
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.10
08:11
Кришталем іскряться зорі
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
2025.07.09
22:40
Я хочу заплутатись у твоєму волоссі,
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
немов у ліанах,
я хочу крізь нього пізнати
сутність світу.
Твоє волосся - як джунглі
із несходимими шляхами.
У ньому так легко заплутатись
і неможливо вибратися.
2025.07.09
12:20
Куди ведеш, дорого чарівна?
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
Де хмари - міст - між берегами лісу.
Чи до Олімпу здійметься вона?
Чи заведе в смурні обійми біса?
Не відаю, та знаю - поруч ти.
Це -- божевільно серце окриляє.
Бо є іще увись куди рости,
2025.07.09
09:25
Не розтискати рук.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
Взаємно не розтискати.
Серця воркуючий звук –
Кохати!
Кохати!!
Кожну сумісну мить.
Є лиш вона і тільки.
Щастям душа бринить.
2025.07.09
08:10
Біла хмара, наче гребінь,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
і дорога в синє небо
від порога пролягла.
Відчиняю навстіж хвіртку...
без хлібини йду в мандрівку,
сіль змахнувши із чола.
Оминаю: ріки, доли,
переліски, житнє поле,
2025.07.09
06:33
Хоч ще від сутіні до світу
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
Пташки співають там і тут,
Та вже на спад звертає літо
І дні коротшими стають.
Крокує літо безупинно
І не збивається з ходи, –
То кличуть ягоди в малинник,
То в сад запрошують плоди.
2025.07.09
04:09
Не знав я що мені потрібна ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
Не бачив я що ти чекала
Когось хто поряд би сприяв
Своє співати хай вже як
І я мінявся
Бачу все тебе
Знаю є у мене ти
2025.07.09
01:03
Назва.......................................................................Стор.
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
1 Кращим людям Землі ........................................... 3
2 За щастя однодумців ............................................ 4
3 Українцям ....................
2025.07.08
21:39
Поет поселився у далекому лісі
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
і зарився листям.
Він зрозумів марнотність слави,
йому не потрібні
жодні визнання, жодні премії.
Його основними рецензентами
є птахи, а істориками літератури -
ведмеді. Він укривається
2025.07.08
21:03
Прощай, Росіє! Хай буде це назавше,
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
Аби твоє буття зійшло на небуття.
Прощай і без прощення йди у міфологію,
Аби Вкраїна й світ тебе забули назавжди.
Нам буде з ким розмовлять по-людськи:
Народів тьми і тьми, зневажених тобою,
Уже готують словники
2025.07.08
20:28
Сказала ти: до всього я готова,
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
Той -- кращий світ, чому б і не піти?!
Бо цей дарує дрібку лиш любові,
Зіткався ледь не весь із гіркоти.
До кого більш прихильним буде небо?
Один раз - так, а другий буде ні?!
Це ми зі смертю б'ємося за тебе...
2025.07.08
05:18
Як з усмішкою помру
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
На порозі хати,
Навіваючи журу
Стануть причитати.
Щоб нічого не утнув
Ще неохололий,
Покладуть мене в труну
І обступлять колом.
2025.07.07
21:54
Любов - шматок самої вічності,
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
мить єднання з абсолютом,
це шматок меду,
але він може бути згірклим.
У любові ми перебуваємо
у невагомості, але можемо
болісно впасти на землю.
У коханні ми відчуваємо
2025.07.07
13:17
А коси жінки - висріблений ліс,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
А усмішка, як гляну - гірко, сумно...
Вона ж шепоче: - Муже, не журись!
І наяву, і в снах для тебе юна!
І пахну, як трояндові поля!
Обійми ніжні, а думки - про тебе!
Тобі служу весь вік - не королям,
2025.07.07
08:14
Додала лише печалі
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
Перевтомленій душі, –
Несподівано сказала,
Що ми люди вже чужі.
Що мені пора забути
Про все те, що відбуло
І тоді не сяде смуток
На похилене чоло.
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.06.27
2025.06.07
2025.05.27
2025.05.16
2025.05.15
2025.05.04
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Данило - перший московський князь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Данило - перший московський князь
Іще зовсі́м маленьким був Данило,
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівством старший брат займався
Дмитро, що в Переяславі сидів.
Данила ж дядько взяв на виховання,
А дядько був людина не остання –
Він ярликом від хана володів.
Москвою ж правив всяк, кому охота.
А що – мале містечко на болотах,
Де лиш одна босота й жебраки.
То брат Дмитро, то дядькові тиву́ни
Здирали з міста жалюгідні куни.
Платити ж треба ханові-таки.
Як дядько Ярослав урізав дуба,
Попхавсь племінник у князівство любе,
Яке тулилось до Москви-ріки.
В Твері було хоч людності багато,
Новин цікавих можна було взнати,
А тут лиш жаби квакають весь час.
Та хлопець уродився тямковитий
І зрозумів, як вижити і жити…
Брати його зчепилися якраз –
Дмитро з Андрієм. Щось не поділили,
То билися, то їх усі мирили.
Данило ж їм у тому помагав.
То одному «поможе», то другому,
Дивись, уже і тягне щось додому,
Навчився добре не ловити гав.
І, що цікаво – десь нагріховодить,
В Москві одразу церкву якусь зводить,
Аби гріхи, напевно, замолить.
А думав все, де би земель придбати,
Кого б ото обдерти, обібрати
І до свого князівства притулить.
Не гребував він зрадою й обманом
Коли запахне раптом чистоганом.
Як він з рязанським князем поступив,
Поки там браття чубилися живо,
Бояр рязанських підкупив зрадливих
І князя Костянтина захопив.
Із хитрості своєї скористався.
Той у неволі довго зоставався.
Уже і сам Данило дуба дав.
А вже його синочок – весь у тата,
Велів того невольника скарати…
Питається: а що Данило мав
Із оборудки тої? Володіння
Коломною, що при Москви впадінні
В Оку стояла. Прихопив тихцем
Та так собі її навік залишив,
І тим московські володіння збільшив.
Ніхто нічого й не сказав на це.
Та то пізніше, а поки Данила
Жадоби лихоманка добре била,
Поміж братів постійно вибирав.
То із Андрієм на Дмитра збереться,
То із Дмитром проти Андрія б’ється.
Дивись, якусь-то вигоду і мав.
Останнім часом до Дмитра тулився,
Чогось ото з Андрієм не мирився.
Та ж при монголах, як орда жили,
Знайдуть собі союзників та друзів,
Як зчепляться – один другого тузять.
Розорять - так монголи б не змогли.
Урешті і Дмитро пішов зі світу.
Син його краєм взявся володіти.
Мабуть, багато батько нагрішив,
Бо син Іван прожив теж не багато
Ще й Бог рішив дітей йому не дати
Й, коли той, врешті, в Бозі упочив,
То заповів Переяслав Данилу.
Андрія тут сверблячка ухопила:
Він князь Великий, мав би йому дать.
Зібрав війська, щоб край той відібрати.
Данило ж не збирався віддавати,
Рішив тверського князя в поміч звать.
Коли війська на полі бою стрілись,
То битися їм хутко розхотілось.
Погомоніли сіли й розійшлись.
Переяслав Данилові зостався.
Отак московський край і розростався:
То звідти «кусь», то там шматочок «гризь».
Переяслав не плутайте із нашим,
То зовсім інше місто, «мейд ін Раша»,
Залісський прозивали ще його.
Вони тоді уже безбожно крали.
Міста так, як і наші називали,
Не мали клепки вигадать свого…
Здавалося б – і тихе, і сумирне,
Завітам Божим (як казали) вірне,
Ніколи війн ні з ким не починав,
Та, тим не менше, воював постійно –
То він із війн вертає, то на війни,
Що усіх жаб з ріки порозганяв.
А вже, як жаб в Москві-ріці не стало,
То й саме місто розростатись стало,
Купці туди взялися завертать.
А там, дивися, і прибутки но́ві.
Дарма, що пролилося стільки кро́ві.
Бо на крові Москві лише й зростать.
Ще встиг Можайськ Данило прихопити,
Щоб річкою всією володіти –
Москва його й Москва ріка його.
Та ще в Рязані добрий шмат «приглянув»
Там, де пізніше Серпухов постане,
Уділу вдвічі збільшивши свого.
Коли вже смерть нагнала добре страху,
То він бігом подався у монахи,
Щоб відмолити всі гріхи устиг.
В монастирі отому і представивсь,
Князівство ж сину Юрію дісталось,
Що татуся і переплюнуть зміг.
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівством старший брат займався
Дмитро, що в Переяславі сидів.
Данила ж дядько взяв на виховання,
А дядько був людина не остання –
Він ярликом від хана володів.
Москвою ж правив всяк, кому охота.
А що – мале містечко на болотах,
Де лиш одна босота й жебраки.
То брат Дмитро, то дядькові тиву́ни
Здирали з міста жалюгідні куни.
Платити ж треба ханові-таки.
Як дядько Ярослав урізав дуба,
Попхавсь племінник у князівство любе,
Яке тулилось до Москви-ріки.
В Твері було хоч людності багато,
Новин цікавих можна було взнати,
А тут лиш жаби квакають весь час.
Та хлопець уродився тямковитий
І зрозумів, як вижити і жити…
Брати його зчепилися якраз –
Дмитро з Андрієм. Щось не поділили,
То билися, то їх усі мирили.
Данило ж їм у тому помагав.
То одному «поможе», то другому,
Дивись, уже і тягне щось додому,
Навчився добре не ловити гав.
І, що цікаво – десь нагріховодить,
В Москві одразу церкву якусь зводить,
Аби гріхи, напевно, замолить.
А думав все, де би земель придбати,
Кого б ото обдерти, обібрати
І до свого князівства притулить.
Не гребував він зрадою й обманом
Коли запахне раптом чистоганом.
Як він з рязанським князем поступив,
Поки там браття чубилися живо,
Бояр рязанських підкупив зрадливих
І князя Костянтина захопив.
Із хитрості своєї скористався.
Той у неволі довго зоставався.
Уже і сам Данило дуба дав.
А вже його синочок – весь у тата,
Велів того невольника скарати…
Питається: а що Данило мав
Із оборудки тої? Володіння
Коломною, що при Москви впадінні
В Оку стояла. Прихопив тихцем
Та так собі її навік залишив,
І тим московські володіння збільшив.
Ніхто нічого й не сказав на це.
Та то пізніше, а поки Данила
Жадоби лихоманка добре била,
Поміж братів постійно вибирав.
То із Андрієм на Дмитра збереться,
То із Дмитром проти Андрія б’ється.
Дивись, якусь-то вигоду і мав.
Останнім часом до Дмитра тулився,
Чогось ото з Андрієм не мирився.
Та ж при монголах, як орда жили,
Знайдуть собі союзників та друзів,
Як зчепляться – один другого тузять.
Розорять - так монголи б не змогли.
Урешті і Дмитро пішов зі світу.
Син його краєм взявся володіти.
Мабуть, багато батько нагрішив,
Бо син Іван прожив теж не багато
Ще й Бог рішив дітей йому не дати
Й, коли той, врешті, в Бозі упочив,
То заповів Переяслав Данилу.
Андрія тут сверблячка ухопила:
Він князь Великий, мав би йому дать.
Зібрав війська, щоб край той відібрати.
Данило ж не збирався віддавати,
Рішив тверського князя в поміч звать.
Коли війська на полі бою стрілись,
То битися їм хутко розхотілось.
Погомоніли сіли й розійшлись.
Переяслав Данилові зостався.
Отак московський край і розростався:
То звідти «кусь», то там шматочок «гризь».
Переяслав не плутайте із нашим,
То зовсім інше місто, «мейд ін Раша»,
Залісський прозивали ще його.
Вони тоді уже безбожно крали.
Міста так, як і наші називали,
Не мали клепки вигадать свого…
Здавалося б – і тихе, і сумирне,
Завітам Божим (як казали) вірне,
Ніколи війн ні з ким не починав,
Та, тим не менше, воював постійно –
То він із війн вертає, то на війни,
Що усіх жаб з ріки порозганяв.
А вже, як жаб в Москві-ріці не стало,
То й саме місто розростатись стало,
Купці туди взялися завертать.
А там, дивися, і прибутки но́ві.
Дарма, що пролилося стільки кро́ві.
Бо на крові Москві лише й зростать.
Ще встиг Можайськ Данило прихопити,
Щоб річкою всією володіти –
Москва його й Москва ріка його.
Та ще в Рязані добрий шмат «приглянув»
Там, де пізніше Серпухов постане,
Уділу вдвічі збільшивши свого.
Коли вже смерть нагнала добре страху,
То він бігом подався у монахи,
Щоб відмолити всі гріхи устиг.
В монастирі отому і представивсь,
Князівство ж сину Юрію дісталось,
Що татуся і переплюнуть зміг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію