Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Тетянин день
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тетянин день
Двадцять п’ятого січня, у Тетянин день, я з добрим настроєм пішла до храму святої великомучениці Тетяни. Там на врочисту літургію зібралося багато духовенства й вірян. Я сповідалася, причастилася святих тайн і мріяла відсвяткувати цей день із подругою в себе вдома.
Після закінчення служби, доїхавши до свого будинку, зайшла в ліфт і натиснула дев’ятку. Ветхий ліфт раптово зупинився. Я нервово почала тиснути на всі кнопки, але він стояв, як укопаний. Невдовзі одні з дверей моєї в’язниці відчинились і я побачила, що застрягла між поверхами.
На інших, зачинених, дверцятах висіла жахлива чорна павутина, схожа на довжелезне, страхітливе волосся, заплетене в дреди. Я затремтіла й миттю знайшла кнопку аварійного виклику. Розповіла диспетчерові, що трапилося. Жінка хрипким голосом пообіцяла швидко звільнити мене.
– Почекайте хвилин п’ятнадцять, не панікуйте, – коли вона це вимовила, я справді запанікувала: «А якщо старий мотлох обірветься разом зі мною?». Мене відразу охопив переляк, кинуло в жар і стало важко дихати. «Клаустрофобія в дії, – подумала я. – Заспокойся, не бійся, – повторювала собі, – зараз тебе звільнять... усе гаразд…» – але серце шалено калатало.
Я прислухалася до тиші, грюкала в двері у сподіванні на диво, але ніхто не йшов. Натискала знову на кнопку виклику диспетчера, та зв’язок зник. До всього в кабіні погасло світло. У гнітючій пітьмі задзвонив мобільний.
Телефонувала сусідка з четвертого поверху:
– Таню, я тебе вітаю з днем янгола! – полилися з радісних щедрих вуст зворушливі побажання щастя, любові, добра, натхнення й удачі.
– От саме удача мені зараз потрібна, бо вже годину знаходжусь у замкнутому темному просторі, де немає чим дихати, окрім мазуту й пилу, – поскаржилася я.
– Оце так! – навіть не дуже здивувалася сусідка. – Я на тому тижні теж застрягла… – жваво задзеленькотіла вона й почала докладно розповідати, як і коли це сталося. – А ще Микола Степанович днями теж, і Льоня з сьомого поверху, ти знаєш його, ну той, що з собакою гуляє…
– Катерино Іванівно, поговорімо про це пізніше, краще викличте аварійку, – благала.
– А що, хіба ти не викликала? – здивувалася жінка.
– Та повідомила, але ніхто не їде! – безнадійно кричала я в телефон збентеженій сусідці.
– То чого ж ти мовчиш… а я, стара дурепа, тебе розважаю. Зараз буду дзвонити…
Ще п’ятнадцять хвилин спливло – і я почула голос.
– Таню ти де? – щиросердна Катерина Іванівна обходила поверхи, щоб зрозуміти, на якому я зависла. З’ясувалося, що між другим і третім.
«Цікаво, – подумала я, – якщо обірветься ця стара шкапа, чи вдасться вижити? Здається, падати з третього краще, ніж із шостого чи восьмого. А я навіть заповіту не склала. Отак живеш і не знаєш, де смерть знайдеш, чи на дорозі, чи в старім ліфті. А скільки всього ще не встигла зробити!..». Віддати Богу душу так несподівано, здоровою, хоч і після сповіді, аж ніяк не хотілося.
«Боже милосердний, рятуй! Свята великомученице Тетяно, прийди на допомогу!..» – молилася слізно. Стало моторошно, парко й душно водночас. Катерина Іванівна не вмовкала. Усім, хто пішки піднімався сходами, вона розказувала, що я застрягла в ліфті й уже дві години там знаходжуся.
– Найцікавіше, – говорила вона, – що коли я нарешті додзвонилася в аварійку, там сказали, що виклику диспетчера не було й вони не знають, що людина знаходиться в ліфті! – і обурювалася: – Коли ж нам уже врешті- решт поміняють цю кляту руїну?!. Куди тільки не писали й не звертались – усе марно. Будинкові вже п’ятдесят років, а вони в ус не дмуть!».
– От коли станеться лихо, тільки тоді заворушаться, – підтакувала якась мешканка будинку.
Ці балачки наводили на мене ще більший жах.
Просидівши в темряві три години, точніше простоявши, бо сидіти в наших ліфтах, особливо зимою, неможливо, нарешті почула скрегіт, ляскання інструментів і радісний голос сусідки:
– Таню, зараз тебе звільнять, тримайся!
Другі двері ліфта відчинились – і я побачила невеличкий отвір унизу. Чоловік, що приїхав мене рятувати, погукав:
– Агов, ви там іще живі?!
– Аякже, – зраділа я, – жива, і їсти хочу, бо зранку сьогодні ще ріски в роті не мала, у церкві була… і в туалет уже не завадило б сходити, бо тут від жаху можна осоромитися!
– Ви ще жартуєте? Потерпіть кілька хвилин, – утішав весело він, – правда, я не знаю, як вас звідти витягти, але щось придумаємо… А ви якого розміру? Зможете пролізти в цей невеличкий отвір? – запитував рятувальник.
– Я невеличка. А голову мені не відрубає? – услід зацікавилася я.
– Та ні, не повинно, – заспокоював чоловік, лізьте, не бійтеся.
Я висунула голову й глянула вниз.
– Матінко рідна, то куди ж тут злазити, якщо я на самому вершечку?!. – знову запанікувала.
– Оце вже інша річ, – сказав невисокий чоловік. – Навіть якщо поставити стілець, усе одно не дістанете, потрібна драбинка, по-іншому нічого не вийде.
І тут подала голос говірка Катерина Іванівна, яка до цієї миті мовчала, спостерігаючи за дійством.
– У мене є, зараз принесу! – і хутко потупцювала нагору по драбинку.
– Ху-у, – полегшено зітхнула я.
Сусідка невдовзі повернулася з драбиною, і я, знявши куртку, ледь просунулась у вузький отвір. Унизу мене вже ловили, бо рятувальне знаряддя було хитке, старе, як антрацит.
Я, щаслива, розцілувалася зі своїми рятувальниками й подякувала.
– Дай вам Боже ніколи не застрягати в ліфті! Зі святом вас, Тетяно! – привітав чоловік.
Я хотіла зателефонувати подрузі й скасувати зустріч, бо руки дуже тремтіли, але моя добра сусідка порадила цього не робити, а навпаки зняти стрес, і ми втрьох влаштували свято! Світ не без добрих людей, я завше про це знала!
25.01.2021
Після закінчення служби, доїхавши до свого будинку, зайшла в ліфт і натиснула дев’ятку. Ветхий ліфт раптово зупинився. Я нервово почала тиснути на всі кнопки, але він стояв, як укопаний. Невдовзі одні з дверей моєї в’язниці відчинились і я побачила, що застрягла між поверхами.
На інших, зачинених, дверцятах висіла жахлива чорна павутина, схожа на довжелезне, страхітливе волосся, заплетене в дреди. Я затремтіла й миттю знайшла кнопку аварійного виклику. Розповіла диспетчерові, що трапилося. Жінка хрипким голосом пообіцяла швидко звільнити мене.
– Почекайте хвилин п’ятнадцять, не панікуйте, – коли вона це вимовила, я справді запанікувала: «А якщо старий мотлох обірветься разом зі мною?». Мене відразу охопив переляк, кинуло в жар і стало важко дихати. «Клаустрофобія в дії, – подумала я. – Заспокойся, не бійся, – повторювала собі, – зараз тебе звільнять... усе гаразд…» – але серце шалено калатало.
Я прислухалася до тиші, грюкала в двері у сподіванні на диво, але ніхто не йшов. Натискала знову на кнопку виклику диспетчера, та зв’язок зник. До всього в кабіні погасло світло. У гнітючій пітьмі задзвонив мобільний.
Телефонувала сусідка з четвертого поверху:
– Таню, я тебе вітаю з днем янгола! – полилися з радісних щедрих вуст зворушливі побажання щастя, любові, добра, натхнення й удачі.
– От саме удача мені зараз потрібна, бо вже годину знаходжусь у замкнутому темному просторі, де немає чим дихати, окрім мазуту й пилу, – поскаржилася я.
– Оце так! – навіть не дуже здивувалася сусідка. – Я на тому тижні теж застрягла… – жваво задзеленькотіла вона й почала докладно розповідати, як і коли це сталося. – А ще Микола Степанович днями теж, і Льоня з сьомого поверху, ти знаєш його, ну той, що з собакою гуляє…
– Катерино Іванівно, поговорімо про це пізніше, краще викличте аварійку, – благала.
– А що, хіба ти не викликала? – здивувалася жінка.
– Та повідомила, але ніхто не їде! – безнадійно кричала я в телефон збентеженій сусідці.
– То чого ж ти мовчиш… а я, стара дурепа, тебе розважаю. Зараз буду дзвонити…
Ще п’ятнадцять хвилин спливло – і я почула голос.
– Таню ти де? – щиросердна Катерина Іванівна обходила поверхи, щоб зрозуміти, на якому я зависла. З’ясувалося, що між другим і третім.
«Цікаво, – подумала я, – якщо обірветься ця стара шкапа, чи вдасться вижити? Здається, падати з третього краще, ніж із шостого чи восьмого. А я навіть заповіту не склала. Отак живеш і не знаєш, де смерть знайдеш, чи на дорозі, чи в старім ліфті. А скільки всього ще не встигла зробити!..». Віддати Богу душу так несподівано, здоровою, хоч і після сповіді, аж ніяк не хотілося.
«Боже милосердний, рятуй! Свята великомученице Тетяно, прийди на допомогу!..» – молилася слізно. Стало моторошно, парко й душно водночас. Катерина Іванівна не вмовкала. Усім, хто пішки піднімався сходами, вона розказувала, що я застрягла в ліфті й уже дві години там знаходжуся.
– Найцікавіше, – говорила вона, – що коли я нарешті додзвонилася в аварійку, там сказали, що виклику диспетчера не було й вони не знають, що людина знаходиться в ліфті! – і обурювалася: – Коли ж нам уже врешті- решт поміняють цю кляту руїну?!. Куди тільки не писали й не звертались – усе марно. Будинкові вже п’ятдесят років, а вони в ус не дмуть!».
– От коли станеться лихо, тільки тоді заворушаться, – підтакувала якась мешканка будинку.
Ці балачки наводили на мене ще більший жах.
Просидівши в темряві три години, точніше простоявши, бо сидіти в наших ліфтах, особливо зимою, неможливо, нарешті почула скрегіт, ляскання інструментів і радісний голос сусідки:
– Таню, зараз тебе звільнять, тримайся!
Другі двері ліфта відчинились – і я побачила невеличкий отвір унизу. Чоловік, що приїхав мене рятувати, погукав:
– Агов, ви там іще живі?!
– Аякже, – зраділа я, – жива, і їсти хочу, бо зранку сьогодні ще ріски в роті не мала, у церкві була… і в туалет уже не завадило б сходити, бо тут від жаху можна осоромитися!
– Ви ще жартуєте? Потерпіть кілька хвилин, – утішав весело він, – правда, я не знаю, як вас звідти витягти, але щось придумаємо… А ви якого розміру? Зможете пролізти в цей невеличкий отвір? – запитував рятувальник.
– Я невеличка. А голову мені не відрубає? – услід зацікавилася я.
– Та ні, не повинно, – заспокоював чоловік, лізьте, не бійтеся.
Я висунула голову й глянула вниз.
– Матінко рідна, то куди ж тут злазити, якщо я на самому вершечку?!. – знову запанікувала.
– Оце вже інша річ, – сказав невисокий чоловік. – Навіть якщо поставити стілець, усе одно не дістанете, потрібна драбинка, по-іншому нічого не вийде.
І тут подала голос говірка Катерина Іванівна, яка до цієї миті мовчала, спостерігаючи за дійством.
– У мене є, зараз принесу! – і хутко потупцювала нагору по драбинку.
– Ху-у, – полегшено зітхнула я.
Сусідка невдовзі повернулася з драбиною, і я, знявши куртку, ледь просунулась у вузький отвір. Унизу мене вже ловили, бо рятувальне знаряддя було хитке, старе, як антрацит.
Я, щаслива, розцілувалася зі своїми рятувальниками й подякувала.
– Дай вам Боже ніколи не застрягати в ліфті! Зі святом вас, Тетяно! – привітав чоловік.
Я хотіла зателефонувати подрузі й скасувати зустріч, бо руки дуже тремтіли, але моя добра сусідка порадила цього не робити, а навпаки зняти стрес, і ми втрьох влаштували свято! Світ не без добрих людей, я завше про це знала!
25.01.2021
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
