У мене нема за вікном усталених видів,
В малюсінській пляшці налитий не щедро коньяк.
Під колійний стукіт я хочу завмерти та жити
- Ах, ні!
... - Покусаний моллю в купе засмердів кобеняк.

Буває, у тамбурі стрінеш хороших людей -
Усі тут сумні, та дають запалити цигарку.
В пронизливій тиші стрибає сусідній вагон, -
Десь поміж лавок згорблена постать розносить заварку.

Замизгана часом шибка темніє, ховаючи бруд.
Від дому залишилось тільки пожовкле світло.
Я завтра прокинусь, - зі мною прокинеться люд,
Десь дуже далеко лишилась друкарська машинка.
Пригадую титло.

Із сонцем удвох перетнули кордон,
Раптово забув про тугу.
Холодшає серце, млявий у тамбурі тон.
Колісна пара позаду здіймає пилюгу.

В сусіда вуста залилися шампанським.
Воно не грайливе - байдуже.
Запитує втомлено:
"Хіба не однаково,
де
вагон цей спиниться?" -
- Як багато він зрозумів уже.

Тверезо та пильно дивлюсь за пером,
Відводжу очі. Хмільно гойдаюсь.
- Ми вийдем на Вроцлав, там теплий перон, -
відказую тихо та хитро всміхаюсь.

4.IV.MMXXIIp.