Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.02
20:34
Свобода як усвідомлення неминучості («Пробудження»)
У вірші [«Добрий Кабанчик»] Володимира Мацуцького філософський підтекст свободи є центральним стрижнем усього твору. Попри «дитячу» форму казки про тварин, автор порушує глибокі екзистенційні питання,
2026.10.02
20:19
У садочку світлячки
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
сяють, ніби зірочки.
Я їх кілька вніс у хату.
«Подивись, — гукаю, — тату!»
А у жменьці лиш жучки.
Де поділись світлячки?
2026.10.02
16:50
Оброблений канвою золотою,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!
У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,
Тримав він лише тишу до пори,
У зорях марився корою під горою,
Здіймаючись у церкві на хори!
У норові доконаних івентів,
Де попід небом парить Кант нудний,
Облудний розум пестив компліментом,
2026.10.02
13:39
Я відчуваю борг святий, несплатний
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.
Перед полями і перед людьми.
Я - ніби лицар у залізних латах,
Вкриваю вічність сильними грудьми.
Я світові явлю слова закриті,
Слова, заховані у тайниках,
Слова, що небесами оповиті
Там, де ширяє нескоримий птах.
2026.10.02
10:34
Не знаю, чи кохав мене завжди,
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
чи розважався у жазі нестримній,
спиваючи із губ моїх меди,
солодкі, наче ночі лебедині.
Напевно, хто б там що не говорив,
для тебе я була палким натхненням,
веселкою посеред теплих злив,
п'янким дурманом, сло
2026.10.02
06:11
В життєвім ломбарді припали вже пилом
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
Залишені мною фрагменти надій,
Які нещодавно служили вітрилом
Для судна, що згинуло в гущі подій.
Десь там, під водою, і компас, і карта,
І пляшка зелена сухого вина, -
Утрачене мною чогось, певно, варте,
Коли
2026.10.01
23:54
осяяно вітражний
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
фірмовий день осінній
оспіваний у римах
стрункіших за мої
засипаний плодами
а поруч – все у квітах
яких ти не купляєш
і я так само ні
2026.10.01
22:54
Частина I: Принц Руперт Пробуджується(0:00–4:31)
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
Прощавайте, дзвони майстра храму
Його кіоск і чорний кмин
Ґречність вибраного слова
Едем обіцяний
Принц Руперт при скляних сльозах
Шафран шабат кров із повік
2026.10.01
21:39
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2026.10.01
20:31
Бринить над яром тиша десь далеко.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
Вже обрій золотить тополі.
Осінній відчуваю солод,
Хоч морок проростає ледве-ледве.
Воркують сині, вайлуваті тіні.
І чути ніжність слів доречних,
І сутінки схилились ґречно.
2026.10.01
19:48
Москалям на вулкані Камчатки
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
Закортіло пограти у «прятки».
Хто хутчіше стрибав,
Булькнув в лаву й пропав
Й не паскудить терени Камчатки.
На КП на кордоні Хорватії
Запровадили тест з демократії.
2026.10.01
19:09
Коли упхались в Україну москалі,
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
Її скорити дуже швидко захотіли,
Але по пиці тільки добре ухопили,
Стаючи добривом чужої їм землі,
Знайшлось не так багато світових країн,
Які б відкрито москалям допомагали,
Солдат і зброю їм у поміч посилали.
І се
2026.10.01
16:23
Я вип'ю келих осені гіркої,
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
Пізнаючи таємну благодать.
Ми так і не зустрілися з тобою...
Хіба що листям неживим загою
Безглузді мрії, що в мені болять.
Я осушу цей келих. Вмить порветься
Чекань моїх натягнута струна.
2026.10.01
14:52
Води ніколи не нап'єшся
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
З криниці чистої сльози.
Не зіграна на сцені п'єса.
Надірваний фагот грози.
Ти не пізнаєш цю криницю,
Її глибини, таїну.
Ідеї епохальні й ниці
2026.10.01
12:46
Захлинаюся зболеним віршем —
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
у сутемряві місяця німб.
Задивляюся в небо частіше,
щоб побачити Бога у нім.
Та пітьма затуляє Світило,
сіллю вкрила чумацький мій шлях.
Я колись божевільно любила
2026.10.01
11:24
Розірвеш тенета власного страху,
зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...зробиш перший крок —
і починають рости крила.
І ширшає обрій,
бо ти вже — над собою колишнім.
Треба лише втримати напрямок польоту,
аби вітри спокус
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про ведмедів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про ведмедів
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Іде, аж бачить липу розлогу.
Дістав сокиру аби рубати.
А липа мовить раптом до нього:
- Не рубай, діду. Вертай до хати.
Я дрів для тебе вже нарубала.
Тобі й на зиму, напевно стачить.
Ще й у сараї під стінку склала.
Вертай додому і сам побачиш.
Дід шкандибає назад додому
І, справді, бачить, що дрів багато.
Та баба злиться і каже йо́му:
- Чому ж ти хліба забув спитати?
Просив би хліба, було б що їсти.
Іди до липи, питайсь, роззява!
І дід подався назад до лісу,
Бо ж сперечатись, то марна справа.
Прийшов до липи, вклонився, мовить:
- Просила баба хліба спитати…
А липа йо́му: - Вертайся знову
У свою хату. Все будеш мати.
Дід повертає назад додому
І бачить всюди муки запаси.
Ще й хліб свіженький так пахне йо́му…
Та баба руки в боки взялася:
- Чого ж ти, дурню, питався хліба,
А не спитався ні разу грошей?!
І дід до лісу знову подибав,
Зігнувся, наче важенна ноша.
- Чого, - питає у діда липа,-
Тобі ще баба твоя згадала?
Стоїть нещасний, очима кліпа:
- Та каже грошей аби ти да́ла.
- Іди додому. Все добре буде.
Дам тобі грошей, не переймайся.
Дід тільки в хату – там гроші всюди.
А баба: - Знову у ліс вертайся!
У нас же грошей тепер багато.
Як лихі люди про те дізнають,
То налетять вмить, щоб відібрати…
Тож нас боятись всі люди мають.
Біжи до липи, проси, хай зробить,
Аби в окрузі нас всі боялись!
Йде дід до липи, просити, щоби,
Вона востаннє ще постаралась.
Прийшов, вклонився та став прохати:
- Зроби, будь ласка, як баба просить,
Бо ж з’їсть же діда та відьма клята…
- Зроблю востаннє. Та далі – досить…
Йде дід додому. Відчиня хату,
А звідти раптом з ревінням диким
На нього баба – звір волохатий,
Як шугонула. В страху великім,
Що він для баби перестарався,
Дід теж зробився тим диким звіром.
Слідом за нею у ліс подався.
Від них ведмеді в лісі й допіру
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Іде, аж бачить липу розлогу.
Дістав сокиру аби рубати.
А липа мовить раптом до нього:
- Не рубай, діду. Вертай до хати.
Я дрів для тебе вже нарубала.
Тобі й на зиму, напевно стачить.
Ще й у сараї під стінку склала.
Вертай додому і сам побачиш.
Дід шкандибає назад додому
І, справді, бачить, що дрів багато.
Та баба злиться і каже йо́му:
- Чому ж ти хліба забув спитати?
Просив би хліба, було б що їсти.
Іди до липи, питайсь, роззява!
І дід подався назад до лісу,
Бо ж сперечатись, то марна справа.
Прийшов до липи, вклонився, мовить:
- Просила баба хліба спитати…
А липа йо́му: - Вертайся знову
У свою хату. Все будеш мати.
Дід повертає назад додому
І бачить всюди муки запаси.
Ще й хліб свіженький так пахне йо́му…
Та баба руки в боки взялася:
- Чого ж ти, дурню, питався хліба,
А не спитався ні разу грошей?!
І дід до лісу знову подибав,
Зігнувся, наче важенна ноша.
- Чого, - питає у діда липа,-
Тобі ще баба твоя згадала?
Стоїть нещасний, очима кліпа:
- Та каже грошей аби ти да́ла.
- Іди додому. Все добре буде.
Дам тобі грошей, не переймайся.
Дід тільки в хату – там гроші всюди.
А баба: - Знову у ліс вертайся!
У нас же грошей тепер багато.
Як лихі люди про те дізнають,
То налетять вмить, щоб відібрати…
Тож нас боятись всі люди мають.
Біжи до липи, проси, хай зробить,
Аби в окрузі нас всі боялись!
Йде дід до липи, просити, щоби,
Вона востаннє ще постаралась.
Прийшов, вклонився та став прохати:
- Зроби, будь ласка, як баба просить,
Бо ж з’їсть же діда та відьма клята…
- Зроблю востаннє. Та далі – досить…
Йде дід додому. Відчиня хату,
А звідти раптом з ревінням диким
На нього баба – звір волохатий,
Як шугонула. В страху великім,
Що він для баби перестарався,
Дід теж зробився тим диким звіром.
Слідом за нею у ліс подався.
Від них ведмеді в лісі й допіру
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
