Здиблені брови темного лісу чекають приходу зими,
Здивовано споглядаючи викорчовані вітром берези,
Які біліють, мов марево з квітів, посеред жовтого рядна,
Витканого із втраченого дубами і грабами змертвілого листя,
Тими нічними морозами, що торкаються уже напівоголених дерев
Своїми чіпкими невидимими руками із закоцюблими пальцями,
В той час, як помалу снується осінь своїми потроху
Зібраними урожаями і тріснутими горіхами поміж калюж;
Заготовленими на зиму, і часом невисохлими, дровами;
Тонесеньким димком, що тягнеться вусами із свого димаря;
А також теплою неусвідомленою надією, що пробирається
З лівого боку за ще не вкутану по-зимовоу пазуху.