Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.01
06:55
Жити не можу без мрії
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
Тої, що сил додає, -
Мрію, що зникне росія
Та, що безчесною є.
Мрію і вірю уперто
В те, що у голову впхав:
Мусить імперія вмерти
Задля безпеки та прав
2026.08.01
03:53
…За 3 години до…
…Сніг петербурзького дитинства тане, стікаючи брудною, холодною водою у Подєбрадах. Чужина. 1922 рік. Еміграція – це коли твоє минуле безжально відрізали ножицями історії, а теперішнє пахне вогкістю дешевої студентської їдальні та бід
2026.07.31
22:18
Одна — світанок, інша — захід.
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
Одна — це сміх, та ж — сонми дум.
Одна — коріння, інша — пагін.
Одна — це заводь, інша — струм.
Одна не всидить в холодочку —
така вертлява, як в’юнок.
А інша — в тихому садочку
2026.07.31
15:19
між химерних споруд
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
у містечку загубленім
під небом химерних хмар
чи ішлось тобі про
несвідомі розчулення
чи про кривий димар
облітаюче листя
посеред літа
2026.07.31
14:44
Від садка на околиці Вишнівця
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
Скоро мало чого і залишиться,
Бо унадивсь в садок
Енергійний дідок
І там топче панянок із Вишнівця.
Повсякчас лісоруби Іршави
Працювали на благо держави.
2026.07.31
13:33
Попереду мороз і вічна мерзлота,
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
Розлам епох, непримиренні січі.
Я йду у поле, де палають свічі,
Де сипле снігом стигла німота.
Я йду у бурю, жорна, у тартак.
Хай перемелять світові хуртечі
У невтолимій лютій ворожнечі.
Проб'юсь крізь темряву, нем
2026.07.31
07:47
Це було надлюб’язно, подумати про мене, отут
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
І я дуже подячний, адже ти був збагнув, що
Мене нема тут
І я не знав, що місяць настільки великий
І я не знав, що місяць настільки блакитний
І я вдячний, що винесли старі черевики
І що вибрали у червоне,
2026.07.31
06:05
Коли ви вправно клавіші торкали, -
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
Стихав навколо гомін балачок
І сам рояль у танцювальній залі
Готовий був пуститися в
танок.
І радістю світилася естрада
Від кількості мелодій і тонів,
А я в кутку стояв і слухав радо
2026.07.31
05:55
до 120-ліття від дня народження Олени Теліги)
…Остання ніч перед вічністю. Камера смертників № 34 у підвалах київського гестапо на Короленка. Лютий 1942 року.
За кілька годин до розстрілу в Бабиному Ярі поетка Олена Теліга та її чоловік Михайло опиня
2026.07.30
16:11
У 2026 р. творчий спадок Сергія Губерначука продовжує жити, зокрема світ побачили нові музичні сингли на його вірші на платформі URockBallads (https://www.youtube.com/@URockBallads/featured), публікуються коментарі та цикли його поезій на літературних рес
2026.07.30
16:11
Іде війна. Україна вся кров’ю стікає,
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
А поляки гріхи давні все нам пред‘являють.
Про Волинську «різанину» забути не можуть.
Їх постійно якісь сили накручують, схоже.
Галасують про сто тисяч, начебто убитих,
Бандерівців обзивають, що вони бандити.
Ск
2026.07.30
15:51
Розквітла мамина герань
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
На спорожнілім підвіконні.
Лише розплющив очі сонні -
Одразу фініш сподівань.
Ходою днів моїх сумних
Ніколи не загою рану.
Мого дитинства запах пряний
2026.07.30
14:39
Помилки ще не пробачені,
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
На вікні рослина сохне.
Я святу приймаю спадщину -
Наш родинний тихий вогник.
У собі ховаю мрійника -
Вже його не повернути.
Від плити до рукомийника
2026.07.30
13:20
Наче перший Адам підбираєш назви
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
Для відкритих речей - гадюк і лілій...
Забагато курного в землі вцілілій,
Щоб одразу скласти з піску всі пазли.
І тому вирушаєш ,куди добачиш –
Шлях до раю то черга з гробів і храмів,
Про яке каяття ти у черзі п
2026.07.30
12:54
Забрів у юність, у провулок тихий,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
Де спів птахів, далекі голоси.
Під жовтим листям причаїлось лихо
В обіймах споконвічної краси.
Забрів подалі від кайданів міста
До первісних мелодій і казок.
Не виліплений із глевкого тіста,
2026.07.30
06:50
В. К. Осиповій
За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...За рікою, поза лісом,
Поле, всіяне залізом,
Ще шурхоче сумовито
До цих пір незжатим житом.
За рікою, поза лісом,
Воювати достобіса
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Легенда про Азов
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Легенда про Азов
Прийшли в наші землі лихі вороги,
Як злодії вранці напали.
Зайня́ли Азову усі береги,
Аж під Маріуполем стали.
І місто в кільце узяли у тісне
В надії великій, що скоро
Вже буде, і декілька днів не мине,
Лиш їхнім Азовськеє море.
Взялися стріляти із танків, гармат,
Щоб захисників перебити.
А в них того всього ж було у стократ,
Тож не припиняло гриміти.
Від вибухів землю страшенно трясе,
Від них не сховатись нікому.
Нарешті затихли – здається, усе!
Чи ж можна зостатись живому.
Та, ледве у місто вони увійшли,
Як з вікон, підвалів, зусюди
Стріляти у тих ворогів почали,
Свинцем зустрічати у груди.
І танки палали, і їх БетЕеР.
На вулицях чорно від диму.
І ворог назад відступив – не тепер.
І знову гарматами тими,
І «Смерчами» і «Ураганами» їх
Взялись вони все поливати.
Іще й літаків налетіло страшних,
Щоб бомби із неба скидати.
Знов місто палає, земля аж двигтить.
Хто виживе в пеклі отому?
І марево чорне над містом стоїть.
Нарешті, уже від утоми
На землю спочити лягли вороги,
Щоб вранці у місто вступити.
Тепер уже точно то їм до снаги,
Вдалося усіх перебити.
Та вранці їх знов вал вогне́нний зустрів
На вулиці кожній, з будинків.
І сотнями мертвих лягло ворогів,
Живі утікали із криком.
Сидять генерали ворожі, ніяк
Не можуть того зрозуміти:
Коли вони місто обстрілюють так,
Як можна комусь уціліти?
Та знов ешелони снарядів везуть,
Та знову по місту стріляють.
Страшні літаки понад містом гудуть
І бомби важенні скидають.
Змішали з землею усе навкруги,
Нічого уже не вціліло.
Бояться, проте, увійти вороги,
Розвідників перших пустили.
У місто прокралися ті уночі.
Тихенько снують у руїнах
І бачать побитих кругом, ідучи.
Живої немає людини.
Вернулися радісні – врешті-таки
Нікого у місті немає.
І вранці вступили ворожі полки
На вулиці. Та зустрічає
Їх знову вогонь. Знову танки горять.
Та звідки ж вони узялися?
І знов ворогам довелося втікать.
Сумні генерали зійшлися,
Не знаючи: що далі мають робить.
Знов стали по місту стріляти,
І знову земля від снарядів дрижить
І бомби взялись вибухати.
Смалили по місту не день і не два,
Аж розчервонілись гармати.
Узяти скоріш вимагає Москва,
А як його можна узяти?
Як знову змішали з землею усе,
Розвідників нових послали.
Ті тихо крадуться, самих аж трясе.
Кругом лише вбиті лежали.
Хто ж їх зустрічати візьметься вогнем,
Живого ж не видно нікого?
Аж бачать, від моря іде й не одне.
Засіли – що ж буде із того?
А ті у цеберках води принесли
Та й мертвих взялись поливати.
І рани на них у момент зажили
І мертві взялись уставати.
Схопили цеберки, до моря ідуть
І воду скоріш набирають,
Шукають загиблих, водою поллють
І ті теж усі оживають.
Розвідники до генералів летять:
- Ми знаємо в чому їх сила!
Вони можуть мертвих своїх оживлять.
З Азова вода оживила!
Ну, що ж, коли так. Знов гармати гудуть
І знов літаки налітають.
І гатять по місту, й по берегу б’ють,
До моря шляхи відрізають.
Коли канонада затихла-таки
І всі літаки полетіли,
Вступили у місто ворожі полки.
Та їх лише мертві зустріли.
Зраділи вони та до берега мчать,
Аби свої рани промити,
Та ще тисячі своїх мертвих піднять,
Водою усіх окропити.
Та якось не так на них діє вода:
І мертві не хочуть вставати,
І рани вона іще більш роз’їда,
Що стали від болю кричати.
Побігли від берега воду шукать,
Щоб воду азовську ту змити.
Не хоче вона ворогів рятувать.
І як можна те пояснити?
Щоб більшою їх «перемога» була,
Щоб було що їм показати,
Вони наших вбитих негайно велять
Водою усіх оживляти.
Оживлять, хапають і в’яжуть мерщій.
Їм буде тепер чим хвалитись.
Але забувають – поки ще живий,
«Азов» проти них буде битись.
І прийдуть, все рівно, до моря сини,
Я так сподіваюся – скоро.
І всіх ворогів будуть гнати вони
Подалі від рідного моря.
Як злодії вранці напали.
Зайня́ли Азову усі береги,
Аж під Маріуполем стали.
І місто в кільце узяли у тісне
В надії великій, що скоро
Вже буде, і декілька днів не мине,
Лиш їхнім Азовськеє море.
Взялися стріляти із танків, гармат,
Щоб захисників перебити.
А в них того всього ж було у стократ,
Тож не припиняло гриміти.
Від вибухів землю страшенно трясе,
Від них не сховатись нікому.
Нарешті затихли – здається, усе!
Чи ж можна зостатись живому.
Та, ледве у місто вони увійшли,
Як з вікон, підвалів, зусюди
Стріляти у тих ворогів почали,
Свинцем зустрічати у груди.
І танки палали, і їх БетЕеР.
На вулицях чорно від диму.
І ворог назад відступив – не тепер.
І знову гарматами тими,
І «Смерчами» і «Ураганами» їх
Взялись вони все поливати.
Іще й літаків налетіло страшних,
Щоб бомби із неба скидати.
Знов місто палає, земля аж двигтить.
Хто виживе в пеклі отому?
І марево чорне над містом стоїть.
Нарешті, уже від утоми
На землю спочити лягли вороги,
Щоб вранці у місто вступити.
Тепер уже точно то їм до снаги,
Вдалося усіх перебити.
Та вранці їх знов вал вогне́нний зустрів
На вулиці кожній, з будинків.
І сотнями мертвих лягло ворогів,
Живі утікали із криком.
Сидять генерали ворожі, ніяк
Не можуть того зрозуміти:
Коли вони місто обстрілюють так,
Як можна комусь уціліти?
Та знов ешелони снарядів везуть,
Та знову по місту стріляють.
Страшні літаки понад містом гудуть
І бомби важенні скидають.
Змішали з землею усе навкруги,
Нічого уже не вціліло.
Бояться, проте, увійти вороги,
Розвідників перших пустили.
У місто прокралися ті уночі.
Тихенько снують у руїнах
І бачать побитих кругом, ідучи.
Живої немає людини.
Вернулися радісні – врешті-таки
Нікого у місті немає.
І вранці вступили ворожі полки
На вулиці. Та зустрічає
Їх знову вогонь. Знову танки горять.
Та звідки ж вони узялися?
І знов ворогам довелося втікать.
Сумні генерали зійшлися,
Не знаючи: що далі мають робить.
Знов стали по місту стріляти,
І знову земля від снарядів дрижить
І бомби взялись вибухати.
Смалили по місту не день і не два,
Аж розчервонілись гармати.
Узяти скоріш вимагає Москва,
А як його можна узяти?
Як знову змішали з землею усе,
Розвідників нових послали.
Ті тихо крадуться, самих аж трясе.
Кругом лише вбиті лежали.
Хто ж їх зустрічати візьметься вогнем,
Живого ж не видно нікого?
Аж бачать, від моря іде й не одне.
Засіли – що ж буде із того?
А ті у цеберках води принесли
Та й мертвих взялись поливати.
І рани на них у момент зажили
І мертві взялись уставати.
Схопили цеберки, до моря ідуть
І воду скоріш набирають,
Шукають загиблих, водою поллють
І ті теж усі оживають.
Розвідники до генералів летять:
- Ми знаємо в чому їх сила!
Вони можуть мертвих своїх оживлять.
З Азова вода оживила!
Ну, що ж, коли так. Знов гармати гудуть
І знов літаки налітають.
І гатять по місту, й по берегу б’ють,
До моря шляхи відрізають.
Коли канонада затихла-таки
І всі літаки полетіли,
Вступили у місто ворожі полки.
Та їх лише мертві зустріли.
Зраділи вони та до берега мчать,
Аби свої рани промити,
Та ще тисячі своїх мертвих піднять,
Водою усіх окропити.
Та якось не так на них діє вода:
І мертві не хочуть вставати,
І рани вона іще більш роз’їда,
Що стали від болю кричати.
Побігли від берега воду шукать,
Щоб воду азовську ту змити.
Не хоче вона ворогів рятувать.
І як можна те пояснити?
Щоб більшою їх «перемога» була,
Щоб було що їм показати,
Вони наших вбитих негайно велять
Водою усіх оживляти.
Оживлять, хапають і в’яжуть мерщій.
Їм буде тепер чим хвалитись.
Але забувають – поки ще живий,
«Азов» проти них буде битись.
І прийдуть, все рівно, до моря сини,
Я так сподіваюся – скоро.
І всіх ворогів будуть гнати вони
Подалі від рідного моря.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
