«The sky was full of winter stars,
as is often the case in the provinces...»

(J. B.)

Вічність – там, за дверима,
За порогом, що встелений шовком
Осені.
На заплавах ріки імен
Плавають черепахи:
На панцирах знаки:
Письмена народу забутого:
Читай.
Відчиняю двері Вічності
(Бо стукала, бо ж писано:
«Стукайте і відчинять»)
І запитую: «Хто ми?
Де ми? Навіщо?»
А Вічність дивиться на мене очима сірими
Наче вона колись, а не тут.
А на кожному чумному хресті
Знак риби –
А ти думав, що ти чорнокнижник
Мандруючи тими дорогами –
Від хреста до хреста
Напитуючи рибалок –
Де вони плели свої сіті?
Віршую норвезькою –
Підбираю метафору до слова
«Приходь»,
Бо сам прийшов до човна
Якого трощили хвилі,
З якого майструють двері
У світ весняного саду,
Де під кущем квітучим трояндовим
Закопано ключ золотий
Від брами камінної
Яку сторожив гідальго
Сан Педро.