ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.04
05:01
Вкрути ж мені, вкрути,
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
Бо все перегоріло,
Врятуй від темноти,
Щоб в грудях зажевріло,
Завібрували щоб
Енергії вібрацій,
Щоб як нова копійка
2025.12.04
03:24
Як уже десь тут було сказано, на все свій час і своє врем'я.
Час розставляти ноги і врем'я стискати коліна, час подавати заяву в ЗАГС і врем'я на позов до суду, час одягати джинси і врем'я знімати труси, час висякатися і врем'я витирати рукавом носа
2025.12.04
00:46
Найпевніший спосіб здолати українців – поділити їх і розсварити.
Хто зазирнув у душу політика – тому дідько вже не страшний.
На зміну турецьким башибузукам прийшли російські рашибузуки.
Краще ламати стереотипи, аніж ламати себе.
Дзеркало душі
2025.12.04
00:28
Я скоріш всього сова,
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
що боїться світла
і улесливі слова,
що яскраво світять.
Не розказую про те,
як яси жадаю —
вранці сонце золоте
запиваю чаєм.
2025.12.03
22:58
М-алий Фонтан - для серця люба батьківщина.
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
А-вжеж, найкращеє в житті село.
Л-юблю красу його і неньку Україну.
И-верень - грудочку землі і тло.
Й-оржисті трави, щедрий ліс, гаї, дорогу.
Ф-онтанські зваби - поле і ставок.
О-бійстя і садки. Летить
2025.12.03
21:51
НЕ ТРЕБА "ПОТІМ" (діалог у співавторстві з Лілія Ніколаєнко)
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
***
Прощай сьогодні. “Потім” вже не треба.
Я скнію в римах, ніби в ланцюгах.
Від тебе в них тікаю, та нудьга
Згорілими рядками вкрила небо.
2025.12.03
21:39
Куди і з ким — не коментую.
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
Лишила осінь повноважень.
Це наче в ліс послати тую
Від алілуї персонажем…
Коли кого — вже не цікавить.
Лишила ніч передумови.
Це наче вдих бензин заправить
2025.12.03
18:52
Зима ударила у бруд
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
Лицем в безсилості нещасній.
І бруд заполоняє брук,
Мов Брут з ножем несвоєчасним.
Зима пірнула у абсурд
І стала стала осінню неждано.
І Божий замисел заглух
2025.12.03
15:31
Якби лише земля мала
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
тримала на цім світі,
то я б під хатою росла,
Черемхою у цвіті.
Пахтіла б медом навесні,
і раювала літом,
а восени удалині
блищала фіанітом.
2025.12.03
01:01
хотів тобі я наспівати
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
про любов
про блиски у очах
і як бурлила кров
і блиснуло в очах
і закипіла кров
нам у вогні палати
в ритмі рок-ен-рол
2025.12.02
22:34
Потойбіч і посейбіч – все це ти.
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
Ти розпростерся мало не по самий Ніжин.
А в серці, як колись і нині, й вічно –
Одна і та ж синівська ніжність.
На древніх пагорбах стою,
Немовби зависаю над святим Єрусалимом,
І, як йому, тобі пересилаю ці рядки:
“М
2025.12.02
22:17
Насправді грудень не зігріє,
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
мою невтішну безнадію,
сніжниці білу заметіль.
Жасминові, легкі, перові
летять лелітки пелюсткові —
на смак не цукор і не сіль.
Льодяники із океану,
що на губах рожевих тануть
2025.12.02
21:18
Поворожи мені на гущі кавовій!
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
Горнятко перекинь, немов життя моє:
Нехай стікає осад візерунками –
Пророчить долю дивними малюнками...
На порцеляні плямами розмитими
Минуле з майбуттям, докупи злитії.
Можливо, погляд вишень твоїх визрілих
2025.12.02
20:34
Вже і цвіркун заснув.
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
Мені ж не спиться,
стискає серце біль-війна.
Чи вщухне доля українця,
що горя зазнає сповна?
Чи вщухне гуркіт біснування
рашистів на землі моїй?
Кого готує на заклання
2025.12.02
17:20
Грудень сіє на сито дощ,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
І туману волога завись
Осіда на бетоні площ.
Голуби на обід зібрались.
Віддзеркалення лап і ший
Мерехтить, ніби скло побите.
Хтось би хліба їм накришив,
2025.12.02
14:53
Дивлюсь у туман непроглядний, дівочий,
У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У епос далеких самотніх лісів.
Немов Гільгамеш, я бреду через очі
Дрімотних лугів і нежданих морів.
Я бачу в тумані чудовиська люті,
І посох пророка, і знаки біди.
Несеться полями нестриманий лютий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
***********************
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***********************
десь на лівому березі, де кінчається білий світ,
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав їй тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі—калаша у руки… Тобі, моя мила, на східний фронт!
але вона нікому не говорила про сумні падолисти свого рукава…
переціджуючи страх на сито, відчувала деформації чужих тіл,
як рвала бинти зубами, намотувала на солдатські рани рожеві світанки...
плакала сойкою у подушку, запозичивши у Бога, хоч маленьких сил,
і врізалася в новий день, щоби білий стяг із червоним хрестом вивішувати над ґанокоми .
хоча, це ніколи не допомагало…і вона дітей-вовченят витягувала із підвалів,
а там були різні люди: старі діди, притрушені попелом, баби, що звикли до диму,
жінки, що нервово палили дешевий Strong і сприймали тишу, як дорогоцінні медалі.
той солдат у смішних окулярах, який на небесних хмарах писав їй рими.
вона тому і пішла за ним, знаючи, що гелікоптери— літають низько…
що оцинковані гроби— підривають рідні будинки зойками випадково…
бо там, де "прочісують зеленку" свідомі смертники— чужинські блискавки.
...а вона хотіла, щоб він просто жив!...хоча дуже страхалася квітів крові...
це життя їй пахне його потом із нотами сандалу,
подарованими коштовними кульчиками з аквамарином
і могильною плитою над якою, немов блаженна співла,
про досвід без нього добутий, про вже дорослу дитину:
—Спи, сонце, засни…я до тебе скоро прийду,
місячне сяйво лишає нам пелюсткові знаки…
я зірву, коханий, для тебе із неба зірочку голубу,
я принесу на твої долоні червоне проміння маків.
Спи, сонце, спи, вже скоро нам до весни…
Спи, сонце, спи…
десь на лівому березі, де кінчається білий світ,
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі— калаша у руки, тобі, моя мила, на східний фронт!
а звідки ж цьому дурню знати, що вона уже там була…
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав їй тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі—калаша у руки… Тобі, моя мила, на східний фронт!
але вона нікому не говорила про сумні падолисти свого рукава…
переціджуючи страх на сито, відчувала деформації чужих тіл,
як рвала бинти зубами, намотувала на солдатські рани рожеві світанки...
плакала сойкою у подушку, запозичивши у Бога, хоч маленьких сил,
і врізалася в новий день, щоби білий стяг із червоним хрестом вивішувати над ґанокоми .
хоча, це ніколи не допомагало…і вона дітей-вовченят витягувала із підвалів,
а там були різні люди: старі діди, притрушені попелом, баби, що звикли до диму,
жінки, що нервово палили дешевий Strong і сприймали тишу, як дорогоцінні медалі.
той солдат у смішних окулярах, який на небесних хмарах писав їй рими.
вона тому і пішла за ним, знаючи, що гелікоптери— літають низько…
що оцинковані гроби— підривають рідні будинки зойками випадково…
бо там, де "прочісують зеленку" свідомі смертники— чужинські блискавки.
...а вона хотіла, щоб він просто жив!...хоча дуже страхалася квітів крові...
це життя їй пахне його потом із нотами сандалу,
подарованими коштовними кульчиками з аквамарином
і могильною плитою над якою, немов блаженна співла,
про досвід без нього добутий, про вже дорослу дитину:
—Спи, сонце, засни…я до тебе скоро прийду,
місячне сяйво лишає нам пелюсткові знаки…
я зірву, коханий, для тебе із неба зірочку голубу,
я принесу на твої долоні червоне проміння маків.
Спи, сонце, спи, вже скоро нам до весни…
Спи, сонце, спи…
десь на лівому березі, де кінчається білий світ,
отой другий на м’ясорубку перекручував її зрілу свободу,
німіли фіранки і напружувалися клітини планетних орбіт,
як він видавав тягучу, наче асфальтна смола, нагороду.
—Ти так уміло, люба, відкриваєш пошепки чорний рот,
під тиском твоєї ваги рудіє, навіть, зелена трава…
Тобі— калаша у руки, тобі, моя мила, на східний фронт!
а звідки ж цьому дурню знати, що вона уже там була…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0892 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0892 seconds