Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Такі прозорі, росяні, сумні.
А очі! очі! – ночі горобині...
Тому так завжди хочеться мені
Вдивлятись довше в їх тривожну вроду,
Яку тримає на одній нозі
Лелека, що живе побіля броду,
Й Чумацький Шлях, д
Як мудрий просить хліба у нездар,
Як істина — немов безмовна пташка,
А в мікрофонах — галас і обман.
Як правота стає простим товаром,
Де цінник ліпить вищий капітал.
Як ницість, обізвавшись чистим даром,
Виблискує, всміхається вона...
Вигадує веселоньку, водицю...
Втрачає владу вогняна війна!
Веселі візеруночки вітражні...
Відродження... Вулкане, відпочинь!
Володарює вітерець відважний -
Відпестило спекотне і барвисте.
На квітниках побачень наших вулиць
Лежить фатальним шаром жовте листя.
Ні вітер, ані дощ змінить безсилі
Безрадісний пейзаж, тепер постійний.
Кохання наше знудил
Бо розірвану душу народу в рядки перелив
Із кріпацького стану, з обпеченим сонцем лицем,
Він для цілого світу глибинну Вкраїну відкрив.
І Тарасове слово гостріше, як лезо, - то сталь,
Що кайдани іржаві с
Як би появитися мені
хоч би невидимкою у гості
до моєї ранньої рідні?
Заглядаючи із високості,
це можливо, певно, по війні
і не за столом, а на погості.
Й воно пролине, ніби буревій?
Я хочу зустрічати серце бурі
Та їздити на блискавці кривій.
Невже пролинуть пристрасті та струси
Удалині, як марево степів?
І упадуть, немов сміливі Стуси,
Броня міцна, і танки наші бистрі,
і наш народ готовий до борні:
стають у стрій Країни Рад танкісти –
своїй Вітчизні віддані сини!
Із гуркотом, у лавах без прогалин,
журавка кружляє над звивистим плаєм.
У світлу кватирку проникла весна —
із сонячним зайчиком в піжмурки грає.
Нарешті діждалися, милий, тепла —
у копанці зникли холодні крижини
і пісня чудова на вістрі стебла
Заховалася лисиця
І дрімала безтурботно
В ній красунечка самотня,
Поки ввечері з-за гаю
Не з'явивсь з візком хазяїн,
І відразу, ненароком
Наполохав лежебоку,
Хоча б словечком обізвись…
Уже лелеки за морями
Полинули в холодну вись.
Погомони зі мною, рідна,
І розкажи, як далі жить,
І що тобі із неба видно,
Як воно в молоді роки гарно жити було.
Старий Кіндрат про Союз той тільки і торочить,
Чи молодість, чи порядки повернути хоче,
Які були при Союзі. Отож не змовкає:
- А я, хлопці, уже в котрий раз сказати ма
Лайно з-під снігу дружно сходить
І радує неабиЯк
Палких любителів собак.
Радійте, песики і сучки –
На світ явились ваші «кучки».
Собаколюбам не до того…
Тече із горла пристрасних століть.
І після нього хоч стрибай із кручі.
Так прийде час молитв, немов політь.
Це молоде вино, таке незріле,
Тече вогнем непізнаних рядків.
Воно народить думку уцілілу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Актор – це месія…
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
по світу простому
складні запитання,
прокльони й вітання.
Прокльони й вітання,
як дірка в кишені:
в нетворчому стані
усі навіжені
б’ють мимо мішені.
Б’ють мимо мішені –
заходять у побут.
Актори ж блаженні,
їх нищить добробут..,
бо добре – должно буть?*
Вівторок, 20 грудня 2005 р., Київ
* у першому варіанті автора цей рядок:
«актор їсть-п’є, що заробить.»
Вірш включено до збірки «Моє на підмостках життя…» (вірші, роздуми, спогади, цитати), 2024 р., стор. 7 – https://dlib.kiev.ua/items/show/892
Буріме
* * *
Ну хто б сказав мені, що я месія?
Ні, я не він, і не журюсь по тому.
Я не орав, нічого не посіяв,
не працював та відчуваю втому,
та не журюсь потому.
Я втомлений та не журюсь потому,
хоча й живу я не землі востаннє,
живу без складностей, а по простому,
Не задаю дратливі запитання,
нещирі шлю вітання.
Так, не від серця людям шлю вітання.
Я просто дістаю їх із кишені,
я почуваюсь, як в чужому стані.
Навколо – несумирні навіжені.
Я їм замість мішені.
Б’ють по мені неначе по мішені –
це без екстриму, це уже як побут.
Блаженний я чи то вони блаженні.
І зовсім не цікавить нас добробут.
Не знаю навіть, як з цим буть.
Аскольд Ізкієв
* * *
На нашій планеті колись жив месія,
а ми живемо – і давно вже потому
чи в кожній душі те зерно, що посіяв
Месія, зросло? Чи в когось чрез втому
заснуло і спить, чи проснеться потому?
Чи знайде душа в собі сили потому
зростити зерно це? Здається востаннє
можливість дана буде серцю простому
зробити це. Я задаю запитання,
душі, що зростила зерно, шлю вітання.
Душі, що зростила зерно, шлю вітання.
зерно те зростає в душі, не в кишені.
Як важко, коли воно в сплячому стані.
Здається, що люди такі навіжені,
і тільки те роблять: б’ють мимо мішені.
Шалено, азартно б’ють мимо мішені
і цього не бачать – занурені в побут.
І кажуть про тих, хто з ростком: «Ви блаженні,
блаженні, бо вас не цікавить добробут»,
і впевнені в тому, що знають, як всім буть.
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Кожен політик вважає, що він є месія.
Мі́сію бачить свою він лише тільки в тому,
щоб те зібрати, чого він ніколи не сіяв,
і не посіє ніколи – і не через втому –
і вірить у те, що вже зараз збере, не потому.
Швидше бажає багатства він, а не потому.
Бачити нам би політика цього востаннє,
він навіть сло́ва не може сказать по простому
та майстер на найриторичніші запитання,
не відповідь хоче почути він, тільки вітання.
Слухає з радістю він ці нещирі вітання,
і, посміхаючись, він набиває кишені.
З нами ніколи не буде в одному він стані –
іншого хоче. Бажання його навіжені.
Бачить він в кожному з нас тільки те: ми – мішені.
Для пропаганди, для виборів – тільки мішені.
Він обіцяє нарешті владнати наш побут.
Вірити можуть йому тільки ті, що блаженні.
Може політик забрати лише наш добробут.
Як же з цим далі нам буть?!
Ольга Федорова
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
