Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
як біле поле тиші,
як поле безгоміння,
німоти, покути,
поле збирання каміння,
поле переоцінки цінностей,
поле з упалими круками відчаю.
Що буде написано
Чому зірки, немов голівки цвяхів,?
тримають шлейф, земну частину ночі,
пришпиленим з космічною пітьмою?
і не згинаються, з орбіти не щезають,
аби був дунув день і північ скрасив день??
Два білі олені блищать очима в
- Та на уроки йшов, але не зміг прийти.
До школи ліз, вернувсь, бо завірюха зла.
Що роблю крок вперед, то потім два назад.
Згадав, що ви казали в класі нам нераз:
Природа мудра, дбає, думає про нас.
Не наробіть
Кінець життя
Стукотять по черепу колеса
Напханих бедламом поїздів.
Ось тому я вию, наче песик,
вгортає рунами — душі мембрани.
Мій соколе, ясний, блакитноокий,
чом погляд твій заволокли тумани?
Судоми крутенем зв'язали мозок,
встромили рогачі у м'язи кволі.
Зурочення зніму із тебе. Може,
Більш Рентгена - Пулюя.
Ніж Малевич - Пимоненко --
Рідний, наче люба ненька.
Скорик більш, ніж Дебюссі -
Почуття хвилює всі.
Брюс Бері був робочий кент
Він обслуговував еконолайн-вен
Жевріло у його очах
Хоча не мав на руках він вен
Вже уночі
як усі йшли додому
Чим ти опечаливсь?
Маєш хату – палац справжній,
Дружину нівроку.
Вже й на батька-запорожця
Дивишся звисока.
Може, тобі, любий Саво,
Не стачає слави?
Привезла свого онука – йому п’ять вже скоро.
Гуляють вони по березі. Хвилі набігають
Та сліди на піску їхні позаду змивають.
Сонце добре припікає. А чайки над ними
Носяться, ледь не чіпляють крилами своїми.
- Що це
Щоб не робив — йому не вгодиш.
І як цвіте, і як гниє —
І те і се в собі хорониш…
Без сліз й без радощів — ніяк.
Без злости трішки сирувате…
З своїм відтіночком на смак
На певний час з небес узяте.
Споважнілих, мудрих поїїздів.
І шматують серце, ніби леза,
Меседжи майбутніх холодів.
Подорож для того і потрібна,
Щоб збагнути спалахом сльози
Те, що відкривається на ринзі,
В якому кращому з світів?
Ти на Землі свій шлях завершив,
Життя коротке поготів.
Твої вірші. Вони -чудові!
Тебе давно пережили.
Але серця хвилюють знову,
Звучать, мов музика, коли,
Чорне плесо колотять, розводячи синім палітру.
Оживає замулене дно - вигинаються тіні
Половини верби, що із вечора зламана вітром.
Бік лускатий сріблиться, ховається поміж торочок.
Поселенець місцевий
Дарують квіти латаття
Бородатому рибалці людських душ.
Зубаті красуні світу води
Вдягнені в хутра весталок
Шукають жовту троянду
(А вона не цвіте).
Бо птах кольору ночі
Спостерігачі та словороби.
Все для них однакової проби -
Куряче яйце чи Фаберже.
"Вір!", "Радій!", "Кохай!", "Кохай кохання!" -
Розмовляють гаслами й кліше.
Тільки їхня фраза: "Та невже?" -
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
1860. Сільські новини (в скороченні)
- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.
Звісно, як стався наклад -
визвали ми станового;
він же - слизький, наче гад,
й користі з нього - нічого:
«Ваші ведмежі кути, -
каже, - я знати не знаю;
де мені слідства вести,
й висікти всіх не встигаю!»
Так і поїхав ні з чим,
навіть не бачив діброви...
Трібний тут з волості чин
чи депутат повітовий!
Мотрі, рекрутці новій,
ще раз дісталося нині:
донечку - з рік було їй -
з’їли незамкнені свині;
в Липках невістка одна
свекра узяла на вила;
за́ що - напевне, він зна...
Громом підпаска убило.
Сталася буря така!
В ріках - аж повені прикрі!
Як на Великдень в дячка,
дзвони гуділи на вітрі.
Хлопець би, звісно, вцілів,
тільки - хтось крикнув з дороги:
«Що ж ти під деревом сів?
Гірше там, вийди, убогий!»
Звіривсь на старших дітвак,
сів під рядном на горбочку;
Бог і націлив відтак
грім в цю самісіньку точку!
В Гірках оцей буревій
вкоїв пожар страховитий;
нижче - Корчівка, так їй
випало теж погоріти.
В Гірках пожар майже стих,
ждали, обійде Корчівку...
Дивляться - вітер на них
гонить вогонь без спочивку!
Полум’ю навстріч пішли
піп та дячок з корогвою -
пагубу не відвели:
видно, Господь не вдостоїв.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Деревенские новости
<...>
- Как урожай? - Ничего.
Горе другое: покрали
Много леску твоего.
Мы станового уж звали.
Шут и дурак наголо!
Слово-то молвит, скотина,
Словно как дунет в дупло,
Несообразный детина!
«Стан мой велик, говорит,
С хвостиком двадцать пять тысяч,
Где тут судить, говорит,
Всех не успеешь и высечь!»
С тем и уехал домой,
Так ничего не поделав;
Нужен-ста тут межевой
Да депутат от уделов!
В Ботове валится скот,
А у солдатки Аксиньи
Девочку - было ей с год -
Съели проклятые свиньи;
В Шахове свекру сноха
Вилами бок просадила -
Было за что... Пастуха
Громом во стаде убило.
Ну уж и буря была!
Как еще мы уцелели!
С церкви-то колокола -
Словно о Пасхе гудели!
<...>
И уцелел бы, да вишь
Крикнул дурак ему Ванька:
«Что ты под древом сидишь?
Хуже под древом-то... Встань-ка!»
Он не перечил - пошел,
Сел под рогожей на кочку,
Ну, а Господь и навел
Гром в эту самую точку!
<...>
Этой же бурей сожгло
Красные Горки; пониже,
Помнишь, Починки село -
Ну и его... Вот поди же!
В Горках пожар уж притих,
Ждали: Починок не тронет!
Смотрят, а ветер на них
Пламя и гонит, и гонит!
Встречу-то поп со крестом,
Дьякон с кадилами вышел,
Не совладали с огнем -
Видно, Господь не услышал!..
<...>
(1860)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
