« І на місце сірих приходять чорні» © Борис і Аркадій Стругацькі

І це вже усталений загальний курс зла на торжество сірості і пітьми в головах населення наших реальних і віртуальних територій. Не одним ж бо лгбт і блм зносити людство...

"Письменниця Енн Епплбаум, авторка книги "ГУЛАГ", про те, як американське суспільство помітно охопила нова хвиля пуританства, пов'язана з так званою "культурою" "скасування".
«Мені дали зрозуміти, що я не людина»:
як працює «культура скасування» у США

1. Що за «нові пуритани»
Епплбаум згадує історію Естер Прін, героїні відомого роману "Пурпурова буква" американського класика Натаніеля Готорна. Естер народжує позашлюбну дитину і відмовляється назвати ім'я батька. За це вона має все життя носити пришиту до сукні букву «А», знак адюльтеру. Жителі Бостона засуджують Естер, навіть якщо самі в перелюбстві.

Зараз в Америці живуть оті, які втратили все, формально не порушивши жодних законів. На думку Епплбаум, ці американці — науковці, журналісти, письменники багато в чому виявилися жертвами «нового пуританства». Вони начебто порушили норми спілкування, пов'язані з расою, статтю, поведінкою або допустимим гумором. При цьому характер інцидентів міг бути спірним, їхня інтерпретація — різною, обвинуваченим не повідомляли у чому їх звинувачують, тим не менше всіх піддали жорсткому остракізму.

3. Публічна онлайн-сфера – місце надто швидких висновків

Наприклад, журналістку Алексі Маккаммонд призначили головним редактором Teen Vogue, але користувачі знайшли та повторно розмістили її старі антиазіатські та гомофобні твіти. Вона писала їх десять років тому ще підлітком. Маккаммонд не встигла приступити до роботи, як їй довелося залишити посаду.

4. Мовчання, звільнення, вибачення, плітки: етапи «відлучення» жертви від суспільства

Перше, що відбувається з особою, яку звинувачують у порушенні правил спілкування, — з нею всі перестають розмовляти, включаючи колег та друзів. «У моєму відділі десятки службовців – думаю, за останній рік я не розмовляв ні з ким із них, – розповів Епплбаум один учений. — Мій колега, з яким я обідав не рідше одного разу на тиждень більше десяти років просто відмовився зі мною розмовляти, не ставлячи запитань».

Друге: навіть якщо особистість не усунули, не покарали чи не визнали винною у чомусь, вона втрачає можливість працювати за професією. Викладачі залишаються без студентів та цитованості («Аспіранти дали мені зрозуміти, що я не людина і терпіти мене ніхто не буде»), журналісти без видань.

Третє, що відбувається з особою, яку в чомусь звинувачують, її зобов'язують вибачитися, але вибачення не приймають. (!)

Один з тих, з ким розмовляла Епплбаум, не порушив жодних правил. «Я запитав: „За що мені вибачатися?“ А мені відповіли: „Ну, їхні почуття зачеплені“. Так що я сформулював своє вибачення навколо цього: "Можливо, я і сказав щось таке, що вас засмутило, але в мої наміри це не входило"». Але на цьому проблеми не скінчилися.

На четвертому етапі оточуючі починають збирати відомості про обвинуваченого. Наприклад, роботодавець не бажає платити вихідну допомогу та шукає додаткові причини обґрунтувати звільнення. А в інших звільнення через суперечку щодо використаної у приватній розмові лексики порушило б профспілковий договір.

5. Надто товариські та «важкі»: хто з найбільшою ймовірністю виявиться жертвою.

Розмови між особами різного статусу (роботодавець – співробітник, професор – студент) тепер можуть бути зосереджені лише на професійних питаннях чи строго нейтральних темах. Влаштовувати збори студентів удома у викладача стало ризиковано. Допомагати з особистими проблемами теж. Тому товариські та кокетливі персони опинилися в небезпеці.

Іншим — зарозумілим, нетерплячим, агресивним та перфекціоністам — не легше. Будь-хто, хто випадково створює дискомфорт — своїми методами навчання, робочими вимогами, думкою чи характером, може раптово опинитися в опозиції не лише до студента чи колеги, а й до бюрократичної машини, створеної для відсіювання незручних.

«На мою думку, толерантність до дискомфорту — толерантність до дисонансу, готовність чути не тільки те, що хочеться, — тепер впала до нуля, — сказала мені одна особа. - Раніше слово "дискомфорт" було хвалебним у педагогіці - я маю на увазі, що, скажімо, Сократ був великим джерелом дискомфорту для всіх ».

6. Навіть консерватори критикують лібералів за «культуру скасування»

Наприклад, принстонський професор Роберт Джордж, філософ-консерватор, критикував ліберальних учених за релятивізм і віру в те, що всі ідеї заслуговують на рівну увагу. Однак тепер ліберали «здаються йому такими ж архаїчними, як і консерватори». Він не очікував, що дух терпимості та цікавості виявиться заміщений «зашореним» світоглядом.

7. Все прийде до того, що представники творчих професій боятимуться «нового пуританства», а самі «пуритани» уважно стежитимуть за всіма.

Письменники та журналісти боятимуться публікувати написане. Університети почнуть займатися виключно підвищенням комфорту студентів та запобіганням нападів у соціальних мережах.

Фонди з фінансуванням таємно вивчатимуть факти з минулого потенційних отримувачів грантів, щоб переконатися, що претенденти не робили дій, здатних призвести до непорозумінь у майбутньому. Долі стануть визначати анонімні кампаніх в Twitter.

Мистецтво, гуманітарні науки і ЗМІ стануть закостенілими, передбачуваними і вкрай сіро-посередніми."

Оригінальний текст читайте на сайті mel.fm