Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.20
00:03
На її повіках чорна сажа,
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
губи й здалеку вульгарні, Васю.
До тієї «самки», як ти кажеш,
жоден кілька років не торкався.
Кривить рот від сорому — дитина
не померла в ній іще донині.
Та хіба нещасна в тому винна,
що в її очах тумани сині?
2025.11.19
22:21
Я йду вночі під дощем
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
крізь ліс. Мені в обличчя
хлище вода, як небесна кара.
Так сторінки історії
вдаряються болючими кинджалами.
Непізнані події
б'ють ляпасами.
Гострими стрілами
2025.11.19
18:50
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Котрі роздоюють корів, заплітаю
2025.11.19
17:30
Над прірвою я балансую, а ти
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
все радиш триматись міцніше
за тишу осінню, ціпок самоти,
ліричну мелодію вірша.
Та я неспроможна чіплятись за спів,
бо краще - за небо рахманне;
за лагідну ніжність малинових слів
2025.11.19
13:12
День похмурий. Дощ іде.
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
Не вщухає ні на миті.
Листячко тремтить руде,
Тихим щемом оповите.
Натягнула сивина
Понад світом поволоку.
Непривітна і сумна
2025.11.19
13:01
А пацієнти шостої палати
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
московії і найнятої вати
готові до війни,
та тільки не пани,
а пацієнти шостої палати.
***
А мафії не писані закони
2025.11.19
12:24
А ми теляті довіряли мало,
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
та вірили, – воно кудись веде...
але охляле
язиком злизало,
а (д)ефективне невідомо де.
***
А вибір означає за і проти
2025.11.19
01:27
Не в своїй, не в Палестині,
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
був Ґолем* і в Чеха глині.
Пишуть в рот йому і нині,
але в нас вже, в Україні.
Хватку маючи звірячу,
ненаситність на нестачу –
це ж за гроші "стіна плачу",
час покаже, мо й пробачу.
2025.11.18
22:11
Ти - ніжна квітка орхідеї.
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
Ти - місток
між земним і небесним.
Коли закипить любовний шал
у розпеченій пустелі,
будуть написані
найпалкіші вірші.
Ти для мене -
2025.11.18
19:20
Я стомився, мила, буть твоєм рабом,
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
Ну бо народився вільним козаком.
Вже при кожнім кроці весь тремчу, як гусь.
На жінок на інших глянути боюсь.
Серіал відомий я дивиться стану,
Кажеш, проміняв тебе на "Роксолану".
2025.11.18
18:38
Вавилон пітьми горобиної ночі зруйновано,
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
Сонце пшеничне одягає штани нового дня,
А самотній старчик-друїд гортає книгу заграви:
Бо кожна дорога прямує крізь дольмен осені,
Бо якщо й запалити вогнище треби, то не сьогодні,
І гілки горобинові ховают
2025.11.18
15:05
Бачиш, скільки автомобілів
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
їде на червоне світло?
Дорога є – а перейти не можна.
І річ не в тім, що кількість дебілів
зростає помітно,
а в тім, що забита дорога кожна.
2025.11.18
14:41
У будь-якому віці,
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
У лісі, біля гаю
Так хочеться почути
Омріяне "кохаю".
Палкі плекати вірші,
Підказані Пегасом.
І відчувати поруч
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.07
2025.10.29
2025.10.27
2025.10.20
2025.10.01
2025.09.04
2025.08.31
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Данило - перший московський князь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Данило - перший московський князь
Іще зовсі́м маленьким був Данило,
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівством старший брат займався
Дмитро, що в Переяславі сидів.
Данила ж дядько взяв на виховання,
А дядько був людина не остання –
Він ярликом від хана володів.
Москвою ж правив всяк, кому охота.
А що – мале містечко на болотах,
Де лиш одна босота й жебраки.
То брат Дмитро, то дядькові тиву́ни
Здирали з міста жалюгідні куни.
Платити ж треба ханові-таки.
Як дядько Ярослав урізав дуба,
Попхавсь племінник у князівство любе,
Яке тулилось до Москви-ріки.
В Твері було хоч людності багато,
Новин цікавих можна було взнати,
А тут лиш жаби квакають весь час.
Та хлопець уродився тямковитий
І зрозумів, як вижити і жити…
Брати його зчепилися якраз –
Дмитро з Андрієм. Щось не поділили,
То билися, то їх усі мирили.
Данило ж їм у тому помагав.
То одному «поможе», то другому,
Дивись, уже і тягне щось додому,
Навчився добре не ловити гав.
І, що цікаво – десь нагріховодить,
В Москві одразу церкву якусь зводить,
Аби гріхи, напевно, замолить.
А думав все, де би земель придбати,
Кого б ото обдерти, обібрати
І до свого князівства притулить.
Не гребував він зрадою й обманом
Коли запахне раптом чистоганом.
Як він з рязанським князем поступив,
Поки там браття чубилися живо,
Бояр рязанських підкупив зрадливих
І князя Костянтина захопив.
Із хитрості своєї скористався.
Той у неволі довго зоставався.
Уже і сам Данило дуба дав.
А вже його синочок – весь у тата,
Велів того невольника скарати…
Питається: а що Данило мав
Із оборудки тої? Володіння
Коломною, що при Москви впадінні
В Оку стояла. Прихопив тихцем
Та так собі її навік залишив,
І тим московські володіння збільшив.
Ніхто нічого й не сказав на це.
Та то пізніше, а поки Данила
Жадоби лихоманка добре била,
Поміж братів постійно вибирав.
То із Андрієм на Дмитра збереться,
То із Дмитром проти Андрія б’ється.
Дивись, якусь-то вигоду і мав.
Останнім часом до Дмитра тулився,
Чогось ото з Андрієм не мирився.
Та ж при монголах, як орда жили,
Знайдуть собі союзників та друзів,
Як зчепляться – один другого тузять.
Розорять - так монголи б не змогли.
Урешті і Дмитро пішов зі світу.
Син його краєм взявся володіти.
Мабуть, багато батько нагрішив,
Бо син Іван прожив теж не багато
Ще й Бог рішив дітей йому не дати
Й, коли той, врешті, в Бозі упочив,
То заповів Переяслав Данилу.
Андрія тут сверблячка ухопила:
Він князь Великий, мав би йому дать.
Зібрав війська, щоб край той відібрати.
Данило ж не збирався віддавати,
Рішив тверського князя в поміч звать.
Коли війська на полі бою стрілись,
То битися їм хутко розхотілось.
Погомоніли сіли й розійшлись.
Переяслав Данилові зостався.
Отак московський край і розростався:
То звідти «кусь», то там шматочок «гризь».
Переяслав не плутайте із нашим,
То зовсім інше місто, «мейд ін Раша»,
Залісський прозивали ще його.
Вони тоді уже безбожно крали.
Міста так, як і наші називали,
Не мали клепки вигадать свого…
Здавалося б – і тихе, і сумирне,
Завітам Божим (як казали) вірне,
Ніколи війн ні з ким не починав,
Та, тим не менше, воював постійно –
То він із війн вертає, то на війни,
Що усіх жаб з ріки порозганяв.
А вже, як жаб в Москві-ріці не стало,
То й саме місто розростатись стало,
Купці туди взялися завертать.
А там, дивися, і прибутки но́ві.
Дарма, що пролилося стільки кро́ві.
Бо на крові Москві лише й зростать.
Ще встиг Можайськ Данило прихопити,
Щоб річкою всією володіти –
Москва його й Москва ріка його.
Та ще в Рязані добрий шмат «приглянув»
Там, де пізніше Серпухов постане,
Уділу вдвічі збільшивши свого.
Коли вже смерть нагнала добре страху,
То він бігом подався у монахи,
Щоб відмолити всі гріхи устиг.
В монастирі отому і представивсь,
Князівство ж сину Юрію дісталось,
Що татуся і переплюнуть зміг.
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівством старший брат займався
Дмитро, що в Переяславі сидів.
Данила ж дядько взяв на виховання,
А дядько був людина не остання –
Він ярликом від хана володів.
Москвою ж правив всяк, кому охота.
А що – мале містечко на болотах,
Де лиш одна босота й жебраки.
То брат Дмитро, то дядькові тиву́ни
Здирали з міста жалюгідні куни.
Платити ж треба ханові-таки.
Як дядько Ярослав урізав дуба,
Попхавсь племінник у князівство любе,
Яке тулилось до Москви-ріки.
В Твері було хоч людності багато,
Новин цікавих можна було взнати,
А тут лиш жаби квакають весь час.
Та хлопець уродився тямковитий
І зрозумів, як вижити і жити…
Брати його зчепилися якраз –
Дмитро з Андрієм. Щось не поділили,
То билися, то їх усі мирили.
Данило ж їм у тому помагав.
То одному «поможе», то другому,
Дивись, уже і тягне щось додому,
Навчився добре не ловити гав.
І, що цікаво – десь нагріховодить,
В Москві одразу церкву якусь зводить,
Аби гріхи, напевно, замолить.
А думав все, де би земель придбати,
Кого б ото обдерти, обібрати
І до свого князівства притулить.
Не гребував він зрадою й обманом
Коли запахне раптом чистоганом.
Як він з рязанським князем поступив,
Поки там браття чубилися живо,
Бояр рязанських підкупив зрадливих
І князя Костянтина захопив.
Із хитрості своєї скористався.
Той у неволі довго зоставався.
Уже і сам Данило дуба дав.
А вже його синочок – весь у тата,
Велів того невольника скарати…
Питається: а що Данило мав
Із оборудки тої? Володіння
Коломною, що при Москви впадінні
В Оку стояла. Прихопив тихцем
Та так собі її навік залишив,
І тим московські володіння збільшив.
Ніхто нічого й не сказав на це.
Та то пізніше, а поки Данила
Жадоби лихоманка добре била,
Поміж братів постійно вибирав.
То із Андрієм на Дмитра збереться,
То із Дмитром проти Андрія б’ється.
Дивись, якусь-то вигоду і мав.
Останнім часом до Дмитра тулився,
Чогось ото з Андрієм не мирився.
Та ж при монголах, як орда жили,
Знайдуть собі союзників та друзів,
Як зчепляться – один другого тузять.
Розорять - так монголи б не змогли.
Урешті і Дмитро пішов зі світу.
Син його краєм взявся володіти.
Мабуть, багато батько нагрішив,
Бо син Іван прожив теж не багато
Ще й Бог рішив дітей йому не дати
Й, коли той, врешті, в Бозі упочив,
То заповів Переяслав Данилу.
Андрія тут сверблячка ухопила:
Він князь Великий, мав би йому дать.
Зібрав війська, щоб край той відібрати.
Данило ж не збирався віддавати,
Рішив тверського князя в поміч звать.
Коли війська на полі бою стрілись,
То битися їм хутко розхотілось.
Погомоніли сіли й розійшлись.
Переяслав Данилові зостався.
Отак московський край і розростався:
То звідти «кусь», то там шматочок «гризь».
Переяслав не плутайте із нашим,
То зовсім інше місто, «мейд ін Раша»,
Залісський прозивали ще його.
Вони тоді уже безбожно крали.
Міста так, як і наші називали,
Не мали клепки вигадать свого…
Здавалося б – і тихе, і сумирне,
Завітам Божим (як казали) вірне,
Ніколи війн ні з ким не починав,
Та, тим не менше, воював постійно –
То він із війн вертає, то на війни,
Що усіх жаб з ріки порозганяв.
А вже, як жаб в Москві-ріці не стало,
То й саме місто розростатись стало,
Купці туди взялися завертать.
А там, дивися, і прибутки но́ві.
Дарма, що пролилося стільки кро́ві.
Бо на крові Москві лише й зростать.
Ще встиг Можайськ Данило прихопити,
Щоб річкою всією володіти –
Москва його й Москва ріка його.
Та ще в Рязані добрий шмат «приглянув»
Там, де пізніше Серпухов постане,
Уділу вдвічі збільшивши свого.
Коли вже смерть нагнала добре страху,
То він бігом подався у монахи,
Щоб відмолити всі гріхи устиг.
В монастирі отому і представивсь,
Князівство ж сину Юрію дісталось,
Що татуся і переплюнуть зміг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
