Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.18
14:21
Лютує сіре небо грозове.
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
Живуть під ним приборкані міщани.
Безпосередність малюка Жерве
Зустрілася з підступністю Вальжана.
Знов заглушають Божу благодать
Реальності приземлені куплети.
Нічого не змінилося. Дзвенять
2026.06.18
12:57
Ми зійшлися, щоб множився рід,
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
Щоб зростав український нарід,
Та життя скерувало не так -
Ми злучали котів і собак.
Бо найперше цінує наш рід
Непоганий стабільний дохід,
А як треба продовжити рід -
2026.06.18
11:59
А кого я знайду на забутій стежині?
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
Може, Будду, а може, в лахмітті Христа.
Чи Конфуція в давній, старій одежині.
Ця стежина - пролог до нового хреста.
На зарослій і вкритій снігами стежині
Відшукаю забуті, затихлі слова,
Що сховались колись у зел
2026.06.18
10:15
Кінець! Я все колишнє перезрів.
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
Кольт у руці не виправить мій нрав,
та крапку покладе тому, як жив,
нехай і з тим, за що усе б віддав.
Моя душа неначе за дверми,
в яких немає клямки вороття
аби не повернути до юрми,
2026.06.18
08:09
Вовк почув від Лиса вість,
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
Що разів, напевно, шість
У саду з'являвся гість,
Що кору і зелень їсть,
І від саду аж до гаю
Непокареним петляє,
Бо, не маючи утоми,
Відточив отак прийоми
2026.06.18
03:59
Поганий правнуче!
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
Ми, славний прадід твій,
не задля того це понаскладали,
щоб всяке падло,
опинившися в віддаленні,
про се ліпило, як йому намарено, й
грошву легку звивало у сувій
на сплату світла,
2026.06.17
22:45
Борис Скорбін (1904-1972; народився й провів молодість в Україні)
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
Ми діти тих, хто бій давав
самій Центральній Раді,
хто паровоз свій полишав,
йдучи на барикади.
Наш паровозе, мчи притьма,
2026.06.17
21:35
неминучість намагається
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
влізти в душу ніби
їй мало того що вона і так
неминуча
мовби поганські боги
якім обов’язкова
маніфестація
неминучість ревно
2026.06.17
20:26
Я брав круті пороги без вагань,
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
Палив мости, не дбаючи про попіл.
Із безлічі безумних сподівань
Лишав собі лише гарячий клопіт.
Здавався світ підручним і малим,
Кохання — штормом, а невдачі — димом,
І кожен день у пошуках мети
2026.06.17
13:46
У день сонцестояння,
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
Коли Сонце дивувалось і завмирало
Споглядаючи людей і коней,
Ясени та просо,
І синиці й вивільги
Славили буяння зела,
Вчитель Досконалий з Північних Мурів
Запитав музику Жовтої Істини:
2026.06.17
12:04
Мені часу, напевно, ніколи не стане.
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
Я постійно біжу і не знаю куди.
У далеких полях чи лісах Індостану
Я шукаю розгойдані смисли годин.
Ніби відповідь на нерозв'язні питання,
Я шукаю у джунглях безумного дня.
А впіймаю у руки часи катування,
2026.06.17
09:34
Чумацький шлях як ніч ,як сон
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
Чумак завжди хороший,
Був в дивну сіль поверх кальсон
Він схований між грошей.
Модерн вовни давно відсох,
Вогонь в очах світився,
Зелених щічок світлий мох,
У кузні де дрімав Сварог,
2026.06.17
09:11
Безпорадний погляд,
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
Усмішка Мадонни.
Чорна кішка поряд,
Як думки бездонні.
На полиці образ —
Божа Діва плаче,
Поховала вчора
Господа, неначе.
2026.06.17
07:36
На столі смачний сніданок
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
Жде на Рому кожен ранок:
Трошки ситної вівсянки
І компоту з ягід склянка,
Чи вареників із сиром
Дух іде по тій квартирі,
Де онукові радіти
Бабця буде ціле літо.
2026.06.17
04:21
Учора на потьмареному небі
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
я колесо побачив і звізду.
Іх бін такий закоханий у тебе,
що слів, їй-богу, зразу не знайду.
П.П
Співає птічка пісню голосну
і від любові серце заміраєт.
2026.06.17
01:55
Ці вечори лишаються моїми,
Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Я їх відчув, прийняв і пережив.
Душа моя - за чорними дверима,
Але від них давно нема ключів.
Дороги мовчазні до мене звикли,
Хоча багато бачили облич.
Ці вечори, заплакані й прогірклі,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
2026.06.01
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про бобрів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про бобрів
Було колись…чи, може й не було.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жи́ли.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.
В селі стояли хатки чепурні,
З усіх боків оточені садками.
Веселі тут співалися пісні,
Кохалися дівчата з юнаками.
Жили у праці, множили добро.
Їх горе стороною оминало.
І так було воно аж поки про
Цей край лихі кочівники прознали.
І налетіли, наче сарана.
Сади зрубали, хати попалили,
Пустелею зробилась сторона.
Людей тих полонили, тих побили.
Хто врятувавсь, на північ подались,
В ліси сховались від очей подалі.
Село нове там будувать взялись.
Знов чепурні хатки повиростали.
Сади навколо знову зацвіли,
Стада худоби навкруги паслися.
Здавалось, знов старі часи прийшли,
Як люд і працював, і веселився.
Та з нетрів темних вийшли дикуни,
Які не знали, що таке – робити.
Ввірвалися у те село вони
Та заходились всіх нещасних бити.
Із хат по виганяли геть усіх,
Сказали, що самі в них будуть жити.
Усю худобу відібрали в них,
Самих же в болота прогнали звідти.
Блукали по неходжених стежках
Нещасні люди та шукали в лісі
Такого місця, щоб і хижий птах
Дістатися до нього не спромігся.
Але ж чи можна де його знайти?
Щоби собі хатинки збудувати
Та господарство власне завести,
З людьми лихими клопоту не знати.
Блукали довго, але все дарма.
Отож у бога здумали просити,
Бо вже і сил шукати в них нема.
Зібрались разом і дорослі, й діти,
До неба свої руки простягли,
Благали поки і втомились люди.
Голодні тут же на траві лягли
Й поснули всі. Аж сонечко їх будить.
Прокинулись – не можуть упізнать,
Зовсім не людський вигляд вони мають,
Якісь хвости у кожного стирчать,
Короткі лапи речі не тримають.
А зуби! Ними дерево хіба
Можливо гризти. Що то за наруга?
Невже оце так бог про них подбав?
А як тепер тягати полем плуга?
А як садки садити? Будувать
Собі хатинки? Про худобу дбати?
Їх за людей не будуть визнавать!
Чи доведеться й далі бідувати?
Весь час ховатись від людських очей…
Чекай, та ж ми самі того просили.
А бог прохання вислухав, ачей…
Тепер усі сумні в кружечок сіли
Та й стали думать, що ж його робить.
Надумались з очей людських ховатись.
Там, де струмок поміж дерев біжить,
Побудували собі нові хати.
Маленькі, але затишні такі.
Як збудували, то дерев звалили,
Дрючки перетягли ті нелегкі
І ними той струмочок загатили
Аби вода сховала їх село
З очей людських. Отам і жити стали.
Нелегко, звісно, попервах було
Та звиклись поступово, працювали.
А люди, коли в лісі стріли їх,
Майстерності тій довго дивувались.
Не кожен із людей того би зміг,
Отож спостерігали та навчались.
А ще бобрами називали. Та
Чому – убий, але того не знаю.
Хай хтось про те у вчених запита,
А я, що знав – те й вам розповідаю.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жи́ли.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.
В селі стояли хатки чепурні,
З усіх боків оточені садками.
Веселі тут співалися пісні,
Кохалися дівчата з юнаками.
Жили у праці, множили добро.
Їх горе стороною оминало.
І так було воно аж поки про
Цей край лихі кочівники прознали.
І налетіли, наче сарана.
Сади зрубали, хати попалили,
Пустелею зробилась сторона.
Людей тих полонили, тих побили.
Хто врятувавсь, на північ подались,
В ліси сховались від очей подалі.
Село нове там будувать взялись.
Знов чепурні хатки повиростали.
Сади навколо знову зацвіли,
Стада худоби навкруги паслися.
Здавалось, знов старі часи прийшли,
Як люд і працював, і веселився.
Та з нетрів темних вийшли дикуни,
Які не знали, що таке – робити.
Ввірвалися у те село вони
Та заходились всіх нещасних бити.
Із хат по виганяли геть усіх,
Сказали, що самі в них будуть жити.
Усю худобу відібрали в них,
Самих же в болота прогнали звідти.
Блукали по неходжених стежках
Нещасні люди та шукали в лісі
Такого місця, щоб і хижий птах
Дістатися до нього не спромігся.
Але ж чи можна де його знайти?
Щоби собі хатинки збудувати
Та господарство власне завести,
З людьми лихими клопоту не знати.
Блукали довго, але все дарма.
Отож у бога здумали просити,
Бо вже і сил шукати в них нема.
Зібрались разом і дорослі, й діти,
До неба свої руки простягли,
Благали поки і втомились люди.
Голодні тут же на траві лягли
Й поснули всі. Аж сонечко їх будить.
Прокинулись – не можуть упізнать,
Зовсім не людський вигляд вони мають,
Якісь хвости у кожного стирчать,
Короткі лапи речі не тримають.
А зуби! Ними дерево хіба
Можливо гризти. Що то за наруга?
Невже оце так бог про них подбав?
А як тепер тягати полем плуга?
А як садки садити? Будувать
Собі хатинки? Про худобу дбати?
Їх за людей не будуть визнавать!
Чи доведеться й далі бідувати?
Весь час ховатись від людських очей…
Чекай, та ж ми самі того просили.
А бог прохання вислухав, ачей…
Тепер усі сумні в кружечок сіли
Та й стали думать, що ж його робить.
Надумались з очей людських ховатись.
Там, де струмок поміж дерев біжить,
Побудували собі нові хати.
Маленькі, але затишні такі.
Як збудували, то дерев звалили,
Дрючки перетягли ті нелегкі
І ними той струмочок загатили
Аби вода сховала їх село
З очей людських. Отам і жити стали.
Нелегко, звісно, попервах було
Та звиклись поступово, працювали.
А люди, коли в лісі стріли їх,
Майстерності тій довго дивувались.
Не кожен із людей того би зміг,
Отож спостерігали та навчались.
А ще бобрами називали. Та
Чому – убий, але того не знаю.
Хай хтось про те у вчених запита,
А я, що знав – те й вам розповідаю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
