмер в заціпенінні,
Скорботного він не торкнув співця.
О диво! Спів розчулив і Ериній -
Лилися сльози з кожного лиця
Богинь бездушних. І Аїд промовив:
“Зачарувала ліра нас твоя!
Перед величним виявом любові
Доземно голову схиляю я.
Бери свою кохану Еврідіку,
І бог Гермес поможе вийти вам.
Іди й не оглядайся, бо навіки
Її утратиш й музики дива
Уже тоді тобі не допоможуть.
Шануйся. І любов повернеш ти.”
Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
Було, не обертаючись, іти.
Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
На виході враз увірвавсь терпець.
Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
Його надіям всім настав кінець.
Тінь Еврідіки зникла безтілесна
Орфей же повернувсь до рідних скель,
Та більше музика його чудесна
Вже не лунала серед підземель.
Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
Але не зворушили вже пісні
Сумного перевізника Харона,
Кохану бачив тільки уві сні.
Три роки так минуло. Наостанок
Зустрів Орфей на горенько кортеж
Він бога Вакха п’яного й вакханок -
Менад розпусних, ну і п’яних теж.
Вони пробачить не могли Орфею,
Що вірним був. Кохав лише одну
Й не спокусивсь красою нічиєю...
І проявили вдачу навісну
В тім, що каміння кидали, замало
Було цього їм, били до кінця,
Аж доки на шматки не розірвали,
І ліру потрощили у співця.
У річку впала голова музики -
Каралася отак любов свята -
Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
Шептали омертвілі вже вуста.
І голову понесло аж до моря,
На Лесбосі поховано співця.
Оракул на могилі там говорить,
І волю провіщає він творця.
...Поміж дерев цього земного раю,
На Єлисейських чарівних полях
Дві тіні ув обіймах завмирають -
Орфей і Еврідіка. Їхній шлях
Як сонце, осяває цю оазу,
Прихильна вже до них блакитна вись -
Зворушливо за руки узялись -
Хоч тут вони тепер — навіки разом!
16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
