ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.15
23:23
Котика ніжного дотики…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
Небо суцільно захмарене…
Крадуть, знущаюсться покидьки.
Господи, де ж воно, праведне?
Ночі і дні наші втомлені…
Поле засніжене, зранене…
Котику - братику - ангеле,
Поруч побудь на повторені…
2026.02.15
17:23
Знати би от
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
Коли спинитися, коли іти
А в зимовому середмісті
Усе на думці сніги брудні
Вийшовши уночі торкайся
Злота вогників, що вони
Виказують утечу тіней
2026.02.15
16:58
А кривда залишає хибні тіні
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
про істину... і не гидує світ
усім, що нині
доїдають свині,
і тим, що ділять орки із боліт.
***
А малорос на вухо не тугий,
2026.02.15
15:28
Про царицю Катерину Другу по Росії
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
Ще за життя говорили, що вона повія.
Хто тільки не був у неї тоді у коханцях,
Хто лиш не озолотився на тій «тяжкій» праці.
Її можна зрозуміти: чоловіка вбила,
Та єство своє жіноче нікуди ж не діла.
А цариця ж… Хто
2026.02.15
14:17
Із Леоніда Сергєєва
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
Навколо багато накритого столу в очікуванні гостей походжають Теща з Тестем.
Теща:
Що оце?
Тесть:
2026.02.15
11:44
Мінливість травня тиха і примарна
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
Спалахує і гасне вдалині.
Мінливість травня, мов свята омана,
Що не горить в пекельному вогні.
Побачиш таємничий рух природи
В мінливості сезонів і дощів.
Так істина себе у муках родить
2026.02.15
10:46
Доброго вечора, шановні радіослухачі!
В ефірі щотижнева передача «Особистість - поруч!»
Сьогодні наш гість - переможець конкурсу короткого оповідання на таку всеосяжну тему, як «Мета мого життя», Іван Кочур.
Зараз ми сидимо у затишній однокімнатній ква
2026.02.14
19:27
Слухаючи брехливу московську пропаганду, неодноразово ловиш себе на тому, що десь уже читав про це: що зроду-віку не було ніякої тобі України, що мова українська – це діалект російської... Та ще чимало чого можна почути з екранів телевізора чи надибати
2026.02.14
15:38
Здетонірував неспокій…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
Аж здригнувся холодильник.
Недалечко, в кілька кроків,
А над ним пра-пра світильник…
Довелось порозумітись.
Ніч неспокю вже вкотре,
Головне, щоб не гриміти
І дотриматися квоти…
2026.02.14
11:44
А наш великий воїн Скандербек
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
один за всіх воює й не тікає.
Він(ім’ярек)
сьогодні ще абрек,
та термін скороспечених минає.
***
А бевзям до душі усе супутнє
2026.02.14
11:05
Усе темнішає: і світ байдужий,
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
і ніч тривожна, і зими крижини.
Лиш місяченько, давній, добрий друже
нагадує минуле, щось дитинне.
Легким вражає світлом сонне місто,
Як охоронець душ і снів солодких,
Не маючи для себе зовсім зиску,
Освітлює дорогу
2026.02.14
11:01
Ні, не сховаєшся ніде
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
Від погляду німого ока.
Безжальний суд тепер гряде.
Крокує кат розлогим кроком.
Цей погляд пропікає скрізь
До серцевини, до основи.
Якщо існують даль і вись,
2026.02.14
10:02
Стомлене серце торкається тиші.
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
Гупає лунко, мов дзвони церковні.
В дотику тім прокидаються вірші
І лопотять, мов дощі підвіконням.
Стомлений день витікає у вечір
І мерехтить межи тиші свічею...
Ніч опадає на стомлені плечі
2026.02.14
07:23
Не сидить незрушно в хаті
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
Невиправний мандрівник, -
По чужих світах блукати
З юних літ помалу звик.
Не зважаючи на пору,
Та не дивлячись на вік, -
Рюкзака збирає скоро
Невгамовний чоловік.
2026.02.13
22:12
Хто ще про людей цих напише?
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
Чиї душі плачуть від ран?
Касатий, Наглюк і не лише,
Нагорний. Тупіца, Таран…*
Колись на вокзалі у Мені –
для рук вантажі в ті літа,
а поруч і в’язи зелені,
2026.02.13
20:45
Не слухай інших - слухай тупіт степу
між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...між веж курганів і хребтів валів,
що бє у груди перелунням склепу
й від крові вже звогнів, пополовів.
Вдихни на повні жар вільготи Яру
Холодного, як мерзла пектораль,
впусти його під шкіру барву яру,
наповни не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.02.14
2026.02.05
2026.02.03
2026.01.28
2026.01.22
2026.01.19
2026.01.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Ганна Осадко (1978) /
Вірші
А життя назагал прекрасне...
…А життя назагал прекрасне…
Осінь листям вродила рясно,
дикі гуси в ставку – як ряска,
але ряски уже нема.
Є вода – сірувато-біла –
то тумани її покрили,
і зітхнути воді несила,
бо стискає її зима.
Мерзнуть руки синюшні в мене,
тисне шию кашне зелене,
от би вирватись з цього тіла –
і зависнути, наче йог!
Літаком він увись злітає:
“Все на світі, Ганнусю, майя!”
– Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
Як і знаю, що добрий Бог
не залишить – бо що ж лишати?
Скоро стисне мене в лещатах
цього світу, цієї хати –
як комашку у бурштині…
Ти, що в серці, та поза тілом,
станеш білим під снігом білим,
і півподихом – так несміло –
про Любов промовчиш мені…
Бо слова – то вода і вітер…
Так чекати і так любити –
як вночі під дощем летіти!
От химера! – і слів катма…
…Є вода. Є будинків зграя.
Гуси є – ой, нема! – відлітають…
Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
І у горлі дере…Зима…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
А життя назагал прекрасне...
…А життя назагал прекрасне…Осінь листям вродила рясно,
дикі гуси в ставку – як ряска,
але ряски уже нема.
Є вода – сірувато-біла –
то тумани її покрили,
і зітхнути воді несила,
бо стискає її зима.
Мерзнуть руки синюшні в мене,
тисне шию кашне зелене,
от би вирватись з цього тіла –
і зависнути, наче йог!
Літаком він увись злітає:
“Все на світі, Ганнусю, майя!”
– Знаю, йоже! Ні, йогу, знаю…
Як і знаю, що добрий Бог
не залишить – бо що ж лишати?
Скоро стисне мене в лещатах
цього світу, цієї хати –
як комашку у бурштині…
Ти, що в серці, та поза тілом,
станеш білим під снігом білим,
і півподихом – так несміло –
про Любов промовчиш мені…
Бо слова – то вода і вітер…
Так чекати і так любити –
як вночі під дощем летіти!
От химера! – і слів катма…
…Є вода. Є будинків зграя.
Гуси є – ой, нема! – відлітають…
Знаєш, друже? Звичайно, знаю…
І у горлі дере…Зима…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
| Найвища оцінка | Святослав Синявський | 6 | Любитель поезії / Любитель поезії |
| Найнижча оцінка | Олександр Некрот | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0891 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.0891 seconds