Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
22:47
Є ще люди на білому світі.
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
що не вимерли у суєті
і несуть із минулого дітям
естафету доби неоліту,
де малюють горшки не святі.
ІІ
Із минулого бачу сьогодні
2025.11.14
21:53
Самотній пожовклий листок
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
Упав на підлогу печально.
Як човен у морі думок,
Лежить він один безпричально.
Самотній пожовклий листок -
Це лист невідомо від кого.
Проклав невідчутний місток
2025.11.14
12:58
кров застрягає в жилах
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
треба її розганяти
додивитися старе порно
чи сміття винести з хати
у фейсбуку брудними словами
напишу старому політику
як дожити із цими козлами
2025.11.14
12:55
Коли на біле кажуть чорне,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
а світлу застує пітьма,
линяють коміки – придворні
і зеленаві, зокрема,
яким аплодували хором,
а нині кожного підряд
охоплює іспанський сором
за збочений електорат,
2025.11.14
12:46
От-от почнеться літо.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
Буде спека, інколи аномальна.
Ми готові до цього. Як завжди.
Важке дихання міського асфальту.
Сонце від якого наїжачуються перехожі
Дивляться сердито і втомлено
Висихають та вигорають.
І цей шум, гудіння, грім.
2025.11.14
12:19
Мій секс на відстані –
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
прекрасна річ.
Приходьте подивитися –
це варто,
хоча б тому,
що сперма б’є ключем
і йде «запліднення у ваших душах».
Ви не гидайтеся,
2025.11.14
12:09
У Росії немає своєї мови,
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
чуже ім’я, чужа і мова,
своє – матюк та жмих полови,
в їх словнику свого – ні слова…
До них слов’яне із хрестами
своєю мовою ходили,
німих Христовими устами
молитись Господу навчили.
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Ляшкевич (1963) /
Вірші
В добровольця Миколая... Билина
14
- «По руках! Якщо зумієш
взріти, може і прозрієш:
три світи є на землі,
і в тобі, і у мені, -
світлий можна звати раєм,
темний – пеклом, чорнокраєм,
а між ними – ізолятор,
що разом – акумулятор.
Все енергія. Тож миру
більше на кінцях, а виру -
посередині, де ти
просто в лоні суєти,
і тому у кожнім з вас
стільки різного нараз.
Ви й посвячені умінню
бійки зі своєю тінню,
ви - сторожа на межі,
ізолятори-мужі,
тож, як тягне до дозвіль,
зразу вам і цвіль, і міль!
15
Та як слуги Провидіння
й виконавці повеління,
хочеш, укладемо пакт
про взаємний контрафакт?»
- «Трясця, оповив журбою!
Що ж, хай пакт! І чорт з тобою!
Але скільки ворогам,
стільки помочі і нам!
В Молі, Дідьку, ти на службі,
з нами ж будеш вірний дружбі!
Бачиш на мені браслет?
Це мисливський амулет.
ми тепер з тобою більше,
ніж вертеп й анахорет!»
- «Кинь, Миколо, свої жарти,
ти серйозно? Ми ж не в карти…»
- «То й підписуй дружній пакт
чи пірнай в мій артефакт!
Будеш там, як в пляшці джин,
гарантовано один.»
16
- «Це ж, Миколо, хто з нас диявол?
Ти ж усіх порушник правил!»
- «Ти б мою бабуню знав,
тож її дарунок. Став
і печатку от сюди,
повертай мене, і йди.
А війни мине бодяга,
втратить силу ця бумага,
та вже нині із мішка
випущу твого дружка.»
Дідько криво усміхнувся,
час ожив, туман зметнувся,
і світанок у ту ж мить
пробудив природи хіть.
Літня ніч минає скоро,
Миколай глядить бадьоро
на угоду, на печать:
«Чорт не мед, але й не тать!»
Обстановка хай тривожна,
але дихати вже можна.
17
А у штабі далі рейвах,
всі на цирлах, і на нервах.
Головний дивертисмент:
що нагрянув президент,
щонайвищий командир,
з голочки новий мундир -
як не глянь, аби нівроку,
непозбутній елемент.
І немов по протоколу,
потрапляє на Миколу,
що аж руки вверх підняв -
от попав, та не пропав!
Звісно, зразу ж опустив,
честь віддав і тихо б зрив.
Та Верховний ловить мить!
Генералів підкузьмить
це улюблена зі справ,
і тепер він їх дістав!
Каже: «Як, солдате, тут?
Чим служивий дише люд?»
18
Миколай ж по повній формі
доповів, що все у нормі,
та вже до своїх пора,
а у штабі он жара.
І глядить на президента,
як слідак на резидента,
що сховався за душком
мирри вкупі з коньяком.
- «Поспішаєш ти, Миколо,
а ворожих сил навколо,
наче хто їм дав ключі,
тут бої ж були вночі?!
Тільки правду, без лапші,
винен хто в цім шабаші?»
- «А не ви дали ключа їм?
Пригрозили, чи навзаєм?
Вже була така близька
перемога, та війська
перетворені в дозори -
бо у нас переговори!
А стояв я в ближнім колі
в караулі, он у полі,
аж раптово звідкілясь
«де-ер-ге» ота й взялась.
Як проникли, де й коли -
може біси й провели.»
19
Президент: – «Говориш біси?
Хоч одного б до валізи
і на перемови з ним,
це було б! Та менше з тим…»
Слушна думка про Фацета! -
тре Микола амулета:
- «Дідьку, підсоби цьому
не програти вмить війну.»
Дідько ж тут як тут: -«Я мушу
за контрактом його душу
відробляти лиш грішми,
хай поладили й не ми.
І не здатен цей гравець
глорії вдягти вінець,
Та йому відкрию очі
на війну, і в дні урочі
може вдасться провести
цвіль і міль, але і ти
зайве не чіпай мене,
я ж не сотворяв земне!»
20
Дідько зник, а в Президенті
щось змінилося - в моменті
проявилося таке
в зорі наче і людське:
- «Я відчув твій біль, солдате,
та сусідство наше кляте!
Ядерний удар в той час
мав відбутися по нас!
Ззовні жодної підтримки,
і в скарбниці ні скоринки!
Ми спинилися за мить
до фіаско, тому «цить»,
бо то бісова мара -
на одному йти «ура»!
Глянь тверезо – ми не в змозі
наступати голі й босі.
Та вклоняюсь вам - у нас
не забрали весь Донбас!
Хлопцям так і передай,
що скінчу в тилах роздрай!»
21
Добровольцю добре всюди!
В штабі ж крик на повні груди,
мир здійнявся на диби -
як ти міг! А щоб..! Аби..!
Зупинилися на страті -
у своєму добробаті,
і відправили назад,
як форель у водоспад.
І нарешті! Майже вдома,
де все та ж війни судома.
Слава Богу, всі живі
побратими бойові.
І дружина пише, в них
теж порядок, як у всіх.
-"Чула, стали добробати,
припинили наступати,
що війська міняють вас -
тож додому в самий раз,
ти ж там не якесь цабе?»
Й вічне: - «Бережи себе.»
22
Звична фронтова дорога:
кожен день дарунок Бога,
кожна ніч - на рубежі,
на краєчку, на межі.
Літо відстрілялось. Осінь.
Та ворожа суне гусінь
збоку, знизу, звідусіль.
Тягне цвіль кремлівська міль.
Згуртувалась Україна,
та все та ж важка година,
мовби хто прокляття шле
на здорове і живе,
наче навіть чортівня
тому лиху не рівня!
Дідько теж казав Миколі,
що не вибрик це недолі -
гонять міль і цвіль сюди
невідомі з Пустоти,
владогниди всіх країн
сотні років служать їм.
Й те, що робиться, – початок,
смертний на живе податок.
Хочуть пошесті, війну,
і за будь-яку ціну.
І, що дивно, пеклу теж,
сей загрожує безмеж!
23
Здивував Миколу дідько,
ніби і поважний дядько,
а таку пургу несе!
«Невідомі»?! - Знає все!
Хоч і дане держить слово,
он як з пактом - сутінково,
та тримає на плаву
нашу мляву булаву.
А як діяти – не каже,
от же сотворіння враже!
І світи - всі три – мовчать.
Та іще незборна рать!
Що ж поставлено на кон,
раз такий армагедон?
Надто вже складні питання.
На війні ж не до вагання!
Просто знаєш - здатен ти
за країну полягти,
й вищої нема снаги!
Стережіться вороги!
25
Запах смерті. Залпи. Втома.
Сниться, щось майструє вдома.
Та горить аеропорт.
Фонтанує кров з аорт.
Сниться подорож додому,
Битому, проте живому
пара тижнів, як розмай!
Сниться Миколаю Рай.
Білосніжний, мов на хмарах,
а всередині у чарах,
не земний - ясніший світ,
у безмежності політ!
Та хтось рідний каже: – «Ні,
ви найкращі, бо земні!
Все тримається на вас,
ви на тверді в самий раз!»
Миколай: - «З цього закону
бійня там тепер до скону?»
«- Та згасає вже війна,
лине вічність осяйна,
сходять Сонце і Земля
у світанні Новодня!
26
Розтулились многі очі!
Тане зло в туману клоччі.
Прокидається живе -
розумом загати рве!
Так буває - до світання
в сни влітає тінь страждання,
а прокинешся, авжеж,
серцем радісно сяйнеш!
Будь собою - злетом Світла,
тим, чия душа не зблідла.
Ви ж бо не такі й малі,
ще й на промені Землі!
Міль зачахне, всохне цвіль,
і утрат умовкне біль.
Прокидайся ж, Миколаю,
ген, твій дім на виднокраю!
Кращого собі не чай,
і від бісів не приймай,
бо, коли пішло на те,
жінка в тебе вміє все…»
27
От наснилося в дорозі…
А вже доня на порозі!
«- Татку!» - І біжить навстріч.
Син неспішний, ясна річ.
А кохана біля сина,
наче визріла малина!
І такі тремкі в крові
дальні залпи бойові! -
наче в мирній тишині
мовлять у Височині
від замовклих на Землі
безперервні журавлі!..
-
В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана -
все, що люблячи, беріг,
що обрати в долю зміг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
В добровольця Миколая... Билина
14- «По руках! Якщо зумієш
взріти, може і прозрієш:
три світи є на землі,
і в тобі, і у мені, -
світлий можна звати раєм,
темний – пеклом, чорнокраєм,
а між ними – ізолятор,
що разом – акумулятор.
Все енергія. Тож миру
більше на кінцях, а виру -
посередині, де ти
просто в лоні суєти,
і тому у кожнім з вас
стільки різного нараз.
Ви й посвячені умінню
бійки зі своєю тінню,
ви - сторожа на межі,
ізолятори-мужі,
тож, як тягне до дозвіль,
зразу вам і цвіль, і міль!
15
Та як слуги Провидіння
й виконавці повеління,
хочеш, укладемо пакт
про взаємний контрафакт?»
- «Трясця, оповив журбою!
Що ж, хай пакт! І чорт з тобою!
Але скільки ворогам,
стільки помочі і нам!
В Молі, Дідьку, ти на службі,
з нами ж будеш вірний дружбі!
Бачиш на мені браслет?
Це мисливський амулет.
ми тепер з тобою більше,
ніж вертеп й анахорет!»
- «Кинь, Миколо, свої жарти,
ти серйозно? Ми ж не в карти…»
- «То й підписуй дружній пакт
чи пірнай в мій артефакт!
Будеш там, як в пляшці джин,
гарантовано один.»
16
- «Це ж, Миколо, хто з нас диявол?
Ти ж усіх порушник правил!»
- «Ти б мою бабуню знав,
тож її дарунок. Став
і печатку от сюди,
повертай мене, і йди.
А війни мине бодяга,
втратить силу ця бумага,
та вже нині із мішка
випущу твого дружка.»
Дідько криво усміхнувся,
час ожив, туман зметнувся,
і світанок у ту ж мить
пробудив природи хіть.
Літня ніч минає скоро,
Миколай глядить бадьоро
на угоду, на печать:
«Чорт не мед, але й не тать!»
Обстановка хай тривожна,
але дихати вже можна.
17
А у штабі далі рейвах,
всі на цирлах, і на нервах.
Головний дивертисмент:
що нагрянув президент,
щонайвищий командир,
з голочки новий мундир -
як не глянь, аби нівроку,
непозбутній елемент.
І немов по протоколу,
потрапляє на Миколу,
що аж руки вверх підняв -
от попав, та не пропав!
Звісно, зразу ж опустив,
честь віддав і тихо б зрив.
Та Верховний ловить мить!
Генералів підкузьмить
це улюблена зі справ,
і тепер він їх дістав!
Каже: «Як, солдате, тут?
Чим служивий дише люд?»
18
Миколай ж по повній формі
доповів, що все у нормі,
та вже до своїх пора,
а у штабі он жара.
І глядить на президента,
як слідак на резидента,
що сховався за душком
мирри вкупі з коньяком.
- «Поспішаєш ти, Миколо,
а ворожих сил навколо,
наче хто їм дав ключі,
тут бої ж були вночі?!
Тільки правду, без лапші,
винен хто в цім шабаші?»
- «А не ви дали ключа їм?
Пригрозили, чи навзаєм?
Вже була така близька
перемога, та війська
перетворені в дозори -
бо у нас переговори!
А стояв я в ближнім колі
в караулі, он у полі,
аж раптово звідкілясь
«де-ер-ге» ота й взялась.
Як проникли, де й коли -
може біси й провели.»
19
Президент: – «Говориш біси?
Хоч одного б до валізи
і на перемови з ним,
це було б! Та менше з тим…»
Слушна думка про Фацета! -
тре Микола амулета:
- «Дідьку, підсоби цьому
не програти вмить війну.»
Дідько ж тут як тут: -«Я мушу
за контрактом його душу
відробляти лиш грішми,
хай поладили й не ми.
І не здатен цей гравець
глорії вдягти вінець,
Та йому відкрию очі
на війну, і в дні урочі
може вдасться провести
цвіль і міль, але і ти
зайве не чіпай мене,
я ж не сотворяв земне!»
20
Дідько зник, а в Президенті
щось змінилося - в моменті
проявилося таке
в зорі наче і людське:
- «Я відчув твій біль, солдате,
та сусідство наше кляте!
Ядерний удар в той час
мав відбутися по нас!
Ззовні жодної підтримки,
і в скарбниці ні скоринки!
Ми спинилися за мить
до фіаско, тому «цить»,
бо то бісова мара -
на одному йти «ура»!
Глянь тверезо – ми не в змозі
наступати голі й босі.
Та вклоняюсь вам - у нас
не забрали весь Донбас!
Хлопцям так і передай,
що скінчу в тилах роздрай!»
21
Добровольцю добре всюди!
В штабі ж крик на повні груди,
мир здійнявся на диби -
як ти міг! А щоб..! Аби..!
Зупинилися на страті -
у своєму добробаті,
і відправили назад,
як форель у водоспад.
І нарешті! Майже вдома,
де все та ж війни судома.
Слава Богу, всі живі
побратими бойові.
І дружина пише, в них
теж порядок, як у всіх.
-"Чула, стали добробати,
припинили наступати,
що війська міняють вас -
тож додому в самий раз,
ти ж там не якесь цабе?»
Й вічне: - «Бережи себе.»
22
Звична фронтова дорога:
кожен день дарунок Бога,
кожна ніч - на рубежі,
на краєчку, на межі.
Літо відстрілялось. Осінь.
Та ворожа суне гусінь
збоку, знизу, звідусіль.
Тягне цвіль кремлівська міль.
Згуртувалась Україна,
та все та ж важка година,
мовби хто прокляття шле
на здорове і живе,
наче навіть чортівня
тому лиху не рівня!
Дідько теж казав Миколі,
що не вибрик це недолі -
гонять міль і цвіль сюди
невідомі з Пустоти,
владогниди всіх країн
сотні років служать їм.
Й те, що робиться, – початок,
смертний на живе податок.
Хочуть пошесті, війну,
і за будь-яку ціну.
І, що дивно, пеклу теж,
сей загрожує безмеж!
23
Здивував Миколу дідько,
ніби і поважний дядько,
а таку пургу несе!
«Невідомі»?! - Знає все!
Хоч і дане держить слово,
он як з пактом - сутінково,
та тримає на плаву
нашу мляву булаву.
А як діяти – не каже,
от же сотворіння враже!
І світи - всі три – мовчать.
Та іще незборна рать!
Що ж поставлено на кон,
раз такий армагедон?
Надто вже складні питання.
На війні ж не до вагання!
Просто знаєш - здатен ти
за країну полягти,
й вищої нема снаги!
Стережіться вороги!
25
Запах смерті. Залпи. Втома.
Сниться, щось майструє вдома.
Та горить аеропорт.
Фонтанує кров з аорт.
Сниться подорож додому,
Битому, проте живому
пара тижнів, як розмай!
Сниться Миколаю Рай.
Білосніжний, мов на хмарах,
а всередині у чарах,
не земний - ясніший світ,
у безмежності політ!
Та хтось рідний каже: – «Ні,
ви найкращі, бо земні!
Все тримається на вас,
ви на тверді в самий раз!»
Миколай: - «З цього закону
бійня там тепер до скону?»
«- Та згасає вже війна,
лине вічність осяйна,
сходять Сонце і Земля
у світанні Новодня!
26
Розтулились многі очі!
Тане зло в туману клоччі.
Прокидається живе -
розумом загати рве!
Так буває - до світання
в сни влітає тінь страждання,
а прокинешся, авжеж,
серцем радісно сяйнеш!
Будь собою - злетом Світла,
тим, чия душа не зблідла.
Ви ж бо не такі й малі,
ще й на промені Землі!
Міль зачахне, всохне цвіль,
і утрат умовкне біль.
Прокидайся ж, Миколаю,
ген, твій дім на виднокраю!
Кращого собі не чай,
і від бісів не приймай,
бо, коли пішло на те,
жінка в тебе вміє все…»
27
От наснилося в дорозі…
А вже доня на порозі!
«- Татку!» - І біжить навстріч.
Син неспішний, ясна річ.
А кохана біля сина,
наче визріла малина!
І такі тремкі в крові
дальні залпи бойові! -
наче в мирній тишині
мовлять у Височині
від замовклих на Землі
безперервні журавлі!..
-
В добровольця Миколая
в серці те, що не вмирає,
в подих зібрані один:
батько, мати, доня, син,
жінка, рідна і кохана,
і земля, що Богом дана -
все, що люблячи, беріг,
що обрати в долю зміг.
2014-2015
( Частина перша >>> )
2014-2015
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Контекст : Початок. «В добровольця Миколая»Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"В добровольця Миколая... Билина"
• Перейти на сторінку •
"Квантова природа генетики, але і ковіду19 теж"
• Перейти на сторінку •
"Квантова природа генетики, але і ковіду19 теж"
Про публікацію
