ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Вірші
Котокоскіана
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Котокоскіана
В усіх моїх друзів коти як коти: нормальні, притомні, покладисті та невередливі. У Миколи, як і личить усім нявкунам, обидві його кицьки - Бздюха та Попердюха – їдять мариновані гриби, дині та кавуни. Степановий Кокус налягає на варений горох. І тільки мій вусатий гевал не такий як усі: любить виключно посольську шинку та відварну телятинку. Ну, і рибку, звісно. Але не всяку: як підсуну йоршика або окуня - може дати пахучу цівку, сома понюхає і відійде, а от плотвичку чи густірку облизує і нявчить, знаки подає:
«Господарю! Сиру їсти не буду! Почисть від луски, викинь кишки, зябра та очі, відвари, ну а тоді вже давай, згамаю».
Хоч у кота мозок вагою 37 грамів, але харцизяці цього достатньо, аби примусити люблячій душі коритися його волі. Але це ще півбіди. А справжня біда у тому, що мій кіт розмовляє, знає відмінно українську мову та допомагає моїй берегині чаклувати та лікувати людей, які до нас приходять. А я стою ні в сих, ні в тих. Жінка екзорцизмами пацієнтів напучує, кіт реве не своїм голосом, аж дибки волосся стає, а я тіко варю борщі, товчу у ступі мандрагору, пережовую жень-шень на мольфарські приправи і тихенько ковтаю оковиту з-під поли.
Учора з кумом добряче наковталися, бо у жінки прийом був довгим, складним. Спочатку приїхав якийсь Зеленський. У цього дяді, невеличкого зросту, пейса були заправлені в ширінку, а ярмулку накривав крислатий, плетений непорочною дівицею з Борщагівки , бриль з тринь-трави. А це вже велика рідкість. Нині, в Україні, такі брилі ніхто не виготовляє, окрім мене, звісно. Тут не тільки сноровка потрібна,- тут потрібна тяма! І розуміння, що на голову дешеве лайно розумна людина ніколи не вдягне.
Уплітаю житній колос, поміж конопляного стовбурця і примовляю:
- Хай голова твоя ніколи не болить! Хай жінки від тебе до самої смерті не відходять! Хай твоя мужицька сила не скисає! Свят, свят, свят! Тьху, тьху, тьху!
І віником, умоченим у свячену воду , по лобі «хрясь!».
І що ви думаєте? Паралітик, якого привезли на каталці - ожив! Чувак устав, тремтячими руками дотягнувся до жінки і ухопив її цупко за шию, аби подякувати. Я ледь розімкнув його пальці «вдячності». Ще б хвилина - і дружина б задихнулася. А от якби на прийомі був присутній кіт Жоржик - до такого не дійшло би. А це моя вина: перегодував звечора. Спочатку дав вареного сома, потім сосисочку, уночі підсунув кавалок посольської шинки та заполірував царську вечерю мого улюбленця келишком молочка.
Ну, то таке. Офіційна медицина йде своїми стежками, а народна - своїми. Колись мені бабуся казала: « Онуче, запам’ятай: скільки хвороб - стільки й рослин”.
Водила мене щодня до лісу, у вільні хвилини - луками, показувала кожну травинку і розказувала, що це , як можна використовувати і вживати. А я слухав, правда не усе. Але бабуся моє вухо не відпускала зі своїх пальців ніколи. І правильно робила, бо я був шкодливіший за кота.
- Онуче! Ти будеш - рано чи пізно - лікувати людей.
- Травами? Замовляннями? Я вже скоро отими копицями з травою, які ми збираємо, пахнути буду, як мінімум, рік…
- Не знаю, Сашуню. Але…бачу… може травами, може…словом…
Помилилася бабуся. Не лікую я людей Словом, а роз’ятрюю рани, насипаю у них солі, кажу правду…
Ось, котик на моїх руках сидить. Сірий, хвіст зламаний, і глухий. Міна, випущена росіянами, влучила в будинок господарів. Чоловіка вбило, жінку забрали українські солдати, а кіт прибився до мене…
Кров з його вух витирав потихеньку: проведу серветкою - і дивлюся на його реакцію. Якщо нявчить - отже болісно. Якщо мовчить - нормально.
Нині все гаразд, котик ситий та доглянутий. І дуже мене виручає: за десять хвилин до мінометного обстрілу нявчить не своїм голосом. І тікає за поворот окопу. Але його голос я розумію…
Летить міна…
21.02.2021р.
«Господарю! Сиру їсти не буду! Почисть від луски, викинь кишки, зябра та очі, відвари, ну а тоді вже давай, згамаю».
Хоч у кота мозок вагою 37 грамів, але харцизяці цього достатньо, аби примусити люблячій душі коритися його волі. Але це ще півбіди. А справжня біда у тому, що мій кіт розмовляє, знає відмінно українську мову та допомагає моїй берегині чаклувати та лікувати людей, які до нас приходять. А я стою ні в сих, ні в тих. Жінка екзорцизмами пацієнтів напучує, кіт реве не своїм голосом, аж дибки волосся стає, а я тіко варю борщі, товчу у ступі мандрагору, пережовую жень-шень на мольфарські приправи і тихенько ковтаю оковиту з-під поли.
Учора з кумом добряче наковталися, бо у жінки прийом був довгим, складним. Спочатку приїхав якийсь Зеленський. У цього дяді, невеличкого зросту, пейса були заправлені в ширінку, а ярмулку накривав крислатий, плетений непорочною дівицею з Борщагівки , бриль з тринь-трави. А це вже велика рідкість. Нині, в Україні, такі брилі ніхто не виготовляє, окрім мене, звісно. Тут не тільки сноровка потрібна,- тут потрібна тяма! І розуміння, що на голову дешеве лайно розумна людина ніколи не вдягне.
Уплітаю житній колос, поміж конопляного стовбурця і примовляю:
- Хай голова твоя ніколи не болить! Хай жінки від тебе до самої смерті не відходять! Хай твоя мужицька сила не скисає! Свят, свят, свят! Тьху, тьху, тьху!
І віником, умоченим у свячену воду , по лобі «хрясь!».
І що ви думаєте? Паралітик, якого привезли на каталці - ожив! Чувак устав, тремтячими руками дотягнувся до жінки і ухопив її цупко за шию, аби подякувати. Я ледь розімкнув його пальці «вдячності». Ще б хвилина - і дружина б задихнулася. А от якби на прийомі був присутній кіт Жоржик - до такого не дійшло би. А це моя вина: перегодував звечора. Спочатку дав вареного сома, потім сосисочку, уночі підсунув кавалок посольської шинки та заполірував царську вечерю мого улюбленця келишком молочка.
Ну, то таке. Офіційна медицина йде своїми стежками, а народна - своїми. Колись мені бабуся казала: « Онуче, запам’ятай: скільки хвороб - стільки й рослин”.
Водила мене щодня до лісу, у вільні хвилини - луками, показувала кожну травинку і розказувала, що це , як можна використовувати і вживати. А я слухав, правда не усе. Але бабуся моє вухо не відпускала зі своїх пальців ніколи. І правильно робила, бо я був шкодливіший за кота.
- Онуче! Ти будеш - рано чи пізно - лікувати людей.
- Травами? Замовляннями? Я вже скоро отими копицями з травою, які ми збираємо, пахнути буду, як мінімум, рік…
- Не знаю, Сашуню. Але…бачу… може травами, може…словом…
Помилилася бабуся. Не лікую я людей Словом, а роз’ятрюю рани, насипаю у них солі, кажу правду…
Ось, котик на моїх руках сидить. Сірий, хвіст зламаний, і глухий. Міна, випущена росіянами, влучила в будинок господарів. Чоловіка вбило, жінку забрали українські солдати, а кіт прибився до мене…
Кров з його вух витирав потихеньку: проведу серветкою - і дивлюся на його реакцію. Якщо нявчить - отже болісно. Якщо мовчить - нормально.
Нині все гаразд, котик ситий та доглянутий. І дуже мене виручає: за десять хвилин до мінометного обстрілу нявчить не своїм голосом. І тікає за поворот окопу. Але його голос я розумію…
Летить міна…
21.02.2021р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію