Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про ведмедів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про ведмедів
Колись над лісом хата стояла,
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Іде, аж бачить липу розлогу.
Дістав сокиру аби рубати.
А липа мовить раптом до нього:
- Не рубай, діду. Вертай до хати.
Я дрів для тебе вже нарубала.
Тобі й на зиму, напевно стачить.
Ще й у сараї під стінку склала.
Вертай додому і сам побачиш.
Дід шкандибає назад додому
І, справді, бачить, що дрів багато.
Та баба злиться і каже йо́му:
- Чому ж ти хліба забув спитати?
Просив би хліба, було б що їсти.
Іди до липи, питайсь, роззява!
І дід подався назад до лісу,
Бо ж сперечатись, то марна справа.
Прийшов до липи, вклонився, мовить:
- Просила баба хліба спитати…
А липа йо́му: - Вертайся знову
У свою хату. Все будеш мати.
Дід повертає назад додому
І бачить всюди муки запаси.
Ще й хліб свіженький так пахне йо́му…
Та баба руки в боки взялася:
- Чого ж ти, дурню, питався хліба,
А не спитався ні разу грошей?!
І дід до лісу знову подибав,
Зігнувся, наче важенна ноша.
- Чого, - питає у діда липа,-
Тобі ще баба твоя згадала?
Стоїть нещасний, очима кліпа:
- Та каже грошей аби ти да́ла.
- Іди додому. Все добре буде.
Дам тобі грошей, не переймайся.
Дід тільки в хату – там гроші всюди.
А баба: - Знову у ліс вертайся!
У нас же грошей тепер багато.
Як лихі люди про те дізнають,
То налетять вмить, щоб відібрати…
Тож нас боятись всі люди мають.
Біжи до липи, проси, хай зробить,
Аби в окрузі нас всі боялись!
Йде дід до липи, просити, щоби,
Вона востаннє ще постаралась.
Прийшов, вклонився та став прохати:
- Зроби, будь ласка, як баба просить,
Бо ж з’їсть же діда та відьма клята…
- Зроблю востаннє. Та далі – досить…
Йде дід додому. Відчиня хату,
А звідти раптом з ревінням диким
На нього баба – звір волохатий,
Як шугонула. В страху великім,
Що він для баби перестарався,
Дід теж зробився тим диким звіром.
Слідом за нею у ліс подався.
Від них ведмеді в лісі й допіру
Жили у хаті тій баба з дідом.
От баба діду якось сказала:
- Я б зготувала оце обіда,
Так дрів немає ні цурки в хаті.
Пішов би, може, приніс в’язанку.
Прийшлося діду сокиру взяти,
Іти до лісу з самого ранку.
Іде, аж бачить липу розлогу.
Дістав сокиру аби рубати.
А липа мовить раптом до нього:
- Не рубай, діду. Вертай до хати.
Я дрів для тебе вже нарубала.
Тобі й на зиму, напевно стачить.
Ще й у сараї під стінку склала.
Вертай додому і сам побачиш.
Дід шкандибає назад додому
І, справді, бачить, що дрів багато.
Та баба злиться і каже йо́му:
- Чому ж ти хліба забув спитати?
Просив би хліба, було б що їсти.
Іди до липи, питайсь, роззява!
І дід подався назад до лісу,
Бо ж сперечатись, то марна справа.
Прийшов до липи, вклонився, мовить:
- Просила баба хліба спитати…
А липа йо́му: - Вертайся знову
У свою хату. Все будеш мати.
Дід повертає назад додому
І бачить всюди муки запаси.
Ще й хліб свіженький так пахне йо́му…
Та баба руки в боки взялася:
- Чого ж ти, дурню, питався хліба,
А не спитався ні разу грошей?!
І дід до лісу знову подибав,
Зігнувся, наче важенна ноша.
- Чого, - питає у діда липа,-
Тобі ще баба твоя згадала?
Стоїть нещасний, очима кліпа:
- Та каже грошей аби ти да́ла.
- Іди додому. Все добре буде.
Дам тобі грошей, не переймайся.
Дід тільки в хату – там гроші всюди.
А баба: - Знову у ліс вертайся!
У нас же грошей тепер багато.
Як лихі люди про те дізнають,
То налетять вмить, щоб відібрати…
Тож нас боятись всі люди мають.
Біжи до липи, проси, хай зробить,
Аби в окрузі нас всі боялись!
Йде дід до липи, просити, щоби,
Вона востаннє ще постаралась.
Прийшов, вклонився та став прохати:
- Зроби, будь ласка, як баба просить,
Бо ж з’їсть же діда та відьма клята…
- Зроблю востаннє. Та далі – досить…
Йде дід додому. Відчиня хату,
А звідти раптом з ревінням диким
На нього баба – звір волохатий,
Як шугонула. В страху великім,
Що він для баби перестарався,
Дід теж зробився тим диким звіром.
Слідом за нею у ліс подався.
Від них ведмеді в лісі й допіру
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
