Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.18
19:48
Слова, слова... Яка ж у них ціна?
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
2026.11.18
17:06
Ану, нам пісню проспівай, веселий вітре,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
2026.11.18
16:24
Я шукаю в бездонному морі
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
2026.11.18
14:49
Під шерех листя верб мені співало в гливах
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
2026.11.18
07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
2026.11.18
02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
2026.11.17
20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
2026.11.17
19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
2026.11.17
18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
2026.11.17
11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
2026.11.17
07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
2026.11.17
05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
2026.11.16
23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»
2026.11.16
17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.
***
А бомонд богемі помагає
2026.11.16
16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.
Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про мороз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про мороз
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Сніговика не зліпити,
Не з’їхати на санчатах.
Ото у хаті сидіти
Та у вікно виглядати.
А візерунки на шибках,
Морозу дивні картини.
Слід постаратися кріпко
Аби продихать шпарину
Сидить Василько, сумує,
З роботи маму чекає.
Теплом шпаринку продує
Та в неї все виглядає.
Так і заснув непомітно,
На підвіконня схилився.
Йому наснилося Літо,
З яким він раптом зустрівся.
Таке задиристе, видко,
Часом аж надто гаряче.
Василько взнав його швидко,
Хоча і вперше побачив.
Чемненько з ним привітався,
Йому низенько вклонився
Та про здоров’я спитався.
Той посміхнувся, спинився.
- Чого ти, хлопче, шукаєш,
Чого блукаєш по світу?
- Тебе, мабуть і чекаю,
Бо ти ж і є, певно, Літо?
-Так, мене звуть, справді, Літо.
Чого ти хочеш від мене?
- Набридло в хаті сидіти.
Мороз надворі скажений.
Прогнав би ти його звідси?!
Хай буде тепло надворі.
Щоб прогулятись до лісу
Чи то скупатися в морі.
А той Мороз заважає,
Лютує дні він і ночі.
Тепло пустить не бажає
Та сипле снігом у очі.
Ти ж зустрічав його, звісно,
Старезного дідугана.
Вже зовсім сивий і лисий
Із отакими губами.
Червоний ніс із сопля́ми.
Вся одяганка зі снігу,
Яка не пралась віками.
На ногах чоботи з криги.
Якщо дихне він помалу,
То холод і невеликий.
А, як озлиться, бувало,
То заморозить геть ріки…
- Та я і рад це зробити,
Але не можу, насправді,-
Відповіда йому Літо.
- А що ж тобі на заваді?
- Крім мене є іще троє:
Зима, Весна та і Осінь.
Ми ділим рік між собою.
Раніш не так було зовсім.
Ще тільки світ сотворився,
Господь був вічно у справах.
Хто першим був похопився,
Той цілим роком і правив.
А то було і роками
Зима тривала чи літо.
А інші черги чекали,
Щоб трохи часу вхопити.
Коли ж Господь то побачив,
Навів у тому порядок,
Свій час усім нам призначив
Аби було все до ладу.
Тепер три місяці кожен
По черзі роком правує.
А інший влізти не може,
Бо, як Господь то прочує,
То добре дасть прочухана.
- А як морози у травні?
- Не все бува без обману.
Не всі у тому старанні.
А ще скажу тобі, хлопче,
Не плутай Зиму з Морозом.
Він ходить, як собі хоче.
З Зимою їм по дорозі,
То він іде з нею разом.
А час її як минає,
Вона зникає одразу,
А він ще світом блукає.
Вважає, що йому мало
Зими вділили для справи.
Колись часи вже бували,
Як світом віками правив.
Укрив його весь у кригу
Та снігом навкруг завіяв.
За всім дивився,все бігав.
Щоб вічно так було, мріяв.
Господь же, як все поправив,
Та розділив рік між нами,
То мрії його позбавив.
От потайки він, не прямо
Бува, приходить раніше,
Як Осінь, часом, взіває.
Бурульок своїх навіша,
Калюжки понакриває.
Чим ближче Зима,нахабно
Мороз себе той тримає.
А Осінь здихатись рада б,
Та сили на те не має.
А вже, як Зима відходить,
Весна ще не в повну силу.
Мороз весь час колобродить,
Себе почуває сміло.
І спробуй його прогнати?
Вони ж жіночки, не в змозі.
До травня, бува, гуляти
Ночами дає Морозу.
Й до мене хотів добратись,
Вночі похазяйнувати.
Прийшлося за нього взятись,
Добряче у пику дати.
Я ж хлопець такий гарячий,
Морозу терпіть не буду.
Минає тепер, як бачить,
І боком обходить всюди.
Та в Зиму я прав не маю,
Нічого зробить не можу.
До сонця сходи, не знаю,
Можливо, воно поможе?!
Пригріє з неба добряче,
Мороз і відступить трохи.
І стріхи тоді заплачуть
З бурульок, немов горохом.
І крига на річці скресне,
Струмки потечуть в долину.
І стане схоже на Ве́сну…
І тут Василько прокинувсь.
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Сніговика не зліпити,
Не з’їхати на санчатах.
Ото у хаті сидіти
Та у вікно виглядати.
А візерунки на шибках,
Морозу дивні картини.
Слід постаратися кріпко
Аби продихать шпарину
Сидить Василько, сумує,
З роботи маму чекає.
Теплом шпаринку продує
Та в неї все виглядає.
Так і заснув непомітно,
На підвіконня схилився.
Йому наснилося Літо,
З яким він раптом зустрівся.
Таке задиристе, видко,
Часом аж надто гаряче.
Василько взнав його швидко,
Хоча і вперше побачив.
Чемненько з ним привітався,
Йому низенько вклонився
Та про здоров’я спитався.
Той посміхнувся, спинився.
- Чого ти, хлопче, шукаєш,
Чого блукаєш по світу?
- Тебе, мабуть і чекаю,
Бо ти ж і є, певно, Літо?
-Так, мене звуть, справді, Літо.
Чого ти хочеш від мене?
- Набридло в хаті сидіти.
Мороз надворі скажений.
Прогнав би ти його звідси?!
Хай буде тепло надворі.
Щоб прогулятись до лісу
Чи то скупатися в морі.
А той Мороз заважає,
Лютує дні він і ночі.
Тепло пустить не бажає
Та сипле снігом у очі.
Ти ж зустрічав його, звісно,
Старезного дідугана.
Вже зовсім сивий і лисий
Із отакими губами.
Червоний ніс із сопля́ми.
Вся одяганка зі снігу,
Яка не пралась віками.
На ногах чоботи з криги.
Якщо дихне він помалу,
То холод і невеликий.
А, як озлиться, бувало,
То заморозить геть ріки…
- Та я і рад це зробити,
Але не можу, насправді,-
Відповіда йому Літо.
- А що ж тобі на заваді?
- Крім мене є іще троє:
Зима, Весна та і Осінь.
Ми ділим рік між собою.
Раніш не так було зовсім.
Ще тільки світ сотворився,
Господь був вічно у справах.
Хто першим був похопився,
Той цілим роком і правив.
А то було і роками
Зима тривала чи літо.
А інші черги чекали,
Щоб трохи часу вхопити.
Коли ж Господь то побачив,
Навів у тому порядок,
Свій час усім нам призначив
Аби було все до ладу.
Тепер три місяці кожен
По черзі роком правує.
А інший влізти не може,
Бо, як Господь то прочує,
То добре дасть прочухана.
- А як морози у травні?
- Не все бува без обману.
Не всі у тому старанні.
А ще скажу тобі, хлопче,
Не плутай Зиму з Морозом.
Він ходить, як собі хоче.
З Зимою їм по дорозі,
То він іде з нею разом.
А час її як минає,
Вона зникає одразу,
А він ще світом блукає.
Вважає, що йому мало
Зими вділили для справи.
Колись часи вже бували,
Як світом віками правив.
Укрив його весь у кригу
Та снігом навкруг завіяв.
За всім дивився,все бігав.
Щоб вічно так було, мріяв.
Господь же, як все поправив,
Та розділив рік між нами,
То мрії його позбавив.
От потайки він, не прямо
Бува, приходить раніше,
Як Осінь, часом, взіває.
Бурульок своїх навіша,
Калюжки понакриває.
Чим ближче Зима,нахабно
Мороз себе той тримає.
А Осінь здихатись рада б,
Та сили на те не має.
А вже, як Зима відходить,
Весна ще не в повну силу.
Мороз весь час колобродить,
Себе почуває сміло.
І спробуй його прогнати?
Вони ж жіночки, не в змозі.
До травня, бува, гуляти
Ночами дає Морозу.
Й до мене хотів добратись,
Вночі похазяйнувати.
Прийшлося за нього взятись,
Добряче у пику дати.
Я ж хлопець такий гарячий,
Морозу терпіть не буду.
Минає тепер, як бачить,
І боком обходить всюди.
Та в Зиму я прав не маю,
Нічого зробить не можу.
До сонця сходи, не знаю,
Можливо, воно поможе?!
Пригріє з неба добряче,
Мороз і відступить трохи.
І стріхи тоді заплачуть
З бурульок, немов горохом.
І крига на річці скресне,
Струмки потечуть в долину.
І стане схоже на Ве́сну…
І тут Василько прокинувсь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
