ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Азов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Азов
Прийшли в наші землі лихі вороги,
Як злодії вранці напали.
Зайня́ли Азову усі береги,
Аж під Маріуполем стали.
І місто в кільце узяли у тісне
В надії великій, що скоро
Вже буде, і декілька днів не мине,
Лиш їхнім Азовськеє море.
Взялися стріляти із танків, гармат,
Щоб захисників перебити.
А в них того всього ж було у стократ,
Тож не припиняло гриміти.
Від вибухів землю страшенно трясе,
Від них не сховатись нікому.
Нарешті затихли – здається, усе!
Чи ж можна зостатись живому.
Та, ледве у місто вони увійшли,
Як з вікон, підвалів, зусюди
Стріляти у тих ворогів почали,
Свинцем зустрічати у груди.
І танки палали, і їх БетЕеР.
На вулицях чорно від диму.
І ворог назад відступив – не тепер.
І знову гарматами тими,
І «Смерчами» і «Ураганами» їх
Взялись вони все поливати.
Іще й літаків налетіло страшних,
Щоб бомби із неба скидати.
Знов місто палає, земля аж двигтить.
Хто виживе в пеклі отому?
І марево чорне над містом стоїть.
Нарешті, уже від утоми
На землю спочити лягли вороги,
Щоб вранці у місто вступити.
Тепер уже точно то їм до снаги,
Вдалося усіх перебити.
Та вранці їх знов вал вогне́нний зустрів
На вулиці кожній, з будинків.
І сотнями мертвих лягло ворогів,
Живі утікали із криком.
Сидять генерали ворожі, ніяк
Не можуть того зрозуміти:
Коли вони місто обстрілюють так,
Як можна комусь уціліти?
Та знов ешелони снарядів везуть,
Та знову по місту стріляють.
Страшні літаки понад містом гудуть
І бомби важенні скидають.
Змішали з землею усе навкруги,
Нічого уже не вціліло.
Бояться, проте, увійти вороги,
Розвідників перших пустили.
У місто прокралися ті уночі.
Тихенько снують у руїнах
І бачать побитих кругом, ідучи.
Живої немає людини.
Вернулися радісні – врешті-таки
Нікого у місті немає.
І вранці вступили ворожі полки
На вулиці. Та зустрічає
Їх знову вогонь. Знову танки горять.
Та звідки ж вони узялися?
І знов ворогам довелося втікать.
Сумні генерали зійшлися,
Не знаючи: що далі мають робить.
Знов стали по місту стріляти,
І знову земля від снарядів дрижить
І бомби взялись вибухати.
Смалили по місту не день і не два,
Аж розчервонілись гармати.
Узяти скоріш вимагає Москва,
А як його можна узяти?
Як знову змішали з землею усе,
Розвідників нових послали.
Ті тихо крадуться, самих аж трясе.
Кругом лише вбиті лежали.
Хто ж їх зустрічати візьметься вогнем,
Живого ж не видно нікого?
Аж бачать, від моря іде й не одне.
Засіли – що ж буде із того?
А ті у цеберках води принесли
Та й мертвих взялись поливати.
І рани на них у момент зажили
І мертві взялись уставати.
Схопили цеберки, до моря ідуть
І воду скоріш набирають,
Шукають загиблих, водою поллють
І ті теж усі оживають.
Розвідники до генералів летять:
- Ми знаємо в чому їх сила!
Вони можуть мертвих своїх оживлять.
З Азова вода оживила!
Ну, що ж, коли так. Знов гармати гудуть
І знов літаки налітають.
І гатять по місту, й по берегу б’ють,
До моря шляхи відрізають.
Коли канонада затихла-таки
І всі літаки полетіли,
Вступили у місто ворожі полки.
Та їх лише мертві зустріли.
Зраділи вони та до берега мчать,
Аби свої рани промити,
Та ще тисячі своїх мертвих піднять,
Водою усіх окропити.
Та якось не так на них діє вода:
І мертві не хочуть вставати,
І рани вона іще більш роз’їда,
Що стали від болю кричати.
Побігли від берега воду шукать,
Щоб воду азовську ту змити.
Не хоче вона ворогів рятувать.
І як можна те пояснити?
Щоб більшою їх «перемога» була,
Щоб було що їм показати,
Вони наших вбитих негайно велять
Водою усіх оживляти.
Оживлять, хапають і в’яжуть мерщій.
Їм буде тепер чим хвалитись.
Але забувають – поки ще живий,
«Азов» проти них буде битись.
І прийдуть, все рівно, до моря сини,
Я так сподіваюся – скоро.
І всіх ворогів будуть гнати вони
Подалі від рідного моря.
Як злодії вранці напали.
Зайня́ли Азову усі береги,
Аж під Маріуполем стали.
І місто в кільце узяли у тісне
В надії великій, що скоро
Вже буде, і декілька днів не мине,
Лиш їхнім Азовськеє море.
Взялися стріляти із танків, гармат,
Щоб захисників перебити.
А в них того всього ж було у стократ,
Тож не припиняло гриміти.
Від вибухів землю страшенно трясе,
Від них не сховатись нікому.
Нарешті затихли – здається, усе!
Чи ж можна зостатись живому.
Та, ледве у місто вони увійшли,
Як з вікон, підвалів, зусюди
Стріляти у тих ворогів почали,
Свинцем зустрічати у груди.
І танки палали, і їх БетЕеР.
На вулицях чорно від диму.
І ворог назад відступив – не тепер.
І знову гарматами тими,
І «Смерчами» і «Ураганами» їх
Взялись вони все поливати.
Іще й літаків налетіло страшних,
Щоб бомби із неба скидати.
Знов місто палає, земля аж двигтить.
Хто виживе в пеклі отому?
І марево чорне над містом стоїть.
Нарешті, уже від утоми
На землю спочити лягли вороги,
Щоб вранці у місто вступити.
Тепер уже точно то їм до снаги,
Вдалося усіх перебити.
Та вранці їх знов вал вогне́нний зустрів
На вулиці кожній, з будинків.
І сотнями мертвих лягло ворогів,
Живі утікали із криком.
Сидять генерали ворожі, ніяк
Не можуть того зрозуміти:
Коли вони місто обстрілюють так,
Як можна комусь уціліти?
Та знов ешелони снарядів везуть,
Та знову по місту стріляють.
Страшні літаки понад містом гудуть
І бомби важенні скидають.
Змішали з землею усе навкруги,
Нічого уже не вціліло.
Бояться, проте, увійти вороги,
Розвідників перших пустили.
У місто прокралися ті уночі.
Тихенько снують у руїнах
І бачать побитих кругом, ідучи.
Живої немає людини.
Вернулися радісні – врешті-таки
Нікого у місті немає.
І вранці вступили ворожі полки
На вулиці. Та зустрічає
Їх знову вогонь. Знову танки горять.
Та звідки ж вони узялися?
І знов ворогам довелося втікать.
Сумні генерали зійшлися,
Не знаючи: що далі мають робить.
Знов стали по місту стріляти,
І знову земля від снарядів дрижить
І бомби взялись вибухати.
Смалили по місту не день і не два,
Аж розчервонілись гармати.
Узяти скоріш вимагає Москва,
А як його можна узяти?
Як знову змішали з землею усе,
Розвідників нових послали.
Ті тихо крадуться, самих аж трясе.
Кругом лише вбиті лежали.
Хто ж їх зустрічати візьметься вогнем,
Живого ж не видно нікого?
Аж бачать, від моря іде й не одне.
Засіли – що ж буде із того?
А ті у цеберках води принесли
Та й мертвих взялись поливати.
І рани на них у момент зажили
І мертві взялись уставати.
Схопили цеберки, до моря ідуть
І воду скоріш набирають,
Шукають загиблих, водою поллють
І ті теж усі оживають.
Розвідники до генералів летять:
- Ми знаємо в чому їх сила!
Вони можуть мертвих своїх оживлять.
З Азова вода оживила!
Ну, що ж, коли так. Знов гармати гудуть
І знов літаки налітають.
І гатять по місту, й по берегу б’ють,
До моря шляхи відрізають.
Коли канонада затихла-таки
І всі літаки полетіли,
Вступили у місто ворожі полки.
Та їх лише мертві зустріли.
Зраділи вони та до берега мчать,
Аби свої рани промити,
Та ще тисячі своїх мертвих піднять,
Водою усіх окропити.
Та якось не так на них діє вода:
І мертві не хочуть вставати,
І рани вона іще більш роз’їда,
Що стали від болю кричати.
Побігли від берега воду шукать,
Щоб воду азовську ту змити.
Не хоче вона ворогів рятувать.
І як можна те пояснити?
Щоб більшою їх «перемога» була,
Щоб було що їм показати,
Вони наших вбитих негайно велять
Водою усіх оживляти.
Оживлять, хапають і в’яжуть мерщій.
Їм буде тепер чим хвалитись.
Але забувають – поки ще живий,
«Азов» проти них буде битись.
І прийдуть, все рівно, до моря сини,
Я так сподіваюся – скоро.
І всіх ворогів будуть гнати вони
Подалі від рідного моря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію