Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.25
11:11
Коли піду незнаними стежками
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
У світ непізнаний, у світ новий,
Я піднімусь над згубними віками,
Здійнявши неймовірний буревій.
У світ, захований за ста замками,
Я доберусь у епіцентр подій.
Коли пізнаю я нові закони
2026.05.25
09:22
сонцю – миті, утіхам - шеляг,
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
самоті довгий шлях до дна,
благодатна чи нищівна
в сенсі духу твоя оселя?
де ховає себе душа,
щоб цуратись думок недбалих -
самота без ремісій стало
2026.05.25
09:15
Оперна прима Людмила МОНАСТИРСЬКА виступає на найпрестижніших сценах: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
«Дуже пишаюся тим, що я українка! - зізнається співачка.- Дякувати Богові, маю змог
2026.05.25
06:09
Свіжістю наповнюю легені
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
За селом на березі ріки,
Що неспинно плещеться повз мене,
Берегам лоскочучи боки.
Ген самотньо журиться на лузі
Щедрому травицею коза, -
Певно, зачекалась на бабусю
І тремтить в очікуванні вся.
2026.05.24
21:08
у травневій грозі
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
на тім березі
де живуть невідоме
життя
я все біг кудись
я сидів один
не вірив я
власним очам
2026.05.24
19:17
Як флажолету, здається,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
Нема вже сил для лету
І, мов той жайвір,
Зависає він у високості,
І пада раптом грудкою од млості,
Знай: то Ніколо Паганіні творить диво,
Аби злетіть на височінь незвідану.
То холодом, то жаром серце обпече,
2026.05.24
12:54
Люди! Ратибор вернувся! – рознеслось по Родні. -
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
Буде свято і гостина у нього сьогодні.
Всіх, хто чує, батьки в гості на вечір скликають,
Вже готується гостина, столи накривають!
Син з походу повернувся, що вже й не чекали,
Думали, що дитя їхнє в чуж
2026.05.24
12:50
Я заснув майже тільки під ранок,
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
А всю ніч мене хтось катував.
І тривога тремтлива і рання
Так постала, як вічний Ваал.
Ти чекаєш сну, ніби оази
У пустелі нещадній, страшній.
Ти безсоння утомлений в'язень
2026.05.24
12:33
Поцікавився в інтернеті в гуглі в режимі ШІ Джеміні словом - "вірш",
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
і він раз у раз пише таке:
Джерело у слові
Коли весь світ затихне у тривозі,
І тінь лягає на розпутті доль,
Шукай розраду не в чужій дорозі,
2026.05.24
09:52
Коли премудрість вщухне,
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
Дріматиме оплот,
З* льодяниками пачка
Зійде до нас на корт.
Під враженням постійним,
Що нам дають у борг,
Щоб стати самостійним
Із Гайдеґґером вдвох.
2026.05.23
20:32
якийсь бардак у голові
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
із перепадом тиску
я мав сказати щось тобі
тому що ти неблизько
люблю чекаю вірю це
ти знаєш і без мене
і мусиш пильнувати все
свої кордони ревно
2026.05.23
19:42
Мабуть не пригадати
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
Сенсу віршів своїх -
Це як солодкий гріх,
Годі і починати
Думка як глупа ніч,
З вірою в нерозчуте,
Де надривають пути
2026.05.23
14:03
Тут, в Уричі*, спокій і тиша чіпка,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
лиш річка в камінні дзюркоче в’юнка
та інколи дзвонів гучний передзвін
несеться дзюрчанню тому навздогін.
А там, де бескидів у брижах лоби,
тріпочуть лісів пелехатих чуби
і в просторі згуслім, немов у смолі,
2026.05.23
13:04
дім меґі макґі на пагорбові
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
всю спадщину батько узяв і пропив їй
то вона пішла у тенжі таун
людям отут до уподоби життя
коли сумуєш чи все надарма
сходи й купи собі мештів пару
і йди до нас у наш тенжі таун
2026.05.23
11:53
римоване есе)
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
Династією злодії назвались,
оті знаглілі, що країну обкрадають,
оті нащадки проросійських звалищ,
які свій досвіт від Росії мають.
З часів совдепії цей бруд ми спадкували,
позбутись толерантність заважає.
2026.05.23
11:31
Як добре, що не треба завтра бігти
У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У суєту і у нові пастки.
І загнаний, немов собака біглі,
Ти упадеш в обійми темноти.
Не треба гнатись навіжено, дико
За морквою, насправді - у обрив.
Так люди падають з надсадним риком
На землю, коли вигорів пори
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.05.14
2026.05.13
2026.04.29
2026.04.29
2026.04.23
2026.04.22
2026.04.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
* * *
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
* * *
Іван злютований метавсь
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.
Цар, в гніві бувши, не дививсь
Хто перед ним – холоп, боярин.
Аби хто на шляху зустрівсь,
Одразу б палицею вдарив
І бив би, доки б не забив
До смерті чи каліцтва, може.
Страшний царя Івана гнів,
Тому і хоронився кожен.
Чи випадково, чи вже так
Вела Івана його доля,
Але незчувся, навіть, як
Вломився в синові покої.
Невістка молода якраз
Вагітна в спідньому лежала
На лавці. Підхопилась враз.
Вона ж нікого не чекала.
Та жертву вже Іван знайшов:
Як в спідньому стрічать посміла?
Зануртували дико кров.
Ударив у обличчя біле.
А далі палицею став
Її, куди дістане, бити.
Його ні крик не зупиняв,
Ні те, що мала народити.
Почувши крики, син примчав,
Став батька рідного вмовляти,
Аби той жінку не вбивав.
Усе, що він устиг сказати:
- Ти першу жінку без причин
В жіночий монастир відправив.
І мою другу, - кричав син,
Мабуть уперше батьку правду,-
Ти теж у мене відібрав.
Мене нічого не спитався.
У монастир також заслав.
Тепер уже за третю взявся!
Ти хочеш сина погубить,
Що та у череві ще носить?
Тоді й мене ти можеш вбить!
Чом не зробив того ще досі?
Іван на те, немов чекав.
Зметнулась палиця і в скроню
Ударив сина. Той упав.
Патьоки потекли червоні.
Іван, неначе вмить проснувсь.
До сина кинувсь, став кричати,
Щоб хтось за лікарем метнувсь.
Потрібно сина рятувати.
П’ять днів над сином просидів,
Молився та просив простити.
Та Бог не слухав його слів,
Забрав того із цього світу.
Та і онука не діждав –
На другий день родився мертвим.
Іван кричав, Іван стогнав,
Любу принести ладний жертву,
Аби назад все повернуть.
Та невблаганна була доля –
Що заслужив – то й має буть,
Такою є Господня воля.
По переходах і кімнатах.
Служилий люд увесь ховавсь,
Бо поміж них кому ж не знати,
Що краще схоронитись десь,
Аніж потрапити під руку.
І увесь гнів тоді впаде
На нього – та й помре у муках.
Цар, в гніві бувши, не дививсь
Хто перед ним – холоп, боярин.
Аби хто на шляху зустрівсь,
Одразу б палицею вдарив
І бив би, доки б не забив
До смерті чи каліцтва, може.
Страшний царя Івана гнів,
Тому і хоронився кожен.
Чи випадково, чи вже так
Вела Івана його доля,
Але незчувся, навіть, як
Вломився в синові покої.
Невістка молода якраз
Вагітна в спідньому лежала
На лавці. Підхопилась враз.
Вона ж нікого не чекала.
Та жертву вже Іван знайшов:
Як в спідньому стрічать посміла?
Зануртували дико кров.
Ударив у обличчя біле.
А далі палицею став
Її, куди дістане, бити.
Його ні крик не зупиняв,
Ні те, що мала народити.
Почувши крики, син примчав,
Став батька рідного вмовляти,
Аби той жінку не вбивав.
Усе, що він устиг сказати:
- Ти першу жінку без причин
В жіночий монастир відправив.
І мою другу, - кричав син,
Мабуть уперше батьку правду,-
Ти теж у мене відібрав.
Мене нічого не спитався.
У монастир також заслав.
Тепер уже за третю взявся!
Ти хочеш сина погубить,
Що та у череві ще носить?
Тоді й мене ти можеш вбить!
Чом не зробив того ще досі?
Іван на те, немов чекав.
Зметнулась палиця і в скроню
Ударив сина. Той упав.
Патьоки потекли червоні.
Іван, неначе вмить проснувсь.
До сина кинувсь, став кричати,
Щоб хтось за лікарем метнувсь.
Потрібно сина рятувати.
П’ять днів над сином просидів,
Молився та просив простити.
Та Бог не слухав його слів,
Забрав того із цього світу.
Та і онука не діждав –
На другий день родився мертвим.
Іван кричав, Іван стогнав,
Любу принести ладний жертву,
Аби назад все повернуть.
Та невблаганна була доля –
Що заслужив – то й має буть,
Такою є Господня воля.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
