Шукання часу нам уже нічого не доводить,
З дощів забрали ми всю їхню воду й сніг,
Хоча не вмієм танцювати, але водим хороводи,
Вкладаєм в память, те що вітер не зберіг.

Ми пишем вперто все якісь поламані сюжети,
Встромляєм думку у байдужість і папір,
Сердечний голод розуму вогневі не пожерти,
І не спинить нікому, те про що мовчим, повір.

Хай важко дихає нам в спини лютий холод тління,
І зводять з розуму поставлені кордони і межі,
Ніхто не лишиться в бою правдивим і невинним,
Лиш знову крикне хтось: врятуй і поможи.