Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
Пильна ворона бенкету діждалась нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку ситим котом зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ярослав Чорногуз (1963) /
Вірші
Із циклу
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із циклу
І
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.
Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,
То чарував усе довкола він.
Дерева нахиляли пишне гілля,
Спиняли ріки свій одвічний біг,
І люди всі від захвату німіли,
В лісах тварини лащились до ніг.
Йому скорялася природа дика,
І закохалася у нього теж
Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
Любили одне одного безмеж
Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
Від завидющих не втекла очей
Чарівна німфа. Й закохався навіть
У неї бог на ймення Арістей.
Погнався у долині він за нею
Й кохання зупинилася весна -
Була раптово вкушена змією,
І вмерла Еврідіка чарівна.
ІІ
Але Орфей не підкорився бідам,
Закоханий сміливець-одчайдух
Пішов, спустився в царство до Аїда
Й заворожив страшного Бога слух.
І Цербер пес завмер в заціпенінні,
Скорботного він не торкнув співця.
О диво! Спів розчулив і Ериній -
Лилися сльози з кожного лиця
Богинь бездушних. І Аїд промовив:
“Зачарувала ліра нас твоя!
Перед величним виявом любові
Доземно голову схиляю я.
Бери свою кохану Еврідіку,
І бог Гермес поможе вийти вам.
Іди й не оглядайся, бо навіки
Її утратиш й музики дива
Уже тоді тобі не допоможуть.
Шануйся. І любов повернеш ти.”
Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
Було, не обертаючись, іти.
Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
На виході враз увірвавсь терпець.
Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
Його надіям всім настав кінець.
Тінь Еврідіки зникла безтілесна
Орфей же повернувсь до рідних скель,
Та більше музика його чудесна
Вже не лунала серед підземель.
Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
Але не зворушили вже пісні
Сумного перевізника Харона,
Кохану бачив тільки уві сні.
Три роки так минуло. Наостанок
Зустрів Орфей на горенько кортеж
Він бога Вакха п’яного й вакханок -
Менад розпусних, ну і п’яних теж.
Вони пробачить не могли Орфею,
Що вірним був. Кохав лише одну
Й не спокусивсь красою нічиєю...
І проявили вдачу навісну
В тім, що каміння кидали, замало
Було цього їм, били до кінця,
Аж доки на шматки не розірвали,
І ліру потрощили у співця.
У річку впала голова музики -
Каралася отак любов свята -
Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
Шептали омертвілі вже вуста.
І голову понесло аж до моря,
На Лесбосі поховано співця.
Оракул на могилі там говорить,
І волю провіщає він творця.
...Поміж дерев цього земного раю,
На Єлисейських чарівних полях
Дві тіні ув обіймах завмирають -
Орфей і Еврідіка. Їхній шлях
Як сонце, осяває цю оазу,
Прихильна вже до них блакитна вись -
Зворушливо за руки узялись -
Хоч тут вони тепер — навіки разом!
16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Немов би тут почаклувала фея -
Дух музики високої не вмер.
І прикрашає статуя Орфея
Майданчик оглядовий — бельведер.
Фракійський цар, як Бог, одвічно юний,
Ще й Аполлона й Калліопи син -
Коли співав, торкнувши ліри струни,
То чарував усе довкола він.
Дерева нахиляли пишне гілля,
Спиняли ріки свій одвічний біг,
І люди всі від захвату німіли,
В лісах тварини лащились до ніг.
Йому скорялася природа дика,
І закохалася у нього теж
Красуня-німфа, звалась Еврідіка,
Любили одне одного безмеж
Вони з Орфеєм. Та краса всіх вабить
Від завидющих не втекла очей
Чарівна німфа. Й закохався навіть
У неї бог на ймення Арістей.
Погнався у долині він за нею
Й кохання зупинилася весна -
Була раптово вкушена змією,
І вмерла Еврідіка чарівна.
ІІ
Але Орфей не підкорився бідам,
Закоханий сміливець-одчайдух
Пішов, спустився в царство до Аїда
Й заворожив страшного Бога слух.
І Цербер пес завмер в заціпенінні,
Скорботного він не торкнув співця.
О диво! Спів розчулив і Ериній -
Лилися сльози з кожного лиця
Богинь бездушних. І Аїд промовив:
“Зачарувала ліра нас твоя!
Перед величним виявом любові
Доземно голову схиляю я.
Бери свою кохану Еврідіку,
І бог Гермес поможе вийти вам.
Іди й не оглядайся, бо навіки
Її утратиш й музики дива
Уже тоді тобі не допоможуть.
Шануйся. І любов повернеш ти.”
Пішов Орфей. Та мукою тяжкою
Було, не обертаючись, іти.
Він сумнівавсь чи йде за ним кохана,
На виході враз увірвавсь терпець.
Він оглянувсь. Побачив. Та неждано
Його надіям всім настав кінець.
Тінь Еврідіки зникла безтілесна
Орфей же повернувсь до рідних скель,
Та більше музика його чудесна
Вже не лунала серед підземель.
Хоч він вертавсь до річки Ахерону,
Але не зворушили вже пісні
Сумного перевізника Харона,
Кохану бачив тільки уві сні.
Три роки так минуло. Наостанок
Зустрів Орфей на горенько кортеж
Він бога Вакха п’яного й вакханок -
Менад розпусних, ну і п’яних теж.
Вони пробачить не могли Орфею,
Що вірним був. Кохав лише одну
Й не спокусивсь красою нічиєю...
І проявили вдачу навісну
В тім, що каміння кидали, замало
Було цього їм, били до кінця,
Аж доки на шматки не розірвали,
І ліру потрощили у співця.
У річку впала голова музики -
Каралася отак любов свята -
Ім’я прекрасне німфи Еврідіки
Шептали омертвілі вже вуста.
І голову понесло аж до моря,
На Лесбосі поховано співця.
Оракул на могилі там говорить,
І волю провіщає він творця.
...Поміж дерев цього земного раю,
На Єлисейських чарівних полях
Дві тіні ув обіймах завмирають -
Орфей і Еврідіка. Їхній шлях
Як сонце, осяває цю оазу,
Прихильна вже до них блакитна вись -
Зворушливо за руки узялись -
Хоч тут вони тепер — навіки разом!
16-18 вересня 7528 р. (Від Трипілля) (2020)
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
