ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
«Історія – учителька життя»,-
Так римляни, здається, говорили.
Якби ж то ми її як слід учили,
То менше б відчували каяття
За вчинки надто спішні й нерозумні,
Яких ми робим безліч у житті.
І від гірких, щемливих почуттів
Буває нам так боляче і сумно.
Один з уроків: вірити не слід
Тому, хто шлях свій підлістю встеляє.
Він за душею завжди камінь має,
А його серце – віковічний лід.
Наобіця, як вигідно йому,
То, може і дотримається слова,
А ні - то завжди знайдеться відмова
Від того слова та і по всьому.
Аби була лиш вигода йому,
То він обдурить і не заїкнеться
Та ще й услід одуреним сміється,
Мовляв, наївний дурень. І тому
Я хочу всім наївним нагадати
Одну стару історію. Колись
Монголи, що по Азії пройшлись,
Зуміли, навіть Грузію зламати,
Прорвались понад морем крізь Кавказ,
Де у той час алани проживали.
Алани ж сил для відсічі не мали,
Отож звернулись у тривожний час
До половців, які в великій силі
Єдині панували у степах.
І половці війни підняли стяг.
Чи небезпеку справді зрозуміли,
Чи то хотіли силу показать,
Аби степи їх зайди оминали.
Отож разом з аланами устали
І бій монголам вирішили дать.
Жорстока січа цілий день ішла.
Десятки тисяч степ увесь стоптали.
Роса кривава на траву упала
Та сила силу не перемогла.
Як сонце сіло, розійшлись вони
Аби назавтра новий бій почати.
Хто переможе в тім бою, сказати
Ніхто не міг. Обидві сторони
Були готові битись до останку.
Але монгол підступністю узяв.
Вночі він перемовини почав
Із половцями аби до світанку
Спровадити їх у степи назад.
Сказав вождям посол від Субедея:
« Адже ми з вами крові однієї
І половець монголу, наче брат.
А ці алани нам і вам чужі.
Отож чого нам з вами воювати?
Як хочете, ми можем злата дати,
Як вашій забажається душі?!
Беріть дарунки та й собі ідіть.
А ми тут вже самі розберемося».
Так половців умовити вдалося.
І вже в їх табір за якуюсь мить
( Немов сигналу лише і чекали)
Монголи подарунки привезли.
І половці усе оте взяли
Й до ранку їх у таборі не стало.
Алани встали знову в бій іти.
Відкрило сонце очі їм на зраду.
Вони б, можливо, й відступити раді
Та від монголів степом не втекти.
Отож вступили у кривавий бій,
Бо знали, що рятунку їм не буде.
Зійшлись монгол з аланом груди в груди
У тій долині смертній степовій.
І полягли алани геть усі,
Хоча й монголів у бою поклали,
Кривавим трупом степ навкруг услали
І пил туманом довго ще висів
Над бойовищем тим. Але монголи,
Ще кров не стерши на своїх шабля́х
На половецький повертають шлях.
І, доки військо половців поволі,
Обтяжене нахапаним добром,
По стійбищах і ордах розбредалось,
Монголи слідом в їх степи ввірвались…
Що учинили, мабуть, і пером
Того всього не можна описати.
Вбивали всіх, хто в очі потрапляв.
Тож зиску жоден половець не мав
Зі зради. А монголи змогли взяти
Удвічі більше, аніж віддали.
Узявши все, що варто було брати,
Порахувавши здобичі і втрати,
Монголи далі вглиб степів пішли.
Так римляни, здається, говорили.
Якби ж то ми її як слід учили,
То менше б відчували каяття
За вчинки надто спішні й нерозумні,
Яких ми робим безліч у житті.
І від гірких, щемливих почуттів
Буває нам так боляче і сумно.
Один з уроків: вірити не слід
Тому, хто шлях свій підлістю встеляє.
Він за душею завжди камінь має,
А його серце – віковічний лід.
Наобіця, як вигідно йому,
То, може і дотримається слова,
А ні - то завжди знайдеться відмова
Від того слова та і по всьому.
Аби була лиш вигода йому,
То він обдурить і не заїкнеться
Та ще й услід одуреним сміється,
Мовляв, наївний дурень. І тому
Я хочу всім наївним нагадати
Одну стару історію. Колись
Монголи, що по Азії пройшлись,
Зуміли, навіть Грузію зламати,
Прорвались понад морем крізь Кавказ,
Де у той час алани проживали.
Алани ж сил для відсічі не мали,
Отож звернулись у тривожний час
До половців, які в великій силі
Єдині панували у степах.
І половці війни підняли стяг.
Чи небезпеку справді зрозуміли,
Чи то хотіли силу показать,
Аби степи їх зайди оминали.
Отож разом з аланами устали
І бій монголам вирішили дать.
Жорстока січа цілий день ішла.
Десятки тисяч степ увесь стоптали.
Роса кривава на траву упала
Та сила силу не перемогла.
Як сонце сіло, розійшлись вони
Аби назавтра новий бій почати.
Хто переможе в тім бою, сказати
Ніхто не міг. Обидві сторони
Були готові битись до останку.
Але монгол підступністю узяв.
Вночі він перемовини почав
Із половцями аби до світанку
Спровадити їх у степи назад.
Сказав вождям посол від Субедея:
« Адже ми з вами крові однієї
І половець монголу, наче брат.
А ці алани нам і вам чужі.
Отож чого нам з вами воювати?
Як хочете, ми можем злата дати,
Як вашій забажається душі?!
Беріть дарунки та й собі ідіть.
А ми тут вже самі розберемося».
Так половців умовити вдалося.
І вже в їх табір за якуюсь мить
( Немов сигналу лише і чекали)
Монголи подарунки привезли.
І половці усе оте взяли
Й до ранку їх у таборі не стало.
Алани встали знову в бій іти.
Відкрило сонце очі їм на зраду.
Вони б, можливо, й відступити раді
Та від монголів степом не втекти.
Отож вступили у кривавий бій,
Бо знали, що рятунку їм не буде.
Зійшлись монгол з аланом груди в груди
У тій долині смертній степовій.
І полягли алани геть усі,
Хоча й монголів у бою поклали,
Кривавим трупом степ навкруг услали
І пил туманом довго ще висів
Над бойовищем тим. Але монголи,
Ще кров не стерши на своїх шабля́х
На половецький повертають шлях.
І, доки військо половців поволі,
Обтяжене нахапаним добром,
По стійбищах і ордах розбредалось,
Монголи слідом в їх степи ввірвались…
Що учинили, мабуть, і пером
Того всього не можна описати.
Вбивали всіх, хто в очі потрапляв.
Тож зиску жоден половець не мав
Зі зради. А монголи змогли взяти
Удвічі більше, аніж віддали.
Узявши все, що варто було брати,
Порахувавши здобичі і втрати,
Монголи далі вглиб степів пішли.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"* * *"
• Перейти на сторінку •
"Повість про великі потрясіння на Русі в 875 році за часів князя Аскольда"
• Перейти на сторінку •
"Повість про великі потрясіння на Русі в 875 році за часів князя Аскольда"
Про публікацію