Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.25
07:54
VIІ. « РИМ ПОЧЕКАЄ! »
Кімната молодого Плінія була завалена сувоями. Тут були вірші Вергілія, праці істориків і його власні начерки. Юнак гарячково пакував речі в шкіряну сумку.
Завтра вранці в порту на нього чекав корабель до Остії. Пліній
2026.09.25
07:16
До сонця усміхається земля,
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
Діждавшись врешті просвіту в тумані, -
Вже росами вмиваються поля
І обсихають в теплому сіянні.
Усе навколо скинуло свій жаль,
Розвіялися сумніви й тривоги, -
Душа світліє, як прозора даль,
І стелиться життя нова дорога.
2026.09.24
23:59
Лунатик на траві, дивись
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
Лунатик на траві, дивись
Згадавши як сміявся й грав колись
Інші диваки за ним велись
Лунатик у передпокої
Лунатики в передпокої
В газеті їх обличчя звернуті додолу
2026.09.24
23:03
обережно акуратно
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
2026.09.24
22:13
Ще краплі літа в осені барвистій
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
2026.09.24
20:58
Грались в піжмурки із сонцем,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
2026.09.24
18:34
Підлога бажає зігрітись,
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
2026.09.24
17:13
Жили чоловік і жінка на хуторі. Звісно
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
2026.09.24
16:43
Так схожий на старовинні,
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
2026.09.24
14:26
Колись доводиться прощатись
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
2026.09.24
06:15
Предківські дороги нам дарують крила
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
2026.09.24
05:29
VІ. ТЯГАР СИНІВСЬКОГО ОБОВ'ЯЗКУ
У задимленій майстерні коваля Квінта ранок почався з важкої розмови. За довгим дерев'яним столом сиділи двоє братів. Квінт, широкоплечий, із мозолястими від молота руками, та Марцелл – стрункий, загартований у боях ле
2026.09.24
00:00
вітер тихий і вітер злобний
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
2026.09.23
20:02
Перетоплений шлях у майбутнє, на гору жадану,
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
2026.09.23
19:32
14. Во ім’я Життя Вишнього, слава Світлу горньому!
Шум-Кушта предстоїть, і возвіщає, і поучає. Шум бар Ну, Шум-Кушта, предстоїть і глаголе покірно перед Господом, прорікаючи:
– Минувся час мій, і належить мені відійти. Та не відаю, хто суп
2026.09.23
15:17
Я піду за дощем, закохавшись у сіру сльоту
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про бобрів
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про бобрів
Було колись…чи, може й не було.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жи́ли.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.
В селі стояли хатки чепурні,
З усіх боків оточені садками.
Веселі тут співалися пісні,
Кохалися дівчата з юнаками.
Жили у праці, множили добро.
Їх горе стороною оминало.
І так було воно аж поки про
Цей край лихі кочівники прознали.
І налетіли, наче сарана.
Сади зрубали, хати попалили,
Пустелею зробилась сторона.
Людей тих полонили, тих побили.
Хто врятувавсь, на північ подались,
В ліси сховались від очей подалі.
Село нове там будувать взялись.
Знов чепурні хатки повиростали.
Сади навколо знову зацвіли,
Стада худоби навкруги паслися.
Здавалось, знов старі часи прийшли,
Як люд і працював, і веселився.
Та з нетрів темних вийшли дикуни,
Які не знали, що таке – робити.
Ввірвалися у те село вони
Та заходились всіх нещасних бити.
Із хат по виганяли геть усіх,
Сказали, що самі в них будуть жити.
Усю худобу відібрали в них,
Самих же в болота прогнали звідти.
Блукали по неходжених стежках
Нещасні люди та шукали в лісі
Такого місця, щоб і хижий птах
Дістатися до нього не спромігся.
Але ж чи можна де його знайти?
Щоби собі хатинки збудувати
Та господарство власне завести,
З людьми лихими клопоту не знати.
Блукали довго, але все дарма.
Отож у бога здумали просити,
Бо вже і сил шукати в них нема.
Зібрались разом і дорослі, й діти,
До неба свої руки простягли,
Благали поки і втомились люди.
Голодні тут же на траві лягли
Й поснули всі. Аж сонечко їх будить.
Прокинулись – не можуть упізнать,
Зовсім не людський вигляд вони мають,
Якісь хвости у кожного стирчать,
Короткі лапи речі не тримають.
А зуби! Ними дерево хіба
Можливо гризти. Що то за наруга?
Невже оце так бог про них подбав?
А як тепер тягати полем плуга?
А як садки садити? Будувать
Собі хатинки? Про худобу дбати?
Їх за людей не будуть визнавать!
Чи доведеться й далі бідувати?
Весь час ховатись від людських очей…
Чекай, та ж ми самі того просили.
А бог прохання вислухав, ачей…
Тепер усі сумні в кружечок сіли
Та й стали думать, що ж його робить.
Надумались з очей людських ховатись.
Там, де струмок поміж дерев біжить,
Побудували собі нові хати.
Маленькі, але затишні такі.
Як збудували, то дерев звалили,
Дрючки перетягли ті нелегкі
І ними той струмочок загатили
Аби вода сховала їх село
З очей людських. Отам і жити стали.
Нелегко, звісно, попервах було
Та звиклись поступово, працювали.
А люди, коли в лісі стріли їх,
Майстерності тій довго дивувались.
Не кожен із людей того би зміг,
Отож спостерігали та навчались.
А ще бобрами називали. Та
Чому – убий, але того не знаю.
Хай хтось про те у вчених запита,
А я, що знав – те й вам розповідаю.
Але ж дарма навіщо б говорили?
Стояло у степу одне село,
В якому люди роботящі жи́ли.
Трудились від зорі і до зорі,
Під щедрим сонцем урожай ростили,
Овець отари та стада корів
На буйних травах набирали сили.
В селі стояли хатки чепурні,
З усіх боків оточені садками.
Веселі тут співалися пісні,
Кохалися дівчата з юнаками.
Жили у праці, множили добро.
Їх горе стороною оминало.
І так було воно аж поки про
Цей край лихі кочівники прознали.
І налетіли, наче сарана.
Сади зрубали, хати попалили,
Пустелею зробилась сторона.
Людей тих полонили, тих побили.
Хто врятувавсь, на північ подались,
В ліси сховались від очей подалі.
Село нове там будувать взялись.
Знов чепурні хатки повиростали.
Сади навколо знову зацвіли,
Стада худоби навкруги паслися.
Здавалось, знов старі часи прийшли,
Як люд і працював, і веселився.
Та з нетрів темних вийшли дикуни,
Які не знали, що таке – робити.
Ввірвалися у те село вони
Та заходились всіх нещасних бити.
Із хат по виганяли геть усіх,
Сказали, що самі в них будуть жити.
Усю худобу відібрали в них,
Самих же в болота прогнали звідти.
Блукали по неходжених стежках
Нещасні люди та шукали в лісі
Такого місця, щоб і хижий птах
Дістатися до нього не спромігся.
Але ж чи можна де його знайти?
Щоби собі хатинки збудувати
Та господарство власне завести,
З людьми лихими клопоту не знати.
Блукали довго, але все дарма.
Отож у бога здумали просити,
Бо вже і сил шукати в них нема.
Зібрались разом і дорослі, й діти,
До неба свої руки простягли,
Благали поки і втомились люди.
Голодні тут же на траві лягли
Й поснули всі. Аж сонечко їх будить.
Прокинулись – не можуть упізнать,
Зовсім не людський вигляд вони мають,
Якісь хвости у кожного стирчать,
Короткі лапи речі не тримають.
А зуби! Ними дерево хіба
Можливо гризти. Що то за наруга?
Невже оце так бог про них подбав?
А як тепер тягати полем плуга?
А як садки садити? Будувать
Собі хатинки? Про худобу дбати?
Їх за людей не будуть визнавать!
Чи доведеться й далі бідувати?
Весь час ховатись від людських очей…
Чекай, та ж ми самі того просили.
А бог прохання вислухав, ачей…
Тепер усі сумні в кружечок сіли
Та й стали думать, що ж його робить.
Надумались з очей людських ховатись.
Там, де струмок поміж дерев біжить,
Побудували собі нові хати.
Маленькі, але затишні такі.
Як збудували, то дерев звалили,
Дрючки перетягли ті нелегкі
І ними той струмочок загатили
Аби вода сховала їх село
З очей людських. Отам і жити стали.
Нелегко, звісно, попервах було
Та звиклись поступово, працювали.
А люди, коли в лісі стріли їх,
Майстерності тій довго дивувались.
Не кожен із людей того би зміг,
Отож спостерігали та навчались.
А ще бобрами називали. Та
Чому – убий, але того не знаю.
Хай хтось про те у вчених запита,
А я, що знав – те й вам розповідаю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
