Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.25
23:48
Пише дощ рясний верлібр жури на листі.
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
І калюж дзеркала сиві, бо розбиті.
Загубилось небо знов у крапель дзвонах.
Біжимо кудись із літом в перегонах.
Тягнемо гріхи свої, немов мурахи.
Чорно – білий ранок грає нами в шахи.
Хижаки – думки полюють на
2026.08.25
23:04
І. МЕСОПОТАМІЯ
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
Хто колись тримав у руках і листав сторінки чудової книжки "НА РІКАХ ВАВІЛОНУ",
той впізнає ритми і дух давнього шумеро-аккадського епосу...
"Прахом уста земель не вкрив би..."
(З давніх текстів Стародавнього Шумеру)
***
2026.08.25
20:58
не тривожить і не бентежить
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
мовби необережний зачин
що здавалось твоїм і авжеж-бо
паралельно було нічиїм
при обставинах темних і грізних
на задвірках великих подій
у нон-стопі глобальної кризи
крижанім вітровії нуднім
2026.08.25
20:24
ти — таємниця скритна
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
ти — неба даль блакитна
ти — снігопад у квітні
ти — теплі ночі літні
ти — сонячний промінчик
ти — в бархаті камінчик
ти — усмішки дитячі
ти — сум-сльоза невдачі
2026.08.25
16:01
До осені от-от...Чекають Перешори,
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
Смакуючи красу останніх літніх днів.
Давно там Чикаленко - меценат ходив,
І літо теж щезало світлом метеора.
Там дихав степ, вклонялися фортуни зорі,
Журливо серпень, ніби вечір тихо млів.
До осені от-от...Чекают
2026.08.25
15:29
Появляється холод смеркання
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
І втішається горем чужим, -
Дай же руку мені на прощання,
Або правду у вічі скажи.
Пролетіла нечувано швидко
Неповторна пора теплих див, -
Вже усмішок на лицях не видко
І звучить невеселий мотив.
2026.08.25
13:26
Дешеве срібло висне із дахів,
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
Важливе щось промовити нам хоче.
Це витвори прихованих гріхів,
Які прийдуть нечутно серед ночі.
Прозорий страх, розкаяння і блуд,
Прозора пристрасть бачиться узимку.
Вони впадуть на зледенілий брук.
2026.08.25
06:42
Позникали сни тривожні,
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
В тиші мліє літня ніч, -
Височіє місяць можний
І сіяє увсебіч.
Час іде, але не спиться,
Через поблиски ясні, -
За зірницею зірниця,
Мов, підморгує мені.
2026.08.24
23:14
національна незалежність
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
народні танці рідний спів
ще поки на правобережжі
живеш одвертий всім усім
природна мов буденна річ
на місці вірнім і почеснім
у радощах або журбі
цей спіх автівок і причепів
2026.08.24
20:56
Випадають з обойми живих.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
Наче кулі, свистять імена
І лягають на серце болем.
Нам з тим болем судилось ходить,
Доки безбіль не стане і нашою долею.
Якщо хтось там і грався в життя,
То не ми це були, друже,
І не тому, що відти нема вороття.
2026.08.24
18:10
Матуся" іспанською буде "mamita"...
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
З Тобою так хочеться поговорити!
Закреслити відчай, хворобу, розлуку
Та поцілувати Твою ніжну руку.
У тиші глухій я плачу долі мито.
"Матуся" іспанською буде "mamita".
Від згубного сну я повільно відходжу
2026.08.24
14:59
Все за звичаєм у Феодосії,
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
Навіть море там Чорне і досі є.
Та якби з тих країв
Дідько взяв москалів,
Як би гарно було в Феодосії.
Партизани в горах Дагестану
У капкан упіймали шайтана.
2026.08.24
13:14
Ніщо не є важливішим за кокон! -
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
Щось раптом виникає і зоріє,
Та крок ніяк не зробиш у ефірі
Бо сили всі вже витратив на мрії...
Кінець всьому вночі можливий тільки,
А день до того, мов кімвал дзвенячий,
Де мудрість непомітного Сатурну
2026.08.24
12:45
Про що розмови в нас? Про часовиння
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
Про сенси існувань, невідворотного,
Про роздуми, що проростають з тім’я,
Про світло, темноту, про необхідність
Любові.
Але здається, що в цій явності,
Ті ж самі вигуки і пошуки,
І розірветься мить заслоною
2026.08.24
12:33
Фінал. Останній крок Лагіди
«Історія запам'ятає її як коханку Риму.
Мені ж вона залишить право
бути його єдиним незавойованим ворогом».
З уст царівни Єгипту Арсіної, наймолодшої з Лагідів
Римський офіцер стоїть на відстані удару меча.
2026.08.24
12:14
Не заганяй себе у кут
чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...чи розпачу, чи безнадії.
Доцільніш тупцювання тут —
ну хоч би крок, хоч спроба дії.
Нерідко помилка — урок.
Його засвоїш — рухайсь далі
на вищий досвіду виток
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Сидить дід старий на лавці, спочива,
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, посидь, коли нема нагальних справ?!
І одразу, ледве я на лавці сів,
Він розправився увесь, повеселів.
Видно мало співрозмовників було,
За війну ополовнилось село.
- Як діла, питаєш, синку? Да, діла.
Тут же та проклята армія пройшла.
Добре їм від нас дісталося. Еге ж…
Довелось повоювати мені теж.
- Воювали? – я здивовано спитав,
Бо ж дідусь на дев’яносто виглядав.
- А чого ж? Я ще малим у тій війні
Німцям шибки бив з рогатки у вікні.
Отож досвід бойовий у мене є…
Дід задумався на мить про щось своє:
- До тербату мене, правда, не взяли.
Кажуть, віком ви, мовляв, не підійшли.
Хоч туди пішли заледве не усі,
Навіть ті, що ще не мали і вусів.
А, як ворог почав пхати по шосе.
Хоч не близько та хати́ усі трясе,
То зібравсь тербат й подався «полювать».
Я один село зоставсь сторожувать.
Мені, правда, автомата не дали…
Хоч самі «окіпіровані» були.
Щоби ворога, як і належить, стріть,
Довелось мені «кохтейль» наколотить.
Не отой, що танки палять на війні.
Бо ж бензину ніде взять було мені.
Та й навіщо переводити дарма,
Бо ж докинути «силов» моїх нема.
Тож взяв пляшку самогонки – первака.
Москалям то все приманка ще й яка.
Взяв пігулок, тих, що лікар прописав,
Аби я вночі безсонням не страждав.
Ті пігулки в самогонці розчинив
Та і став собі чекати ворогів.
А вони й не забарилися якраз.
Чую – гуркіт, суне танк страшний до нас.
На нім білим намальована змія.
Такі в німців ще в дитинстві бачив я.
Гуркотіло все навколо і трясло,
Та потвора увірвалася в село
Та і стала. Троє виповзли у світ.
Роздивилися, чи їм лякатись слід.
Не помітили загрози, далебі,
Злізли долі й заходилися собі,
Мабуть, здобичі по вулиці шукать.
Той помітив курку, кинувся хапать.
Інший хвіртку у сусіда вибива.
Третій хату, що навпроти, відкрива.
А самі такі миршаві та худі,
Видно довго лиш на хлібі та воді.
Я на них дивлюся і здалось мені,
Що таке я бачив ще на тій війні.
Зараз прийдуть, «млеко», «яйко» заведуть,
А тоді вже заберуть все, що знайдуть.
Де й подівся мій уже поважний вік,
Наче знов у сорок перший втрапив рік.
Та сиджу, дивлюсь, як тягнуть, що знайшли
Та до танка в’яжуть у тугі вузли.
Тут мене один помітив: - Здравствуй, дєд!
Тут нацистов і фашистов часом нєт?
- Поки ви, - кажу, - не впхались у село,
Ні одного, їй же Богу, не було.
Мого жарту він, мабуть, не зрозумів,
Бо півлітру самогонки раптом вздрів.
Не спитався, з рук миттєво ухопив
І третину пляшки тут же в себе влив.
Далі гикнув (в мене ж гарний був первак),
Та й подався до своїх, до зарізяк.
Втрьох ту пляшку роздушили вони вмить,
Й далі чорні справи узялись робить.
Та вже бачу скоро – повзають чумні,
Наче мухи на осінньому вікні.
Далі й зовсім полягали й захропли,
Вже й у танк свій заховатись не змогли.
Я ж мотуззя, що теля ним припинав,
Із-під лавки заготовлене узяв
Й заходився руки-ноги їм в’язать
Та повернення назад своїх чекать.
А,що хлопці у селі в нас бойові,
Ледь уздрінуть танк ворожий, то навік
Спалять, навіть не спитаються – чого.
Тож я прапор український на його́
Почепив, аби побачили здаля
Й не пальнули ненароком звідтіля…
З «полювання» наші вдалого прийшли,
Бо колону вражу знищити змогли.
Всю спалили та жалілися весь час,
Що могло б воно згодитися й для нас.
А я їм тут танк цілісінький зберіг,
Ще і трьох танкістів полонити зміг.
Командир мені ще довго руку тряс,
Ледь не кланявся та дякував весь час.
Обіцяв вручити орден по війні.
Та подумати – навіщо він мені?
Я ж не ради того ордену старавсь,
А щоб ворог чимскоріш від нас забравсь…
Я поїхав, як дорогу розпитав
Та думками все до того повертав:
Як такі є дідусі на цій землі,
Нехай добре начуваються в Кремлі.
Похилилась його сива голова.
Я спинився, щоб дорогу розпитать
І даремно у трьох соснах не блукать.
Підійшов: - Добридень, діду! Як діла?
Чи туди мене дорога привела?
- А куди ти саме, синку, поспішав?
Сядь, посидь, коли нема нагальних справ?!
І одразу, ледве я на лавці сів,
Він розправився увесь, повеселів.
Видно мало співрозмовників було,
За війну ополовнилось село.
- Як діла, питаєш, синку? Да, діла.
Тут же та проклята армія пройшла.
Добре їм від нас дісталося. Еге ж…
Довелось повоювати мені теж.
- Воювали? – я здивовано спитав,
Бо ж дідусь на дев’яносто виглядав.
- А чого ж? Я ще малим у тій війні
Німцям шибки бив з рогатки у вікні.
Отож досвід бойовий у мене є…
Дід задумався на мить про щось своє:
- До тербату мене, правда, не взяли.
Кажуть, віком ви, мовляв, не підійшли.
Хоч туди пішли заледве не усі,
Навіть ті, що ще не мали і вусів.
А, як ворог почав пхати по шосе.
Хоч не близько та хати́ усі трясе,
То зібравсь тербат й подався «полювать».
Я один село зоставсь сторожувать.
Мені, правда, автомата не дали…
Хоч самі «окіпіровані» були.
Щоби ворога, як і належить, стріть,
Довелось мені «кохтейль» наколотить.
Не отой, що танки палять на війні.
Бо ж бензину ніде взять було мені.
Та й навіщо переводити дарма,
Бо ж докинути «силов» моїх нема.
Тож взяв пляшку самогонки – первака.
Москалям то все приманка ще й яка.
Взяв пігулок, тих, що лікар прописав,
Аби я вночі безсонням не страждав.
Ті пігулки в самогонці розчинив
Та і став собі чекати ворогів.
А вони й не забарилися якраз.
Чую – гуркіт, суне танк страшний до нас.
На нім білим намальована змія.
Такі в німців ще в дитинстві бачив я.
Гуркотіло все навколо і трясло,
Та потвора увірвалася в село
Та і стала. Троє виповзли у світ.
Роздивилися, чи їм лякатись слід.
Не помітили загрози, далебі,
Злізли долі й заходилися собі,
Мабуть, здобичі по вулиці шукать.
Той помітив курку, кинувся хапать.
Інший хвіртку у сусіда вибива.
Третій хату, що навпроти, відкрива.
А самі такі миршаві та худі,
Видно довго лиш на хлібі та воді.
Я на них дивлюся і здалось мені,
Що таке я бачив ще на тій війні.
Зараз прийдуть, «млеко», «яйко» заведуть,
А тоді вже заберуть все, що знайдуть.
Де й подівся мій уже поважний вік,
Наче знов у сорок перший втрапив рік.
Та сиджу, дивлюсь, як тягнуть, що знайшли
Та до танка в’яжуть у тугі вузли.
Тут мене один помітив: - Здравствуй, дєд!
Тут нацистов і фашистов часом нєт?
- Поки ви, - кажу, - не впхались у село,
Ні одного, їй же Богу, не було.
Мого жарту він, мабуть, не зрозумів,
Бо півлітру самогонки раптом вздрів.
Не спитався, з рук миттєво ухопив
І третину пляшки тут же в себе влив.
Далі гикнув (в мене ж гарний був первак),
Та й подався до своїх, до зарізяк.
Втрьох ту пляшку роздушили вони вмить,
Й далі чорні справи узялись робить.
Та вже бачу скоро – повзають чумні,
Наче мухи на осінньому вікні.
Далі й зовсім полягали й захропли,
Вже й у танк свій заховатись не змогли.
Я ж мотуззя, що теля ним припинав,
Із-під лавки заготовлене узяв
Й заходився руки-ноги їм в’язать
Та повернення назад своїх чекать.
А,що хлопці у селі в нас бойові,
Ледь уздрінуть танк ворожий, то навік
Спалять, навіть не спитаються – чого.
Тож я прапор український на його́
Почепив, аби побачили здаля
Й не пальнули ненароком звідтіля…
З «полювання» наші вдалого прийшли,
Бо колону вражу знищити змогли.
Всю спалили та жалілися весь час,
Що могло б воно згодитися й для нас.
А я їм тут танк цілісінький зберіг,
Ще і трьох танкістів полонити зміг.
Командир мені ще довго руку тряс,
Ледь не кланявся та дякував весь час.
Обіцяв вручити орден по війні.
Та подумати – навіщо він мені?
Я ж не ради того ордену старавсь,
А щоб ворог чимскоріш від нас забравсь…
Я поїхав, як дорогу розпитав
Та думками все до того повертав:
Як такі є дідусі на цій землі,
Нехай добре начуваються в Кремлі.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
