Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Юлія Івченко (1978) /
Вірші
2022-другий.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
2022-другий.
От чому, саме, він, говорить і ти все слухаєш?
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в цей двадцять другий, що щедрий брехнею у білих мухах…
От чому, саме, він збирається на фронт з усмішкою ельфа?
От чому, саме, він такий спокійний і мовить:
—А, може, пташко, будемо разом?
Тобі так личить ця біла хустинка з червоним хрестом на чорно-білому селфі,
та там не завадить військова каска й найміцнішим гранітовим вазам!
Вражено споглядаю, як він зосереджено дивиться на людей, наче складає з них пазли,
як упевнено чистить берці, як пригадує клички: Грому, Лева, Ацтека.
— Пам’ятаєш? — говорить. — Ми два дні поспіль лежали на ліжку, дивилися фільм «Корона»...
Ти втекла від свого хворого на усю голову чоловіка і ми цілувалися, як в дитинстві.
Тільки крутіше… Як дорослі люди, що похапцем здирають із себе одяг і зойкають совами,
щоб завтра відшукати найтепліші спогади у паперовому почерку листя.
І те жартівливе: "Боже, бережи королеву!» — розсипалося сміхом дзвінким, мов пурпурове намисто…
Як ця фраза зараз доречна... Знов нас чекає гарматна війна із рудими бровами…
Чому, саме, йому струшуєш війку з щоки, голубиш носа кирпастого,
чому він тобі щось шепоче на вухо і ти це слухняно виконуєш?
у нього, інколи, в горлі, засіяні пшеницею лани зазнають напастей
і тоді ти готова для нього стати справжнім Каспійським морем!
Хай поплаває… Хай полежить… Хай помовчить… Хай об любов погріє долоні.
Завтра вже — камуфляж, автомат, вологі окопи й татушка тигра на смаглявім зап’ясті.
Ти підеш?— питає. Відповідаю:
— Піду.
В Руки його пошерхлі, в губи його солоні
наворожую захистом першу Вертепну звізду.
та цілую у, майже, зимові скроні.
Що ми знаємо про війну? Що у неї жіноче обличчя?
Наплічник стоїть готовий й розлітаються гніді коні...
Там, доречі, не страшно зовсім, коли стає звичним,
коли коралові королеви тягнуть на плечах поранених чоловіків,
коли знімають домашні корони…
Про гібридну війну, що, напевне, усіх достала,
про те, що, навіть, дерева мають рідну мову рухів
і коли є потреба, то корінням її віддано захищають,
про те, що наші закони кроять під московські лекала
в цей двадцять другий, що щедрий брехнею у білих мухах…
От чому, саме, він збирається на фронт з усмішкою ельфа?
От чому, саме, він такий спокійний і мовить:
—А, може, пташко, будемо разом?
Тобі так личить ця біла хустинка з червоним хрестом на чорно-білому селфі,
та там не завадить військова каска й найміцнішим гранітовим вазам!
Вражено споглядаю, як він зосереджено дивиться на людей, наче складає з них пазли,
як упевнено чистить берці, як пригадує клички: Грому, Лева, Ацтека.
— Пам’ятаєш? — говорить. — Ми два дні поспіль лежали на ліжку, дивилися фільм «Корона»...
Ти втекла від свого хворого на усю голову чоловіка і ми цілувалися, як в дитинстві.
Тільки крутіше… Як дорослі люди, що похапцем здирають із себе одяг і зойкають совами,
щоб завтра відшукати найтепліші спогади у паперовому почерку листя.
І те жартівливе: "Боже, бережи королеву!» — розсипалося сміхом дзвінким, мов пурпурове намисто…
Як ця фраза зараз доречна... Знов нас чекає гарматна війна із рудими бровами…
Чому, саме, йому струшуєш війку з щоки, голубиш носа кирпастого,
чому він тобі щось шепоче на вухо і ти це слухняно виконуєш?
у нього, інколи, в горлі, засіяні пшеницею лани зазнають напастей
і тоді ти готова для нього стати справжнім Каспійським морем!
Хай поплаває… Хай полежить… Хай помовчить… Хай об любов погріє долоні.
Завтра вже — камуфляж, автомат, вологі окопи й татушка тигра на смаглявім зап’ясті.
Ти підеш?— питає. Відповідаю:
— Піду.
В Руки його пошерхлі, в губи його солоні
наворожую захистом першу Вертепну звізду.
та цілую у, майже, зимові скроні.
Що ми знаємо про війну? Що у неї жіноче обличчя?
Наплічник стоїть готовий й розлітаються гніді коні...
Там, доречі, не страшно зовсім, коли стає звичним,
коли коралові королеви тягнуть на плечах поранених чоловіків,
коли знімають домашні корони…
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
