
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Часто змінюю плани позицій,
Бо упертий у чімсь, як осот,
Піддаюся всьому, мов мокриця.
Одягнувши сталеву броню,
Захистившись од куль і осколків, -
Я надалі боюся вогню
Допомоги чиєїсь без толку.
тож плекаєш в домі;
у душі колишеш
почуття знайомі.
Затуляєш вікна,
запіркою двері —
квіточка тендітна
в пишнім інтер'єрі.
Від міста нічого не лишилося.
Надгризені скелети будинків.
Бита цегла, щелепи дверей,
вищир безуства.
Що нам хочуть сказати
ці руїни? Вони не стануть
руїнами Херсонеса,
У дотиках моїх
Забудь свої печалі і тривоги,
Забудь напругу буднів гомінких,
Знайди спочинок на складних дорогах.
…..
…..
Нехай в моїх обіймах плине час
Я чекатиму оркестру, пограти на трубі
Став на берег би праворуч, а ліворуч на пісок
І вінка плів би з волошок, і рояль би грав ото
Капричіо ріжком виймає павутини з вух моїх
Я цей раз одверто голий. Не с
Раптово чоловік,
Схопивсь за груди та униз
Зваливсь на лівий бік.
Ногами сіпавсь і хрипів
До піни на устах,
Немов пояснював без слів,
Чому ця хрипота
Зачекався бджоли липи цвіт.
Я сьогодні вдихав Батьківщину,
Видихаючи прожитість літ.
Приспів:
Від обійм Чужина – мати-мачуха,
Світла крайці і крихти тепла.
Ярмо традицій – на смітник!
Здоровий глузд шукати годі,
Бо навіть слід по ньому зник.
Коли розкручують амбіції,
Передусім цькують традиції.
Його називали соняшником, адже найбільше він любив сонце…
Шляхетний, стрункий, красивий,
по сходах життя пілігрим,
він ніколи не буде сивим,
він ніколи не буде старим.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1860. Сільські новини (в скороченні)
- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.
Звісно, як стався наклад -
визвали ми станового;
він же - слизький, наче гад,
й користі з нього - нічого:
«Ваші ведмежі кути, -
каже, - я знати не знаю;
де мені слідства вести,
й висікти всіх не встигаю!»
Так і поїхав ні з чим,
навіть не бачив діброви...
Трібний тут з волості чин
чи депутат повітовий!
Мотрі, рекрутці новій,
ще раз дісталося нині:
донечку - з рік було їй -
з’їли незамкнені свині;
в Липках невістка одна
свекра узяла на вила;
за́ що - напевне, він зна...
Громом підпаска убило.
Сталася буря така!
В ріках - аж повені прикрі!
Як на Великдень в дячка,
дзвони гуділи на вітрі.
Хлопець би, звісно, вцілів,
тільки - хтось крикнув з дороги:
«Що ж ти під деревом сів?
Гірше там, вийди, убогий!»
Звіривсь на старших дітвак,
сів під рядном на горбочку;
Бог і націлив відтак
грім в цю самісіньку точку!
В Гірках оцей буревій
вкоїв пожар страховитий;
нижче - Корчівка, так їй
випало теж погоріти.
В Гірках пожар майже стих,
ждали, обійде Корчівку...
Дивляться - вітер на них
гонить вогонь без спочивку!
Полум’ю навстріч пішли
піп та дячок з корогвою -
пагубу не відвели:
видно, Господь не вдостоїв.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Деревенские новости
<...>
- Как урожай? - Ничего.
Горе другое: покрали
Много леску твоего.
Мы станового уж звали.
Шут и дурак наголо!
Слово-то молвит, скотина,
Словно как дунет в дупло,
Несообразный детина!
«Стан мой велик, говорит,
С хвостиком двадцать пять тысяч,
Где тут судить, говорит,
Всех не успеешь и высечь!»
С тем и уехал домой,
Так ничего не поделав;
Нужен-ста тут межевой
Да депутат от уделов!
В Ботове валится скот,
А у солдатки Аксиньи
Девочку - было ей с год -
Съели проклятые свиньи;
В Шахове свекру сноха
Вилами бок просадила -
Было за что... Пастуха
Громом во стаде убило.
Ну уж и буря была!
Как еще мы уцелели!
С церкви-то колокола -
Словно о Пасхе гудели!
<...>
И уцелел бы, да вишь
Крикнул дурак ему Ванька:
«Что ты под древом сидишь?
Хуже под древом-то... Встань-ка!»
Он не перечил - пошел,
Сел под рогожей на кочку,
Ну, а Господь и навел
Гром в эту самую точку!
<...>
Этой же бурей сожгло
Красные Горки; пониже,
Помнишь, Починки село -
Ну и его... Вот поди же!
В Горках пожар уж притих,
Ждали: Починок не тронет!
Смотрят, а ветер на них
Пламя и гонит, и гонит!
Встречу-то поп со крестом,
Дьякон с кадилами вышел,
Не совладали с огнем -
Видно, Господь не услышал!..
<...>
(1860)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)