ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.12
22:48
Себе, коханого, люби,
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
Люби шалено й емоційно.
Ти найдорожчий і безцінний
Серед безликої юрби.
Себе, коханого, люби,
Не припиняй ні на хвилину,
Нехай думки до себе линуть
2026.03.12
17:24
У часи, як в Україні ще чумакували.
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
Ішли валки чумацькії по Дикому полю,
Випробовували часто мінливую долю,
Бо усякі небезпеки на них там чигали.
Хижаки та ще, не дай Бог, степові пожежі,
Від яких порятуватись було неможливо.
Чи то в балці налетить
2026.03.12
17:01
І
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
Знищує совкове покоління
бог війни, але цупке коріння
пріє – не пани, і не раби,
а розтерте жорнами судьби
і не пересіяне насіння
під орала іншої доби.
Ера воєн вирушає далі,
2026.03.12
15:16
Я чув, що скоро весняна відлига
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
Розтопить лід прозоро-кришталевий...
І дійсно! Тануть вже баби зі снігу...
Та серед них немає королеви.
Усупереч весні у серці зимно.
Куди не подивлюсь - нема нікого.
О, руйнівна фантазіє нестримна!
2026.03.12
11:36
Зло, не покаране належне за життя,
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
Спроможне мстити навіть з того світу.
В далекому минулім Ірод,
В нашу епоху біснуватий Гітлер
Керує помислами всіма із того світу
Пройдисвітів сьогоднішніх безпросвітних,
Готових на будь-яке зло, навіть на яде
2026.03.12
11:08
Подорожній іде
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
невідомо куди, він продирається
крізь ніч. Його ніхто
не чекає. Його вічним посохом
стала самотність,
а вічним другом - покинутість.
До кого він постукає у двері?
До відчаю, зневіри?
2026.03.12
10:43
Його музика давала натхнення майже кожному композитору європейської традиції - від Моцарта до Шенберга. Навіть рок-музиканти світового рівня Кіт Емерсон та Інгві Мальмстін вважають його своїм вчителем.
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
Тарас Шевченко згадував Баха у повісті «Варнак».
2026.03.12
07:24
Тишком-нишком
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
Лізе мишка
До куточка,
Де шматочків
Кілька шкірки
Вже до нірки
Притягнула
Ця товстуля,
2026.03.12
01:36
Вимкну світло і звуки, хай зникне поволі усе навкруги,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
І залишу цей світ за порогом, щоб спокій цілющий послухати.
Хай розчиняться в темряві й тиші старі призабуті гріхи,
Що навряд чи у крику та галасі будуть смиренно спокутані.
Мені б тиші ковток,
2026.03.11
22:40
Дощ, що падав щоп’ятниці
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
(Згори вниз, з хмар в океан)
Нагадував пілігримам пізнання
Тендітного юнака-елліна
(О, Патрокле, ти горезнавець!)
З того часу
Як ведмедиці стали зорезнавцями,
Як птахи навчились кричати
2026.03.11
17:44
Будівничі готичної вежі
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
Задивлялися в Небо:
А може там провесінь?
Хотіли летіти
(Як ластівки)
Але Небо було камінним
(Бо сповнилося мовчанням –
Лиховісним,
2026.03.11
15:49
Вони настільки маленькі,
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
що їх не бачать і топчуть.
Але настільки розумні,
що виростати не хочуть…
І ми вже настільки виросли,
що нас вони не помічають.
Від нашої сили гинучи,
якісь НЛО вивчають…
2026.03.11
14:04
У моїм сні бабусині груші, сливи і вишні,
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
Квітник, де всміхаються сонцю жоржини розкішні,
Ранкова роса і яблука жовті, червоні,
Що трохи замерзли і просяться в теплі долоні.
Метелики, джміль і гамак у саду, та сестричка —
В її рученятах червоні пахуч
2026.03.11
12:15
був одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
ніс валізу замість неї
та й одводив її до вокзалу
ніс валізу замість неї
що казати про що казати
моє кохання невзаємне ~
поки поїзд не прибув я
2026.03.11
10:47
Як би я хотів відродити книжку,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
яку так необачно спалив.
Я хотів би
воскресити її думки,
її фрази,
ніби коштовне каміння духу.
Ця книжка була
великим раритетом,
2026.03.10
20:45
І
Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ще не перекликаються сичі
і треті півні соло не співають,
а я додому думкою літаю
за журавлями заднім у ключі,
коли пропащу душу уночі
охопить туга і не відпускає.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
2026.02.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
***********************
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***********************
десь на лівому березі, де кінчається білий світ,
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав їй тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі—калаша у руки… Тобі, моя мила, на східний фронт!
але вона нікому не говорила про сумні падолисти свого рукава…
переціджуючи страх на сито, відчувала деформації чужих тіл,
як рвала бинти зубами, намотувала на солдатські рани рожеві світанки...
плакала сойкою у подушку, запозичивши у Бога, хоч маленьких сил,
і врізалася в новий день, щоби білий стяг із червоним хрестом вивішувати над ґанокоми .
хоча, це ніколи не допомагало…і вона дітей-вовченят витягувала із підвалів,
а там були різні люди: старі діди, притрушені попелом, баби, що звикли до диму,
жінки, що нервово палили дешевий Strong і сприймали тишу, як дорогоцінні медалі.
той солдат у смішних окулярах, який на небесних хмарах писав їй рими.
вона тому і пішла за ним, знаючи, що гелікоптери— літають низько…
що оцинковані гроби— підривають рідні будинки зойками випадково…
бо там, де "прочісують зеленку" свідомі смертники— чужинські блискавки.
...а вона хотіла, щоб він просто жив!...хоча дуже страхалася квітів крові...
це життя їй пахне його потом із нотами сандалу,
подарованими коштовними кульчиками з аквамарином
і могильною плитою над якою, немов блаженна співла,
про досвід без нього добутий, про вже дорослу дитину:
—Спи, сонце, засни…я до тебе скоро прийду,
місячне сяйво лишає нам пелюсткові знаки…
я зірву, коханий, для тебе із неба зірочку голубу,
я принесу на твої долоні червоне проміння маків.
Спи, сонце, спи, вже скоро нам до весни…
Спи, сонце, спи…
десь на лівому березі, де кінчається білий світ,
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі— калаша у руки, тобі, моя мила, на східний фронт!
а звідки ж цьому дурню знати, що вона уже там була…
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав їй тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі—калаша у руки… Тобі, моя мила, на східний фронт!
але вона нікому не говорила про сумні падолисти свого рукава…
переціджуючи страх на сито, відчувала деформації чужих тіл,
як рвала бинти зубами, намотувала на солдатські рани рожеві світанки...
плакала сойкою у подушку, запозичивши у Бога, хоч маленьких сил,
і врізалася в новий день, щоби білий стяг із червоним хрестом вивішувати над ґанокоми .
хоча, це ніколи не допомагало…і вона дітей-вовченят витягувала із підвалів,
а там були різні люди: старі діди, притрушені попелом, баби, що звикли до диму,
жінки, що нервово палили дешевий Strong і сприймали тишу, як дорогоцінні медалі.
той солдат у смішних окулярах, який на небесних хмарах писав їй рими.
вона тому і пішла за ним, знаючи, що гелікоптери— літають низько…
що оцинковані гроби— підривають рідні будинки зойками випадково…
бо там, де "прочісують зеленку" свідомі смертники— чужинські блискавки.
...а вона хотіла, щоб він просто жив!...хоча дуже страхалася квітів крові...
це життя їй пахне його потом із нотами сандалу,
подарованими коштовними кульчиками з аквамарином
і могильною плитою над якою, немов блаженна співла,
про досвід без нього добутий, про вже дорослу дитину:
—Спи, сонце, засни…я до тебе скоро прийду,
місячне сяйво лишає нам пелюсткові знаки…
я зірву, коханий, для тебе із неба зірочку голубу,
я принесу на твої долоні червоне проміння маків.
Спи, сонце, спи, вже скоро нам до весни…
Спи, сонце, спи…
десь на лівому березі, де кінчається білий світ,
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі— калаша у руки, тобі, моя мила, на східний фронт!
а звідки ж цьому дурню знати, що вона уже там була…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1261 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1261 seconds