Чорна ніч вишиває хрестиком,
Композиція: червоне муліне.
На столі лежить альбом старезний,
В нім водночас все таке знайоме та просте.

Ідіотська мода, сірі мутні шпалери,
Вкритий жиром чайник - ще живі баба й дід,
Непохитні мов стяг, що десь на папері,
Ти малюєш малий, ще не знаючи світ.

На тобі ті колготи, що нап'яті до носа,
На столі купа страв, всі чекають на "сир"
А тебе ще не кличуть, бо зараз під тости,
Розпиватимуть пиво, піде колом козир.

Всі такі безтурботні, рум'янощокі,
І хоч фото червоне, воно дороге,
І котяться сльози, хлюпоче з-під носа,
Все настільки убоге, що аж жах, як живе.

Пам'ятається день той, пісні, що по п'яні,
Затягував дід і співала душа,
Ті залиті недбало фарбою труби,
Запилений палець, що ними рушав.

Гортаєш сторінку: знов всі щасливі,
Танцює не сива бабуся, тебе ще нема.
Сільський клуб, немов пасовище,
Бачиться тремпель: зовні зима.

Переводиш погляд: ти десь на подвір'ї,
Леопадовий верх, знизу - рожевий вельвет.
Блакитні великі очі, щасливе мале обличчя,
В кадрі стіл гнилий, а на нім лежить стос газет.

Хочеться всіх повернути, всіх пробачити
За дурні, дитячі образи,
Знов кортить вкрасти у дядька омріяну люльку,
І впадає серце у стан екстазу.

Мариться, що всі поруч, що знову святкують Різдво;
Тут досі поклеєні ті самі сірі шпалери...
Тільки, прикро, що родичі всі на цьому фото,
Більш ніхто не гукне тебе на святкову вечерю...

6.I.MMXXIIp.