Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.21
13:55
Світ оцей завеликий, та тихо, дитинко, не плач,
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
не торкнеться тебе буревій світової толоки,
тато й мама завжди будуть поруч з тобою, допоки
скатертиною неба колує духмяний калач.
Іграшковий ведмедик – з усіх, самий відданий друг,
берегтиме твої потає
2025.12.21
13:04
Те саме знову без кінця.
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
Одне й те саме… все спочатку.
І та мелодія, і ця —
Тобі й мені, обом на згадку…
У кадрі наш з тобою зріст.
Зростали ми там без зупинки.
А в ньому вальс, а ньому твіст
І сна безрадісні уривки…
2025.12.21
12:56
Вставай, Данилку, почало світати!-
Прошепотіла мама і в ту ж мить
Відкрив Данилко сині оченята.
Здавалося, що вже давно не спить.
А таки так. Крутився цілу ніч,
Не зміг склепить очей. Бо ж разом з татом
На Січ сьогодні мають вирушати.
А він же мрі
Прошепотіла мама і в ту ж мить
Відкрив Данилко сині оченята.
Здавалося, що вже давно не спить.
А таки так. Крутився цілу ніч,
Не зміг склепить очей. Бо ж разом з татом
На Січ сьогодні мають вирушати.
А він же мрі
2025.12.21
07:09
Проб'є годинник певний час,
Струною захлинеться.
І неймовірний білий вальс
Світ закружляє в берцях.
Гірлянди запалю вночі,
Немов на карнавалі.
Шампанське піниться — ключі
Від щастя у бокалі.
Струною захлинеться.
І неймовірний білий вальс
Світ закружляє в берцях.
Гірлянди запалю вночі,
Немов на карнавалі.
Шампанське піниться — ключі
Від щастя у бокалі.
2025.12.21
01:28
Не відчуваю холоду погроз,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
Давно не бачив на Дніпрі я кригу,
Куди подівся - ні не дід - мороз?
Ми тужимо за сонцем і за снігом.
За землі йде усепланетний торг,
Високий дух перетворивсь на тління.
Війна. Земля - немов лікарня й морг,
2025.12.21
00:25
Згадалася зима давніша
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
З далеких радісних часів:
Мороз гостинний, сплячий ліс,
Блакиті чистої навіс,
Де в кілька наших голосів
Вслухалась тиша.
Наче мури,
Згадались снігу кучугури,
2025.12.20
22:56
Дійшов до дна із дневим безголоссям…
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
В той самий час у списку безнадійних
Своїх мовчань, розплетеним волоссям
У погляді вчорашньої події —
Ти ще ніде… й тобі не по цимбалам
З яких причин, чи по якій причині
Один із днів піде на лікарняне —
Ти будеш
2025.12.20
17:36
Мозок Міранди
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
Точить пропаганда
Різні одкровення зе ме і
Демократичні, республіканські
Фрі-преса, топові глянці
Все би новин їй, що би не наплели
Або тільки читання слів?
2025.12.20
16:04
В ресторані удвох
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
до готелю лиш крок,
що бракує тобі, жінко зимна?
Чи тепер все одно,
чи коньяк, чи вино —
замовляєш гірке капучино.
Ще надія жива,
у очах — кропива,
2025.12.20
12:54
Безсоння, як страшна пустеля,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
Де випалено все дотла.
І нависає хижа стеля,
Мов пекла вигасла зола.
Безсоння поведе у далі,
Де все згоріло навкруги,
Де перетліли всі печалі,
2025.12.20
12:42
Сидить Критик
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
на березі Бистриці Солотвинської
або Надвірнянської —
йому, зрештою, байдуже,
бо в обох тече не вода, а тексти.
дивиться у дзеркало ріки
і бачить там не себе,
а чергову книжку, яку ніхто не прочитає,
2025.12.19
18:39
не біда - зима повернулася
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
сніг мете на рідний поріг
Ніч Свята зігріє ці вулиці
прокладе дорогу зорі
Приспів (2р.):
хай із вертепу коляда
нам принесе надії дар
2025.12.19
17:46
Боже, Господе наш,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
Яке ж бо величне Твоє Ім’я по всій землі!
Ти, котрий славу дав небесам.
З вуст малюків і немовлят
Ти зробив силу проти Твоїх супротивників,
Щоб зупинити ворога й месника.
Як побачу Твої небеса – справу рук Твоїх,
Місяць і зірки,
2025.12.19
17:02
А то не слуги – золоті батони
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
поїли– як і яйця Фаберже,
то регіони,
тобто, їхні клони
у клані комуняк опезеже.
***
А мафіозі офісу(у френчі)
2025.12.19
15:48
Сьогодні скрізь - поезія Різдва,
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
А вчора всі писали про Святвечір.
У читача розпухла голова,
Не витримали стільки віршів плечі!
Поети, як один, тримають стрій!
Куди не глянь - листівки та ікони.
Святкової поезії майстри!
2025.12.19
15:32
А спічі одне одному читати –
це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...це не діяння вищої ваги
і не дебати,
аби набрехати,
що це народу додає снаги.
***
А реактивний шут сягає неба,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про бобрів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про бобрів
Було колись…чи, може й не було.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жи́ли.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.
В селі стояли хатки чепурні,
З усіх боків оточені садками.
Веселі тут співалися пісні,
Кохалися дівчата з юнаками.
Жили у праці, множили добро.
Їх горе стороною оминало.
І так було воно аж поки про
Цей край лихі кочівники прознали.
І налетіли, наче сарана.
Сади зрубали, хати попалили,
Пустелею зробилась сторона.
Людей тих полонили, тих побили.
Хто врятувавсь, на північ подались,
В ліси сховались від очей подалі.
Село нове там будувать взялись.
Знов чепурні хатки повиростали.
Сади навколо знову зацвіли,
Стада худоби навкруги паслися.
Здавалось, знов старі часи прийшли,
Як люд і працював, і веселився.
Та з нетрів темних вийшли дикуни,
Які не знали, що таке – робити.
Ввірвалися у те село вони
Та заходились всіх нещасних бити.
Із хат по виганяли геть усіх,
Сказали, що самі в них будуть жити.
Усю худобу відібрали в них,
Самих же в болота прогнали звідти.
Блукали по неходжених стежках
Нещасні люди та шукали в лісі
Такого місця, щоб і хижий птах
Дістатися до нього не спромігся.
Але ж чи можна де його знайти?
Щоби собі хатинки збудувати
Та господарство власне завести,
З людьми лихими клопоту не знати.
Блукали довго, але все дарма.
Отож у бога здумали просити,
Бо вже і сил шукати в них нема.
Зібрались разом і дорослі, й діти,
До неба свої руки простягли,
Благали поки і втомились люди.
Голодні тут же на траві лягли
Й поснули всі. Аж сонечко їх будить.
Прокинулись – не можуть упізнать,
Зовсім не людський вигляд вони мають,
Якісь хвости у кожного стирчать,
Короткі лапи речі не тримають.
А зуби! Ними дерево хіба
Можливо гризти. Що то за наруга?
Невже оце так бог про них подбав?
А як тепер тягати полем плуга?
А як садки садити? Будувать
Собі хатинки? Про худобу дбати?
Їх за людей не будуть визнавать!
Чи доведеться й далі бідувати?
Весь час ховатись від людських очей…
Чекай, та ж ми самі того просили.
А бог прохання вислухав, ачей…
Тепер усі сумні в кружечок сіли
Та й стали думать, що ж його робить.
Надумались з очей людських ховатись.
Там, де струмок поміж дерев біжить,
Побудували собі нові хати.
Маленькі, але затишні такі.
Як збудували, то дерев звалили,
Дрючки перетягли ті нелегкі
І ними той струмочок загатили
Аби вода сховала їх село
З очей людських. Отам і жити стали.
Нелегко, звісно, попервах було
Та звиклись поступово, працювали.
А люди, коли в лісі стріли їх,
Майстерності тій довго дивувались.
Не кожен із людей того би зміг,
Отож спостерігали та навчались.
А ще бобрами називали. Та
Чому – убий, але того не знаю.
Хай хтось про те у вчених запита,
А я, що знав – те й вам розповідаю.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жи́ли.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.
В селі стояли хатки чепурні,
З усіх боків оточені садками.
Веселі тут співалися пісні,
Кохалися дівчата з юнаками.
Жили у праці, множили добро.
Їх горе стороною оминало.
І так було воно аж поки про
Цей край лихі кочівники прознали.
І налетіли, наче сарана.
Сади зрубали, хати попалили,
Пустелею зробилась сторона.
Людей тих полонили, тих побили.
Хто врятувавсь, на північ подались,
В ліси сховались від очей подалі.
Село нове там будувать взялись.
Знов чепурні хатки повиростали.
Сади навколо знову зацвіли,
Стада худоби навкруги паслися.
Здавалось, знов старі часи прийшли,
Як люд і працював, і веселився.
Та з нетрів темних вийшли дикуни,
Які не знали, що таке – робити.
Ввірвалися у те село вони
Та заходились всіх нещасних бити.
Із хат по виганяли геть усіх,
Сказали, що самі в них будуть жити.
Усю худобу відібрали в них,
Самих же в болота прогнали звідти.
Блукали по неходжених стежках
Нещасні люди та шукали в лісі
Такого місця, щоб і хижий птах
Дістатися до нього не спромігся.
Але ж чи можна де його знайти?
Щоби собі хатинки збудувати
Та господарство власне завести,
З людьми лихими клопоту не знати.
Блукали довго, але все дарма.
Отож у бога здумали просити,
Бо вже і сил шукати в них нема.
Зібрались разом і дорослі, й діти,
До неба свої руки простягли,
Благали поки і втомились люди.
Голодні тут же на траві лягли
Й поснули всі. Аж сонечко їх будить.
Прокинулись – не можуть упізнать,
Зовсім не людський вигляд вони мають,
Якісь хвости у кожного стирчать,
Короткі лапи речі не тримають.
А зуби! Ними дерево хіба
Можливо гризти. Що то за наруга?
Невже оце так бог про них подбав?
А як тепер тягати полем плуга?
А як садки садити? Будувать
Собі хатинки? Про худобу дбати?
Їх за людей не будуть визнавать!
Чи доведеться й далі бідувати?
Весь час ховатись від людських очей…
Чекай, та ж ми самі того просили.
А бог прохання вислухав, ачей…
Тепер усі сумні в кружечок сіли
Та й стали думать, що ж його робить.
Надумались з очей людських ховатись.
Там, де струмок поміж дерев біжить,
Побудували собі нові хати.
Маленькі, але затишні такі.
Як збудували, то дерев звалили,
Дрючки перетягли ті нелегкі
І ними той струмочок загатили
Аби вода сховала їх село
З очей людських. Отам і жити стали.
Нелегко, звісно, попервах було
Та звиклись поступово, працювали.
А люди, коли в лісі стріли їх,
Майстерності тій довго дивувались.
Не кожен із людей того би зміг,
Отож спостерігали та навчались.
А ще бобрами називали. Та
Чому – убий, але того не знаю.
Хай хтось про те у вчених запита,
А я, що знав – те й вам розповідаю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
