Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.28
15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити
2026.06.28
15:23
Йшов чоловік по дорозі, уже притомився.
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку
2026.06.28
15:21
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.
Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п
2026.06.28
13:10
Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.
Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса
2026.06.28
10:42
знову цей червень хмарний
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
2026.06.28
07:33
Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
2026.06.28
07:18
Розділ VIІІ. ЧОРНИЙ ЯР САНЛІСЬКОГО ЛІСУ
«Тому, хто тримає моє серце у своїх долонях.
Раулю, я пишу ці рядки латиною – мовою, якою мої судді виголошуватимуть нам анафему, але пишу їх кров’ю свого серця. Коли ти читатимеш це, я буду серед королівського
2026.06.27
19:25
«ЦЕ БУЛО ВЧОРА, А СЬОГОДНІ…»
Під обкладинкою цієї книжки зібрані доволі відверті і промовисті вірші. Мабуть, про них можна сказати словами одного чужого класика: «виходячи на дорогу, душа озирнулась…» Душа, розхристана на вітрах і на життєвих перехрест
2026.06.27
18:55
СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто пер
2026.06.27
14:56
А що, якщо ніщо не є правдивим -
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
2026.06.27
13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
2026.06.27
08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
2026.06.27
07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
2026.06.27
06:48
Розділ VIІ. ТУРНІР ЗА СЕРЦЕ КОРОЛЕВИ
«Коли настане час, і кам’яні замки чужинців почнуть неволити твою чисту душу, не шукай порятунку в молитвах чи книгах. Шукай його там, де дерева розмовляють із вітром. Твій справжній трон буде не з золота, а з обій
2026.06.26
16:53
it lives in me...
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
2026.06.26
16:36
Боже Мій
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Данило - перший московський князь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Данило - перший московський князь
Іще зовсі́м маленьким був Данило,
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівством старший брат займався
Дмитро, що в Переяславі сидів.
Данила ж дядько взяв на виховання,
А дядько був людина не остання –
Він ярликом від хана володів.
Москвою ж правив всяк, кому охота.
А що – мале містечко на болотах,
Де лиш одна босота й жебраки.
То брат Дмитро, то дядькові тиву́ни
Здирали з міста жалюгідні куни.
Платити ж треба ханові-таки.
Як дядько Ярослав урізав дуба,
Попхавсь племінник у князівство любе,
Яке тулилось до Москви-ріки.
В Твері було хоч людності багато,
Новин цікавих можна було взнати,
А тут лиш жаби квакають весь час.
Та хлопець уродився тямковитий
І зрозумів, як вижити і жити…
Брати його зчепилися якраз –
Дмитро з Андрієм. Щось не поділили,
То билися, то їх усі мирили.
Данило ж їм у тому помагав.
То одному «поможе», то другому,
Дивись, уже і тягне щось додому,
Навчився добре не ловити гав.
І, що цікаво – десь нагріховодить,
В Москві одразу церкву якусь зводить,
Аби гріхи, напевно, замолить.
А думав все, де би земель придбати,
Кого б ото обдерти, обібрати
І до свого князівства притулить.
Не гребував він зрадою й обманом
Коли запахне раптом чистоганом.
Як він з рязанським князем поступив,
Поки там браття чубилися живо,
Бояр рязанських підкупив зрадливих
І князя Костянтина захопив.
Із хитрості своєї скористався.
Той у неволі довго зоставався.
Уже і сам Данило дуба дав.
А вже його синочок – весь у тата,
Велів того невольника скарати…
Питається: а що Данило мав
Із оборудки тої? Володіння
Коломною, що при Москви впадінні
В Оку стояла. Прихопив тихцем
Та так собі її навік залишив,
І тим московські володіння збільшив.
Ніхто нічого й не сказав на це.
Та то пізніше, а поки Данила
Жадоби лихоманка добре била,
Поміж братів постійно вибирав.
То із Андрієм на Дмитра збереться,
То із Дмитром проти Андрія б’ється.
Дивись, якусь-то вигоду і мав.
Останнім часом до Дмитра тулився,
Чогось ото з Андрієм не мирився.
Та ж при монголах, як орда жили,
Знайдуть собі союзників та друзів,
Як зчепляться – один другого тузять.
Розорять - так монголи б не змогли.
Урешті і Дмитро пішов зі світу.
Син його краєм взявся володіти.
Мабуть, багато батько нагрішив,
Бо син Іван прожив теж не багато
Ще й Бог рішив дітей йому не дати
Й, коли той, врешті, в Бозі упочив,
То заповів Переяслав Данилу.
Андрія тут сверблячка ухопила:
Він князь Великий, мав би йому дать.
Зібрав війська, щоб край той відібрати.
Данило ж не збирався віддавати,
Рішив тверського князя в поміч звать.
Коли війська на полі бою стрілись,
То битися їм хутко розхотілось.
Погомоніли сіли й розійшлись.
Переяслав Данилові зостався.
Отак московський край і розростався:
То звідти «кусь», то там шматочок «гризь».
Переяслав не плутайте із нашим,
То зовсім інше місто, «мейд ін Раша»,
Залісський прозивали ще його.
Вони тоді уже безбожно крали.
Міста так, як і наші називали,
Не мали клепки вигадать свого…
Здавалося б – і тихе, і сумирне,
Завітам Божим (як казали) вірне,
Ніколи війн ні з ким не починав,
Та, тим не менше, воював постійно –
То він із війн вертає, то на війни,
Що усіх жаб з ріки порозганяв.
А вже, як жаб в Москві-ріці не стало,
То й саме місто розростатись стало,
Купці туди взялися завертать.
А там, дивися, і прибутки но́ві.
Дарма, що пролилося стільки кро́ві.
Бо на крові Москві лише й зростать.
Ще встиг Можайськ Данило прихопити,
Щоб річкою всією володіти –
Москва його й Москва ріка його.
Та ще в Рязані добрий шмат «приглянув»
Там, де пізніше Серпухов постане,
Уділу вдвічі збільшивши свого.
Коли вже смерть нагнала добре страху,
То він бігом подався у монахи,
Щоб відмолити всі гріхи устиг.
В монастирі отому і представивсь,
Князівство ж сину Юрію дісталось,
Що татуся і переплюнуть зміг.
Як батька Олександра отруїли –
Було йому тоді лиш двоє літ.
Хоч тільки-но від цицьки відірвався
Та вже московським князем величався,
Так батько записав у заповіт.
Оскільки князь іще «ляльками» грався,
Його князівством старший брат займався
Дмитро, що в Переяславі сидів.
Данила ж дядько взяв на виховання,
А дядько був людина не остання –
Він ярликом від хана володів.
Москвою ж правив всяк, кому охота.
А що – мале містечко на болотах,
Де лиш одна босота й жебраки.
То брат Дмитро, то дядькові тиву́ни
Здирали з міста жалюгідні куни.
Платити ж треба ханові-таки.
Як дядько Ярослав урізав дуба,
Попхавсь племінник у князівство любе,
Яке тулилось до Москви-ріки.
В Твері було хоч людності багато,
Новин цікавих можна було взнати,
А тут лиш жаби квакають весь час.
Та хлопець уродився тямковитий
І зрозумів, як вижити і жити…
Брати його зчепилися якраз –
Дмитро з Андрієм. Щось не поділили,
То билися, то їх усі мирили.
Данило ж їм у тому помагав.
То одному «поможе», то другому,
Дивись, уже і тягне щось додому,
Навчився добре не ловити гав.
І, що цікаво – десь нагріховодить,
В Москві одразу церкву якусь зводить,
Аби гріхи, напевно, замолить.
А думав все, де би земель придбати,
Кого б ото обдерти, обібрати
І до свого князівства притулить.
Не гребував він зрадою й обманом
Коли запахне раптом чистоганом.
Як він з рязанським князем поступив,
Поки там браття чубилися живо,
Бояр рязанських підкупив зрадливих
І князя Костянтина захопив.
Із хитрості своєї скористався.
Той у неволі довго зоставався.
Уже і сам Данило дуба дав.
А вже його синочок – весь у тата,
Велів того невольника скарати…
Питається: а що Данило мав
Із оборудки тої? Володіння
Коломною, що при Москви впадінні
В Оку стояла. Прихопив тихцем
Та так собі її навік залишив,
І тим московські володіння збільшив.
Ніхто нічого й не сказав на це.
Та то пізніше, а поки Данила
Жадоби лихоманка добре била,
Поміж братів постійно вибирав.
То із Андрієм на Дмитра збереться,
То із Дмитром проти Андрія б’ється.
Дивись, якусь-то вигоду і мав.
Останнім часом до Дмитра тулився,
Чогось ото з Андрієм не мирився.
Та ж при монголах, як орда жили,
Знайдуть собі союзників та друзів,
Як зчепляться – один другого тузять.
Розорять - так монголи б не змогли.
Урешті і Дмитро пішов зі світу.
Син його краєм взявся володіти.
Мабуть, багато батько нагрішив,
Бо син Іван прожив теж не багато
Ще й Бог рішив дітей йому не дати
Й, коли той, врешті, в Бозі упочив,
То заповів Переяслав Данилу.
Андрія тут сверблячка ухопила:
Він князь Великий, мав би йому дать.
Зібрав війська, щоб край той відібрати.
Данило ж не збирався віддавати,
Рішив тверського князя в поміч звать.
Коли війська на полі бою стрілись,
То битися їм хутко розхотілось.
Погомоніли сіли й розійшлись.
Переяслав Данилові зостався.
Отак московський край і розростався:
То звідти «кусь», то там шматочок «гризь».
Переяслав не плутайте із нашим,
То зовсім інше місто, «мейд ін Раша»,
Залісський прозивали ще його.
Вони тоді уже безбожно крали.
Міста так, як і наші називали,
Не мали клепки вигадать свого…
Здавалося б – і тихе, і сумирне,
Завітам Божим (як казали) вірне,
Ніколи війн ні з ким не починав,
Та, тим не менше, воював постійно –
То він із війн вертає, то на війни,
Що усіх жаб з ріки порозганяв.
А вже, як жаб в Москві-ріці не стало,
То й саме місто розростатись стало,
Купці туди взялися завертать.
А там, дивися, і прибутки но́ві.
Дарма, що пролилося стільки кро́ві.
Бо на крові Москві лише й зростать.
Ще встиг Можайськ Данило прихопити,
Щоб річкою всією володіти –
Москва його й Москва ріка його.
Та ще в Рязані добрий шмат «приглянув»
Там, де пізніше Серпухов постане,
Уділу вдвічі збільшивши свого.
Коли вже смерть нагнала добре страху,
То він бігом подався у монахи,
Щоб відмолити всі гріхи устиг.
В монастирі отому і представивсь,
Князівство ж сину Юрію дісталось,
Що татуся і переплюнуть зміг.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
