Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Відцвіли землероби,
Жебраки уночі
Вже шукають ропух.
Мемуаровий* біль,
Наче кінь клишоногий,
У канаві йдучи,
Знов прискорює рух…
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі на три з’яви,
в містичному стилі біблійної «Пісні Пісень»)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Ірод Антипа – тетрарх Галілеї, цар, чиє серце повне безумства та гріховної пристрасті.
Саломея – юн
Коли на заході згасає тихо день, -
Коли мене уже не радують ні вірші,
Ні звуки в клітці соловейкових пісень.
Знедавна самоту ніяк не втихомирю,
Хоча тепер собі це ставлю за мету,
Бо не скоривсь біді та не утр
сатурнічний небозвід
падає в ще справну память
літа перезрілий плід
різноквіття на осоннях
липоцвіт джмелиний літ
поле рапсове і сонях
хмароплин і живопліт
в природі перетворень весняних.
Дедалі краще розумію осінь.
А паростки? Що знаю я про них...?
Із нежиття вони в життя приходять,
крізь мокрі випинаються сніги,
а ми, панове, в гумових чоботях,
Рай чумаковий — без плачу.
У кошиках ховають душі
Себе від довгого дощу.
А ми пливем до монплезірів,
Торуєм шлях між сарани,
Легкі зазвичай, як порфіри,
Як кучми, сховані в чалми.
Вона в ріці приречено кипить.
Вона - це зліплена із плоті пишність,
Господніх замислів пророча мить.
Ця пристрасть затопляє все навколо,
Нічим не спинена, палка, нага.
Прадавнє вогнище утворить коло.
ПІСНЯ ДВОХ МУДРОСТЕЙ: золото Саби і кедри Сіону
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі, у трьох явах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
СОЛОМОН — цар Ізраїлю, обранець Ягве, чиє серце — наче глибоке море істини.
ЦАРИЦЯ САВСЬКА (МАКЕДА) — володар
Щоб себе уберегти,
Бо ракети на підльоті,
Бо не сплять мої кати.
Балістична чи крилата
Вже за мить уразить ціль, -
Підлітає їх багато,
Хаотично, звідусіль.
Тепло і радість ми шукаєм в межилисті.
Блукає небо втомлене із птахом низько,
І холоди плетуть путі, бо ж осінь близько.
Приручать нас, як дич, дощі - вітри холодні.
І всі будем, як в татарви, у них в полон
Задля «щастя» народного скільки люду вбили,
Хотілось би пригадати. Прикладів чимало.
Про «Антоновщину», звісно всі уже чували.
Хотілось би більш детально на тім зупинитись,
Як більшовики й селяни не змогли уж
Зоставила для осені зозуля.
Із сливою так марить поріднитись терен.
Шипшина не колоти хоче,
А просто притулитись до руки.
Уже завересніло.
Раз по раз ще вертає літо,
Начебто сказать забуло:
Линучі від Віржинських трясин
Неквапливо, із помірною пильністю
Слабша доля дається важко
Дехто каже: це небесна довершеність
Хтось інший: підступні вестернові мрії
Я люблю тих, що я зібрав разом на цей то
ти не успів ні там ні сям
проспівуючи харе крішна
чи уклоняючись мерцям
тебе лякають методично
щоб далі ти лякався сам
провідуючи світлий храм
або харизматично так
коли вручали мамі квіти...
У неї син пішов за небокрай,
а вороття немає звідти.
Я бачила, як плаче генерал,
які прозорі в нього сльози.
Цю людяність звела б на п’єдестал
Погода розгулялась, Боже мій!
Навала повені, навала снігу.
Ніхто це передбачити не міг.
Удалині, як видиво морігу,
Співає тихо річковий прибій.
Не скоро випрямлюсь у зріст свій дужий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
7. Балада про боротьбу
Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячи́сь від дитячих своїх катастроф.
Дітям за́вжди досадна
опіка та вік;
й набували ми садна
в бійка́х рік у рік.
Але ма́ми латали
дірки вояків,
ми ж - книжки поглинали,
й п’яніли з рядків.
Липли кучері нам на спітнілі лоби,
і у грудях так дивно хололо від фраз,
і дурманив нам голови дух боротьби,
зі старих сторінок надихаючи нас.
Й уявляли щоніч
ми, не знаючі війн,
що воюючих клич -
схожий з ревом завій,
і тяглись осягти
сутність слова «наказ»,
невблаганність мети
й лави панцирів брязк.
А в киплячих котлах давніх боєнь та смут -
так багато поживи для юних умів!
Ми на ролі відступників, підлих іуд
призначали у іграх своїх ворогів.
Не дамо вистигати
злочинця слідам!
Й обіцяєм кохати
прекрасніших дам!
Й щоб ніхто не укоїв
сварню у юрбі,
ми всі ролі героїв
лишали собі.
Та не зслизнеш назовсім у мрії кудись:
вік короткий в забав, - навкруги стільки мук!
Розігнути долоні мерців спроможись,
щоби зброю прийняти з натруджених рук.
Завладай будь-чиїм
іще теплим мечем -
і відчуй, що почім,
і виходь із нікчем!
Хто ти є, розберись, -
боягуз, чи смільчак;
і скуштуй бойовиськ
непідроблений смак.
І коли поруч ляже поранений друг,
і над першою втратою згаснуть світи,
а тобі - потемніє неначе навкруг,
бо зі світу пішов саме він, а не ти, -
зрозумієш тоді:
темний вищир забрал -
це хвала ворожді,
злючий Смерті оскал!
А услід - Зло й Брехня,
подивись їм в лице:
після них - вороння
та сконання оце...
Якщо батьківський меч прорубав тобі шлях,
а ти сльози солоні на вус намотав,
якщо взнав що почім у запеклих боях, -
значить, гідні книжки ти в дитинстві читав!
Якщо м’яса з ножа
ти ні кусня не їв,
якщо з’їла іржа
твою волю та гнів,
й звергти ката з путі
ти не вбачив причин -
значить, був ти в житті,
загалом, ні при чім.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о борьбе
Средь оплывших свечей и вечерних молитв,
Средь военных трофеев и мирных костров
Жили «книжные» дети, не знавшие битв,
Изнывая от мелких своих катастроф.
Детям вечно досаден
Их возраст и быт, -
И дрались мы до ссадин,
До смертных обид.
Но одежды латали
Нам матери в срок,
Мы же книги глотали,
Пьянея от строк.
Липли волосы нам на вспотевшие лбы,
И сосало под ложечкой сладко от фраз,
И кружил наши головы запах борьбы,
Со страниц пожелтевших слетая на нас.
И пытались постичь
Мы, не знавшие войн,
За воинственный клич
Принимавшие вой,
Тайну слова «приказ»,
Назначенье границ,
Смысл атаки и лязг
Боевых колесниц.
А в кипящих котлах прежних боен и смут
Столько пищи для маленьких наших мозгов!
Мы на роли предателей, трусов, иуд
В детских играх своих назначали врагов.
И злодея следам
Не давали остыть,
И прекраснейших дам
Обещали любить,
И, друзей успокоив
И ближних любя,
Мы на роли героев
Вводили себя.
Только в грезы нельзя насовсем убежать:
Краткий век у забав - столько боли вокруг!
Постарайся ладони у мертвых разжать
И оружье принять из натруженных рук.
Испытай, завладев
Еще теплым мечом
И доспехи надев,
Что почем, что почём!
Разберись, кто ты - трус
Иль избранник судьбы,
И попробуй на вкус
Настоящей борьбы.
И когда рядом рухнет израненный друг,
И над первой потерей ты взвоешь, скорбя,
И когда ты без кожи останешься вдруг
Оттого, что убили его - не тебя, -
Ты поймешь, что узнал,
Отличил, отыскал
По оскалу забрал:
Это - Смерти оскал!
Ложь и зло - погляди,
Как их лица грубы!
И всегда позади -
Воронье и гробы.
Если, путь прорубая отцовским мечом,
Ты соленые слёзы на ус намотал,
Если в жарком бою испытал, что почём, -
Значит, нужные книги ты в детстве читал!
Если мяса с ножа
Ты не ел ни куска,
Если - руки сложа
Наблюдал свысока
И в борьбу не вступил
С подлецом, с палачом, -
Значит, в жизни ты был
Ни при чем, ни при чём!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
