а що вірші? у синю кануть лету…
ми із тобою зовсім, друже, не поети.
на сцену завтра вийдуть молоді атлети…
ти, хоч мене побач за димом сигарети,
як я намотую на рукава палкі вірші.

це раннє слово розтане й птахою впаде.
воно крізь пащу всіх віків любов веде…
не треба нам злих спалювань вендет,
хоч графоман, хоч визнаний поет,
як явір високий тримається край межі,
так і поезія жива— є наш рушій…

чи райна свічка… чи сонна сеньйорита,
що зорі всі просіяла на полум’яне сито,
де коло тебе хочеться в маренні відігрітись…
та ти, мій Майстре, не вбачаєш Маргарити…
ти сам їй отруїв зірковий злет душі!

ніхто ще не довів, що, мудро- геніальний,
закриєш віями дверцята золотої спальні,
чи згари попелищ, чи намір сонцедайний,
усе не варте відьом й вогнищ погребальних
хіба що у сережечці смарагду твоє вістря снів…

а пам’ятаєш, як колись Сенцуко-Юлі
перед парканом твого серця запихали дулі
в кишенечку шовково- русокосих повітрулей
і слались шоколадно- карамельними глазурями,
щоб ти повірив їм... щоб Крішною спинив…

а що вірші? у синю кануть лету…
ми із тобою зовсім, друже, не поети.
на сцену завтра вийдуть молоді атлети…
ти хоч мене побач за димом сигарети,
як я намотую на рукава руни віршів.








G