Патріотизм у апоґеї.
Дружина шиє прапори
із залишків старих матерій.

Зшиває їх,
пере́ й прасує.
І Україні це пасує.

Стою на ярмарку,
мов шах,
мов президент у прапорах.

"Народе, нумо, йди до мене!
Купи собі нові знамена!"
І на товар біжить базар.

Неперевершений товар!

Хтось на парад його несе
і підіймає над усе.

Комусь потрібен він для хати,
аби ним ноги витирати.

Хтось оббиває ним труну.
Когось веде він на війну.

Десь надихає він таланти,
він – жовті і блакитні банти,

ним укриваються зимою,
він – над сенатом, над тюрмою.

З ним поруч церква і астролог.
Його публічно палить ворог.

Водно́час, у містах Антанти
ним спекулюють еміґранти,
бо він дорожчий там, ніж нам.
Купіть його – він просить сам!

За світовий ідіотизм,
за гривну, рубель, долар, марку –
ми продамо патріотизм!
і купимо горілки чарку!

14–15 березня 1996 р., Київ