Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
хмарами укрившись де-не-де,
молода приваблива феміна
берегом замріяно іде…
Легіт ніжно пестить її коси,
хвиля легко котиться до ніг,
та весну уже змінила осінь,
Зелене свято - нині це вже Трійця.
А Коляда - Різдво. А Пасха ссе
Ярила, наче кровосис Жар-прицю.
У Дідуха обскубли колоски
І доточили до чужих традицій.
Купайло став...Іваном! Роде, згинь!
Волонтерка, парамедик, підприємець.
На своїй автівці евакуювала із зони бойових дій понад 110 поранених бійців.
Народний Герой України.
Позивний - «Вітерець».
Ніч. Зима. В салоні
Старається ввійти Життя, у лагідній манері
питаючи – де хазяї, готові зустрічати?
Течуть весело ручаї, стікаються до хати.
Стук-перестук – капотить дощ, сюрчачи на порозі.
Коли хотіння з
Любов, Природа, Пам*ять, Творчість...
Народ ці епіцентри знає.
За Ліну нас проймає гордість.
Натхнення розуму і серця,
Магічне поетичне слово.
Напруга в переможнім герці:
і звідти рід благословив…
– Чи бачили самі Ви, діду,
найбільше із Різдвяних див?
Коли отелиться худоба,
зима утратить свою міць,
рум’яниться у печі здоба
Нав'язуючи сморід і неволю.
Та бачимо ми гідний результат:
Пів окупанта десь лежить у полі.
На нього сонце у височині
Все дивиться лукаво й жартівливо.
Не знаю: чи красиво це, чи ні,
Тоскно квилить і кричить, –
Ухватила в дзьоб добичу,
А та вирвалася вмить.
І безслідно зникла в морі –
Розчинилася, мов сіль, –
Квилить чайка вбита горем
Й обирає іншу ціль…
Тільки-но включу телевізор, муляє серце од болю... І промовляє 94-им Псаломом:
«Допоки злочинці радітимуть?
Базікають, промовляють чванливо з
Світла холодний проблиск.
Над хутряним пальтом
Профілю ніжний обрис.
Витонченим пучком
Коси тримають "краби".
Стверджує щось кивком,
Про атаку декількох ракет, -
Ці тривоги вже мене дістали
Більше, ніж слабкий імунітет.
Поглядаю боязко на вікна
За якими, злу наперекір,
Світле небо, ніби поле плідне,
Вабить погляд урожаєм зір.
тут безсилий, навіть лисий чорт,
трутнем не лежати на дивані
з глянцевим журналом «Все про спорт».
Бджілкою літаю по квартирі,
віхтиком стираю пил та бруд,
а жона рахує:
…три, чотири,
Покрита чорним простирадлом ночі.
Немов сліпий, будиночок стоїть,
Де чорні вікна - виколоті очі.
Лише мовчання, як густа смола...
Ось блискавка. Ось дощ... Та все замало.
Розбиті долі та уламки скла
Мене накрила пелена тривоги.
Летіли коні туги у степи.
Душею йшла навпомацки до Нього.
Як прошептав настійливо «пробач»,
Засумнівалась – як таке пробачить?
Летіли коні спротиву навскач.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
6. Балада про Кохання
Коли вода всесвітнього потопу
вернулась у таємне джерело,
із піни майже вщухлого потоку
на світ Кохання потайки прийшло -
і у повітрі розійшлось до строку,
а строку - сорок со́років було.
І диваки, що є ще між людьми,
цей мікс вдихають повними грудьми,
й не ждуть собі ні схвальних слів, ні гнівних;
й гадаючи, що дишуть просто так,
вони раптово попадають в такт
чиїхсь таких же подихів нерівних...
Тільки - почуттю потрібен час,
щоб узнати правду вікову:
«я кохаю» - переходить враз
в «дихаю», чи навіть у «живу».
І будуть мандри в просторах Кохання:
у цій країні - тисячі шляхів!
І лицарів своїх - без потакання
воно перевіряє на розрив,
запалює тривоги й хвилювання,
примушує забути про спочив...
Але безумців вже не вберегти:
на будь-яку ціну готові йти,
і без вагань життям би ризикнули,
аби оцей - немовби із казок -
не розірвався чарівний зв’язок,
який між ними щойно протягнули...
Свіжий вітер обраних п’янив,
з ніг збивав, із мертвих підіймав...
Знай, що ти не дихав і не жив,
коли ти ніколи не кохав!
Та дехто із уражених Коханням -
фатальної розв’язки не уник.
Їх лічать балачки й пащекування,
але на крові мішаний цей лік.
А ми влаштуєм тихе поминання
полишених на тих полях навік...
В них голоси співзвучними стають,
встеляють квіти душам їхнім путь,
і Вічність з них зняла усі закови;
і з радісним зітханням на вустах
зустрітись зможуть на хистких мостах,
на розстанях вузьких Світобудови...
Тож нічим коханих не бентеж,
щастя їм, - вві сні та наяву!
Дишу я - й кохаю, отже, теж!
Я кохаю - й отже, я живу!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о Любви
Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов,
Из пены уходящего потока
На берег тихо выбралась Любовь
И растворилась в воздухе до срока,
А срока было - сорок сороков.
И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь,
И ни наград не ждут, ни наказанья;
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...
Только чувству, словно кораблю,
Долго оставаться на плаву,
Прежде чем узнать, что «я люблю» -
То же, что «дышу» или «живу»!
И вдоволь будет странствий и скитаний,
Страна Любви - великая страна!
И с рыцарей своих для испытаний
Всё строже станет спрашивать она,
Потребует разлук и расстояний,
Лишит покоя, отдыха и сна...
Но вспять безумцев не поворотить,
Они уже согласны заплатить
Любой ценой - и жизнью бы рискнули,
Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить
Волшебную невидимую нить,
Которую меж ними протянули...
Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил,
Значит - и не жил, и не дышал!
Но многих захлебнувшихся Любовью -
Не докричишься, сколько ни зови.
Им счет ведут молва и пустословье,
Но этот счет замешан на крови.
А мы поставим свечи в изголовье
Погибших от невиданной любви...
Их голосам дано сливаться в такт,
И душам их дано бродить в цветах,
И Вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках Мирозданья...
Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)