Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.21
03:10
Життя кінчається, життя.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
Останні дні біжать у Лету.
У вир гіркого небуття,
Прощальне соло для поета -
Життя кінчається, життя.
Життя кінчається, життя,
З дитинства був слабкий, плаксивий.
2026.02.20
22:58
уйло лишається .уйлом
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
Хоч осипай його зірками.
Де треба діяти умом,
Воно махає кулаками.
2026.02.20
20:47
Розтеклась пітьма навкруг –
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
час плететься тихим кроком,
і ліхтар, як давній друг,
хитрувато блима оком.
Колихаються дроти
в жовтім світлі мимоволі,
і хмаринам животи
2026.02.20
20:43
Морозна ніч. На небі зорі.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
І сніг рипить. І спить майдан.
І ліхтарів огні прозорі,
й сніжинок пристрасний канкан.
І тишина. І пес не лає.
Ідеш собі, лиш рип та рип...
І білим полиском палає
ошаття зледенілих лип.
2026.02.20
20:34
О цей чванливий теплий грудень!
Тремтить небес рябе сукно,
десь потай бавиться у гру день,
а сутінь суне у вікно.
Уже виблискують зірниці,
злітають іскри золоті
і жовті місяця зіниці
Тремтить небес рябе сукно,
десь потай бавиться у гру день,
а сутінь суне у вікно.
Уже виблискують зірниці,
злітають іскри золоті
і жовті місяця зіниці
2026.02.20
20:30
Неба сумна гримаса. День у пітьмі загас.
Видивлюсь Волопаса: де він, той Волопас?
Може, з кимсь точить ляси, сни вповіда свої?
Вигляни, Волопасе! Де там воли твої?..
Ми з ним давнішні друзі, раду даєм без слів.
З ночі в небеснім лузі він випаса вол
Видивлюсь Волопаса: де він, той Волопас?
Може, з кимсь точить ляси, сни вповіда свої?
Вигляни, Волопасе! Де там воли твої?..
Ми з ним давнішні друзі, раду даєм без слів.
З ночі в небеснім лузі він випаса вол
2026.02.20
15:36
що там у тебе
мій синку…
для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
мій синку…
для неба
лоскітна пір'їнка
для вітру
прочинені двері
для голосу
2026.02.20
12:37
Ненавиджу ніч,
коли протікають,
ніби чорна смола,
страхи і кошмари.
Ніч - оаза для відпочинку -
стає темним лісом,
у якому поседилися
злі духи. Ніч стає
коли протікають,
ніби чорна смола,
страхи і кошмари.
Ніч - оаза для відпочинку -
стає темним лісом,
у якому поседилися
злі духи. Ніч стає
2026.02.20
12:34
Чую вітрошепіт твій
(Мамі)
"Крапелиною дощику,
Хмариною неба,
Сонячним промінчиком
Пригорнусь до тебе", —
Чую вітрошепіт твій,
Серцем відчуваю.
(Мамі)
"Крапелиною дощику,
Хмариною неба,
Сонячним промінчиком
Пригорнусь до тебе", —
Чую вітрошепіт твій,
Серцем відчуваю.
2026.02.20
10:44
Знову вибухи прорізають тишу:
незмінна стратегія - вбивати і нищити!
Кремль задоволений -
Київ вже зломлений…
Умови кротячі -
без їжі гарячої,
в промерзлій квартирі
незмінна стратегія - вбивати і нищити!
Кремль задоволений -
Київ вже зломлений…
Умови кротячі -
без їжі гарячої,
в промерзлій квартирі
2026.02.20
06:00
Коротшають ночі і довшають дні,
І сонце все більше стає гарячішим, -
І мрії з'являються нині мені
Уже не такі, як, бувало, раніше.
Щоденно уява малює русню
Втопаючу дружно в гнилому болоті,
Де я без вагання, утоми і сну
Завершую радо приємну роб
І сонце все більше стає гарячішим, -
І мрії з'являються нині мені
Уже не такі, як, бувало, раніше.
Щоденно уява малює русню
Втопаючу дружно в гнилому болоті,
Де я без вагання, утоми і сну
Завершую радо приємну роб
2026.02.19
22:47
А піймані наразі на м’якині
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
задумали переділити світ,
та те, що нині
хочуть мати свині,
не тулиться до зайнятих корит.
***
А європейці мовою Езопа
2026.02.19
21:14
Каже чемний аутсайдеру
”Як жиєш ти?“
Там і тут і ще в дорозі
Ізвідси туди
Я мовлю до вітру
Слова мої розвіює
Я мовлю до вітру
”Як жиєш ти?“
Там і тут і ще в дорозі
Ізвідси туди
Я мовлю до вітру
Слова мої розвіює
Я мовлю до вітру
2026.02.19
21:13
А воїни не одинокі в полі
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
утримують і змія на межі,
і тризуб волі
як забрало долі,
що захищає наші рубежі.
***
А демократій остається купка
2026.02.19
19:42
Ця вулиця, розради милий шлях, -
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
Непримиренний ворог злої згуби.
Світився вечір мрією в очах,
Навколо - казка! Подивитись любо!
Шляхетний жовтень, мов сучасний Бах,
З повітря будував органні труби.
Лежали на асфальтових стежках
2026.02.19
19:18
У Кам’янці серед ринку в корчмі велелюдно.
Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сизий дим висить від стелі майже до підлоги.
Пробивається ледь світло із вікон крізь нього.
Стоїть гомін, що і слово розібрати трудно.
В дальньому кутку усілись за стіл два козаки.
Видно, давно не бачились,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
І
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.
Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,
То чарував усе довкола він.
Дерева нахиляли пишне гілля,
Спиняли ріки свій одвічний біг,
І люди всі від захвату німіли,
В лісах тварини лащились до ніг.
Йому скорялася природа дика,
І закохалася у нього теж
Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
Любили одне одного безмеж
Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
Від завидющих не втекла очей
Чарівна німфа. Й закохався навіть
У неї бог на ймення Арістей.
Погнався у долині він за нею
Й кохання зупинилася весна -
Була раптово вкушена змією,
І вмерла Еврідіка чарівна.
ІІ
Але Орфей не підкорився бідам,
Закоханий сміливець-одчайдух
Пішов, спустився в царство до Аїда
Й заворожив страшного Бога слух.
І Цербер пес завмер в заціпенінні,
Скорботного він не торкнув співця.
О диво! Спів розчулив і Ериній -
Лилися сльози з кожного лиця
Богинь бездушних. І Аїд промовив:
“Зачарувала ліра нас твоя!
Перед величним виявом любові
Доземно голову схиляю я.
Бери свою кохану Еврідіку,
І бог Гермес поможе вийти вам.
Іди й не оглядайся, бо навіки
Її утратиш й музики дива
Уже тоді тобі не допоможуть.
Шануйся. І любов повернеш ти.”
Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
Було, не обертаючись, іти.
Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
На виході враз увірвавсь терпець.
Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
Його надіям всім настав кінець.
Тінь Еврідіки зникла безтілесна
Орфей же повернувсь до рідних скель,
Та більше музика його чудесна
Вже не лунала серед підземель.
Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
Але не зворушили вже пісні
Сумного перевізника Харона,
Кохану бачив тільки уві сні.
Три роки так минуло. Наостанок
Зустрів Орфей на горенько кортеж
Він бога Вакха п’яного й вакханок -
Менад розпусних, ну і п’яних теж.
Вони пробачить не могли Орфею,
Що вірним був. Кохав лише одну
Й не спокусивсь красою нічиєю...
І проявили вдачу навісну
В тім, що каміння кидали, замало
Було цього їм, били до кінця,
Аж доки на шматки не розірвали,
І ліру потрощили у співця.
У річку впала голова музики -
Каралася отак любов свята -
Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
Шептали омертвілі вже вуста.
І голову понесло аж до моря,
На Лесбосі поховано співця.
Оракул на могилі там говорить,
І волю провіщає він творця.
...Поміж дерев цього земного раю,
На Єлисейських чарівних полях
Дві тіні ув обіймах завмирають -
Орфей і Еврідіка. Їхній шлях
Як сонце, осяває цю оазу,
Прихильна вже до них блакитна вись -
Зворушливо за руки узялись -
Хоч тут вони тепер — навіки разом!
16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.
Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,
То чарував усе довкола він.
Дерева нахиляли пишне гілля,
Спиняли ріки свій одвічний біг,
І люди всі від захвату німіли,
В лісах тварини лащились до ніг.
Йому скорялася природа дика,
І закохалася у нього теж
Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
Любили одне одного безмеж
Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
Від завидющих не втекла очей
Чарівна німфа. Й закохався навіть
У неї бог на ймення Арістей.
Погнався у долині він за нею
Й кохання зупинилася весна -
Була раптово вкушена змією,
І вмерла Еврідіка чарівна.
ІІ
Але Орфей не підкорився бідам,
Закоханий сміливець-одчайдух
Пішов, спустився в царство до Аїда
Й заворожив страшного Бога слух.
І Цербер пес завмер в заціпенінні,
Скорботного він не торкнув співця.
О диво! Спів розчулив і Ериній -
Лилися сльози з кожного лиця
Богинь бездушних. І Аїд промовив:
“Зачарувала ліра нас твоя!
Перед величним виявом любові
Доземно голову схиляю я.
Бери свою кохану Еврідіку,
І бог Гермес поможе вийти вам.
Іди й не оглядайся, бо навіки
Її утратиш й музики дива
Уже тоді тобі не допоможуть.
Шануйся. І любов повернеш ти.”
Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
Було, не обертаючись, іти.
Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
На виході враз увірвавсь терпець.
Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
Його надіям всім настав кінець.
Тінь Еврідіки зникла безтілесна
Орфей же повернувсь до рідних скель,
Та більше музика його чудесна
Вже не лунала серед підземель.
Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
Але не зворушили вже пісні
Сумного перевізника Харона,
Кохану бачив тільки уві сні.
Три роки так минуло. Наостанок
Зустрів Орфей на горенько кортеж
Він бога Вакха п’яного й вакханок -
Менад розпусних, ну і п’яних теж.
Вони пробачить не могли Орфею,
Що вірним був. Кохав лише одну
Й не спокусивсь красою нічиєю...
І проявили вдачу навісну
В тім, що каміння кидали, замало
Було цього їм, били до кінця,
Аж доки на шматки не розірвали,
І ліру потрощили у співця.
У річку впала голова музики -
Каралася отак любов свята -
Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
Шептали омертвілі вже вуста.
І голову понесло аж до моря,
На Лесбосі поховано співця.
Оракул на могилі там говорить,
І волю провіщає він творця.
...Поміж дерев цього земного раю,
На Єлисейських чарівних полях
Дві тіні ув обіймах завмирають -
Орфей і Еврідіка. Їхній шлях
Як сонце, осяває цю оазу,
Прихильна вже до них блакитна вись -
Зворушливо за руки узялись -
Хоч тут вони тепер — навіки разом!
16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
