Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.21
14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.
2026.04.21
13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого.
Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій.
Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог.
Дика природа надто чутлива до диких звичаїв.
Коли відчуваєш листопад у квітні –
2026.04.21
12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…
2026.04.21
11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.
ІІ
2026.04.21
08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється
Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен
2026.04.21
05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.
2026.04.20
20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.
Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
2026.04.20
20:16
Під очеретом хата зустрічала
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
Свічу вечірню, місяць ночі.
Здавалося, доволі в неї часу,
І не лякали поторочі.
Рожеві абрикоси обіймали
Тим цвітом, що пахтів сміливо.
Пережила старенька вже чимало.
2026.04.20
17:51
усе це буде не про нас
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
хіба що раптом
бо час
який минає зна
не сильно фактор
ми дивні
і чого би не
десь-божевільні
2026.04.20
17:42
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2026.04.20
17:30
Чи прислухаєшся до зір,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
чи чуєш грому канонади,
а з юності і до сих пір
лягають думи на папір
і цьому вже немає ради.
А по ночах тривожать сни
і сюр-реальні, і пророчі,
2026.04.20
15:08
Долинають спогади тремтливі
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
Із туманності німих зірок.
Долинають болі нескоримі,
Як старий невивчений урок.
І, напевно, душі нелюдимі
Віднайдуть спочинок в певний строк.
Долинають образи трмвожні,
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.18
2026.04.14
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
2022-другий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
2022-другий.
От чому, саме, він, говорить і ти все слухаєш?
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в цей двадцять другий, що щедрий брехнею у білих мухах…
От чому, саме, він збирається на фронт з усмішкою ельфа?
От чому, саме, він такий спокійний і мовить:
—А, може, пташко, будемо разом?
Тобі так личить ця біла хустинка з червоним хрестом на чорно-білому селфі,
та там не завадить військова каска й найміцнішим гранітовим вазам!
Вражено споглядаю, як він зосереджено дивиться на людей, наче складає з них пазли,
як упевнено чистить берці, як пригадує клички: Грому, Лева, Ацтека.
— Пам’ятаєш? — говорить. — Ми два дні поспіль лежали на ліжку, дивилися фільм «Корона»...
Ти втекла від свого хворого на усю голову чоловіка і ми цілувалися, як в дитинстві.
Тільки крутіше… Як дорослі люди, що похапцем здирають із себе одяг і зойкають совами,
щоб завтра відшукати найтепліші спогади у паперовому почерку листя.
І те жартівливе: "Боже, бережи королеву!» — розсипалося сміхом дзвінким, мов пурпурове намисто…
Як ця фраза зараз доречна... Знов нас чекає гарматна війна із рудими бровами…
Чому, саме, йому струшуєш війку з щоки, голубиш носа кирпастого,
чому він тобі щось шепоче на вухо і ти це слухняно виконуєш?
у нього, інколи, в горлі, засіяні пшеницею лани зазнають напастей
і тоді ти готова для нього стати справжнім Каспійським морем!
Хай поплаває… Хай полежить… Хай помовчить… Хай об любов погріє долоні.
Завтра вже — камуфляж, автомат, вологі окопи й татушка тигра на смаглявім зап’ясті.
Ти підеш?— питає. Відповідаю:
— Піду.
В Руки його пошерхлі, в губи його солоні
наворожую захистом першу Вертепну звізду.
та цілую у, майже, зимові скроні.
Що ми знаємо про війну? Що у неї жіноче обличчя?
Наплічник стоїть готовий й розлітаються гніді коні...
Там, доречі, не страшно зовсім, коли стає звичним,
коли коралові королеви тягнуть на плечах поранених чоловіків,
коли знімають домашні корони…
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в цей двадцять другий, що щедрий брехнею у білих мухах…
От чому, саме, він збирається на фронт з усмішкою ельфа?
От чому, саме, він такий спокійний і мовить:
—А, може, пташко, будемо разом?
Тобі так личить ця біла хустинка з червоним хрестом на чорно-білому селфі,
та там не завадить військова каска й найміцнішим гранітовим вазам!
Вражено споглядаю, як він зосереджено дивиться на людей, наче складає з них пазли,
як упевнено чистить берці, як пригадує клички: Грому, Лева, Ацтека.
— Пам’ятаєш? — говорить. — Ми два дні поспіль лежали на ліжку, дивилися фільм «Корона»...
Ти втекла від свого хворого на усю голову чоловіка і ми цілувалися, як в дитинстві.
Тільки крутіше… Як дорослі люди, що похапцем здирають із себе одяг і зойкають совами,
щоб завтра відшукати найтепліші спогади у паперовому почерку листя.
І те жартівливе: "Боже, бережи королеву!» — розсипалося сміхом дзвінким, мов пурпурове намисто…
Як ця фраза зараз доречна... Знов нас чекає гарматна війна із рудими бровами…
Чому, саме, йому струшуєш війку з щоки, голубиш носа кирпастого,
чому він тобі щось шепоче на вухо і ти це слухняно виконуєш?
у нього, інколи, в горлі, засіяні пшеницею лани зазнають напастей
і тоді ти готова для нього стати справжнім Каспійським морем!
Хай поплаває… Хай полежить… Хай помовчить… Хай об любов погріє долоні.
Завтра вже — камуфляж, автомат, вологі окопи й татушка тигра на смаглявім зап’ясті.
Ти підеш?— питає. Відповідаю:
— Піду.
В Руки його пошерхлі, в губи його солоні
наворожую захистом першу Вертепну звізду.
та цілую у, майже, зимові скроні.
Що ми знаємо про війну? Що у неї жіноче обличчя?
Наплічник стоїть готовий й розлітаються гніді коні...
Там, доречі, не страшно зовсім, коли стає звичним,
коли коралові королеви тягнуть на плечах поранених чоловіків,
коли знімають домашні корони…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
