ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Мессір Лукас
2020.03.28 19:31
Розпомадилась жінка, халат підперезує скотчем,
Наліпила пельменів, у пічці горять пироги..
Як же нудно мені! А нудьгу я втамовую скотчем,
Бо абсентом моїм протирають усе навкруги.

Нестерпимо мені, третій тиждень ув’язнений вдома..
Я дивлюся на скот

Ігор Федів
2020.03.28 18:43
Коли життя ховаємо у фантики,
У кольорові і яскраві папірці,
У пам'яті зав’язуємо бантики,
Аби дорога не вела на манівці.

Веселі і щасливі дуже радісно
Юрмою ідемо по битому шляху
І поглядаємо на долю заздрісно,

Євген Федчук
2020.03.28 17:43
Не за гірським високим станом
І не за морем - океаном –
На цих просторах степових
Жило у роки нині давні
Велике плем’я – плем’я славне.
І до сьогодні ще про них
Вітри привільнії шепочуть
І трави шелестять

Вікторія Лимарівна
2020.03.28 15:04
Ось-ось вже квітень незабаром.
Та в душу ллється гіркота,
що відчуття весни позбавить
ця карантинна пустота.

Та треба спілкуватись з нею.
Розсадник обійти біди.
Ізолюватись за потреби,

Марія Дем'янюк
2020.03.28 11:36
Зайчики дрімають в нірках,
Білочки сидять в дуплі,
А шпаки, що прилетіли,
Заховались взагалі.
І Тарасик сидить вдома,
Каже мама: "Карантин.
Пам'ятай завжди,синочок,
Ти в оселі не один!

Іван Потьомкін
2020.03.28 09:59
В далеку давнину сусідом рабі Єгошуа бен Леві був єретик, що відійшов від юдаїзму і глузував над правовірними. «Візьму-но півня,- сказав рабі,- прив’яжу до ліжка і, як гребінь побіліє, прокляну негідника». Це, власне, був час, коли Господь карає гріш

Тетяна Левицька
2020.03.28 09:57
Жаліється дружині чоловік:
"Сьогодні знову від сусіда втік.
Як тільки закортіло калганівки,
із під землі з'являється Пахілько.
Вже замахав, нахабний тут, як тут,
а на халяву роги не ростуть.
Вечеряєм подалі у альтанці,
он самогонка, як сльоза у

Сергій Губерначук
2020.03.28 08:48
Створю тобі вірша
для тих, кому за тридцять,
а для тих, кому за сорок,
хай чекають ще п’ять років.
Про цей намір
складеться дивне враження,
ніби це й не вірш,
а якесь відображення

Олександр Сушко
2020.03.28 07:16
Поезія - це завжди неповторність,
А проза - юринда! Ні те, ні се!
Колега ж - двадцять років строчить повість
І півжиття втрачає на есе.

Вважаю, що страждати так не варто,
Творю натхненно, за один момент:
Обідаю - рождається рулада,

Микола Соболь
2020.03.28 06:53
Чого смієшся? Вірус – убивця!
Поки його не відчув на собі?
Усмішки всюди, радісні лиця,
Пивасика пляшка, шлях у юрбі…

Потім додому. Мати чекає.
Назавтра закашляв – перша з ознак:
«На тобі, синку, з травами чаю.» –

Олена Музичук
2020.03.28 06:19
Дозвольте, пані і пани,
Вітати з келії моєї
Усіх заручників цієї
Епідемічної весни.

Все утрясеться і пройде:
Жалі, печалі і тривоги,
Повідкриваються дороги

Віктор Кучерук
2020.03.28 04:03
Над обрієм сонце звелося помалу
І хмари прожогом пустилися в лет, –
Обпечені жаром проміння – тікали
Вони перед сяйвом яскравим вперед.
Тіла волохаті підштовхував вітер
І вабили види просвітлі земні, –
І в слово збиралась метелиця літер,
Віщуючи ра

Віктор Кучерук
2020.03.27 21:24
Тече, міліючи, ручай
Уздовж пилястої дороги, –
Ти, Боже, згинути не дай
Життю без крапельки вологи!
З небесних сит посій сльоти
На денце сумно розпростерте,
Щоб він ожив од повноти
Дзвінкої муті водоверті.

Євген Федчук
2020.03.27 18:14
Чи двісті чи то триста літ тому
Свободи тої люди ще не знали,
Пани над кріпаками панували.
У мене не запитуйте – чому.
Бо я згадав часи ті не для того,
Щоб визначати: хто правий, хто ні.
Отож питання ставте не мені,
А вченому. Я думаю, у нього

Петро Скоропис
2020.03.27 17:29
У дорозі по Азії, ночуючи(був би дах)
в сінях, лазнях, лабазах – у теремах і хатах,
чиї кіпчені шиби оку на кшталт узди,
укривайся кожухом і норови завжди
кут найти головою, аби кут у нічній
млі сокирі обтяжив і вдар по ній,
обважнілій від ус

Олександр Панін
2020.03.27 12:39
Була Любов, нічого більш не знаю,
Міцне було Кохання і терпке,
Була Любов, яку не пам'ятаю,
Було Кохання чисте і палке.

Не Кохання, якась ейфорія,
Зупинити себе не зумів:
Покохати ще раз і не мріяв,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Тарас Ріль
2020.01.18

Євген Чорний
2019.04.01

Величко Анастасія
2019.01.16

Садовнікова Катя
2017.06.30

Ірина Вовк
2017.06.10

Олександр Сушко
2017.03.14

Єва Вінтер
2016.07.15






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Редакція Майстерень (1963) / Критика | Аналітика / Мистецтвознавчі розшуки

 Правила життя від Лао-цзи
Образ твору Лао-цзи - найбільший чинайський (? чи китайський?) майстер, який жив багато століть тому. Він створив вчення чотирьох чеснот, або правила життя. Якщо застосовувати їх на практиці, тоді ви зможете провести життя в істинному світі і зрозумієте свою мету або ж своє призначення.
Лао-цзи вважав, що скерування нашого життя до цих якостей дозволяє досягнути істинної мудрості всесвіту і приєднатися до джерел енергії, які, в тому числі, дарують і ясність бачення, умиротворюючи помисли.

Старий майстер.

У дослівному перекладі ім'я Лао-цзи означає «Старий майстер». Багато хто вважає, що він досяг вищого з можливих станів усвідомленості, що зробило його майже божественною істотою. Ви можете знайти вчення про чотири кардинальні принципи життя в «Дао Де цзін» - тексті, де описуються даоські вчення. Цей текст (також відомий як «Шлях», або «Тао») містить універсальну давню мудрість, оформлену в досить загадково-глибокому форматі, який запрошує шукачів знайти духовність через свою власну інтерпретацію книги, а значить, і все, що вас цікавить, ви повинні зрозуміти самі.
Якщо ви почали шукати відповіді на життєві питання і хочете осягнути свій духовний шлях, то можете звернутися до вчення Лао-цзи, можливо це допоможе вам пройти через хаос до істинного світла, котрим наповниться ваше життя.

* Духовні правила майстра.

Ось духовні правила Лао-цзи, які ви можете використовувати в житті:
«Для того щоб зрозуміти сталість і стійкість у вашому житті, потрібно усвідомити глибоку природу Всесвіту. Це досягнення не залежить від якогось там проминущого внутрішнього або зовнішнього стану. Це прояв власної незмінної духовної природи. Єдиний спосіб досягти його - підтримувати цілісність доброчинства сталості, врівноваженості і простоти в повсякденному житті».

1. Пошанування усього живого

Перше кардинальне правило каже, що ми повинні поважати всі форми життя, і не прагнути домінувати або контролювати їх. Та, передусім, повинні ми любити і поважати себе, і тоді ота любов буде витікати назовні по відношенню до всіх істот. У цьому світі ми залежимо від інших форм життя для елементарного виживання, і це означає, що ми повинні ставитися до них з повагою, добротою і вдячністю.
Лао-цзи вважав, що всі ми можемо жити в мирі та злагоді, якщо, найперше, згадуватимемо це духовне правило.

2. Природна щирість

Ця чеснота проявляється як чесність, простота і справжність. Це, в основному, означає, що ви повинні залишитися вірним тому, ким є насправді, і не дозволяти зовнішнім силам похитнути вас. Усвідомте свою справжню природу і не дозволяйте (в сенсі - не погоджуйтесь) іншим вказувати, ким вам бути. Після того як ми знайдемо реалістичність і щирість, зможемо зрозуміти, що нам потрібно, аби залишатися щасливими, перебувати у мирі із собою.
Живіть відповідно до власної істини, і у вашому бутті все тоді стане на свої місця. Крім того, ви будете надихати інших на цьому шляху, щоб і їм теж вдалося увиразнити свою справжню сутність.
Дозвольте вашим думкам і діям перебувати в гармонії - і ви пізнаєте сенс щирості.

3. Лагідність

Світ, в якому ми живемо сьогодні, в значній мірі потребує цієї чесноти. Лагідність означає, що ви повинні бути добрішими до всього в своєму житті, і не піддаватися диктату егоїстичних бажань. Коли ми практикуємо лагідність і смиренність, то відмовляємося від необхідності бути правими, бо бути добрим важливіше, ніж бути правильним.
Коли ми чутливі до потреб інших і відмовляємося від бажання контролювати їх або домінувати над ними, то можемо жити в гармонії один з одним. Багато хто помилково сприймає ніжність і доброту за слабкість, але це відбувається тільки тому, що ми живемо в середовищі, повному роздутих "его". Практикуючи лагідність, ви будете спонукати себе до того, що дійсно має значення.
Лагідність, як правило, означає, що ми м'яко відмовляємося від навіяних нашим "его" бажань домінувати або контролювати інших. І саме це дозволяє нам рухатися в одному ритмі із Всесвітом.
Ви контактуєте з Ним так само, як плавець, який пливе на хвилях, але не намагається здолати їх. Лагідність означає прийняття життя і навколишніх такими, якими вони є, а також відмову від ідеї переробити усіх на свій лад.
Коли ви почнете так жити, агресія зникне, і ви зможете насолоджуватися миром у своєму світі.

4. Підтримка

Ця чеснота має на увазі, що ми повинні підтримувати всі форми життя, в тому числі і себе. Коли ми в першу чергу почнемо дбати про себе, то зможемо в більшій мірі, та й з легшими зусиллями, допомогти іншим, з ким зустрічаємося на життєвому шляху.
Ця важлива чеснота означає, що ви повинні любити все навкруг і служити всім, незалежно від того, що зможете отримати навзаєм. Кожен повинен перейти від політики одного лише отримування до філософії дарування-давання, не задаючись запитанням, що він буде мати натомість. Ця чеснота природна для нас, але оточення, в якому ми народилися і перебуваємо найчастіше диктує нам зосередитися суто на собі і лише так стати щасливішими. Багато хто не певен, що можна це змінити, що дещо відсунувши власне "Я" в бік, можна служити й іншим. Та прагнучи зробити життя інших трохи легшим, ми здатні знайти справжню мету і радість буття.
Найбільше щастя приходить від обдарування і служіння, тому позбудьтеся від звички зосереджуватися виключно на собі. Коли ви зробите перехід у вашому житті до підтримки інших, не чекаючи нічого навзамін, то будете менше думати про те, чого ви хочете ще, знайшовши додаткову розраду і радість в актах давання і служіння.

Впустіть ці чотири чесноти в своє життя - і ви побачите, як в ньому з'явиться витонченість і легкість.
Кожне з цих правил допоможе позбутися і руйнівних думок про поразку, які саботують ваш внутрішній світ і щастя.
Чотири головні чесноти є дорожньою картою до простої істини Всесвіту.
Ми повинні навчитися шанувати усе живе на землі, жити з природною щирістю, застосовувати на практиці лагідність, і допомагати іншим, аби поліпшити поле, на якому самі зростаємо - своє енергетичне поле.

©





Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання
Зв'язок із адміністрацією


  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-01-24 19:42:33
Переглядів сторінки твору 485
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.489 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (3.497 / 5.25)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.772
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Соціум
Людина і тоталітаризм, аналітика
Автор востаннє на сайті 2020.03.21 11:17
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-01-24 21:18:04 ]
Спасибі за нагадування очевидних істин, які так нелегко дотримувати в житті.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-24 21:27:28 ]
О так, спасибі загадковому Лао-дзи!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Юрій Сидорів (М.К./М.К.) [ 2020-01-25 08:38:27 ]
Надто далеко це все від реальності. Настільки далеко, що марно намагатися доводити, полемізувати, закликати тощо.
Наші, умовно кажучи, діти та онуки не знають, на які двері заходити у громадський транспорт. А якщо це вагон метро, у якому всі двері однакові, то вони не знають, кого пропускати поперед себе. Елементарних речей не знають або не бажають знати.
Втім, не лише у громадському транспорті і не лише нескладні правила поведінки.
На нормативні акти тих чи інших сфер їхнього застосування (дотримання) мало хто зважає або їх не знає, або вигадує свої. Не маючи на те серйозних підстав, а спираючись лише на власні погляди, здебільшого помилкові. На амбіції.
Але ж нормативні акти готувалися не на коліні, і не всі вони в якихось комітетах ВР (якій мало хто довіряє з відомих серйозних причин).

Може, і справді читати Лао-цзи.
Почитав, дякую.
Ю. С.




Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 14:43:08 ]
О, Юрію, можливо від деякого сьогодення це й справді далеко, але точно близько до квантової нелокальності і такої ж "заплутаності".
"Старий майстер", як на мене, і я впевнений, що він точно не "чинаєць", - говорить про наш особистий фундамент, в тому числі і на день завтрашній, коли ми покинемо цю школу і отримаємо більше мірностей в житті...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Білінська (М.К./М.К.) [ 2020-01-25 12:01:26 ]
Чудовий дороговказ!
Важко це втілювати, коли людство загрубіло настільки, що іноді здається невиправним... Але це найдоступніший спосіб змінити все в протилежну сторону - було б бажання... Любов до самого себе - це те, чого людині не вистачає сьогодні.
І марно комусь доводити ці істини, як каже п. Юрій - їх треба втілювати самому, на власному прикладі і процес пошириться на всіх.
Всесвіт надто безмежний і прекрасний, аби марнувати своє земне життя на те, щоб комусь щось доводити. Адже, коли починаєш придивлятися до себе - роботи непочатий край...
Дякую, Редакціє за цікаві думки і нагадування, які так часто необхідні нашій дрімаючій свідомості!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 14:46:29 ]
Старий майстер - він не випадково з"являється в житті кожного. І ніби каже - "ти ж тут і зараз твориш свій завтрашній світ перебування", не робімо ж його ні безглуздим, ні нещасним, ні примітивним! )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2020-01-25 20:04:57 ]
Чомусь пригадався анекдот про грузина й українця, які помінялися між собою оселедцем і салом, після чого українець, скуштувавши оселедець, відразу порозумнішав.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 14:48:50 ]
Якщо Розум - це простір усвідомленого буття, тоді простору при такому взаємообміні точно додалося ).

Українці нині стрімко додають в Розумі, хоча еліти ще не помітно. (


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 01:20:34 ]
«Любов до самого себе - це те, чого людині не вистачає сьогодні.» -абсолютно погоджуюсь з пані Іриною. Але ми і є люди. Тому я дозволю собі розширити думку пані Ірини, звісно ж, за допомогою власного бачення проблеми. Ми чомусь розмовляємо про такі речі так, наче нас особисто вони не стосуються. Отже, це не якімось гіпотетичним людям, а нам, конкретно і тобі, і мені, і йому, і їй не вистачає любові до самих себе. Багато хто пригадає якісь конкретні факти і скаже: « Та нічого собі! Це їм любові до себе не вистачає? Та вони ж егоїсти, вони взагалі нікого, окрім себе, не бачать!» А… давайте у цьому емоційному висловлюванні дещо змінимо. Просто замість «їм» та «вони», для початку скажемо «нам» та «ми»… Що, неприємно? А зараз підемо ще далі: міняємо «їм» та «вони» на «мені» та «я»: « Та нічого собі! Це МЕНІ любові до себе не вистачає? Та Я ж егоїст(ка), Я взагалі нікого, окрім себе, не бачу!» Що? Внутрішній протест? Мозок бунтує, кричить: «Не може бути! Це не про мене! Дурний експеримент!» Отут час зробити глибокий вдих (і подумки зняти капелюха перед тими, у кого така заміна займенників не викликала ніякого неприємного відчуття), повільний видих… і подумати: «А що ж це його отак зачепило, мій мозок, звідки це обурення?» А от тому і зачепило, що любові до себе не вистачає. Ми ж від початку віків знаємо, що за погане треба карати, погане треба засуджувати, погане треба знищувати. Ми не можемо визнати себе поганими, бо це означає, що ми маємо самі себе засудити і… покарати чи навіть знищити. І ми можемо навести приклади, коли хтось саме так і зробив. А це неправильно. Це не має нічого спільного з любов’ю до себе чи взагалі з будь-якою любов’ю… Це протирічить першому правилу Лао-цзи: «Пошанування усього живого». Ми живі. Ми маємо право на почуття, у тому числі й погані, егоїстичні. Бо вони походять від нашого Его, котре забезпечує наше існування. Ми шануємо своє право. І хочемо, щоб його шанували інші. Але скільки б ми цього від інших не вимагали, вони з нами не погодяться доти, доки не виникне паритетних відносин, тобто: « Я визнаю твоє право любити себе, недосконалого і егоїстичного, бо ти визнаєш моє право любити і визнавати себе разом з усіма недоліками. Ми визнаємо права один одного, отже, ми рівні. Немає підстав для війни, якщо жоден з нас не хоче порушувати кордонів егоїстичних амбіцій іншого, аби не отримати удару у відповідь, бо ми обоє маємо право захищатись.» Тобто приходимо до того, що конфлікту немає, поки не порушено чийогось права на любов до себе цілісного, разом з недоліками і кордонами, вибудуваними наявним у кожному з нас Его…. А ви помітили, що ми скористались другим правилом Лао-дзи, тобто природною щирістю? Ми були щирими у своєму бажанні не картати себе за наявність недоліків… Хіба це не прояв любові до себе? Залишається тільки визнати, що право на таке бажання є у кожного, а не особисто у мене чи у тебе... Але, якщо вже говорити щиро, то маємо визнати, що бажання не карати себе за недоліки абсолютно без протиріч уживається з бажанням покарати інших. Чому? А тому що інші люди заступають на територію наших переконань… Упс… Але ж ми і є люди. А давайте поставимо «ми» замість… Але ж це вже було, хіба ні? Вам не нагадує це петлю Мебіуса? Тобто, коли ми говоримо про когось – неодмінно виявиться, що ми щось розповідаємо про себе. І не порушуючи цілісності власного світу ніхто з цієї петлі не здатен вибратись. Отже… «Розкажи мені про інших – і я скажу хто ти,» - так, мабуть, міг сказати Лао-дзи. А я не можу. Тому що я недостатньо себе люблю. Моє Его усе ще боїться, що у мене виникне спокуса покарати себе за недоліки, і не дозволяє мені бачити їх усі. Або ж я підсвідомо караю себе за щось, і моє Его накладає шори, захищаючи мене від саморуйнування. Не знаю. І ви про себе теж цього не знаєте. Бо ті, хто дійшов до цього рівня знання, в усі віки вважалися просвітленими. Просвітлені нікого не водять за руку. Вони тільки говорять нам, що шлях є і ми маємо його шукати і йти по ньому самотужки. Але зараз мова не про це.
Мова про любов до себе. Ми усі добре уявляємо, що таке наївність. Часто здається, ніби наївні люди роблять добро, бо вони, зазвичай, відкриті і сповнені любові до інших. А ще ми знаємо, що їх легко ошукати. І їхнє бажання зробити добро часто призводить до протилежного результату. Ми це бачимо, бо усі у певний час були наївними. І кожен у певній, власній мірі залишається наївним. Але не таким, як раніше. Ми маємо досвід: як це, бути наївними у вчорашній ситуації, з погляду себе інших, сьогоднішніх, з гулею на лобі. А вони знаходяться всередині своєї осі координат і не можуть поглянути на себе відсторонено. І не секрет, що часто й густо вважають себе дуже розумними. То чому наївних так легко вводити в оману? З огляду на минулий досвід наївності ми можемо це пояснити відсутністю у нас, тодішніх, певних маркерів для розпізнавання зла. Тобто, щоб зрозуміти, що хтось хитрує, ми маємо знати, як це і для чого робиться. А коли ми це знаємо – знання стає нашою частиною і ми можемо ним користуватись. Раніше у нас не було вибору, адже ми не могли користуватись тим, чого у нас не було. Але з’являється досвід – і у нас автоматично виникає право вибору, користуватись набутим знанням чи ні, і якщо користуватись, то у яких межах і для чого… Отже, якщо ми справді любимо себе, ми маємо визнати свою темну сторону, подивитись їй у очі і подякувати за те, що вона є і дозволяє нам бачити правду як у собі, так і в інших. І перестати розказувати собі казочки про те, що ми хороші, а інші погані. Бо це означає що ми настільки наївні, що дозволяємо собі дурити самих себе. Дозволяємо собі не помічати, як темна сторона керує нашими вчинками. Або прикидаємось і намагаємось кричати про недоліки інших, відводячи увагу від власних. Але, в такому разі, чи маємо ми право говорити, що любимо себе? Ні, не можемо. Чому? Бо позбавляємо себе щирості. Без щирості щастя не буває. Ми позбавляємо себе щастя. Міняємо його на сурогат: задоволення від почуття переваги над кимось. Я далека від того, щоб стверджувати, ніби ми маємо поступатись іншим. Поступливість – це плече, на котре спирається зло. Так само, як наївність. Бо ми маємо пізнати власну природу і не дозволяти іншим ліпити з нас меблі для власної зручності. Бо той, хто кращій за нас, ніколи не опуститься до таких дій. А гіршому – має бути зась. Ми не маємо права намагатись зробити інших зручними, бо це свідчить тільки про одне: ми створюємо брехливий світ , у якому нам буде зручно самих себе обманювати. Це свідчить про те, що ми себе не любимо.
Дуже складно віднайти межу між захистом права залишатись собою і спробою зробити інших зручними… Ми помиляємось, заступаємо на чужу територію і… вибачте на слові, отримуємо в писок. Якось два півня бились, знаходячись по різні боки паркану з сітки-рабиці. Клювались, налітали на сітку грудьми і поступово рухались до краю паркана. Знаєте, що вони зробили, коли побачили, що перепони між ними більше немає? Пішли у зворотному напрямі. І бились через рабицю, поки не з’ясували якісь свої стосунки. Розумні то були півні, еге ж? Може це й смішно виглядає, але я б сказала, що вони внесли у своє з’ясовування стосунків елемент лагідності, про який говорить Лао-дзи. Дві пташки спроміглись зробити те, що так важко дається нам, коли ми потрапляємо у пастку емоцій. Тваринам легше. Вони себе не обманюють і завжди знають, за що б’ються. А ми кажемо, ніби боремось за правду, але реальність полягає в тому, що нас влаштовує тільки та «правда», котру ми собі намалювали. А ще ми можемо витратити купу часу і сили не на те, щоб бути майстрами у якійсь справі, а на те, щоб хтось визнав, ніби ми є майстрами. Бо ми не любимо себе і намагаємось компенсувати це за рахунок перемоги у боротьбі за визнання. Нам не вистачає лагідності до себе. Ми мчимо вперед, закусивши вудила, попри те, що вже перестали помічати світ навколо себе… Ми ж маємо довести… Довести що? Довести кому? І головне – навіщо? Якщо ти майстер, то хіба тобі не достатньо задоволення від зробленого? Хіба не достатньо усвідомлення, що ось є моє «щось», котре робить світ кращім? Не радісно від того, коли це «щось» починає самостійне життя? Чому ми так вперто намагаємось поставити знак «дорівнює» між собою і продуктами нашої діяльності? Актор не стане рятівником людства від того, що дуже талановито зіграв роль якогось супкр-пупер-мена. Навпаки, може виявитись, що він вам руки не подасть, якщо ви впадете у калюжу, бо не хоче забруднити свої черевики. А невихований хлопчина, котрий не знає у які двері автобуса заходити і кому місцем поступатись, може кинутись у полум’я, щоб врятувати вас чи ту ж саму бабусю, якій перед цим місцем не поступився. Ви не помічали, що найчастіше ідуть захищати Батьківщину зовсім не бездоганно виховані молоді люди? То чи варто ставити знак дорівнює між людиною і її вчинком, між майстром і його творінням? А якщо ні, то чи варто нам доводити, що ми є тими, ким хочемо здаватись, натомість того, щоб просто бути тими, ким ми є? І ми знову повернулись до питання щирості із самими собою, адже ми доводимо іншим, що ми є кимось тільки тоді, коли самі у цьому не впевнені. Бо або нам не вистачає любові до себе, аби бути впевненими у тому, ким ми є, або її не вистачає на те, щоб любити себе такими, якими ми є, і не намагатись обманути себе, створюючи міраж у чужих очах. Нам не вистачає лагідності на те, щоб сказати собі: «Стій… Бачиш, он повзе жучок «сонечко». Він просто живе. І йому байдуже, що ти вважаєш його корисним… Дозволь собі просто жити, нікому не доводячи ким ти є». Бо тільки дозволивши собі бути самими собою, бути лагідними до себе, ми починаємо дозволяти це іншим… І тоді нам стає байдуже, що хтось скаже щось неприємне про наші брудні черевики. По-перше, мій одяг чи взуття – це не я, а по-друге, чиясь думка про мене – це теж не я, а по-третє, я хочу мати надію, що хтось простягне мені руку, якщо я упаду у калюжу. Врешті-решт, простягнувши руку тобі - тому, хто в калюжі, я дізнаюсь на скільки сильна моя чорна сторона, бо тільки вона дасть мені зрозуміти, що є твоєю метою: вилізти з калюжі чи затягнути мене до себе. І на скільки сильна моя біла сторона, бо саме вона дасть мені можливість не малювати німб над власною головою, бо це ж у мене була потреба витягнути тебе з калюжі, не розібравшись до кінця, який урок ти маєш затямити, потрапивши у цю халепу.
Звісно, це тільки мої роздуми. Я відпускаю їх жити своїм життям. Тому що з тим, що так буде правильно, погоджуються і темна, і світла мої сторони. А ви прочитаєте і у вас будуть власні думки з приводу прочитаного. А я… я точно знаю, що побачити свою темну сторону я можу тільки читаючи інших між рядків. І що наблизитись до реальності я зможу тільки тоді, коли навчусь бути рівно посередині між своєю світлою і темною половинами. А поки що я вчусь вибачати. Для початку собі. За свою наївність. За те, що маю темну сторону. За мою впевненість, що маю світлу сторону також. Якщо я собі пробачу… Можливо, тоді я зможу осягнути, чи є у мене світла сторона, чи я собі її малюю… І у яку гру я граюсь з собою і… з вами. І навіщо….


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 14:54:25 ]
Думаю, "Старому майстрові" були би приємні розмови з вами.
Але, вочевидь, він би заперечив, що гарній жінці варто триматися посередині між темною і світлою сторонами? В точці небуття, або ж "0" - "до початку") . Бо красу найкраще помітно при світлі. )


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Роса (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 16:12:32 ]
Тоді я спитала б у майстра, чим відрізняється точка небуття від почуття балансу...) Чим яскравіше світло – тим чорніші наші тіні…


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2020-01-26 20:46:51 ]
Гарні запитання, я би й сам приєднався, аби почути відповіді.
Можливо, він би відповів, що почуття балансу і рівноваги нашого "я" стосується не геометричного центру Розуму, що постійно в русі-розвої, а точки найбільшого комфорту особистої свідомості, вочевидь, ця точка посередині освітленої самоусвідомленням території...
А щодо краси, то надмірне світло інколи і справді занадто вимогливе до дійсної краси, не те що пітьма! )