1
сонечко – млинець рум’яний
сяє в очі вранці-рано
і пече-пече у плѐчі
розкуйовдженій малечі:
«той сьогодні з’їсть мене
хто мене наздожене…
той отримає млинця
хто шанує гребінця…
хто зачерпує водичку
і чистенько миє личко…
хто помолиться за світ –
той додасть матусі літ…»

2
мамо… мамо…
дивлюсь із високих вікон…
Час і тут обманює…
він – не лікар…
бачу вродливу тебе… щасливу…
кожної осені твою сливу
ту – угорку – твою кохану
зустрічаю як з неба манну
і дарую всім перехожим
сливи… сам ковтнути не можу…
сад твій, мамо моя антична,
все шумить і вирує звично…
ти під пальцями перетерла
кожну грудку землі… як перла
винограду твого намисто
цього літа немов навмисно
світить так щоб тобі припасти
до душі… ми усі фантасти
хто живе любов’ю твоєю…
не знесе її течією
Час – покірно складає силу…
бо його ти тако̀ж – любила…