
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.
Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,
Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.
І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.
З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

1860. Сільські новини (в скороченні)
- Ну, як життя, мужики?
- Жито, нівроку, чимале...
Та - не без лиха таки:
ліс в тебе, пане, покрали.
Звісно, як стався наклад -
визвали ми станового;
він же - слизький, наче гад,
й користі з нього - нічого:
«Ваші ведмежі кути, -
каже, - я знати не знаю;
де мені слідства вести,
й висікти всіх не встигаю!»
Так і поїхав ні з чим,
навіть не бачив діброви...
Трібний тут з волості чин
чи депутат повітовий!
Мотрі, рекрутці новій,
ще раз дісталося нині:
донечку - з рік було їй -
з’їли незамкнені свині;
в Липках невістка одна
свекра узяла на вила;
за́ що - напевне, він зна...
Громом підпаска убило.
Сталася буря така!
В ріках - аж повені прикрі!
Як на Великдень в дячка,
дзвони гуділи на вітрі.
Хлопець би, звісно, вцілів,
тільки - хтось крикнув з дороги:
«Що ж ти під деревом сів?
Гірше там, вийди, убогий!»
Звіривсь на старших дітвак,
сів під рядном на горбочку;
Бог і націлив відтак
грім в цю самісіньку точку!
В Гірках оцей буревій
вкоїв пожар страховитий;
нижче - Корчівка, так їй
випало теж погоріти.
В Гірках пожар майже стих,
ждали, обійде Корчівку...
Дивляться - вітер на них
гонить вогонь без спочивку!
Полум’ю навстріч пішли
піп та дячок з корогвою -
пагубу не відвели:
видно, Господь не вдостоїв.
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Деревенские новости
<...>
- Как урожай? - Ничего.
Горе другое: покрали
Много леску твоего.
Мы станового уж звали.
Шут и дурак наголо!
Слово-то молвит, скотина,
Словно как дунет в дупло,
Несообразный детина!
«Стан мой велик, говорит,
С хвостиком двадцать пять тысяч,
Где тут судить, говорит,
Всех не успеешь и высечь!»
С тем и уехал домой,
Так ничего не поделав;
Нужен-ста тут межевой
Да депутат от уделов!
В Ботове валится скот,
А у солдатки Аксиньи
Девочку - было ей с год -
Съели проклятые свиньи;
В Шахове свекру сноха
Вилами бок просадила -
Было за что... Пастуха
Громом во стаде убило.
Ну уж и буря была!
Как еще мы уцелели!
С церкви-то колокола -
Словно о Пасхе гудели!
<...>
И уцелел бы, да вишь
Крикнул дурак ему Ванька:
«Что ты под древом сидишь?
Хуже под древом-то... Встань-ка!»
Он не перечил - пошел,
Сел под рогожей на кочку,
Ну, а Господь и навел
Гром в эту самую точку!
<...>
Этой же бурей сожгло
Красные Горки; пониже,
Помнишь, Починки село -
Ну и его... Вот поди же!
В Горках пожар уж притих,
Ждали: Починок не тронет!
Смотрят, а ветер на них
Пламя и гонит, и гонит!
Встречу-то поп со крестом,
Дьякон с кадилами вышел,
Не совладали с огнем -
Видно, Господь не услышал!..
<...>
(1860)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)