ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Джона Донна
Із Джона Донна
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Із Джона Донна
ЗАПОВІТ
Перш ніж заснуть навік, заповідаю,
Любове, я свій спадок, все, що маю:
Аргусу очі, як ще – мов юначі;
Й тобі віддам, любове, як незрячі;
Чуткам – язик мій, двоє вух – послам,
Потоки ж сліз жінкам чи морю дам.
Любове, був би щедрим більш, якби
Не та, що всі взяла мої скарби,
Нічого не лишивши, крім журби.
Мою постійність віддаю планетам,
А всю правдивість – при дворі поетам;
Хай вся умілість єзуїтам буде,
Мою ж задуму блазень хай здобуде;
Мовчання – тим, хто у чужім краю,
А гроші капуцинам віддаю.
Любове, в тої, що вручив їй крам
Свій весь, взамін не взяв нічого сам,
Й даю вже лиш таким же бідакам.
Католикам дарую мою віру,
Схизматикам – закон, число і міру;
Галантність всю і пафос пієтету
Заповідаю університету;
Простим солдатам скромність всю віддам,
Терпіння ж нехай буде картярам.
Любове, по твоєму це указу
Мене так обкрадала та щоразу,
Що й ці дари сприйме хтось, як образу.
Моя вся слава – друзям, і лиш їм,
А працелюбність – ворогам моїм;
Для вчених – усі сумніви й вагання,
Для лікарів – мої недомагання;
Природі – все, що я заримував,
Всі жарти – тим, з ким разом випивав.
Любове, ти звеліла ту любити,
Що все забрала, щоб ще більш гнобити,
Й з нічого маю заповіт робити.
Тим, чиїх днів кінчається пожиток
Також – мої рецепти; цей мій зшиток
Моральних настанов – для божевільні;
Мої ж медалі – тим, що підневільні
Й голодні; мова ж ця моя англійська –
Тим, хто за море йде служить до війська.
Любове, так на мене твої чари
Подіяли, що вибрав ту до пари,
З-за кого сам подібний вже до скнари.
Давати більш нема – й беру з собою
Світ весь, убитий горем і журбою;
Й твої красоти всі не більш відрадні,
Ніж золото, що ми знайти не здатні;
Й так же потрібні твої штучки милі,
Як сонячний годинник у могилі.
Любове, ти мене ту, що ганьбити
Уміє лиш, заставила любити
Й, самому вмерши, трьох усіх згубити.
ПОХОРОН
Як обряджати прийдете у час мій
Останній, до мольби усе б звелось:
О, не чіпайте це волосся пасмо,
Що навколо зап’ястка обвилось!
Це оберіг, таємний знак
Від тої, що на небі вже, – хотіла
Звістити для душі моєї так,
Щоб берегла від тління моє тіло.
Як нерви йдуть від мозку і беруть
У свої плетива тісні
Всі члени, щоб я міг єдиним буть, –
Так і це пасмо послане мені
Тоді, у час важкий,
Щоб рятувати від журби розлуки;
Чи, може, це ланцюг, в який
Закований, мов смертник, я для муки.
Так це чи ні – похороніть зі мною
Й це пасмо, щоб уже за мить
Тих, кому святість люба таїною,
До ідолопоклонства не схилить.
Я ж, переповнений смиренням,
Нікого вже й ні в чому не виню;
Й коли з моїм лишень іменням
Пішла – й тебе я дрібку хороню.
МОЩІ
Коли відриють мої кості,
Як хтось прийти захоче в гості
(Могила – жінка та ж: з тобою
Нудьга їй – веселіш з юрбою),
Й помітять вдень чи вранці
Браслет волосяний довкіл кісток –
Найперша буде із думок,
Що тут лежать коханці.
Можливо, й хитрість в цім була,
Як ще до Суду доля їх звела,
Щоб душам знов знайти свої тіла.
Якщо це буде місце й час,
Де вогник віри ще не згас, –
Могли б сенсацією стать:
Єпископ з королем звістять,
Що мощі це святі;
Й ти – Магдалина вже з тих пір,
А я – ким тішивсь її зір.
Й всі люди, знатні і прості,
Нас возвеличать за дива;
Й, щоб сумнів не закравсь, бува,
Про них скажу я слово-два.
Ледь перші кроки ми зробили,
Як уже віддано любили;
Ще стать не вміли розрізнити,
Мов ангели, й могли радіти
Цілунку, що для нас він був
Лиш знаком зустрічі й прощання,
А не чуттєвого бажання
Й тих насолод, які б здобув.
Дивами ж славні багатьма.
Слова де?.. Мово, ти німа!..
Вона це!.. Більших див нема.
Перш ніж заснуть навік, заповідаю,
Любове, я свій спадок, все, що маю:
Аргусу очі, як ще – мов юначі;
Й тобі віддам, любове, як незрячі;
Чуткам – язик мій, двоє вух – послам,
Потоки ж сліз жінкам чи морю дам.
Любове, був би щедрим більш, якби
Не та, що всі взяла мої скарби,
Нічого не лишивши, крім журби.
Мою постійність віддаю планетам,
А всю правдивість – при дворі поетам;
Хай вся умілість єзуїтам буде,
Мою ж задуму блазень хай здобуде;
Мовчання – тим, хто у чужім краю,
А гроші капуцинам віддаю.
Любове, в тої, що вручив їй крам
Свій весь, взамін не взяв нічого сам,
Й даю вже лиш таким же бідакам.
Католикам дарую мою віру,
Схизматикам – закон, число і міру;
Галантність всю і пафос пієтету
Заповідаю університету;
Простим солдатам скромність всю віддам,
Терпіння ж нехай буде картярам.
Любове, по твоєму це указу
Мене так обкрадала та щоразу,
Що й ці дари сприйме хтось, як образу.
Моя вся слава – друзям, і лиш їм,
А працелюбність – ворогам моїм;
Для вчених – усі сумніви й вагання,
Для лікарів – мої недомагання;
Природі – все, що я заримував,
Всі жарти – тим, з ким разом випивав.
Любове, ти звеліла ту любити,
Що все забрала, щоб ще більш гнобити,
Й з нічого маю заповіт робити.
Тим, чиїх днів кінчається пожиток
Також – мої рецепти; цей мій зшиток
Моральних настанов – для божевільні;
Мої ж медалі – тим, що підневільні
Й голодні; мова ж ця моя англійська –
Тим, хто за море йде служить до війська.
Любове, так на мене твої чари
Подіяли, що вибрав ту до пари,
З-за кого сам подібний вже до скнари.
Давати більш нема – й беру з собою
Світ весь, убитий горем і журбою;
Й твої красоти всі не більш відрадні,
Ніж золото, що ми знайти не здатні;
Й так же потрібні твої штучки милі,
Як сонячний годинник у могилі.
Любове, ти мене ту, що ганьбити
Уміє лиш, заставила любити
Й, самому вмерши, трьох усіх згубити.
ПОХОРОН
Як обряджати прийдете у час мій
Останній, до мольби усе б звелось:
О, не чіпайте це волосся пасмо,
Що навколо зап’ястка обвилось!
Це оберіг, таємний знак
Від тої, що на небі вже, – хотіла
Звістити для душі моєї так,
Щоб берегла від тління моє тіло.
Як нерви йдуть від мозку і беруть
У свої плетива тісні
Всі члени, щоб я міг єдиним буть, –
Так і це пасмо послане мені
Тоді, у час важкий,
Щоб рятувати від журби розлуки;
Чи, може, це ланцюг, в який
Закований, мов смертник, я для муки.
Так це чи ні – похороніть зі мною
Й це пасмо, щоб уже за мить
Тих, кому святість люба таїною,
До ідолопоклонства не схилить.
Я ж, переповнений смиренням,
Нікого вже й ні в чому не виню;
Й коли з моїм лишень іменням
Пішла – й тебе я дрібку хороню.
МОЩІ
Коли відриють мої кості,
Як хтось прийти захоче в гості
(Могила – жінка та ж: з тобою
Нудьга їй – веселіш з юрбою),
Й помітять вдень чи вранці
Браслет волосяний довкіл кісток –
Найперша буде із думок,
Що тут лежать коханці.
Можливо, й хитрість в цім була,
Як ще до Суду доля їх звела,
Щоб душам знов знайти свої тіла.
Якщо це буде місце й час,
Де вогник віри ще не згас, –
Могли б сенсацією стать:
Єпископ з королем звістять,
Що мощі це святі;
Й ти – Магдалина вже з тих пір,
А я – ким тішивсь її зір.
Й всі люди, знатні і прості,
Нас возвеличать за дива;
Й, щоб сумнів не закравсь, бува,
Про них скажу я слово-два.
Ледь перші кроки ми зробили,
Як уже віддано любили;
Ще стать не вміли розрізнити,
Мов ангели, й могли радіти
Цілунку, що для нас він був
Лиш знаком зустрічі й прощання,
А не чуттєвого бажання
Й тих насолод, які б здобув.
Дивами ж славні багатьма.
Слова де?.. Мово, ти німа!..
Вона це!.. Більших див нема.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію