Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
І щез надокучливий сум,
Бо в тиші почулася пісня
Та запах відчувся парфум.
Помадою змащені губи
Роняли усмішки й слова,
А очі дивились так любо,
Що обертом йшла голова.
О, ідімо, зі мною, о так
Кажи усім, кого зустрів
Себе звільніть, зі мною, о так
Кажи, що бігти їм не варто
Усіх можливо позбирати
Візьмімося за руки &
Завжди дві стихії - крилата й безкрила.
Весна - це натхненна колиска природи,
А осінь - її неминуча могила.
Беру собі осінь скорботно-барвисту,
Моє ненароджене пізнє кохання.
Про мрію розбиту зажурене листя
Не купиш цілунку у чапель цибатих ! -
В серпневих стодолах омани
Лежать у коноплях прочани.
Люблю я їх комір крохмальний і ніжний
І жито в колоссі і камінь наріжний ,
І гілля айвове над дещо,
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Актор – це месія…
а місія в тому,
що те, що посіяв
крізь радість і втому,
збираєш потому.
Збираєш потому
так, ніби востаннє,
по світу простому
складні запитання,
прокльони й вітання.
Прокльони й вітання,
як дірка в кишені:
в нетворчому стані
усі навіжені
б’ють мимо мішені.
Б’ють мимо мішені –
заходять у побут.
Актори ж блаженні,
їх нищить добробут..,
бо добре – должно буть?*
Вівторок, 20 грудня 2005 р., Київ
* у першому варіанті автора цей рядок:
«актор їсть-п’є, що заробить.»
Вірш включено до збірки «Моє на підмостках життя…» (вірші, роздуми, спогади, цитати), 2024 р., стор. 7 – https://dlib.kiev.ua/items/show/892
Буріме
* * *
Ну хто б сказав мені, що я месія?
Ні, я не він, і не журюсь по тому.
Я не орав, нічого не посіяв,
не працював та відчуваю втому,
та не журюсь потому.
Я втомлений та не журюсь потому,
хоча й живу я не землі востаннє,
живу без складностей, а по простому,
Не задаю дратливі запитання,
нещирі шлю вітання.
Так, не від серця людям шлю вітання.
Я просто дістаю їх із кишені,
я почуваюсь, як в чужому стані.
Навколо – несумирні навіжені.
Я їм замість мішені.
Б’ють по мені неначе по мішені –
це без екстриму, це уже як побут.
Блаженний я чи то вони блаженні.
І зовсім не цікавить нас добробут.
Не знаю навіть, як з цим буть.
Аскольд Ізкієв
* * *
На нашій планеті колись жив месія,
а ми живемо – і давно вже потому
чи в кожній душі те зерно, що посіяв
Месія, зросло? Чи в когось чрез втому
заснуло і спить, чи проснеться потому?
Чи знайде душа в собі сили потому
зростити зерно це? Здається востаннє
можливість дана буде серцю простому
зробити це. Я задаю запитання,
душі, що зростила зерно, шлю вітання.
Душі, що зростила зерно, шлю вітання.
зерно те зростає в душі, не в кишені.
Як важко, коли воно в сплячому стані.
Здається, що люди такі навіжені,
і тільки те роблять: б’ють мимо мішені.
Шалено, азартно б’ють мимо мішені
і цього не бачать – занурені в побут.
І кажуть про тих, хто з ростком: «Ви блаженні,
блаженні, бо вас не цікавить добробут»,
і впевнені в тому, що знають, як всім буть.
Ольга Діденко-Шипкова
* * *
Кожен політик вважає, що він є месія.
Мі́сію бачить свою він лише тільки в тому,
щоб те зібрати, чого він ніколи не сіяв,
і не посіє ніколи – і не через втому –
і вірить у те, що вже зараз збере, не потому.
Швидше бажає багатства він, а не потому.
Бачити нам би політика цього востаннє,
він навіть сло́ва не може сказать по простому
та майстер на найриторичніші запитання,
не відповідь хоче почути він, тільки вітання.
Слухає з радістю він ці нещирі вітання,
і, посміхаючись, він набиває кишені.
З нами ніколи не буде в одному він стані –
іншого хоче. Бажання його навіжені.
Бачить він в кожному з нас тільки те: ми – мішені.
Для пропаганди, для виборів – тільки мішені.
Він обіцяє нарешті владнати наш побут.
Вірити можуть йому тільки ті, що блаженні.
Може політик забрати лише наш добробут.
Як же з цим далі нам буть?!
Ольга Федорова
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
