ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі

Олександр Сушко
2025.07.13 12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.

А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,

Віктор Кучерук
2025.07.13 08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.

Борис Костиря
2025.07.12 22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами

Світлана Пирогова
2025.07.12 14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.

У нас ні краплі, лиш сушарка

С М
2025.07.12 13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось

в очах моїх ти
в очах моїх ти

Іван Потьомкін
2025.07.12 12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт

Юрій Гундарєв
2025.07.12 10:12
Якось незрозуміло… Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі… Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста. Оточують його

Юрій Гундарєв
2025.07.12 09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!

Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.

Артур Курдіновський
2025.07.12 07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".

Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:

Віктор Кучерук
2025.07.12 05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.

Борис Костиря
2025.07.11 21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат

Юрій Лазірко
2025.07.11 18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз

сад розібрався, він вивчив

Віктор Кучерук
2025.07.11 06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.

С М
2025.07.11 05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину

В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Сергій Святковський
2025.06.27

Рембрі Мон
2025.06.07

Чорний Кугуар
2025.05.27

Анет Лі
2025.05.16

Федір Паламар
2025.05.15

Валерія Коновал
2025.05.04

Ольга Незламна
2025.04.30






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Легенда про оленя
Дідусь на вже стареньких «Жигулях»
Онука віз зі станції додому.
Приїхав з міста півгодини тому,
Дививсь, як стигне колос на полях,
Як пролітають сосни та берізки,
Хатки над шляхом, сховані в садках,
Лелеки у червоних чобітках…
І раптом дід як загальмує різко:
- От, о́лень! – тільки вигукнув услід
Якомусь водієві, що нахабно
«Підрізав» їх та ще і так незграбно,
Що «Жигулі» ледь не влетіли в пліт
Обійстя, що тулилось до дороги.
Дідусь, на щастя, вивернути встиг.
Автомобіль під деревом застиг,
Хоча, здається, не зламав нічого.
Дідусь з машини вийшов, оглядів,
Потилицю почухав, знов усівся.
Старий «Жигуль» з півоберта завівся
І по дорозі знов поторохтів.
Як хвилювання трохи уляглось,
Онук тихенько дідуся й питає:
- А «о́лені» чому їх називають?
Звідкіль таке от прозвисько взялось?
І о́лені тут взагалі при чім?
Їх на дорозі і зустріти годі…
Дідусь всміхнувся: - Давня то пригода.
Та, якщо хочеш – то я розповім.
Було то, кажуть, в одному селі
Уже давно. Коли – і не згадаю.
Та то, здається, значення не має.
Село, яких багато на землі.
Жили там люди, хліб ростили та
Пасли худобу і ловили рибу.
Тож мали собі хліб та і до хліба.
Велися дружно. Разом на свята
Ходили в церкву Богу помолитись…
Життя звичайне, як то для села.
Але в селі сімейка тім жила,
Що звикла звисока на всіх дивитись.
Що не кажи – сільський аристократ.
Землі чимало встигли нахапати,
Коней табун та запряги волів.
Самі не працювали на землі.
Чого, як можна наймитів найняти?
Він пішки по селу і не ходив.
Все більше возом куди йому треба.
І, навіть, не дивився перед себе.
Мовляв: роздайся море – їду я, гляди!
Тому паркан сусіду поламав,
Бо, бачте, до сараю свого їхав.
Другим накоїв на городах лиха,
Бо через них до свого прямував.
Йому говорять: - То ж не можна так!
- А мені треба! – й пику відвертає.
Мовляв, роблю – нікого не питаю.
Й словами не проймеш його ніяк.
А то поставить воза на шляху
Упоперек, бо в нього, бачте, справи.
І не об’їдеш зліва, а чи справа.
Стоять, чекають та клянуть лиху,
Нещасну долю. А йому, однак,
Немов нема до того зовсім діла.
Уже його і лаяли, й просили.
- А мені треба, щоби саме так!
Вже хтось хотів і пику натовкти,
Так галасу підняв на всю округу,
Що хтось чинить збирається наругу
Й він в буцегарню може упекти.
А таки міг! З урядником дружив,
Таким же самим, як і він, нахабним.
З таким ніколи не доб’єшся правди.
Як кажуть – чобіт чобота зустрів.
Якось на поле їхав возом він
Аби снопи перевезти́ до двору.
Вже припікало сонце на ту пору.
А був він на дорозі не один,
Якраз навстріч паломники ішли,
У монастир далекий добирались.
Мабуть, в селі спочити сподівались,
Бо вже доволі втомлені були.
Ішли неспішно, а ту раптом віз
Летить на них і, навіть не звертає.
Ще якась мить і він їх розметає.
Вони в хліба з дороги подались
Аби лиш під колеса не потрапить.
Один старий із посохом стоїть.
І диво – коні перед ним умить,
Як вкопані спинилися із храпом.
Той дід суворим голосом пита:
- Та що ж ти робиш, іроде проклятий!
- Помовч! Забув у тебе запитати.
З дороги забирайся! Чого став?!
- То ти, я бачу, з усіма отак.
Напевно, сала всім залляв за шкіру.
Десь люди проклинають і допіру.
Що ж, чоловіче добрий, коли так,
Нехай прокляття ті не пропадуть
І кожне рогом хай зросте у тебе!
Та очі свої звів в блакитне небо,
Прислухався: - Що ж, так тому і буть!
І відійшов. Поїхав далі віз.
Хоч чоловік ще довго озирався,
Мабуть, і справді тих проклять злякався,
Бо мацав лоба – чи то ріг не зріс.
Нічого не намацав й повернувсь
До нього скоро уже гонор звичний.
«Нічого, - дума, - іще буде стріча
І я з тобою, клятий, розберусь!»
Ліг спати вже вдоволений зовсі́м,
Бо, навіть, гульки не було на лобі.
«Уряднику пожаліюся, щоби
Їх наздогнав і «виписав» усім!»
З тим і заснув. Крик вранці розбудив
Жони його: - О, Боже, чоловіче,
Що то таке?- Й такий в тім крику відчай,
Що вмить від сну пропали і сліди.
Схопивсь – не може голову піднять,
У чімсь вона заплуталась, неначе.
А жінка біля ліжка стоїть, плаче.
- Та поможи-но, жінко, мені встать.
А та трясеться від жаху́, мабуть
Та все белькоче: -Що то? Що то? Що то?
Уже й нагримав: - Та закрий же рота!
Устати дай, хоч в дзеркало зирнуть!
Підвівся ледве, дзеркало узяв
Й отетерів, заглянувши у нього –
На голові такі гіллясті роги,
Що він таких ніколи не стрічав.
Не обдурив старий – прокляття всі,
Які на його голову упали,
Гіллястими рогами тими стали.
Аж на ногах не втримався і сів.
А в голові пітьма з думок сумних.
Як він тепер покажеться між люди,
Вони ж усі сміятись з нього будуть?
Тепер хіба ховайся в ліс від них.
Вночі, як темно, вибрався із хати.
У двері ледве-ледве-но пройшов
Та й в ліс хутчій ховатися пішов,
Поки-но люди всі уклались спати.
Відтоді він у лісі тільки й жив.
Забув сказати, він же Леньом звався,
Хоч від людей у лісі і ховався,
Але якось був земляка зустрів
У лісі на галяві. Той впізнав:
- О, Лень! – від здивування лише видав.
Та той із ляку зник миттєво з виду,
Хоч довго чулось, як він утікав.
З тих пір о́лені в лісі й завелись.
Тварини зовсім не злобливі, наче.
Та від людей втікають, як побачать,
Ще пам’ятають, ким були колись.
Людей же, що ведуть, забувши стид,
Себе як Лень – о́лені прозивають.
Колись в них роги теж повиростають…
Я сподіваюсь…- усміхнувся дід.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-01-16 19:58:06
Переглядів сторінки твору 356
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.921 / 5.45)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.863 / 5.46)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.751
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2025.07.13 13:58
Автор у цю хвилину відсутній