ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрко Бужанин
2022.08.11 14:54
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх

Іван Потьомкін
2022.08.11 12:20
Силкуюсь з’єднати розірване коло,
Та, видно, не вдасться з’єднати ніколи:
Не бачу кількох, з ким колись довелося
Вінчать цілину із пшеничним колоссям:
Летять їхні душі в простори надземні,
А я все шукаю отут надаремне.
Та все ж на часину розраджує

Сергій Губерначук
2022.08.11 11:49
Народження – красне.
Дитинство – безтурботне.
Отроцтво – наївне.
Юність – шалена.
Молодість – світла.
Зрілість – розважлива.
Старість – поважна.
Старецтво – болісне.

Микола Соболь
2022.08.11 09:36
Відкорковуй вино молоде,
ще зима не стоїть на порозі,
ще далеко тріскучі морози…
тільки іній в саду де-не-де.
Та і той щойно сонце розтане.
Хоч зело не таке вже й духмяне,
але мова тепер не про те,
що тремтить край дороги осичка,

Микола Соболь
2022.08.11 06:01
Зґвалтовані та вбиті не кричать.
Сліпі мовчать. Їм нічого сказати.
І небо сипле, ой, не благодать
на окупантів голови трикляті.
А буде ще для них і суд страшний
за: Бородянку, Маріупіль, Бучу…
Хто заповідь порушив: Не убий!,
і ненависть в собі зрос

Віктор Кучерук
2022.08.11 05:54
Зоріє тихо небо уночі
Та повіває низько прохолода, –
Під стріхами проснулися сичі
І підвивають совам на догоду.
Повітря повнить запах чебрецю,
Впереміж з ароматом матіоли, –
Урвавсь терпець дрімати стрибунцю
І стебла трав гойднулися поволі.

Козак Дума
2022.08.10 21:22
За тридцять літ нічого не зробили?
Невже дарма ми змарнували час?!
Гадали, що в запасі доста сили
і часу також вистачить у нас.

Дітей своєї мови не навчили,
не захистили власні Крим, Донбас,
бо сили вельми переоцінили

Віктор Михайлович Насипаний
2022.08.10 19:12
Жінка жінці пожалілась:
- В мого дивні зміни:
Десь енергія поділась,
Треба вітаміни.
Щось не те тепер із мужем,
Я брехать не стану.
Він любив кохатись дуже,
Наче кіт сметану.

Володимир Бойко
2022.08.10 09:07
На россию напали враги
И отшибли россии мозги.
Находить себе новых врагов
Стало легче, когда без мозгов.

Средь безумия и бардака
Как-то проще валять дурака…
Поотшибло россии мозги

Микола Соболь
2022.08.10 06:55
Жарінь за вікнами нестерпна
ген вигорає день палкий.
Розпечений край літа – серпень –
під вересень згориш таки.
Хіба ти хочеш? Мусиш! Доля.
Заплаче небо уночі,
потягнуться тумани з поля
і хоч ридай собі, кричи.

Віктор Кучерук
2022.08.10 05:33
Тріснув постріл, наче гілка
Сухостою під ногою, –
Куля вжалила, як бджілка,
Тільки бруствер за спиною.
Куля впилася, мов жало,
В насип скровлену окопу,
Та від страху задрижали
Охололі раптом стопи.

Ігор Шоха
2022.08.09 21:51
                    І
У тому, що розв’язана війна,
шукати винуватих... «не на часі».
Таке табу... це – пізно, та наразі
ще діє пропаганда потайна
і локшини навішує вона
на вуха очумілого народу,
що зайві ейфорія і свобода,

Тетяна Левицька
2022.08.09 10:51
Каже чоловіку жінка,
— Щось з козою в нас не те.
Вже не хоче і барвінку,
Що під плотами росте.
П'є лиш воду, їсть погано,
Ще такою не була.
Може відведеш, Іване,
Нашу Кралю до козла?

Іван Потьомкін
2022.08.09 10:29
Готуючи книжку «Запорожець за Йорданом» (івритські прислів’я й приказки з українськими відповідниками), я дійшов висновку: на відміну від українських, більшість яких становить народна мудрість (переважно із селянського побуту), івритські – літературного п

Сергій Губерначук
2022.08.09 10:06
В райських покоях мене розманіжила тиша.
Жити між звуків так важко на грішній землі.
Боже великий, Ти дотик і колір залишив,
вкрай не простивши почутих і сказаних слів.

Зараз гроза прозіхає над зляканим людом.
Грому не чую, та блискавку бачу й дриж

Козак Дума
2022.08.09 09:54
В країні епідемія якась –
охрипли гауляйтери зелені.
Хоча чимдуж напружують легені,
та не виходить видавити бас…

Театр пішов у маси! Як на біс,
ті силяться зобразити величчя,
але свої приземлені обличчя
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Поезія):

Надія Кравченко
2022.08.03

Панасюк Ірина Осінній_місяць
2022.07.10

Галина Тименюк
2022.06.28

Хелен Норвуд
2022.06.17

Філософ Олександрович Хмара
2022.06.16

Олександра Самойленко
2022.05.24

Іронія Я
2022.05.20






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Євген Федчук (1960) / Вірші

 Казан царя Аріанта
В заду́мі сидів скіфський цар Аріант
На березі над Гіпанісом.
У го́стях у нього днів кілька назад
Архонт був із Ольвії. Звісно,
Стрічав Аріант дуже добре його,
Торговий партнер бо, доречі.
Зерна продавали у місто свого,
Купляли потрібні там речі.
В розмові за чашею той і спитав:
- Вас – скіфів, говорять, багато.
Та я, коли шлях свій до тебе долав,
Міг рідко кого зустрічати.
То скільки ж вас – скіфів? Багато чи ні?..
Що мав Аріант відповісти?
Тож в задумі він і сидить кілька днів,
Забувши іноді поїсти.
А скільки ж, і справді, в країні його
Живе на сьогодні народу?
Ніколи не ставив питання того.
Тепер от, нарешті, нагода.
А він і не зна. У безмежних степах
Від Істра і до Танаїсу,
Від моря Акшайни, звідкіль веде шлях
До неврів – тих жителів лісу
Живуть його піддані. Є поміж них
І кочівники, й землероби,
І царські є скіфи – найстарші між всіх,
І є орачі… От і спробуй
Усіх полічити. Людей розіслать
По стійбищах, щоб полічили?
Та ж скіфи на місці однім не сидять,
Одвіку степами ходили.
Поглянув на води плинкої ріки,
Назад, на шатро озирнувся…
І раптом зроїлися жваві думки,
Як погляд на вої спіткнувся.
Стріла підказала розв’язку йому!
У скіфів дорослі всі – вої.
У кожного лук є і стріли…Тому,
Пожертвує кожен стрілою…
Хоча, й наконечник підійде стріли,
Бо менше морочитись треба…
Велів: усі скіфи щоб передали
Один наконечник від себе.
Гінці розлетілись умить по степах
З наказом царя Аріанта.
Ніхто хай не сміє ослухатись, страх –
Чекає ослушника страта.
І стали до царської ставки нести
Від стріл наконечники люди.
І перед шатром купа стала рости,
Вже скоро цареві й по груди.
А далі вже й вершнику до голови.
Сам цар був здивований, навіть.
Уже він рахунок тих стріл і не вів,
Бо ж мав ще важливіші справи.
Коли ж перестала зростати гора
Із бронзи посеред майдану,
Він все ж відірвався на хвильку від справ,
На всі ті мільйони поглянув,
Всміхнувся від захвату: то ж все його
Народ, що нелегко й злічити.
А що із металу робити того?
Отак серед степу й лишити?
Ні! Треба якось усе то зберегти,
Щоб зайди від страху дрижали.
Не сміли до цих от степів підійти,
Бо скіфську могутність пізнали.
Й велів він із бронзи всієї тії
Казан величезний створити.
Зібрали майстрів із держави всії,
Що вміли з металом робити.
Одні стали яму велику копать
Та глину звідтіль діставати.
Другі стали ліс на дрова доставлять.
Ті горни взялись будувати
Круг ями тії. А найперші з майстрів
Із воску казан той ліпили.
Такий, щоб всю зібрану бронзу вмістив.
Вкладали і вміння і сили.
Нарешті постав перед очі казан.
Цар пильно пройшовся, оглянув.
Кивнув лиш, нічого окрім не сказав,
Мабуть, гарне враження справив.
Тим часом майстри коло глини взялись
Ті, що добре з посудом знались.
Мішали, топтали…Нарешті, зійшлись,
Що гарно й вони постарались.
Та глиною стали казан обліплять
І знизу, з боків, всереди́ні.
Старались так, аби віск не прим’ять,
Аж доки, нарешті, під глину
Сховали весь віск. Залишили дірки
Із низу на дні і по вінцях.
Тоді вже гуртом узялися-таки
Солому тягати і дрівця.
Обклали казан той гарненько з боків,
Наклали сухого і в нього.
Кресалом ударили, вогник затлів,
Вогонь розгорівся від того.
У полум’ї глина міцніша стає,
А віск, як вода витікає.
Від того вогню сили більш додає…
Та вогнище скоро згасає.
І от перед скіфів казан – не казан,
А щось дуже схоже на нього.
Як все охололо, то цар наказав
Тягти то до ямища того,
Де глину копали. Гуртом затягли,
Землею з боків втрамбували.
І далі вже горни свої розвели
І плавити бронзу ту стали.
І знову роботи на всіх вистача:
Одні тягнуть дрова і палять,
Другі біля горнів міхами хурчать,
А треті, як бронзу розплавлять,
То тягнуть її і зливають в дірки,
По вінцях які залишили.
І так кілька днів працювали, поки
Всю бронзу в казан не залили.
Якраз її й стачило на той казан.
Як бронза застигла добряче,
То майстер найперший тоді наказав
Лупати ту глину, одначе,
Не бити занадто, щоб шкоди не мать…
Як глину із бронзи прибрали,
Велів уже цар той казан піднімать.
Взялися гуртом і помалу
Із ями казан той наверх підняли.
Поставили і обімліли.
Бо ж диво таке змайструвати змогли.
Навкруг дивувались ходили.
Та ж диво, і справді. Його товщина
В шість пальців була і вміщалось
Шістсот амфор грецького в ньому вина.
Де ще таке диво стрічалось?
А, знаючи, з чого зробили казан,
Міг кожен лише уявити,
Яка упаде на всіх вражин гроза,
Хто схоче цей край покорити.
Бо скіфським племе́нам немає числа,
Що силу неміряну мають.
Яка б вража сила в цей край не прийшла,
Живою назад не вертає…
Казан в Ексампеях ще довго стояв,
Як символ могутності, наче.
Його Геродот, як у скіфів бував,
На власнії очі ще бачив.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2022-06-30 20:40:39
Переглядів сторінки твору 45
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.857 / 5.42)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.827 / 5.45)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.725
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Хроніки забутих часів
Автор востаннє на сайті 2022.08.07 19:07
Автор у цю хвилину відсутній