Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
(хоч завтра вже дощик, либонь).
Листок, що струсила калина,
упав до розкритих долонь.
Тихенько потріскують дрова,
і тіні повзуть на намет...
Де мудрість життя і основа,
у марші цім іноваційнім
котрийсь-іще шукає щастя
і сенс чуттів
і власну цінність
чого би ні
усім дозвільно
є інтернет
На берег місяця втікають хвилі зір.
В багатті листя клен палає молодий.
Вдягає швидко сутінь все у холоди.
Удвох, як в давнеч, ловкі, смілі дітлахи,
Зриваєм враз , як стиглі яблука, зірки.
Ростем, як трави,
де від сірості день зачах,
мене зігріває той погляд один —
з бурштиновим теплом в очах.
Як прагнеться сильно такого тепла,
щоб воно все було й було,
щоб світлою барвою осінь текла
У літа півфінал,
У надлишку півцарства
Хиткого назагал.
Шпарини мармурові,
Стежки біля води —
Аморфні, амфотерні
Минулого сліди.
у вицвілій блакиті далини,
толочить вітер посивілі трави,
на збіжжі стежки — жовті ясени.
Рожеві айстри кутають у вечір
пахучі чорнобривці, а між тим
лягають на мої холодні плечі
ажурні тіні шаликом легким.
тут на гайвею
знаки дорожні
до madre до неї
ніхто не врятує
від лютого тигра
звіра смаглявого
убраного в шкіру
Немов граніту чи крижини.
Колись єдиний моноліт
Умить розпався в 40 літ.
Розвал свідомості, польоту
Фантазії, мов живоплоту,
Провали в пам'яті, а мова
Постала сіра, безголова.
«АЛЕКСАНДР МАКЕДОНСЬКИЙ: ОСТАННІЙ ПАРАД НАПІВБОГА»
(драматичний ескіз у стилі шумеро-аккадського епосу, в трьох сценах)
Бо ж князь її славетний Святослав
У степ далеко половців прогнав,
Їх стійбища у полі потоптали
Князі й велику здобич узяли,
Полон великий зі степів пригнали.
Тож земля Руська мирно спочивала…
Князі також вспокоєні б
І верблюди, і коні, і поні є.
На японські дива
Претендує москва,
Бо у неї права на Японію.
У злиден
Але відчуваю, бува,
Що досі надія глибока
На краще у серці жива.
Неначе від написів титли
На дулах столітніх мортир,
Нікуди донині не зникли
Мої сподівання на мир.
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
7. Балада про боротьбу
Між вечірніх заклять та оплавлених свіч,
між уявних пригод та віршованих строф
жили діти книжкові, не знаючи січ,
нудячи́сь від дитячих своїх катастроф.
Дітям за́вжди досадна
опіка та вік;
й набували ми садна
в бійка́х рік у рік.
Але ма́ми латали
дірки вояків,
ми ж - книжки поглинали,
й п’яніли з рядків.
Липли кучері нам на спітнілі лоби,
і у грудях так дивно хололо від фраз,
і дурманив нам голови дух боротьби,
зі старих сторінок надихаючи нас.
Й уявляли щоніч
ми, не знаючі війн,
що воюючих клич -
схожий з ревом завій,
і тяглись осягти
сутність слова «наказ»,
невблаганність мети
й лави панцирів брязк.
А в киплячих котлах давніх боєнь та смут -
так багато поживи для юних умів!
Ми на ролі відступників, підлих іуд
призначали у іграх своїх ворогів.
Не дамо вистигати
злочинця слідам!
Й обіцяєм кохати
прекрасніших дам!
Й щоб ніхто не укоїв
сварню у юрбі,
ми всі ролі героїв
лишали собі.
Та не зслизнеш назовсім у мрії кудись:
вік короткий в забав, - навкруги стільки мук!
Розігнути долоні мерців спроможись,
щоби зброю прийняти з натруджених рук.
Завладай будь-чиїм
іще теплим мечем -
і відчуй, що почім,
і виходь із нікчем!
Хто ти є, розберись, -
боягуз, чи смільчак;
і скуштуй бойовиськ
непідроблений смак.
І коли поруч ляже поранений друг,
і над першою втратою згаснуть світи,
а тобі - потемніє неначе навкруг,
бо зі світу пішов саме він, а не ти, -
зрозумієш тоді:
темний вищир забрал -
це хвала ворожді,
злючий Смерті оскал!
А услід - Зло й Брехня,
подивись їм в лице:
після них - вороння
та сконання оце...
Якщо батьківський меч прорубав тобі шлях,
а ти сльози солоні на вус намотав,
якщо взнав що почім у запеклих боях, -
значить, гідні книжки ти в дитинстві читав!
Якщо м’яса з ножа
ти ні кусня не їв,
якщо з’їла іржа
твою волю та гнів,
й звергти ката з путі
ти не вбачив причин -
значить, був ти в житті,
загалом, ні при чім.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Баллада о борьбе
Средь оплывших свечей и вечерних молитв,
Средь военных трофеев и мирных костров
Жили «книжные» дети, не знавшие битв,
Изнывая от мелких своих катастроф.
Детям вечно досаден
Их возраст и быт, -
И дрались мы до ссадин,
До смертных обид.
Но одежды латали
Нам матери в срок,
Мы же книги глотали,
Пьянея от строк.
Липли волосы нам на вспотевшие лбы,
И сосало под ложечкой сладко от фраз,
И кружил наши головы запах борьбы,
Со страниц пожелтевших слетая на нас.
И пытались постичь
Мы, не знавшие войн,
За воинственный клич
Принимавшие вой,
Тайну слова «приказ»,
Назначенье границ,
Смысл атаки и лязг
Боевых колесниц.
А в кипящих котлах прежних боен и смут
Столько пищи для маленьких наших мозгов!
Мы на роли предателей, трусов, иуд
В детских играх своих назначали врагов.
И злодея следам
Не давали остыть,
И прекраснейших дам
Обещали любить,
И, друзей успокоив
И ближних любя,
Мы на роли героев
Вводили себя.
Только в грезы нельзя насовсем убежать:
Краткий век у забав - столько боли вокруг!
Постарайся ладони у мертвых разжать
И оружье принять из натруженных рук.
Испытай, завладев
Еще теплым мечом
И доспехи надев,
Что почем, что почём!
Разберись, кто ты - трус
Иль избранник судьбы,
И попробуй на вкус
Настоящей борьбы.
И когда рядом рухнет израненный друг,
И над первой потерей ты взвоешь, скорбя,
И когда ты без кожи останешься вдруг
Оттого, что убили его - не тебя, -
Ты поймешь, что узнал,
Отличил, отыскал
По оскалу забрал:
Это - Смерти оскал!
Ложь и зло - погляди,
Как их лица грубы!
И всегда позади -
Воронье и гробы.
Если, путь прорубая отцовским мечом,
Ты соленые слёзы на ус намотал,
Если в жарком бою испытал, что почём, -
Значит, нужные книги ты в детстве читал!
Если мяса с ножа
Ты не ел ни куска,
Если - руки сложа
Наблюдал свысока
И в борьбу не вступил
С подлецом, с палачом, -
Значит, в жизни ты был
Ни при чем, ни при чём!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
