Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
2026.08.04
09:20
А за вітром, ще до снігу,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
Перед тінню на світанку,
Яскравіше світла ночі,
Більше снігу довгим ранком,
Вище лісу, там де вечір
У сльоті! Гучніше смерті!-
Як згадаєш розпізнаєш,
2026.08.04
08:59
P.S. Погляд крізь приціл. Свідчення штурмбаннфюрера
(не для протоколу)
Кабінет начальника поліції безпеки та СД (гестапо) на Короленка. Того ж дня, пізній вечір.
У кімнаті панує тиша. На столі горить настільна лампа
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про гледичію
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про гледичію
В часи смутні, коли непевна влада
На світ до біса виповзає того гада,
Що аж ніяк не хоче просто працювати,
А норовить чуже у когось відібрати.
І люду бідному нема куди подітись,
Тож вони змушені наругу ту терпіти,
Та ще до Господа у молитвах благати,
Щоб допоміг, нарешті, ту біду здолати.
Хоч Бог і сам про все оте прекрасно знає.
Приходить час і кожен відповідно має
По своїх справах хто покару, хто подяку.
Душа від того не сховається ніяка.
Так от, було то, кажуть у часи далекі,
В часи смутні для люду, у часи нелегкі.
Як вороги навкруг, як коршуни кружляли
Та лише час собі сприятливий чекали,
Щоб ласий шмат землі чужої прихопити.
Панам у замках можна і пересидіти.
А людям бідним, а купцям, що з крамом їдуть?
На їхні голови і сиплються ті біди.
Бо ж крім отих, що, наче коршуни кружляють,
Іще й свої понад шляхами промишляють,
Кому легкої захотілося поживи.
У кого взяти – для таких то не важливо.
Неначе липку ладні будь кого обдерти,
Аби самим було що пити і що жерти.
Отож, говорять, у одному лісі якось
Розбійна зграя дуже люта завелася.
І на шляхах вони проїжджих грабували
Та і на села часто-густо нападали.
Так оббирали, що нічого не лишали.
Хто опирався – того люто убивали.
А керувала ними, жінка, як не дивно.
Була, казали і розумна, і красива
Та зла і люта, гірше гіршого бандита.
Таку про милість да́рма було і просити.
Звідкіль вона, чому такою злою стала,
Про то, мабуть й самі розбійники не знали.
Самі її, немов вогню того боялись,
За кожним словом – чи не чує – озирались.
Але ішли за нею, бо ж уміла клята
І срібла, й золота багато здобувати.
Собі всі скрині тою здобиччю забила
Та і розбійники при ній розбагатіли.
Тож не перечили, бо ж кожен, певно, мріяв,
Що, як зібрати вдосталь грошиків зуміє,
Прикупить землю, хату та і буде жити,
Щоби життя своє по-людськи завершити.
Якось ішли вони, зі здобиччю вертались,
В село ходили, їсти-пити запасались.
І на дорозі подорожнього зустріли
Та над нещасним познущатися схотіли.
Взяли у коло, узялись його штовхати,
Веліли хутко всі кишені вивертати.
Та не знайшли у нього й мідної копійки.
Вони від того, бачте, розлютились тільки.
А особливо розійшлася верховода.
- На тебе, - каже, часу витрачати шкода,
Тож обирай, як тобі ліпше помирати:
Чи то повісити,чи голову зрубати?
Та чоловік спокійно їй відповідає:
- Від тебе милості я, звісно, не чекаю,
Бо чув багато про твою натуру люту.
Убити хочеш? Ну, то так тому і бути.
Та знай, що чаша твоя повна вже у Бога.
І не минути покарання тобі свого.
Лише одне тебе ще зможе врятувати:
Ти маєш все до цурки вкрадене віддати
Тому, у кого свого часу і забрала…
Уся ватага з того лише гиготала.
А далі жінка ніж у серце устромила
«Балакуну» та і до лісу поспішили…
Пройшло відтоді часу зовсім небагато,
Негарні зміни стала жінка помічати.
Бо шпичаки крізь шкіру пробиватись стали,
І руки, й ноги часом відмовлять поча́ли.
Дерев’яніло та твердим робилось тіло.
Вона вже й знахарів відомих підключила
Аби зняли оте прокляття люте з неї.
Але з напастю ті не справились цією.
Її розбійники, ледь тільки те прознали,
Забрали здобич і хутенько повтікали.
Одна лишилась і, нарешті, зрозуміла,
Що то гріхами цю покару заробила.
Взяла всі речі, що в людей повідбирала,
Прийшла над шлях, на себе все поначіпляла
І, ледве тільки на шляху когось уздріла:
- Гляди чия? – одну лиш фразу й говорила.
- Гляди чия? – все сподівалась повернути
І Божу кару за наругу відвернути.
Сама ж все більше обростала шпичаками.
Її волосся поробилося листками.
А всі сережки, брошки, що на ній висіли,
Тепер великими стручками торохтіли
Так і завмерла деревиною над шляхом.
Спочатку люди геть обходили від страху.
Та згодом звикли, вже далеко й не минали
Та і гледичія те дерево назвали.
Росте те дерево понад шляхами й досі.
Говорять люди, що є гарним медоносом.
Що бджоли так навколо нього і кружляють
Й спекотним літом на квітках поживу мають.
Мабуть, гріхи свої так хоче замолити,
Аби на світі знову, як людина жити.
А поки…Поки тільки листям і шурхоче
«Гляди чия» немов би всім сказати хоче.
На світ до біса виповзає того гада,
Що аж ніяк не хоче просто працювати,
А норовить чуже у когось відібрати.
І люду бідному нема куди подітись,
Тож вони змушені наругу ту терпіти,
Та ще до Господа у молитвах благати,
Щоб допоміг, нарешті, ту біду здолати.
Хоч Бог і сам про все оте прекрасно знає.
Приходить час і кожен відповідно має
По своїх справах хто покару, хто подяку.
Душа від того не сховається ніяка.
Так от, було то, кажуть у часи далекі,
В часи смутні для люду, у часи нелегкі.
Як вороги навкруг, як коршуни кружляли
Та лише час собі сприятливий чекали,
Щоб ласий шмат землі чужої прихопити.
Панам у замках можна і пересидіти.
А людям бідним, а купцям, що з крамом їдуть?
На їхні голови і сиплються ті біди.
Бо ж крім отих, що, наче коршуни кружляють,
Іще й свої понад шляхами промишляють,
Кому легкої захотілося поживи.
У кого взяти – для таких то не важливо.
Неначе липку ладні будь кого обдерти,
Аби самим було що пити і що жерти.
Отож, говорять, у одному лісі якось
Розбійна зграя дуже люта завелася.
І на шляхах вони проїжджих грабували
Та і на села часто-густо нападали.
Так оббирали, що нічого не лишали.
Хто опирався – того люто убивали.
А керувала ними, жінка, як не дивно.
Була, казали і розумна, і красива
Та зла і люта, гірше гіршого бандита.
Таку про милість да́рма було і просити.
Звідкіль вона, чому такою злою стала,
Про то, мабуть й самі розбійники не знали.
Самі її, немов вогню того боялись,
За кожним словом – чи не чує – озирались.
Але ішли за нею, бо ж уміла клята
І срібла, й золота багато здобувати.
Собі всі скрині тою здобиччю забила
Та і розбійники при ній розбагатіли.
Тож не перечили, бо ж кожен, певно, мріяв,
Що, як зібрати вдосталь грошиків зуміє,
Прикупить землю, хату та і буде жити,
Щоби життя своє по-людськи завершити.
Якось ішли вони, зі здобиччю вертались,
В село ходили, їсти-пити запасались.
І на дорозі подорожнього зустріли
Та над нещасним познущатися схотіли.
Взяли у коло, узялись його штовхати,
Веліли хутко всі кишені вивертати.
Та не знайшли у нього й мідної копійки.
Вони від того, бачте, розлютились тільки.
А особливо розійшлася верховода.
- На тебе, - каже, часу витрачати шкода,
Тож обирай, як тобі ліпше помирати:
Чи то повісити,чи голову зрубати?
Та чоловік спокійно їй відповідає:
- Від тебе милості я, звісно, не чекаю,
Бо чув багато про твою натуру люту.
Убити хочеш? Ну, то так тому і бути.
Та знай, що чаша твоя повна вже у Бога.
І не минути покарання тобі свого.
Лише одне тебе ще зможе врятувати:
Ти маєш все до цурки вкрадене віддати
Тому, у кого свого часу і забрала…
Уся ватага з того лише гиготала.
А далі жінка ніж у серце устромила
«Балакуну» та і до лісу поспішили…
Пройшло відтоді часу зовсім небагато,
Негарні зміни стала жінка помічати.
Бо шпичаки крізь шкіру пробиватись стали,
І руки, й ноги часом відмовлять поча́ли.
Дерев’яніло та твердим робилось тіло.
Вона вже й знахарів відомих підключила
Аби зняли оте прокляття люте з неї.
Але з напастю ті не справились цією.
Її розбійники, ледь тільки те прознали,
Забрали здобич і хутенько повтікали.
Одна лишилась і, нарешті, зрозуміла,
Що то гріхами цю покару заробила.
Взяла всі речі, що в людей повідбирала,
Прийшла над шлях, на себе все поначіпляла
І, ледве тільки на шляху когось уздріла:
- Гляди чия? – одну лиш фразу й говорила.
- Гляди чия? – все сподівалась повернути
І Божу кару за наругу відвернути.
Сама ж все більше обростала шпичаками.
Її волосся поробилося листками.
А всі сережки, брошки, що на ній висіли,
Тепер великими стручками торохтіли
Так і завмерла деревиною над шляхом.
Спочатку люди геть обходили від страху.
Та згодом звикли, вже далеко й не минали
Та і гледичія те дерево назвали.
Росте те дерево понад шляхами й досі.
Говорять люди, що є гарним медоносом.
Що бджоли так навколо нього і кружляють
Й спекотним літом на квітках поживу мають.
Мабуть, гріхи свої так хоче замолити,
Аби на світі знову, як людина жити.
А поки…Поки тільки листям і шурхоче
«Гляди чия» немов би всім сказати хоче.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
