Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
2026.11.19
23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань
Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про мороз
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про мороз
Сидить Василько у хаті
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Сніговика не зліпити,
Не з’їхати на санчатах.
Ото у хаті сидіти
Та у вікно виглядати.
А візерунки на шибках,
Морозу дивні картини.
Слід постаратися кріпко
Аби продихать шпарину
Сидить Василько, сумує,
З роботи маму чекає.
Теплом шпаринку продує
Та в неї все виглядає.
Так і заснув непомітно,
На підвіконня схилився.
Йому наснилося Літо,
З яким він раптом зустрівся.
Таке задиристе, видко,
Часом аж надто гаряче.
Василько взнав його швидко,
Хоча і вперше побачив.
Чемненько з ним привітався,
Йому низенько вклонився
Та про здоров’я спитався.
Той посміхнувся, спинився.
- Чого ти, хлопче, шукаєш,
Чого блукаєш по світу?
- Тебе, мабуть і чекаю,
Бо ти ж і є, певно, Літо?
-Так, мене звуть, справді, Літо.
Чого ти хочеш від мене?
- Набридло в хаті сидіти.
Мороз надворі скажений.
Прогнав би ти його звідси?!
Хай буде тепло надворі.
Щоб прогулятись до лісу
Чи то скупатися в морі.
А той Мороз заважає,
Лютує дні він і ночі.
Тепло пустить не бажає
Та сипле снігом у очі.
Ти ж зустрічав його, звісно,
Старезного дідугана.
Вже зовсім сивий і лисий
Із отакими губами.
Червоний ніс із сопля́ми.
Вся одяганка зі снігу,
Яка не пралась віками.
На ногах чоботи з криги.
Якщо дихне він помалу,
То холод і невеликий.
А, як озлиться, бувало,
То заморозить геть ріки…
- Та я і рад це зробити,
Але не можу, насправді,-
Відповіда йому Літо.
- А що ж тобі на заваді?
- Крім мене є іще троє:
Зима, Весна та і Осінь.
Ми ділим рік між собою.
Раніш не так було зовсім.
Ще тільки світ сотворився,
Господь був вічно у справах.
Хто першим був похопився,
Той цілим роком і правив.
А то було і роками
Зима тривала чи літо.
А інші черги чекали,
Щоб трохи часу вхопити.
Коли ж Господь то побачив,
Навів у тому порядок,
Свій час усім нам призначив
Аби було все до ладу.
Тепер три місяці кожен
По черзі роком правує.
А інший влізти не може,
Бо, як Господь то прочує,
То добре дасть прочухана.
- А як морози у травні?
- Не все бува без обману.
Не всі у тому старанні.
А ще скажу тобі, хлопче,
Не плутай Зиму з Морозом.
Він ходить, як собі хоче.
З Зимою їм по дорозі,
То він іде з нею разом.
А час її як минає,
Вона зникає одразу,
А він ще світом блукає.
Вважає, що йому мало
Зими вділили для справи.
Колись часи вже бували,
Як світом віками правив.
Укрив його весь у кригу
Та снігом навкруг завіяв.
За всім дивився,все бігав.
Щоб вічно так було, мріяв.
Господь же, як все поправив,
Та розділив рік між нами,
То мрії його позбавив.
От потайки він, не прямо
Бува, приходить раніше,
Як Осінь, часом, взіває.
Бурульок своїх навіша,
Калюжки понакриває.
Чим ближче Зима,нахабно
Мороз себе той тримає.
А Осінь здихатись рада б,
Та сили на те не має.
А вже, як Зима відходить,
Весна ще не в повну силу.
Мороз весь час колобродить,
Себе почуває сміло.
І спробуй його прогнати?
Вони ж жіночки, не в змозі.
До травня, бува, гуляти
Ночами дає Морозу.
Й до мене хотів добратись,
Вночі похазяйнувати.
Прийшлося за нього взятись,
Добряче у пику дати.
Я ж хлопець такий гарячий,
Морозу терпіть не буду.
Минає тепер, як бачить,
І боком обходить всюди.
Та в Зиму я прав не маю,
Нічого зробить не можу.
До сонця сходи, не знаю,
Можливо, воно поможе?!
Пригріє з неба добряче,
Мороз і відступить трохи.
І стріхи тоді заплачуть
З бурульок, немов горохом.
І крига на річці скресне,
Струмки потечуть в долину.
І стане схоже на Ве́сну…
І тут Василько прокинувсь.
Та у вікно визирає.
Хотів піти погуляти,
Але мороз не пускає.
Куса за пальці і щоки,
Під кожушок теплий лізе.
Та й сніг зовсім неглибокий
Ганяє вітер понизу.
Сніговика не зліпити,
Не з’їхати на санчатах.
Ото у хаті сидіти
Та у вікно виглядати.
А візерунки на шибках,
Морозу дивні картини.
Слід постаратися кріпко
Аби продихать шпарину
Сидить Василько, сумує,
З роботи маму чекає.
Теплом шпаринку продує
Та в неї все виглядає.
Так і заснув непомітно,
На підвіконня схилився.
Йому наснилося Літо,
З яким він раптом зустрівся.
Таке задиристе, видко,
Часом аж надто гаряче.
Василько взнав його швидко,
Хоча і вперше побачив.
Чемненько з ним привітався,
Йому низенько вклонився
Та про здоров’я спитався.
Той посміхнувся, спинився.
- Чого ти, хлопче, шукаєш,
Чого блукаєш по світу?
- Тебе, мабуть і чекаю,
Бо ти ж і є, певно, Літо?
-Так, мене звуть, справді, Літо.
Чого ти хочеш від мене?
- Набридло в хаті сидіти.
Мороз надворі скажений.
Прогнав би ти його звідси?!
Хай буде тепло надворі.
Щоб прогулятись до лісу
Чи то скупатися в морі.
А той Мороз заважає,
Лютує дні він і ночі.
Тепло пустить не бажає
Та сипле снігом у очі.
Ти ж зустрічав його, звісно,
Старезного дідугана.
Вже зовсім сивий і лисий
Із отакими губами.
Червоний ніс із сопля́ми.
Вся одяганка зі снігу,
Яка не пралась віками.
На ногах чоботи з криги.
Якщо дихне він помалу,
То холод і невеликий.
А, як озлиться, бувало,
То заморозить геть ріки…
- Та я і рад це зробити,
Але не можу, насправді,-
Відповіда йому Літо.
- А що ж тобі на заваді?
- Крім мене є іще троє:
Зима, Весна та і Осінь.
Ми ділим рік між собою.
Раніш не так було зовсім.
Ще тільки світ сотворився,
Господь був вічно у справах.
Хто першим був похопився,
Той цілим роком і правив.
А то було і роками
Зима тривала чи літо.
А інші черги чекали,
Щоб трохи часу вхопити.
Коли ж Господь то побачив,
Навів у тому порядок,
Свій час усім нам призначив
Аби було все до ладу.
Тепер три місяці кожен
По черзі роком правує.
А інший влізти не може,
Бо, як Господь то прочує,
То добре дасть прочухана.
- А як морози у травні?
- Не все бува без обману.
Не всі у тому старанні.
А ще скажу тобі, хлопче,
Не плутай Зиму з Морозом.
Він ходить, як собі хоче.
З Зимою їм по дорозі,
То він іде з нею разом.
А час її як минає,
Вона зникає одразу,
А він ще світом блукає.
Вважає, що йому мало
Зими вділили для справи.
Колись часи вже бували,
Як світом віками правив.
Укрив його весь у кригу
Та снігом навкруг завіяв.
За всім дивився,все бігав.
Щоб вічно так було, мріяв.
Господь же, як все поправив,
Та розділив рік між нами,
То мрії його позбавив.
От потайки він, не прямо
Бува, приходить раніше,
Як Осінь, часом, взіває.
Бурульок своїх навіша,
Калюжки понакриває.
Чим ближче Зима,нахабно
Мороз себе той тримає.
А Осінь здихатись рада б,
Та сили на те не має.
А вже, як Зима відходить,
Весна ще не в повну силу.
Мороз весь час колобродить,
Себе почуває сміло.
І спробуй його прогнати?
Вони ж жіночки, не в змозі.
До травня, бува, гуляти
Ночами дає Морозу.
Й до мене хотів добратись,
Вночі похазяйнувати.
Прийшлося за нього взятись,
Добряче у пику дати.
Я ж хлопець такий гарячий,
Морозу терпіть не буду.
Минає тепер, як бачить,
І боком обходить всюди.
Та в Зиму я прав не маю,
Нічого зробить не можу.
До сонця сходи, не знаю,
Можливо, воно поможе?!
Пригріє з неба добряче,
Мороз і відступить трохи.
І стріхи тоді заплачуть
З бурульок, немов горохом.
І крига на річці скресне,
Струмки потечуть в долину.
І стане схоже на Ве́сну…
І тут Василько прокинувсь.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
